Постанова

від 14.02.2024 по справі 944/6184/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 944/6184/19 пров. № А/857/23951/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівГлушка І.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача не з`явився;

від відповідачів - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Зозулі Андрія Васильовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в оформленні передачі у приватну власність та приватизації житлової квартири, визнання права на приватизацію квартири, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Братичак У.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 27 хв. 23.10.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 02.11.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

10.12.2019р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Зозуля А.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконним рішення Яворівської квартирно-експлуатаційної частини /КЕЧ/ (району) про відмову ОСОБА_1 в оформленні передачі у приватну власність та приватизації квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи право на приватизацію спірної квартири та зобов`язати відповідача оформити передачу у приватну власність позивачу зі складом сім`ї 2 особи квартири АДРЕСА_1 . згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (Т.1, а.с.1-7).

Розгляд справи судами різних інстанцій та юрисдикцій здійснювався неодноразово (Т.1, а.с.69-74, 115-120, 193-196).

Ухвалою Верховного Суду від 26.07.2023р. заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено; справу за позовом ОСОБА_1 до Яворівської КЕЧ (району) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії направлено до Львівського окружного адміністративного суду (Т.1, а.с.210-211).

Відповідно до ухвали суду від 28.08.2023р. розгляд цієї справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження із повідомленням (викликом) учасників справи (Т.2, а.с.4-5).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Яворівської КЕЧ (району) про відмову ОСОБА_1 в оформленні передачі у приватну власність та приватизації квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи право на приватизацію спірної квартири; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (Т.2, а.с.53-57).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Яворівська КЕЧ (району), який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову (Т.2, а.с.60-62).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 15.10.2019р. позивач звернулася до Яворівської КЕЧ (району) з заявою про передачу у приватну власність спірної квартири, на що їй було надано відповідь № 3207 від 25.07.2019р., згідно якої ОСОБА_1 не надано необхідний перелік документів для приватизації квартири, а саме не представлено копію ордера на жиле приміщення. За таких умов Яворівська КЕЧ (району) не має правових підстав для надання дозволу на приватизацію вищевказаної квартири.

Крім цього, як Апеляційним судом Львівської обл. в рішенні від 18.02.2014р. по справі № 460/1745/13 встановлено факт самовільного вселення позивача у спірне житлове приміщення, однак зазначена обставина не врахована судом першої інстанції.

Оскільки позивач вселилась в спірну квартиру з порушенням установленого порядку, тобто без права вселення, що засвідчується відповідним ордером на жиле приміщення, тому немає підстав надання дозволу на приватизацію спірної квартири.

При цьому, діючим законодавством визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 28.12.2015р. Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 (Т.1, а.с.10).

Позивач має сина ОСОБА_2 , 1989р.н., що підтверджується свідоцтвом на народження серії НОМЕР_3 від 15.04.1989р., свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 15.04.1994р. та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 від 06.09.1997р. (Т.1, а.с.33, 35, 36).

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_6 за № 3454 від 18.05.2018р. позивач перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_6 (Т.1, а.с.11).

Згідно з витягом із послужного списку, виданим Військовою частиною НОМЕР_6 , старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Збройних Силах України з 26.11.2008р. (Т.1, а.с.12).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 175632302 від 30.07.2019р. квартира АДРЕСА_1 перебуває у державній власності Міністерства оборони України (Т.1, а.с.18 і на звороті).

Відповідно до довідки Яворівської КЕЧ (району) № 108 від 13.05.2018р. позивач та її син ОСОБА_2 проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить Міністерства оборони України та перебуває у державній власності. Особистий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_1 : благоустрій будинку: водопровід, каналізація, індивідуальне опалення та газ (Т.1, а.с.17).

Відповідно до довідки Яворівської КЕЧ (району) № 152 від 08.04.2019р. ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; склад її сім`ї: син ОСОБА_2 (Т.1, а.с.16).

Квартира за адресою: АДРЕСА_2 відповідає технічним вимогам, що підтверджується технічним паспортом, який виготовлено 19.04.2013р. (Т.1, 20-21).

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 23.09.2013р. у справі № 460/1745/13 визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на спірну квартиру; у задоволенні зустрічного позову Яворівської КЕЧ (району) про виселення із житлового приміщення відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Львівської обл. від 18.02.2014р. у справі № 460/1745/13 рішення суду від 23.09.2013р. в частині визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на спірну квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.22-24, 25-28).

07.03.2014р. між Будинкоуправлінням №1 при Яворівській КЕЧ (району) та ОСОБА_1 згідно рішення Яворівського районного суду від 18.02.2014р. у справі № 460/1745/13 укладено договір найму житлового приміщення в будинках державного фонду України квартири за адресою: АДРЕСА_2 (Т.1, а.с.19 і на звороті).

Також позивачем укладені договори з комунальними підприємствами щодо надання житлово-комунальних послуг по вказаній адресі (Т.1, а.с.29-32).

Згідно з відповіддю Яворівської КЕЧ (району) № 2207 від 25.10.2019р. на заяву позивача від 15.10.2019р. останній відмовлено у передачі спірної квартири у приватну власність, оскільки у представлених документах є відсутньою копія ордера на жиле приміщення (Т.1, а.с.15).

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та її син вселилися у спірне житлове приміщення на законній підставі і протягом тривалого часу правомірно та добросовісно ним користуються, на спірну житлову площу, окрім позивача, ніхто не претендує, спірна квартира є єдиним об`єктом нерухомого майна та єдиним житлом сім`ї позивача, що свідчить про те, що ОСОБА_1 має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому її «житлом».

Визначений законом перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому посилання відповідача на те, що позивач не має права на приватизацію згідно з положеннямст.58 Житлового кодексу /ЖК/ України, оскільки не надала ордеру, є безпідставним.

Таким чином, дії Яворівської КЕЧ (району) порушують конституційне право позивача на приватизацію житла у встановленому законом порядку, а відтак рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні передачі у приватну власність та приватизації спірної квартири є незаконним та підлягає скасуванню.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне визнати за ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи право на приватизацію спірної квартири.

Щодо решти вимог суд виснував про те, що порядок приватизації майна встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затв. наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009р.; процедура приватизації має бути здійснена у чіткій відповідності з вимогами законодавства.

Відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених (незадоволених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Предметом розглядуваного спору є вимоги позивача щодо визнання незаконним рішення відповідача Яворівської КЕЧ (району) про відмову ОСОБА_1 в оформленні передачі у приватну власність та приватизації квартири АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи право на приватизацію спірної квартири.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

За правилами статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині 3 ст.9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

У свою чергу, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міністерства оборони України у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами) (п.2 розділу І Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затв. наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018р. (надалі - Інструкція № 380).

Підготовка, оформлення документів та передання у власність громадян квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах здійснюються уповноваженими на це органами приватизації, створеними при КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (п.1 розділу X Інструкції № 380).

Згідно зі ст.1 Закону України № 2482-XII від 19.06.1992р. «Про приватизацію державного житлового фонду» (надалі - Закон № 2482-XII) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Статтею 2 цього Закону визначено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до ст.3 вказаного Закону приватизація здійснюється шляхом:

безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;

продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

За змістом ст.6 згаданого Закону незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними:

однокімнатні квартири;

квартири (будинки), одержані у разі знесення або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки (частини будинків) грошової компенсації;

квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, котрим встановлена ця пільга Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Другої світової війни, воїни-інтернаціоналісти, особи з інвалідністю I і II груп, особи з інвалідністю з дитинства, ветерани праці, що пропрацювали: не менше 25 років - жінки, 30 років - чоловіки, ветерани Збройних Сил та репресовані особи, реабілітовані згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

квартири (будинки), в яких мешкають сім`ї загиблих при виконанні державних і громадських обов`язків та на виробництві;

квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім`ї (сім`ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).

Відповідно до ч.3 ст.8 цього Закону передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з ч.11 ст.8 наведеного Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині 10 ст.8 вказаного Закону закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч.4 ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ч.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018р. у справі № 200/18858/16-ц.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009р. затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (надалі - Положення № 396), яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положенням, в тому числі й рішенням органу приватизації.

Згідно з п.17 цього Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 вказаного Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації.

Так, громадянин подає до органів приватизації такі документи:

заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;

копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);

довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що громадяни мають право на приватизацію житлових приміщень державного житлового фонду, зокрема квартир, які знаходяться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Право на приватизацію квартир державного житлового фонду набувають громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах на умовах договору найму, та повністю не використали одержані житлові чеки для приватизації житла у державному житловому фонді.

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир, загальна площа яких відповідає передбаченій законом площі, та в межах номінальної вартості житлових чеків.

Організація проведення приватизації та оформлення права власності покладається на відповідні органи приватизації, створеними, в тому числі державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні чи оперативному управлінні яких знаходяться квартири.

Передача квартир у власність громадян здійснюється за рішеннями цих органів приватизації, що приймаються на підставі письмових заяв про приватизацію квартири та доданих до них документів. При цьому органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідні висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2020р. у справі № 682/2875/18.

Під час судового розгляду достовірно встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить до державного житлового фонду, ордер на вселення у зазначене приміщення ОСОБА_1 не видавався.

Водночас, у спірну квартиру позивач вселилась разом із сім`єю у 1992 році, з того часу постійно в ній проживають та зареєстровані, ОСОБА_1 несе витрати з її утримання.

Законність проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі підтверджується договором найму житлового приміщення в будинках державного фонду України.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18.11.2004р. у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом ст.8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п.1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995р., пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст.8 Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.08.2021р. у справі № 316/672/18.

Отже, позивач та її син вселилися у спірне житлове приміщення на законній підставі і протягом тривалого часу правомірно та добросовісно ним користуються, на спірну житлову площу, окрім позивача, ніхто не претендує, спірна квартира є єдиним об`єктом нерухомого майна та єдиним житлом сім`ї позивача, що свідчить про те, що ОСОБА_1 має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому її «житлом» у розумінні ст.8 Конвенції.

Згідно положень ч.10 ст.8 у взаємозв`язку із нормами п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому посилання відповідача на те, що позивач не має права на приватизацію згідно з положеннями ст.58 ЖК України, оскільки не надала ордеру, є безпідставним.

Таким чином, дії Яворівської КЕЧ (району) порушують конституційне право позивача на приватизацію житла у встановленому законом порядку, а відтак рішення Яворівської КЕЧ (району) про відмову ОСОБА_1 в оформленні передачі у приватну власність та приватизації спірної квартири є незаконним та підлягає скасуванню.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за позивачем зі складом сім`ї 2 особи право на приватизацію спірної квартири.

Стосовно решти покликань апелянта колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані апеляційним судом та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) ЄСПЛ вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи та обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин, норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткову підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що є наявними підстави для його часткового задоволення, із вищевказаних мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Яворівську КЕЧ (району).

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2023р. в адміністративній справі № 944/6184/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Яворівську квартирно-експлуатаційну частину (району).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 19.02.2024р.