Постанова

від 21.05.2024 по справі 420/31141/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/31141/23

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаШляхтицького О.І.,

суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі № 420/31141/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 по 25.10.2023 включно;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 по 25.10.2023 включно відповідно до Постанови КМУ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 та 10.04.2018 відповідно до наказу начальника 1513 артилерійського складу боєприпасів Оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_1 № 33дск від 10.04.2018 була звільнена з військової служби.

Позивач зазначила, що у період проходження військової служби їй не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

У зв`язку з тим, що відповідач відмовився у добровільному порядку нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за цей період, позивач звернулась до суду із відповідним позовом, та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 420/8558/21 позов було задоволено.

Позивач зазначила, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 420/8558/21, 15.01.2021 їй надійшли кошти в сумі 4413,48 грн.

Не погодившись із базовим місяцем, взятим для розрахунку нарахованої індексації грошового забезпечення, позивач знову звернулась до суду, та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 у справі № 420/9811/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Також позивач зазначила, що 25.10.2023 на виконання рішення суду у справі № 420/9811/22 відповідачем виплачено 77935,17 грн.

Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 10.04.2018, а виплата при звільненні здійснена 25.10.2023, позивач вважає, що відповідачем затримано розрахунок при звільненні.

З наведених підстав позивач звернулась із заявою до відповідача з проханням виплатити середній заробіток за затримку при звільненні, але відповідач листом відмовив позивачу.

Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 19.02.2024 у справі № 420/31141/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2018 по 24.10.2023 включно.

Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.04.2018 по 24.10.2023 включно в розмірі 30000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 копійки) з урахуванням обов`язкових відрахувань.

В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції без проведення арифметичних підрахувань(суми заборгованості, період затримки) необґрунтовано стягнув з відповідача суму середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі лише 30 000 грн;

- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено паспортом громадянина України.

Відповідно до витягу з наказу начальника 1513 артилерійського складу боєприпасів Оперативного командування ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) № 33дск від 10.04.2018 старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

Згідно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2018 року № 97 старшого солдата ОСОБА_1 10 квітня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 у справі № 420/8558/21, позивачу надійшли кошти в сумі 4413,48 грн., що також підтверджується платіжним дорученням № 215 від 22 квітня 2022 року на суму 4435,66 грн. як індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Також матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 у справі № 420/9811/22, яким зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, позивачу було нараховано індексацію грошового забезпечення на суму 77935,17 грн, що підтверджено платіжною інструкцією №1206 від 24 жовтня 2023 року та перераховано на картковий рахунок позивача 25.10.2023 року в сумі 77 935,17 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернулась із заявою від 26.10.2023 року до відповідача з проханням виплатити середній заробіток за затримку при звільненні з 10.04.2018 по 25.10.2023.

Листом від 06 листопада 2023 року № 1788 Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у задоволенні її заяви, з посиланням на відсутність в достатньому об`ємі бюджетних асигнувань.

Відповідно до розрахункового листа старшого солдата ОСОБА_1 суд встановив, що у квітні 2018 року позивачу виплачено разом: 122 968,23 грн.

Відповідно до довідки розрахунку від 23.01.2024 № 125 про розмір середньоденного заробітку із розрахунку при звільненні, сума середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (лютий 2018 року, березень 2018 року) становить 282,56 грн.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 по 25.10.2023 включно, є правомірними та належать задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2018 по 24.10.2023 включно, оскільки виплата середнього заробітку є мірою відповідальності саме за затримку.

Суд зазначив, що 10 квітня 2018 року відповідач повинен був здійснити повний розрахунок позивача при звільненні, тому у цей день ще не виникло затримки у розрахунку, а 25.10.2023 відповідачем вже було виконано цей обов`язок, що виключає застосування відповідальності за цей день.

Стосовно позовних вимог зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 по 25.10.2023 включно відповідно до Постанови КМУ Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 № 100, суд зазначив таке.

Залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку…> (п. 59-61 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19 ).

Враховуючи, що позивачу було не виплачено лише частину із тих сум, які мав виплатити відповідач при його звільненні, суд зазначив, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19 є релевантні до спірних правовідносин.

Суд вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні: 282,56 грн х 2023 календарні дні= 571 618,88 грн., але така сума є неспівмірною з сумою, яка не була виплачена позивачу із затримкою та має бути зменшена з урахуванням вищевикладених у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц критеріїв та порядку розрахунку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19.

Тому оцінюючи у сукупності обставини у справі, суд виснував, що достатнім та співмірним розміром середнього заробітку за затримку буде сума 30000 грн, яка належить стягненню на користь позивача з урахуванням обов`язкових відрахувань.

Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивачки з військової служби з нею не в повному обсязі проведено розрахунок.

Так, повний розрахунок із позивачем відповідачем був здійснений 25.10.2023, та тому відповідачем затримано розрахунок з позивачем з 11.04.2018 по 24.10.2023 на 2023 календарні дні.

Сторонами також не заперечується, що у день звільнення позивачки, їй не було виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У своїй постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 спірний період компенсації середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 10.04.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 25.10.2023.

У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно з довідкою про середньоденне грошове забезпечення № 125 від 23.01.2024, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , яка визначено у відповідності до п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 складає 282,56 грн (а.с. 35).

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми (77 935,17 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку(440 793,6 грн) за період з 10.04.2018 по 18.07.2022 становить 17,6 % (77 935,17 /440 793,6 х 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивачки (за період з 10.04.2018 по 18.07.2022) підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 77 579,60 грн, тобто 17,6% від 440 793,6 грн.

Період стягнення з 19.07.2022 по 25.10.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 52 273,60 грн (282,56 грн *185 днів).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду щодо співмірності, колегія суддів вважає, що на користь позивачки слід нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 129 853,20 грн (за період з 10.04.2018 по 18.07.2022 - 77 579,60 грн та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 52 273,60 грн).

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, є помилковими висновки суду першої інстанції про стягнення на користь позивачки пропорційно визначеної суми 30 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України, однак суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи - невірно визначив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що є підставою для зміни рішення.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі № 420/31141/23 змінити, викласти другий та третій абзац резолютивної частини рішення у новій редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 по 19.01.2023 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 по 19.01.2023 включно у розмірі 129 853,20 грн.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 у справі № 420/31141/23 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк