Ухвала

від 27.08.2024 по справі 759/4052/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

27 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 759/4052/21

провадження № 61-3111ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Іванов Артем Валерійович, та ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Кравець Дмитро Миколайович,

на постанову Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року

у справі за позовом позивача до відповідача про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та

в с т а н о в и в:

1. У лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати незаконним наказ № 47.1 від 22 грудня 2020 року (далі - наказ про припинення трудового договору), дії відповідача, які передували звільненню, і саме звільнення;

- поновити позивача на роботі оператора пакувальних автоматів у відповідача;

- стягнути з відповідача середній заробіток, який станом на 30 червня 2021 року становить 85 449,00 грн, за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди у розмірі 30 375 грн.

2. Мотивував вимоги так:

- на підставі наказу № 44.1 від 27 листопада 2020 року позивача прийняли на роботу на посаду оператора пакувальних автоматів;

- за заявою позивача від 22 грудня 2020 року його звільнили за згодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- наказ про звільнення позивача є незаконним, оскільки заяву про звільнення він написав під психічним і моральним примусом, який полягав у постійних загрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення та матеріальної відповідальності;

- сторони не погодили дату звільнення;

- позивача не ознайомили у день звільнення з наказом про звільнення, а про його існування йому стало відомо лише 25 січня 2021 року, коли він після закінчення карантинних обмежень, пов`язаних із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, вийшов на роботу, де йому під підпис видали наказ про звільнення;

- відповідач вчасно не повернув позивачеві трудову книжку та не провів розрахунок при звільненні;

- унаслідок незаконних дій керівництва відповідача позивачеві під час звільнення завдана моральна шкода, яку не можна відшкодувати лише констатацією порушення трудових прав. Розмір відшкодування такої шкоди позивач оцінив у 30 375,00 грн;

- у разі виявлення під час розгляду справи недонарахування відповідачем розміру заробітної платина й інших належних при звільненні сум, суд має ухвалити рішення про стягнення з відповідача недонарахованих сум.

3. 21 жовтня 2021 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.

4. 15 серпня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.

5. 16 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року скасував, а справу передав на новий розгляд до того суду.

6. 7 лютого 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року скасував й ухвалив нове, згідно з яким позов задовольнив частково: визнав незаконним наказ про припинення трудового договору; поновив позивача на роботі оператора пакувальних автоматів у відповідача з 22 грудня 2020 року; стягнув із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 грудня 2020 року до 7 лютого 2024 року в розмірі 297 519,74 грн із відрахуванням з вказаної суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також стягнув 3 000,00 грн відшкодування моральної шкоди; в іншій частині вимог відмовив.

7. 4 березня 2024 року відповідач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить зупинити виконання постанови суду апеляційної інстанції, скасувати її та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. 12 березня 2024 року позивач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначену постанову у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 грудня 2020 року до 7 лютого 2024 року включно, а справу скерувати на новий розгляд до апеляційного суду.

9. 30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу відповідача без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Відповідач мав надати суду документ про доплату судового збору у визначеному розмірі з такою кількістю копій цього документа, яка відповідає кількості учасників справи.

10. Того ж дня Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху касаційну скаргу позивача та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Позивач (особисто або через адвоката) мав зазначити, які висновки Верховного Суду і щодо застосування яких саме норм права не врахував суд апеляційної інстанції, та конкретизувати прохальну частину касаційної скарги щодо скерування справи на новий розгляд в цілому або щодо окремих позовних вимог.

11. 16 травня 2024 року позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 16916/0/220-24 від 16 травня 2024 року). До заяви додав копії касаційної скарги у новій редакції, в якій конкретизував як висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які не врахував суд апеляційної інстанції, так і прохальну частину скарги. Просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на скерувати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційну скаргу обґрунтував так:

- суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував припис статті 235 КЗпП України без урахування висновків щодо його застосування у подібних правовідносинах, викладених:

у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/3422/19, згідно з яким встановлення наявності трудових відносин можливе за встановлення виконання працівником трудових функцій, підпорядкування працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення йому умов праці та виплати винагороди за виконану роботу;

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц, згідно з яким суд може визнати укладеним трудовий договір за відсутності наказу чи розпорядження лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документа про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я тощо, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків;

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22 згідно з яким виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу; закон не передбачає підстав для зменшення його розміру за певних обставин;

- середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2020 року (наступна дата після звільнення) до 7 лютого 2024 року (дата прийняття оскарженої постанови) слід обчислювати із середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні з урахуванням заробітної плати за один робочий день у листопаді та грудні 2020 року та з урахуванням інфляції за вказаний період. Суд не проаналізував всі обставини, пояснення та докази для відхилення аргументів позивача про збільшення розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

12. 24 травня 2024 року відповідач подав докази доплати суми судового збору (вх. № 17926/0/220-24 від 24 травня 2024 року). Касаційну скаргу обґрунтував так:

- суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків, викладених:

у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року у справі № 607/13078/20 і Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, щодо недоведеності написання позивачем заяви під морально-психологічним тиском;

у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 і від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, щодо належного та повного дослідження всіх доказів, які мають значення для вирішення справи;

- апеляційний суд не дослідив докази та не врахував їх під час винесення постанови, зокрема: покази свідків (т. 1, а. с. 225, 250а-250з); заяву позивача про звільнення (т. 1, а. с. 171, 226); оформлення документації щодо звільнення (т. 1, а. с. 246); докази отримання позивачем трудової книжки (т. 1, а. с. 230-231), розрахунку з ним (т. 1, а. с. 232-237), відмови від ознайомлення з наказом про припинення трудового договору (т. 1, а. с. 228); пояснення в судовому засіданні 21 жовтня 2021 року про написання позивачем «спеціально» заяви про звільнення. Позивач не надав жодних доказів вчинення щодо нього психічного або морального примусу.

13. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

14. Верховний Суд бере до уваги, що він уже переглядав судові рішення в цій справі 16 листопада 2023 року, та вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Скаржники подали касаційні скарги з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційних скаргах є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України Верховний Суд,

у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

2. Витребувати зі Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу № 759/4052/21.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко