Постанова

від 07.02.2024 по справі 759/4052/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/4052/21 Головуючий в суді І інстанції Коваль О.А.

Провадження №22-ц/824/4385/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2024 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» (далі - ТОВ «Фірма «Фавор»), у якому з урахуванням уточнень позовних вимог від 22 вересня 2021 року (а.с.148-166, т.1) просив: визнати незаконним наказ № 47.1 від 22 грудня 2020 року, дії відповідача, які передували звільненню і саме звільнення та поновити його на роботі оператора пакувальних автоматів в ТОВ «Фірма «Фавор»; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток, який станом на 30 червня 2021 року становить 85 449 грн 00 коп., за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 30 375 грн 00 коп. Також ОСОБА_1 просив, що у разі виявлення під час розгляду справи не донарахування відповідачем розміру заробітної плати та інших належних сум при звільненні, прийняти рішення про стягнення з відповідача недонарохованих сум.

Позов мотивований тим, що 23 листопада 2020 року ОСОБА_1 із запізненням в оформленні на підставі наказу № 44.1 від 27 листопада 2020 року було прийнято на роботу до ТОВ «Фірма «Фавор» на посаду оператора пакувальних автоматів. Позивач вказував, що на підставі його заяви від 22 грудня 2020 року його було звільнено з посади оператора пакувальних автоматів ТОВ «Фірма «Фавор» за згодою сторін відповідно ч.1 ст. 36 КЗпП України, про що було видано наказ № 47.1 від 22 грудня 2020 року та внесено запис до його трудової книжки.

Позивач вважав, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки заяву про звільнення від 22 грудня 2020 року він написав під психічним та моральним примусом, який полягав у постійних загрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення та матеріальної відповідальності. Крім того, у вказаній вище заяві сторони не погодили дату звільнення. Вказував, що він не був ознайомлений у день звільнення з наказом про звільнення, а про його існування йому стало відомо лише 25 січня 2021 року, коли він після закінчення карантинних обмежень, пов`язаних з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, вийшов на роботу, де йому під підпис видали наказ про звільнення. Також зазначав, що йому вчасно не було повернуто трудову книжку та не проведені розрахунки при звільненні. Вказував, що у зв`язку з численними порушеннями відповідачем вимог трудового законодавства наказ № 47.1 від 22 грудня 2020 року про його звільнення за ч.1 ст.36 КЗпП України підлягає скасуванню з поновленням його на посаді та стягненням з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що становить 85 449 грн 00 коп. Також позивач зазначав, що внаслідок незаконних дій керівництва ТОВ «Фірма «Фавор» при його звільненні йому заподіяна моральна шкода, яка не може бути відшкодована лише самим фактом констатації порушення трудових права позивача. Розмір заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1 оцінив у сумі 30 375 грн 00 коп.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, а саме, визнати незаконним наказ № 47.1 від 22 грудня 2020 року, дії відповідача, які передували звільненню і саме звільнення та поновити ОСОБА_1 на роботі оператора пакувальних автоматів в ТОВ «Фірма «Фавор»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток, який станом на 09 листопада 2021 року становить 180 853 грн 00 коп., за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 30 375 грн 00 коп. Також просив, у разі виявлення під час розгляду справи недонарахування відповідачем розміру заробітної плати та інших належних сум при звільненні, прийняти рішення про стягнення з відповідача недонарохованих сум.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог. Вказує, що суд першої інстанції не вивчав відповідність наданих відповідачем даних кількості працівників операторів пакувальних автоматів, зазначених у табелі обліку використання робочих часу за листопада та грудень 2020 року, кількості операторів пакувальних автоматів, зазначених у наданому відповідачем штатному розписі від 01 вересня 2020 року, а також суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик і допит свідків для з`ясування вказаних вище обставин. Стверджує, що табель робочого часу складено відповідачем минулим часом з корегуванням даних, в якому невірно вказано кількість робочих днів.

Вказує, що акт від 22 грудня 2020 року і службова записка від 22 грудня 2020 року, на підставі яких суд першої інстанції приймав оскаржуване рішення, підроблені заступником головного бухгалтера ТОВ «Фірма «Фавор» ОСОБА_2 та бухгалтером цього товариства ОСОБА_3 . Зазначає, що складений заступником головного бухгалтера ТОВ «Фірма «Фавор» ОСОБА_2 обхідний лист від 22 листопада 2020 року також є підробленим.

Вказує, що пояснення в суді першої інстанції свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про те, що вони є працівниками ТОВ «Фірма «Фавор» і були присутні при написанні позивачем заяви про звільнення за згодою сторін, не відповідають дійсності, та як ці особи не були присутні під час написання ним заяви про звільнення та ці покази свідків суперечать іншим матеріалам справи.

Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про отримання ним копії трудової книжки саме 22 грудня 2020 року, оскільки підпис у журналі видачі трудових книжок про отримання ОСОБА_1 копії трудової книжки 22 грудня 2020 року виконаний не ним, а іншою особою, що також свідчить про те, що цей документ підроблений. Вказує, що трудова книжка серії НОМЕР_1 оформлена без дотримання вимог Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58.

Вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою ту обставину, що заява про його звільнення за угодою сторін від 22 грудня 2020 року була заздалегідь складена відповідачем та підписана позивачем виключно під психічним та моральним примусом відповідача, який полягав у постійних загрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення та матеріальної відповідальності.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди за їх недоведеністю є необґрунтованим, оскільки суд не дав належної оцінки його доводам про те, що відповідач протягом тривалого часу вчиняв незаконні дії, спрямовані на його звільнення і це призвело до додаткових зусиль для організації його життя. Вказує, що порушення його прав завдало йому душевних страждань, він постійно вимушений вживати заходи щодо захисту своїх прав та інтересів, він постійно перебуває у пригніченому стані. Однак суд першої інстанції наведеним доводам позивача належної правової оцінки не надав.

Вказує, що наявний у матеріалах справи наказ про прийняття його на посаду з 28 листопада 2020 року не може бути доказом прийняття його на роботу до ТОВ «Фірма «Фавор» на посаду оператора пакувальних автоматів, оскільки цей наказ виданий без урахування випробувального строку.

Також зазначає, що одночасно із скасуванням наказу № 47.1 від 22 грудня 2020 року про його звільнення за ч.1 ст.36 КЗпП України та поновленням його на посаді, суд апеляційної інстанції має стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що станом на момент розгляду справи апеляційним судом складає 180 853 грн 00 коп.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Фірма «Фавор» - адвокат Іванов А.Б. зазначає, що всупереч доводів апеляційної скарги, суд першої інстанції надав рівні права для всіх учасників справи, а позиція позивача побудована на тому, що всі його доводи заздалегідь є вірними, ще не відповідає принципам змагальності цивільного судочинства. Вказує, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що заяву про звільнення за угодою сторін він написав виключно через те, що на його думку, звільнення працівника за угодою сторін легше оскаржити у судовому порядку. Наведене, на думку відповідача, свідчить про завідомо недобросовісну поведінку позивача. Вказує, що допитані у суді свідки надали пояснення з дотриманням вимог чинного законодавства і процедура їх допиту відбулась згідно з вимогами чинного законодавства, під час їх допиту права ОСОБА_1 не були обмежені. Покази свідків були послідовні та узгоджені. Звертає увагу, що Головне управління Держпраці у Київської області надало відповідь ОСОБА_1 від 24 червня 2021 року №43/4-П-2957-4254, що у діях ТОВ «Фірма «Фавор» не встановлено порушень вимог трудового законодавства, а між сторонами вбачаються ознаки індивідуального спору. Інші доводи скаржника, на думку відповідача, є необґрунтованими та непідтверджені належними і допустимими доказами. З урахуванням наведеного, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року.

Постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови. Зокрема, при новому апеляційному розгляді апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду 24 лютого 2021 року, тобто з пропуском визначеного нормами статті 233 КЗпП України строку, заяву про поновлення строку з поважних причин згідно зі статті 234 КЗпП України до суду не подавав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що наказом від 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ТОВ «Фірма «Фавор» на посаду оператора пакувальних автоматів.

22 грудня 2020 року ОСОБА_1 підписав заяву на ім`я генерального директора ТОВ «Фірма «Фавор» з проханням звільнити його з займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Наказом генерального директора ТОВ «Фірма «Фавор» від 22 грудня 2020 року № 47.1 ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора пакувальних автоматів на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з копією книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку на підприємстві, про, що свідчить наявний у книзі підпис.

Від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 відмовився, про що комісією ТОВ «Фірма «Фавор» було складено відповідний акт від 22 грудня 2020 року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами доведено існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін. Водночас у справі відсутні належні та допустимі докази того, що звільнення позивача було під будь-яким тиском, а роботодавцем порушено процедуру його звільнення. Оскільки під час звільнення позивача судом не встановлено порушень трудового законодавства з боку відповідача, а позивач пов`язував заподіяння йому моральної шкоди з протиправним звільненням, та приймаючи до уваги, що позивачем не надано доказів в обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди, то суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.

Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 733/498/17 (провадження № 61-7851св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року по справі № 591/1375/19 (провадження № 61-13478св20) вказано, що:

«пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача 31 січня 2019 року відбулося за угодою сторін, оскільки заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника (а. с. 51).

Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін».

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що у заяві ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін відсутня дата його звільнення (т. 1, а. с. 171).

Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною згодою сторін.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20); від 04 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20).

Отже, за відсутності узгодженої сторонами дати звільнення суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про досягнення ОСОБА_1 та ТОВ «Фірма «Фавор» повної згоди на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП.

Наведене є достатньою підставою для визнання незаконним звільнення позивача згідно з наказом ТОВ «Фірма «Фавор» № 47.1 від 22 грудня 2020 року.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника.

Позивачу ОСОБА_8 було встановлено погодинну оплату праці.

За годину оплата праці становить 63,53 грн.

Працівника прийнято 28.11.2020 р., а звільнено 22.12.2020 р.

Згідно положень п. 3.6 Колективного договору ТОВ «Фірма «Фавор» на 2019-2022 роки, на підприємстві встановлено 40-годинний робочий тиждень.

В грудні 2020 року встановлена норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні з вихідними у суботу та неділю - 174 год.

З огляду на вказане, місячний розмір заробітної плати працівника становить: 63,53х174 = 11054,22 гривень. Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати встановлюємо за розрахунком: 11 054,22 х 12 міс. : 354 к. дн. (за вирахуванням святкових та неробочих) = 374, 71 грн.

Час вимушеного прогулу з 22.12.2020 року по 07.02.2024 року становить 794 робочі дні. Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу розраховуємо: 374,71 х 794= 297 519,74 гривень, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача в повному обсязі, оскільки з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся у лютому 2021 року, розгляд даної цивільної справи про поновлення на роботі відбувався більше одного року не з вини працівника.

Також колегія суддів, перевіряючи доводи апелянта в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди враховує наступні обставини та норми матеріального права.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з вказаною нормою права моральна шкода вважається заподіяною якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; така шкода виникла внаслідок порушення трудових прав з боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган) незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього становища. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Саме тому розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого і не повинен призводити до його збагачення.

Колегія суддів, вирішуючи спір у вказаній частині позовних вимог враховує, що дії відповідача у справі щодо незаконного звільнення позивача у справі призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, крім того призвело до втрати заробітку та змусило вживати додаткових зусиль для нормального життєзабезпечення, та порушення гарантованих ст. 43 Конституції України прав позивача на працю та отримання доходів від вказаної роботи, а тому з врахування характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат їх тривалості суд апеляційної інстанції вважає, що достатнім буде стягнення 3 000 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

З врахуванням вказаного, рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

В той же час, вимоги позовної заяви в частині стягнення недонарахованих відповідачем заробітної плати та інших належних позивачу при звільненні сум, колегія суддів оцінює як необґрунтовані та не підтверджені належними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок помилки при розрахунку заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 було донараховано 36,00 грн. у грудні 2020 року, проте, будучи на підприємстві останній відмовився отримати вказані грошові кошти в касі, у зв'язку з чим таку суму було перераховано йому безготівковий у спосіб та строк, передбачений відповідним законом. (том 1 а.с. 232-233)

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ генерального директора ТОВ «Фірма «Фавор» № 47.1 від 22 грудня 2020 року про припинення трудового договору (контракту).

Поновити ОСОБА_1 на роботі оператора пакувальних автоматів в ТОВ «Фірма «Фавор» з 22 грудня 2020 року.

Стягнути з ТОВ «Фірма «Фавор» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, 5, ЄДРПОУ 21505980) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.12.2020 по 07.02.2024 в розмірі 297 519 (двісті дев`яносто сім тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) гривень 74 коп. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з ТОВ «Фірма «Фавор» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, 5, ЄДРПОУ 21505980) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 лютого 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.