Постанова

від 19.02.2024 по справі 757/63807/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/63807/18-ц

провадження № 22-ц/824/2667/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року в складі судді Лещенко О. В.,

встановив:

22.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Посилався на ті підстави, що згідно з розпискою від 30.12.2014 ОСОБА_2 зобов`язався повернути грошові кошти колишнім акціонерам ПАТ «Підприємство Райагропостач»: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 пропорційно до належних їм акцій у розмірі, що еквівалентна вартості двоповерхової адміністративної будівлі загальною площею 800 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка мала бути погоджена до 30.12.2015.

До травня 2018 року відповідач регулярно запевняв усіх зазначених осіб про те, що борг буде сплачено найближчим часом, однак його повернення не здійснив.

З огляду на те, що відповідач ухилився від повернення заборгованості та остаточного погодження її суми, кредитори у порядку, вказаному у розписці, самостійно провели незалежну оцінку вищевказаної будівлі. Згідно з експертним висновком від 22.08.2018, її ринкова вартість становить 867 242 грн.

Оскільки на момент відчуження акцій ПАТ «Підприємство Райагропостач» позивач володів 174 679 шт. акціями (12,38 % у процентному співвідношенні до кількості акцій колишніх акціонерів), сума грошових коштів, яку відповідач зобов`язаний повернути, складає 107 356,14 грн.

Посилаюсь на вказані обставини та положення ст. 509, 526, 626 ЦК України, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 30.12.2014 у розмірі 107 356,14 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року вказаний позов залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, з яких: 20 000 грн - витрати на правову допомогу; 10 000 грн - гонорар у справі.

08.09.2023 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 30.12.2014 у розмірі 107 356,14 грн, а також скасувати відшкодування витрат на правову допомогу.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню з таких підстав.

Свої доводи обґрунтовує тим, що аналіз змісту розписки вказує на те, що відповідач отримав грошові кошти, оскільки він підтвердив своє зобов`язання їх повернути. Вжиття формулювання «отримання у борг» чи подібних конструкцій не є обов`язковим у разі, якщо є пряма вказівка на безпосередній обов`язок повернути грошові кошти.

Згідно з розпискою відповідач підтвердив той факт, що він зобов`язується повернути грошові кошти у сумі, що буде визначена до 30 грудня 2015 року за домовленістю з колишніми акціонерами ПАТ «Підприємство Райагропостач» за двоповерхову адміністративну будівлю.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розписка та договір купівлі- продажу цінних паперів були укладені в один день. Відповідач звернувся до позивача з проханням зменшити попередньо домовлену вартість акцій, адже йому бракувало коштів на їх придбання. Натомість відповідач запропонував скласти розписку, у якій зобов`язався повернути відповідну різницю з огляду на вартість майна, яке належало ПАТ «Підприємство Райагропостач», що й було зроблено.

Аналіз тексту розписки свідчить, що повернення коштів за рахунок зазначеного у ній нерухомого майна є альтернативним способом виконання зобов`язання; продаж майна та задоволення за рахунок його вартості майнових зобов`язань мало статись саме у разі неповернення коштів.

Зазначає, що наявність оригіналу розписки у позивача сама по собі є доказом укладення договору позики. Жодні додаткові заяви про отримання грошових коштів не є необхідними для доведення відповідних фактів.

Наведена розбіжність між площею вказаного у розписці приміщення та площею приміщення, яке зазначено у реєстрі речових прав на нерухоме майно не має вирішального значення для висновку про те, що у розписці та поданому звіті про оцінку майна йдеться про різні приміщення, оскільки, по-перше, площа не є головним параметром для встановлення такого факту і, по-друге, суд здатний встановити його за сукупністю інших даних (адреса, технічна документація, реєстр речових прав на нерухоме майно).

Вважає, що договір позики, на підтвердження якого 30 грудня 2014 року відповідач склав розписку, є укладеним, а зобов`язання за ним не виконано.

Суд першої інстанції встановивши, що правовідносини між сторонами не є позиковими, не встановив якою була справжня природа договору й ухилився від його правової кваліфікації.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував, що входить в обсяг правової допомоги, а що у гонорар, а також не встановив, чому не був сплачений гонорар.

Звертає увагу, що справа розглядалась у порядку спрощеного провадження, відповідачем подано лише відзив на позовну заяву, категорія справи - про стягнення грошових коштів. Таким чином, судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн є очевидно завищеними та не є співмірними зі складністю справи.

04.10.2023 представник ОСОБА_2 - адвокат Круглик В. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просить стягнути на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Вказує, що обов`язок щодо повернення грошових коштів виникає лише тоді, коли кредитор надав, а позичальник отримав грошові кошти, що відповідає вимогам ст. 1046 ЦК України.

Доводи позивача про те, що при купівлі акцій відповідач просив зменшити їх вартість не підтверджують факту отримання відповідачем грошових коштів у сумі визначеній в позовній заяві та спростовується інформацією про вартість акцій на сайті https://smida.gov. ua/db/prof/00909006, де вартість акцій ПАТ «Райагропостач» станом на 30.12.2014 становила 0,05 грн.

Також на сайті відображена кількість акцій, які було продано позивачем, а саме 174679 шт. за ціною 0,05 грн.

Таким чином загальна вартість проданих позивачем акцій становить 8 733,95 грн, що відповідає сумі, яка міститься в договорі купівлі-продажу цінних паперів №19БВ/1.

Розписка не містить у собі відомостей про одержання відповідачем грошових коштів від позивача, її зміст є суперечливим. Зокрема, з тексту розписки не вбачається моменту передання грошових коштів, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним.

Крім того, розписка оформлена у печатній формі і не вказано, яку суму відповідач отримав і яку має саме повернути на момент укладення цієї розписки, порядку повернення, тобто він є незрозумілим.

У вказаному договорі позики відсутня заява відповідача про те, що гроші від позикодавця ОСОБА_1 отримано до його підписання або під час підписання, відсутня заява про отримання грошових коштів після підписання договору позики.

Також відсутні будь - які докази про передачу нерухомого майна, визначено у розписці чи оформлення його на відповідача за умов, які б вказували на виконання зобов`язань за цим договором. Такі права і обов`язки між сторонами за ознак, всіх істотних умов цього договору не виникли.

В даному випадку договір позики також не створює такої форми домовленості та зобов`язань між сторонами щодо майбутнього продажу нерухомого майна, а саме адміністративної будівлі, загальною площею 800 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Не заперечуючи факту наміру, відповідач заперечує отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження ним нерухомого майна у майбутньому в усній формі.

Невірно складена боргова розписка не несе наслідків за зобов`язаннями, які не виникли, а лише мали умови зобов`язання у майбутньому як попередня умова, яка залишилася не укладеною.

Зазначає, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Звертає увагу суду, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правову допомогу чи будь-які заперечення, таким чином, судові витрати на правничу допомогу у справі є співмірними та реальними.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 (комітент) та ПАТ «ПОЛІКОМБАНК» (комісіонер) укладено договір комісії №19БК на купівлю цінних паперів у загальній кількості 1 411 088 штук. Емітент: Приватне акціонерне товариство «Підприємство Райагропостач» ( код ЄДРПОУ: 00909006). Ціна купівлі одного цінного паперу у третіх осіб - 0 грн 05 коп. (а.с. 100,101).

На виконання вказаного договору комісіонер уклав на позабіржовому ринку 7 договорів купівлі-продажу цінних паперів на загальну суму 70 554,40 грн (а.с. 103), в тому числі й договір №19БВ/1 купівлі-продажу цінних паперів від 30.12.2014, укладений з продавцем ОСОБА_1 , що діяв на підставі власного волевиявлення (а.с.81, 82).

В цей же день, 30 грудня 2014 року ОСОБА_2 надав розписку, якою підтвердив той факт, що він зобов`язується повернути грошові кошти у сумі, що буде визначена до 30.12.2015 за домовленістю з колишніми акціонерами ПрАТ «Підприємство «Райагропостач» за двоповерхову адміністративну будівлю, загальною площею 800 (вісімсот) метрів квадратних, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 колишнім акціонерам ПрАТ «Підприємство Райагропостач», код за ЄДРПОУ: 00909006 у кількості 7 осіб, а саме: ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 . У разі неповернення зобов`язався продати вказану будівлю іншим особам та повернути грошові кошти у сумі, що буде визначена до 30.12.2015 за домовленістю з колишніми акціонерами ПрАТ «Підприємство Райагропостач» вищезазначеним колишнім акціонерам пропорційно до належних їм акцій (а.с.4).

10 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення у строк до 05.10.2018 заборгованості за розпискою від 30.12.2014 у розмірі 107 356 грн 14 коп.

Вказана вимога містила посилання на те, що борг за розпискою від 30.12.2014 не сплачено, кредиторами було проведено незалежну оцінку вищевказаної будівлі, згідно з висновком якої від 22.08.2018 її ринкова вартість становить 867 242 грн. Оскільки на момент відчуження акцій ПрАТ «Підприємство «Райагропостач» ОСОБА_1 володів 174 679 акціями, ОСОБА_2 зобов`язаний повернути 107 356 грн 14 коп. (вартість однієї акції становить 614,59 грн).

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою від 30.12.2014 у розмірі 107 356,14 грн, суд першої інстанції вважав, що існуючі між сторонами правовідносини за своїм характером не є позиковими, оскільки не зазначено суму, яку відповідач має повернути, не підтверджено факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача.

За умовами розписки зобов`язання між сторонами саме мають виникати з поверненням коштів від продажу адміністративної будівлі у сумі, що буде визначена до 30.12.2015, але такий вид договору вказує як на форму попереднього договору перед продажом майна у простій письмовій формі. Подібний договір, який тлумачиться як «попередній договір», а не «договір позики» (розписка), відповідно до статті 635 ЦК України укладається у формі, встановленій для основного договору, а саме нотаріальній. Недотримання такої форми призведе до нікчемності попереднього договору.

Не заперечуючи факту наміру, відповідач заперечує отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження ним нерухомого майна у майбутньому в усній формі. Неправильно складена боргова розписка не несе наслідків за зобов`язаннями, які не виникли. Договір від 30 грудня 2014 року є таким, що неукладений, а тому у його сторін не виникло будь-яких зобов`язань щодо виконання його умов, оскільки з неукладеного правочину не виникають договірні зобов`язання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд ( стаття 20 ЦК України).

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів зробити відповідні правові висновки щодо дійсної природи існуючих між сторонами правовідносин. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та зазначення дати отримання коштів.

З розписки від 30 грудня 2014 року, яку відповідач надав на підтвердження існування у нього обов`язку з повернення грошових коштів в сумі, що буде визначена до 30.12.2015 за домовленістю з колишніми акціонерами ПрАТ « Підприємство Райгропостач» за двоповерхову адміністративну будівлю загальною площею 800 (вісімсот) метрів квадратних, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 колишнім акціонерам ПрАТ «Підприємство Райагропостач», суд першої інстанції встановив, що кошти у позику не передавались, а тому у відповідача не виник обов`язок з повернення грошових коштів за договором позики.

Зміст наданої розписки свідчить про те, що обов`язок відповідача з повернення грошових коштів колишнім акціонерам виник не у зв`язку з отриманням грошових коштів у борг із зобов`язанням їх повернення, а у зв`язку з придбанням відповідачем у акціонерів ПрАТ «Підприємство Райгропостач» цінних паперів цього товариства за ціною, що не враховувала дійсну вартість майна, що відчужувалося.

З`ясувавши, що грошові кошти у розмірі 107 356,14 грн не є позикою, відповідач у правовідносинах із позивачем не має статусу позичальника та існуючі між ними правовідносини за своєю природою не є позиковими, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами склалися правовідносини, не пов`язані із передачею грошових коштів у позику.

Зміст наданої розписки також свідчить про те, що відповідач зобов`язався у разі неповернення грошових коштів продати будівлю іншим особам та повернути грошові кошти у сумі, що буде визначена до 30.12.2015 року за домовленістю з колишніми акціонерами ПрАТ «Підприємство Райагропостач» колишнім акціонерам пропорційно до належних їм акцій.

Визначаючи розмір грошових коштів в сумі 867 242 грн, які на думку позивача підлягали поверненню колишнім акціонерам ПрАТ «Підприємство Райагропостач» за двоповерхову адміністративну будівлю, позивач посилався на Звіт про оцінку майна , складений ФОП ОСОБА_9 станом на 22.08.2018.

Разом з тим, відповідно до змісту розписки, відповідач зобов`язався повернути грошові кошти за вказану адміністративну будівлю у сумі, що буле визначена до 30.12.2015 за домовленістю з колишніми акціонерами.

Доказів досягнення домовленості між сторонами про те, що грошові кошти підлягають поверненню за оцінкою майна станом на 22.08.2018, а також доказів, що інші акціонери, яких не було залучено до участі в справі, погодились з наданою позивачем оцінкою нерухомого майна матеріали справи не містять.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 546 ЦПК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі недотримання сторонами вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки сам зміст розписки від 30 грудня 2014 року не підтверджує факт передачі відповідачу грошових коштів, позивач не надав жодних інших доказів на підтвердження вказаного факту, відповідач не визнав такий факт, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, суд першої інстанції правильно встановив, що досягнута між сторонами домовленість стосувалась продажу нерухомого майна та повернення коштів за рахунок проданого майна. Доказів продажу нерухомого майна матеріали справи не містять.

За таких підстав у позивача не виникло право вимоги до відповідача з приводу стягнення заборгованості, яка є предметом заявлених позовних вимог.

Судом першої інстанції у цій справі всебічно встановлено обставини справи, здійснено належну перевірку доводів сторін та з урахуванням принципу «суд знає закони» надано правильну правову кваліфікацію відносинам сторін спору.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Встановлено, що відповідач просив суд першої інстанції відшкодувати понесені ним судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000 грн, з яких: 20 000 грн - витрати на правову допомогу, 10 000 грн - гонорар у справі.

На підтвердження понесених витрат відповідачем надано копію договору №07/04-23 про надання професійної правничої допомоги від 07 квітня 2023 року (а.с.66-71), копію ордеру (а.с.72), копію акту 06/06-23 прийому-передачі наданих послуг від 06.06.23 (а.с.134), копію квитанції до прибуткового касового ордеру №54 від 06.06.2023 на суму 20 000 грн (а.с 135).

Представник позивача в суді першої інстанції заперечував проти стягнення з позивача витрат на правову допомогу, вважав їх неспівмірними, а суму завищеною (а.с. 146).

З договору про надання професійної правничої допомоги від 07 квітня 2023 року, укладеного між адвокатом Круглик В. В. та ОСОБА_2 вбачається, що гонорар адвоката становить 10 000 грн, за надання юридичних послуг в даній справі плата адвокату становить 20 000 грн.

З акту прийому-передачі наданих послуг від 06.06.2023 вбачається, що надані адвокатом послуги полягають в написанні та поданні до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву від 10.04.2023 та заперечень від 27.04.2023, написанні та поданні заяви про стягнення витрат на правову допомогу від 06.06.2023, представництві інтересів відповідача в суді першої інстанції.

Враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 10 000 грн.

При цьому суд вважає, що вказана сума відповідає фактично наданим послугам.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Круглик В. просив суд, зокрема стягнути на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та гонорар у справі 5 000 грн.

На підтвердження таких витрат заявником подано копію додаткової угоди №1 від 29.09.2023 до договору про надання професійної правничої допомоги № 07/04-23 від 07.04.2023 року, копію квитанції № 29/09 прийому-передачі наданих послуг від 29.09.2023 , копію акту №29/09 прийому-передачі наданих послуг від 29.09.2023, докази надіслання відзиву позивачу.

Станом на 19.02.2024 клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги в суді апеляційної інстанції від позивача до апеляційного суду не надходило.

Відсутність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, відповідно до приписів частини п`ятої статті 137 ЦПК України, унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.

Разом з тим, враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом, а також ту обставину, що до складу витрат на правничу допомогу заявником враховано також витрати на представлення інтересів відповідача в Київському апеляційному суді, які він не здійснював, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги відповідача щодо компенсації витрат на правову допомогу, у зв`язку із апеляційним переглядом справи, підлягають частковому задоволенню на суму 5000 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 червня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн змінити, зменшивши суму стягнення до 10 000 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук