Рішення від 09.02.2024 по справі 902/958/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" лютого 2024 р. Cправа №902/958/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , с.Зарванці Вінницького району Вінницької області

до Гаражного кооперативу "Пирогово", м.Вінниця

про визнання недійсними рішень

за участю:

позивача: ОСОБА_1 , посвідчення водія НОМЕР_1 ; представника позивача - адвоката Герасимишиної Т.В., діючої на підставі ордеру серії АВ №1055442 від 11.07.2023;

відповідача: ОСОБА_3. - керівника Гаражного кооперативу "Пирогово"; представника відповідача - адвоката Лепетухи Я.В., діючої на підставі ордеру серії АВ №1111516 від 13.01.2024

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні дії у справі, стислий виклад позицій сторін.

17.07.2023 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсними:

- рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №11 від 21.02.2015, в частині виключення із членів Гаражного кооперативу власника гаража № НОМЕР_2 ОСОБА_2 ;

- рішення правління Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №91 від 25.06.2020, в частині продажу гаража № НОМЕР_2 .

Звертаючись до суду з позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що його дід ОСОБА_2 з 1980 року був членом Гаражного кооперативу ГБК-7 (наразі Гаражного кооперативу "Пирогово") і власником гаража № НОМЕР_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Все своє майно він заповів позивачу - ОСОБА_1 . Останній, як спадкоємець ОСОБА_2 за заповітом, мав намір переоформити у свою власність належний спадкодавцю гараж № НОМЕР_2 в Гаражному кооперативі "Пирогово".

Натомість голова правління Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_3 відмовив позивачу у переоформленні гаражу № НОМЕР_2 та вступі в Гаражний кооператив "Пирогово" в зв`язку з тим, що вказаний гараж не перебував у власності ОСОБА_2 ; документи про вступ ОСОБА_2 до Гаражного кооперативу "Пирогово" не збереглися; на момент складання заповіту ОСОБА_2 був виключений із членів Гаражного кооперативу "Пирогово" за несплату щорічних внесків; гараж НОМЕР_6 проданий громадянину ОСОБА_4 .

Згідно оскаржуваних позивачем рішень, а саме: рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", що оформлено протоколом №11 від 21.02.2015, було виключено із членів Гаражного кооперативу "Пирогово" власника гаража № НОМЕР_2 ОСОБА_2 . Рішенням правління Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленим протоколом №91 від 25.06.2020, вирішено здійснити продаж гаража НОМЕР_6 ОСОБА_4 .

Вважаючи дані рішення відповідача незаконними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що:

- при зверненні ОСОБА_1 до Гаражного кооперативу "Пирогово" про своє право на спадщину за заповітом на гараж № НОМЕР_2 , який за життя належав його діду ОСОБА_5 , йому було відмовлено, оскільки згаданий гараж не знаходився у власності ОСОБА_2 ;

- документи про вступ ОСОБА_2 до Гаражного кооперативу "Пирогово" не збереглися в зв`язку із реорганізацією ГБК 7 в Гаражний кооператив "Пирогово" у 2004 році;

- оплата членських внесків за гараж НОМЕР_6 з 2013 року ОСОБА_2 не проводилась, його власник не з`являвся, а знайти останнього - було неможливо;

- Гаражний кооператив "Пирогово", дотримуючись статуту та прийнятих зборами рішень, реалізував даний гараж за борги за списками бажаючих у 2020 році;

- на момент складання заповіту 17.04.2015 ОСОБА_2 за несплату по періодичним річним внескам згідно з протоколом №11 від 21.02.2015 був виключений із членів кооперативу, тому ОСОБА_1 не може претендувати на право власності на гараж за заповітом;

- земля, на якій розміщені гаражі по АДРЕСА_1 не був приватизований громадянином ОСОБА_2 ;

- згідно п.7.2 Статуту Гаражного кооперативу "Пирогово" в новій редакції, гаражний кооператив має право за несвоєчасну сплату періодичного (членського) внеску, передбаченого обов`язками члена кооперативу на протязі 2-х та більше років, виключити власника гаражу з членів кооперативу. Пунктом 4.4 старої редакції статуту Гаражного кооперативу "Пирогово" передбачено, що член кооперативу може бути виключений із його членів у випадку несплати встановлених внесків для членів ГК "Пирогово" на протязі 2-х років;

- враховуючи, що гараж № НОМЕР_2 не був приватизований, відчуження зазначеного об`єкта колективної власності було здійснено за рішенням зборів уповноважених (протокол №11 від 21.02.2015);

- в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 в надані йому терміни не поновив своє членство, його було остаточно позбавлено членства в Гаражному кооперативі "Пирогово";

- з 2013 року до реалізації гаража в 2020 році з цього приводу до Гаражного кооперативу "Пирогово" ніхто не з`являвся і ніякої інформації не повідомляв.

Ухвалою суду від 11.09.2023 відкрито провадження у справі №902/958/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 16.11.2023.

За наслідками судового засідання, 16.11.2023, судом постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.12.2023.

На стадії підготовчого провадження судом неодноразово з`ясовувалось питання, чи наявні треті особи, на права та обов`язки яких може вплинути прийняття судом рішення у цій справі. (В судовому засіданні 16.11.2022 була присутня ОСОБА_6 , яка представилась суду як дружина ОСОБА_4 - нового власника гаража № НОМЕР_2 в Гаражному кооперативі "Пирогово".) Суд також з`ясовував наявність в присутніх клопотань на стадії підготовчого провадження, що стверджується протоколом судового засідання №2150135 від 16.11.2022. Клопотань до суду надходило.

Ухвалою суду від 13.12.2023 (яка занесена до протоколу судового засідання) оголошена перерва з розгляду справи по суті до 18.01.2024.

ОСОБА_6 також була присутня в судовому засіданні 13.12.2023.

18.01.2024 слухання справи №902/958/23 не відбулось у зв`язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України.

Ухвалою від 18.01.2024 відкладено розгляд справи по суті на 07.02.2024.

07.02.2023 відповідач - Гаражний кооператив "Пирогово" засобами системи "Електронний суд" через свого представника адвоката Лепетуху Я.В. на стадії розгляду справи по суті подав заяву про залучення до участі у справі громадянина ОСОБА_4 .

Заява мотивована тим, що "29 грудня 2023 року на ім`я голови Гаражного кооперативу "Пирогово" звернувся його член, власник гаража № НОМЕР_2 ОСОБА_4 із письмовим зверненням про залучення його у справу №902/958/23 у якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення у справі може суттєво вплинути на його права та законні інтереси.

Під час підготовчого засідання, відповідачем ГК "Порогово" не було заявлено клопотання про залучення ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що відповідач не вважав, що рішення по справі суттєво вплине на його права та інтереси, адже вважав, що спір є виключно корпоративний та не стосується особи ОСОБА_4 . У ході розгляду справи по суті, з пояснень позивача вбачається, що він має намір в судовому порядку визнати недійсним рішення правління Гаражного кооперативу "Пирогово", оформлене протоколом №91 від 25.06.2020 року в частині продажу гаража № НОМЕР_2 , що як наслідком стане втрата законного розпорядження майном, що належить ОСОБА_4

ОСОБА_4 набув права користування гаражем НОМЕР_6 шляхом його придбання на аукціоні, організованого Гаражним кооперативом, та сплатою заборгованості, яка рахувалась за колишнім користувачем ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом №91 засідання правління гаражного кооперативу від 25.06.2020 року (наявний в матеріалах справи).

Отримавши від нього звернення від 29.12.2023, у якому останній обґрунтовує свою правову позицію, а також зацікавлений у вирішенні даного спору в судовому порядку, а рішення суду може вплинути на можливість розпорядження ним своєю власністю, набутою на законних підставах, відповідач вважає за можливе повернути розгляд справи до стадії підготовчого провадження, з метою приєднання додаткових доказів та матеріалів до справи, на спростування доводів та тверджень позивача.".

Статтею 177 ГПК України визначено завдання та строк підготовчого провадження.

Згідно з ч.1 ст.177 ГПК завданням підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до ст.181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

При цьому, необхідно враховувати, що процесуальний закон, спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів.

Саме тому, всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Вказані представником відповідача причини для залучення до участі у справі третьої особи та повернення на стадію підготовчого провадження суд відхиляє, оскільки доводи представника відповідача не свідчать про об`єктивні перешкоди, які унеможливлювали подання такого клопотання суду з дотриманням встановлених процесуальних строків.

У відповідності до ч.1 ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб.

Клопотання представника відповідача щодо залучення третьої особи було подано з пропущенням визначеного законодавством строку на стадії розгляду справи по суті.

При цьому суд враховує, що в судових засіданнях, які проводились на стадії підготовчого провадження була присутня дружина громадянина ОСОБА_4 - ОСОБА_6 .

Відтак судом робиться висновок, що ОСОБА_4 мало бути відомо про розгляд даної справи на стадії підготовчого провадження, однак він самостійно не звертався до суду з приводу залучення його до участі в справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Статтею 194 ГПК України визначено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у поверненні на стадію підготовчого провадження та, на підставі ч.2 ст.119 ГПК України, залишає без розгляду заяву про залучення до участі у справі громадянина ОСОБА_4 , як таку, що подана з порушенням ч.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.182 ГПК України.

Протокольною ухвалою суду від 07.02.2024 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 08.02.2024.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача надав усні заперечення щодо заявлених позовних вимог, та просив суд відмовити у задоволенні позову.

При цьому суд зазначає, що протягом здійснення провадження у даній справі заяв про застосування строку позовної давності не надходило.

Після завершення розгляду справи 08.02.2024 судом проголошено перерву в судовому засіданні до 09.02.2024 для підготовки вступної та резолютивної частин рішення.

09.02.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

17.04.2015 громадянином ОСОБА_2 складено заповіт, за яким все своє майно він заповів позивачу - ОСОБА_1 (а.с.21, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 21.06.2016, актовий запис №1718 (а.с. 26, т.1).

Спадкоємець ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк для подання заяви на прийняття спадщини, у зв`язку з чим звернувся до Вінницького міського суду з позовом до Вінницької міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.04.2022 у справі №127/2848/22 ОСОБА_1 визначено додатковий строк - 1 місяць для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 (а.с.27-28, т.1).

Як стверджується довідкою №94/02-14 від 30.08.2022, складеною приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною, та наявними у справі документами:

- 20.06.2022 ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 ;

- 20.06.2022 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною за номером 21/2022 було заведено спадкову справу, якій присвоєно номер у спадковому реєстрі 69392205;

- станом на 30.08.2022 ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 ;

- 04.07.2022 за реєстровим номером 970 на ім`я ОСОБА_1 видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири номер АДРЕСА_2 .

У відповідь на запит №80/02-14 від 03.08.2022, надісланий приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною, КП "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" листом №2848 від 17.08.2022 повідомило приватного нотаріуса Троян А.С. про те, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №87777 реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_2 в ГК "Пирогово" по АДРЕСА_3 станом на 29.12.2012 не проводилась (а.с.60, т.1).

30.08.2022 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян Аллою Степанівною винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на гараж № НОМЕР_2 в Гаражному кооперативі "Пирогово", що знаходиться за адресою: місто Вінниця, вулиця Комарова, 90В, оскільки відсутні документи, що підтверджують право власності померлого на вказане майно (а.с.61-63, т.1).

03.08.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я голови правління Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_3 , згідно з якою просив прийняти його в члени Гаражного кооперативу "Пирогово" та закріпити за ним місце під гаражем № НОМЕР_2 на правах спадкоємця ОСОБА_2 (а.с.38, т.1).

Як слідує з листа № 29 від 03.08.2022 на звернення ОСОБА_1 та листа №30 від 09.08.2022, надісланого у відповідь на адвокатський запит від 03.08.2022 адвоката Герасимишиної Т.В., Гаражний кооператив "Пирогово" в особі голови правління ОСОБА_3 відмовив ОСОБА_1 у членстві в Гаражному кооперативі, оскільки гараж № НОМЕР_2 не знаходився у власності ОСОБА_2 ; документи про вступ ОСОБА_7 до Гаражного кооперативу "Пирогово" не збереглися в зв`язку із реорганізацією ГБК 7 на Гаражний кооператив "Пирогово" у 2004 році; оплата членських внесків за гараж № НОМЕР_2 ОСОБА_2 з 2013 року не проводилась, його власник не з`являвся та знайти його було неможливо (телефони не дійсні, відправлено замовний лист, який повернувся); Гаражний кооператив, дотримуючись статуту та прийнятих зборами рішень, реалізував даний гараж за борги за списками бажаючих у 2020 році; на момент складання заповіту 17.04.2015 ОСОБА_2 за несплату річних внесків згідно з протоколом №11 від 21.02.2015 був виключений із членів Гаражного кооперативу.

До вказаних листів додавались копії документів, а саме статуту Гаражного кооперативу "Пирогово", згідно пункту 7.2. якого Гаражний кооператив має право за несвоєчасну сплату періодичного (членського) внеску, передбаченого обов`язками члена кооперативу на потязі 2-х та більше років, виключити власника гаражу з членів кооперативу, а також протоколу №11 від 21.02.2015 про виключення ОСОБА_2 з членів Гаражного кооперативу, а також продаж гаражів через аукціон та протоколу №91 від 25.06.2020 про реалізацію гаража № НОМЕР_2 за борги (а.с. 39, 43, т.1).

В матеріалах справи наявна копія протоколу №2 зборів уповноважених Гаражного кооперативу "Пирогово" від 22.05.2004 (а.с. 102-103, т.1), з якого слідує, що заслухавши звіт голови ГБК-7, збори уповноважених вирішили перейменувати ГБК-7 у ГК "Пирогово".

Як слідує з матеріалів витребуваної судом реєстраційної справи №117400296750 Гаражного кооперативу "Пирогово", копії якої долучено до матеріалів господарської справи (а.с.125-187, т.1), виписки Державної реєстраційної служби України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (а.с.104, т.1), 25.03.2004 зареєстровано Гаражний кооператив "Пирогово", який згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку, є власником земельної ділянки площею 3,5669 га по АДРЕСА_3 (а.с.105, т.1).

Як слідує з протоколу №11 (а.с.40, т.1), 21.02.2015 відбулись Збори членів Гаражного кооперативу "Пирогово", на яких прийнято рішення на підставі пункту 4.4. Статуту ГК "Пирогово", виключити із членів Гаражного кооперативу 26 власників гаражів. У даному списку під №7 значиться ОСОБА_2 , власник гаража № НОМЕР_2 .

Згідно пункту 4.4. статуту Гаражного кооперативу "Пирогово", затвердженого Зборами членів кооперативу (протокол №1 від 06.03.2004) та зареєстрованого рішенням виконкому Вінницької міської ради від 25.03.2004 за №555, в редакції на момент проведення зборів 21.02.2015, член ГК "Пирогово" може бути виключений із його членів у випадку не сплачування встановлених внесків для членів ГК "Пирогово" на протязі 2-х років в т.ч. крадіжку і несплату за спожиту електроенергію" (а.с.107, т.1).

Із 115 присутніх на Зборах даний протокол підписали 62 особи.

21.01.2017 відбулись Збори членів Гаражного кооперативу "Пирогово" (всього уповноважених - 53 чол., присутні - 48 чол., членів кооперативу - 80 чол. Всього - 128 чол.), оформлені протоколом №13.

Як слідує з протоколу №13: 21.01.2017 на зборах Гаражного кооперативу "Пирогово" виступив голова правління ОСОБА_3 , який сказав, що: "...станом на січень місяць є власники гаражів, які мають заборгованість перед кооперативом більше чотирьох років. Згідно Статуту ГК "Пирогово" пункт 7.2 члени кооперативу при несплаті встановлених внесків на протязі 2-х і більше років можуть бути виключені із членів кооперативу. Попередньо був складений список на виключення 72-х членів кооперативу. Тому я ставлю питання про виключення даних осіб із членів кооперативу".

Члени Гаражного кооперативу "Пирогово" обговорили дане питання та вирішили згідно пункту 7.2. Статуту Гаражного кооперативу "Пирогово" виключити із членів кооперативу 72-х власників гаражів, в т.ч. під №5 списку - ОСОБА_2 , власника гаража № НОМЕР_2 (а.с. 119-120, т.1).

Згідно наявної в матеріалах справи копії листа від 24.03.2017 за №496, Гаражний кооператив "Пирогово" повідомив ОСОБА_2 про те, що "...на території ГК "Пирогово" на Ваше ім`я оформлено гараж НОМЕР_6. На даний час його борг складає суму 3595 грн. Попереджуємо: Згідно Статуту ГК "Пирогово" пункту 7.2. та рішення зборів уповноважених Протокол №13 від 21.01.2017р., за несвоєчасну сплату періодичного (членського) внеску, передбаченого обов`язками члена кооперативу на протязі 2-х та більше років, Ви виключені із членів кооперативу за борги. В разі не вирішення даного питання по заборгованості на протязі одного місяця (з дня отримання листа), згідно Статуту ГК "Пирогово" пункту 7.6. по закінченню терміну відновлення членства, власник гаража втрачає право на заїзд на територію кооперативу і місце під його гаражем, а також місце з гаражем власника, що не бажає бути членом кооперативу, вважається вільним і даний гараж буде реалізований бажаючим придбати." (а.с.55, т.1).

Згідно копії поштового конверту з довідкою Укрпошти від 19.04.2017, цей лист було повернуто із зазначенням причини повернення - за закінченням терміну зберігання та рекомендованого повідомлення з відміткою про невручення відправлення з причини закінчення терміну зберігання, даний лист повернуто відправнику (а.с.56, т.1).

Станом на момент надсилання Гаражним кооперативом "Пирогово" вказаного листа ОСОБА_2 помер ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Матеріали справи свідчать, що за життя ОСОБА_2 вчинялись дії по оформленню права власності на гараж, чого не заперечував відповідач. В документах відповідача, в тому числі в протоколах, якими оформлені спірні рішення, ОСОБА_8 вказується як власник гаражу № НОМЕР_2 . Так, за замовленням ОСОБА_2 була виготовлена інвентаризаційна справа №87777 на гараж № НОМЕР_2 спочатку в ГБК №7, потім в ГК "Пирогово". Було проведено технічне обстеження та видане технічне заключення по стану будівельних конструкцій гаража № НОМЕР_2 на території ГК станом на 20.05.2009, яке містить фотознімок гаражу (а.с.67-77, т.1).

В судовому засіданні 13.12.2023 відповідач пояснював, що гараж побудував ОСОБА_2 власними силами, він був членом Гаражного кооперативу і користувався гаражем № НОМЕР_2 до виключення.

Оскаржуваним в частині виключення із членів Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_2 рішенням зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленим протоколом №11 від 21.02.2015, ОСОБА_2 було виключено із членів Гаражного кооперативу "Пирогово".

Надавши правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог в частині оскарження позивачем рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого Протоколом №11 від 21.02.2015, про виключення із членів вказаного кооперативу ОСОБА_2 , суд прийшов до таких висновків.

В статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15).

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.

Пунктом 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно зі статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

В даній справі позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушених на його думку прав та інтересів, вказуючи, що після смерті ОСОБА_2 він набув право на вступ до Гаражного кооперативу "Пирогово" та право на гараж № НОМЕР_3 , як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 .

Однак, в зв`язку з прийняттям зборами уповноважених Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленим протоколом №11 від 21.02.2015, рішення про виключення ОСОБА_2 зі складу членів Гаражного кооперативу "Пирогово", позивачу було відмовлено у переоформленні прав на гараж НОМЕР_6.

Оскільки позивач вважає, що вказане вище рішення порушує його права як спадкоємця члена Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_2 , він звернувся до суду із цим позовом. Таким чином, предметом захисту у даній справі позивач визначив саме порушені на його думку корпоративні права.

В споживчих кооперативах (житлових, житлово-будівельних, дачних, гаражних, інших) пай померлого члена входить до складу спадщини, тому спадкоємець померлого члена має право на членство в даному кооперативі.

Підставою для оскарження рішення зборів є порушення прав члена кооперативу рішенням загальних зборів.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі №509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі №910/7554/18 та від 17 грудня 2019 року по справі №904/4887/18, та члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Враховуючи, що позивач за заповітом є спадкоємцем члена Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_2., прийняте зборами уповноважених Гаражного кооперативу "Пирогово", й оформлене протоколом №11 від 21.02.2015 рішення про виключення спадкодавця ОСОБА_2 зі складу членів Гаражного кооперативу "Пирогово", рішення про відчуження майна третій особі, зачіпає, в силу положень статті 1216 ЦК України, його права та законні інтереси. Відтак суд приходить до висновку, що позивач має право на звернення з даним позовом до господарського суду.

Питання господарської діяльності кооперативів врегульовано статтею 94 Господарського кодексу України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог Господарського кодексу України, інших законодавчих актів.

Законодавець врегулював приписами статей 95-100 Господарського кодексу України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів, як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 Господарського кодексу України).

Зазначені вище норми Господарського кодексу України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких: юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України "Про кооперацію".

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно, члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

В силу положень статті 8 Закону України "Про кооперацію" основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права і обов`язки його членів та асоційованих членів, порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати, порядок скликання загальних зборів, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна кооперативу і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації кооперативу та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Питання затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства належить до компетенції загальних зборів членів кооперативу (ч.2 ст.15 Закону).

У разі коли з організаційних причин (через територіальне розміщення чи значну чисельність членів кооперативу) проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе, статутом кооперативу може бути передбачено скликання зборів уповноважених кооперативу (ч.8 ст.15 Закону).

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів про те, що член Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про проведення загальних зборів членів кооперативу 21.02.2015, що йому було відомо про розгляд питання про його виключення з членів кооперативу.

Відтак суд доходить висновку, що відповідачем були порушені приписи частини 5 ст.15 Закону України "Про кооперацію", яка встановлює, що про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_2 або його спадкоємців про проведення загальних зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово" 21.02.2015 та 21.01.2017, про виключення з членів кооперативу та про прийняте 25.06.2020 рішення правління про продаж гаража № НОМЕР_2 .

Права члена кооперативу можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання строків повідомлення, встановлених статтею 15 Закону України "Про кооперацію", не належного повідомлення про дату, час, місце проведення а також про порядок денний загальних зборів членів кооперативу, включення до порядку денного загальних зборів питання стосовно члена кооперативу (у даному випадку виключення з членів), порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в у правлінні. (Постанова Верховного Суду від 07 вересня 2021 р. у справі №916/2506/20).

При виникненні спору про визнання недійсним рішень загальних зборів кооперативу з підстави порушення прав чи законних інтересів його члена рішенням загальних зборів має бути доведено, що таке порушення мало місце, а також встановлено чим обумовлено прийняття такого рішення загальними зборами кооперативу, чи не викликано це неправомірними діями самого позивача, а також чи передбачена можливість прийняття такого рішення кооперативом щодо позивача чинним законодавством та положеннями статуту відповідача.

Обраний особою, що скликає загальні збори учасників товариства, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направленням такого повідомлення. У випадку заперечення учасником факту повідомлення його про проведення загальних зборів, обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №916/2584/18, від 06.02.2020 у справі №906/307/19.

При цьому в Гаражного кооперативу "Пирогово" є право на виключення членів з Гаражного кооперативу, зокрема у випадку несплати ними членських внесків. Так, згідно п.5.3. Статуту в редакції 2004 року, чинній на день першого виключення ОСОБА_2 , до компетенції загальних зборів уповноважених віднесено прийняття рішення про виключення з членів кооперативу.

Згідно із ст.13 Закону України "Про кооперацію", членство у кооперативі припиняється у зв`язку з несплатою внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу.

Пунктом 4.4. Статуту відповідача було передбачено, що член кооперативу може бути виключений у зв`язку із несплатою встановлених внесків для членів Гаражного кооперативу на протязі 2-х років.

Як пояснював суду керівник Гаражного кооперативу "Пирогово": Кооператив неодноразово повідомляв ОСОБА_2 про заборгованість, шляхом оголошення на дошці об`яв, листами, телефоном.

Докази таких повідомлень, окрім надсилання листа від 24.03.2017 за №496 з вимогою про сплату боргу та попередженням про виключення, в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, обов`язок доказування повідомлення ОСОБА_2 про проведення зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється.

Факт наявності у ОСОБА_2 заборгованості по членським внескам як визначеної статутом підстави для його виключення з числа членів Гаражного кооперативу, відповідач належними доказами суду також не підтвердив.

При цьому, матеріали справи також не містять доказів, і відповідачем відповідні докази до суду не надані, щодо повідомлення ОСОБА_2 про дату, час, місце та порядок денний проведення зборів Гаражного кооперативу "Пирогово", на яких вирішувалося питання щодо виключення його зі складу членів Гаражного кооперативу, що свідчить про порушення принципів кооперації і законних прав та інтересів ОСОБА_2 .

Посилання відповідача на відсутність передбаченого порядку попередження членів Гаражного кооперативу про проведення зборів, відповідно до редакції статуту, чинної станом на 2015 рік, через що він не був застосований, не може бути визнано судом правомірним.

Відповідач не надав доказів, які б переконливо доводили, що про час, місце та порядок денний зборів, які відбулись 21.02.2015 було повідомлено усіх членів Гаражного кооперативу "Пирогово", у тому числі ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що матеріали справи взагалі не містять доказів скликання зборів членів на 21.02.2015, затвердження порядку деного цих зборів тощо.

Згідно з правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 23.01.2018 року у справі №607/663/16-ц: "Основними принципами кооперації згідно із статті 4 Закону України "Про кооперацію" є, зокрема, безпосередня участь членів кооперативної організації у її діяльності, рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос).

Здійснення членом кооперативу права на участь у діяльності і управлінні кооперативом, в тому числі при прийнятті рішень органом управління кооперативу забезпечується, в першу чергу, порядком скликання і проведення загальних зборів членів кооперативу, передбаченим статті 15 Закону України "Про кооперацію" та Статутом кооперативу.

За змістом статті 15 Закону України "Про кооперацію" і статуту кооперативу слідує, що для проведення загальних зборів членів кооперативу і прийняття цими зборами правомочних рішень необхідно дотриматися процедури і строків скликання загальних зборів, забезпечити особисту присутність на зборах більшості від загальної кількості членів кооперативу та особисте голосування більшості (простої чи кваліфікованої) присутніх на зборах членів кооперативу при прийнятті рішення.

Право окремих членів кооперативу на участь у загальних зборах і голосуванні при прийнятті рішення є порушеним та підлягає захисту у випадку їхньої відсутності на зборах через недотримання органами кооперативу вимог Закону і статуту кооперативу про порядок скликання і проведення зборів... .

Таким чином, для вирішення питання про правомірність виключення члена зі складу кооперативу суд мав встановити: чи була особа у встановленому законом порядку повідомлена про скликання загальних зборів та про порядок денний зборів, у який спосіб його було повідомлено та який спосіб повідомлення передбачено Статутом кооперативу...".

Здійснення членом кооперативу права на участь у діяльності і управлінні кооперативом, в тому числі при прийнятті рішень органом управління кооперативу, забезпечується, в першу чергу, порядком скликання і проведення загальних зборів членів кооперативу, передбаченим ст.15 Закону України "Про кооперацію" та статутом кооперативу.

Згідно зі ст.15 Закону України "Про кооперацію" про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до значеного строку їх проведення.

Суд врахував позицію Верховного Суду, викладену зокрема в постановах від 05.11.2019 у справі №922/80/18, від 05.05.2020 у справі №916/1996/19, про те, що права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання та проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Враховуючи вищевикладене, оскільки рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформлене протоколом №11 від 21.02.2015, в частині виключення із членів Гаражного кооперативу ОСОБА_2 , було прийнято без повідомлення та участі ОСОБА_2 , як члена Гаражного кооперативу "Пирогово", суд дійшов висновку, що дане рішення є незаконним, необґрунтованим і таким, що прийнято з порушенням прав ОСОБА_2 як члена Гаражного кооперативу, й відповідно позивача ОСОБА_1 як його спадкоємця, та приписів чинного законодавства.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №11 від 21.02.2015, про виключення із членів Гаражного кооперативу власника гаража № НОМЕР_2 ОСОБА_2 , судом визнаються обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення правління Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №91 від 25.06.2020, в частині продажу гаража № НОМЕР_2 , суд приходить до висновку, що вказані позовні вимоги також є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як уже було встановлено судом при розгляді позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення зборів членів Гаражного кооперативу "Пирогово", оформленого протоколом №11 від 21.02.2015, спадкодавець позивача - член Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_2 був членом Гаражного кооперативу "Пирогово", збудував власними силами гараж № НОМЕР_2 .

За життя ОСОБА_2 вчинялись дії по оформленню права власності на гараж, чого не заперечував відповідач. В протоколах, якими оформлені спірні рішення, ОСОБА_2 вказується як власник гаражу № НОМЕР_2 . За замовленням ОСОБА_2 була виготовлена інвентаризаційна справа №87777 на гараж НОМЕР_6 спочатку в ГБК№ 7, потім в ГК "Пирогово". Було проведено технічне обстеження та видане технічне заключення по стану будівельних конструкцій гаража НОМЕР_6 на території ГК станом на 20.05.2009.

Відповідно до ч.1 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 УК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 Цивільного кодексу України передбачає право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Частиною другої статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно продовжується з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності продовжується з моменту його виконання до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності продовжується з моменту державної реєстрації.

Аналіз положення статті 331 ЦК України в системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження" наводить підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного права представлено з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація підлягає лише праву власності на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких завершено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Згідно ст.19 Закону України "Про кооперацію" кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Відповідно до п.3.1 статуту Гаражного кооперативу "Пирогово" об`єктом права власності кооперативу є приміщення КП (контрольний пункт), адміністративне приміщення, кошти - неповоротні періодичні та разові внески. Земельні ділянки площею 2,49709 га та 3,5669 га згідно рішення міськвиконкому надані кооперативу у власність.

Згідно зі ст.19 Закону України "Про кооперацію" член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

Згідно із п.3.4. Статуту Гаражного кооперативу "Пирогово" в редакції від 11.10.2016, об`єктами права приватної власності членів кооперативу є власні гаражі, а також гаражі, набуті по спадщині, даруванні та договору купівлі-продажу.

Об`єктом колективної власності членів є придбане майно на законних підставах.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Зі змісту наведеної норми слідує, що особа, яка створила нову нерухому річ набуває право власності на неї виключно після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію, якщо нерухоме майно підлягає прийняттю в експлуатацію.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.4 ст.334 ЦК України).

За приписами ст.39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

В ході судового розгляду встановлено, що гараж НОМЕР_6 не був зданий в експлуатацію, оформлений ОСОБА_2 за життя, а отже за змістом наведених вище норм гараж НОМЕР_6 не набув статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права.

Відтак прийняте правлінням Гаражного кооперативу "Пирогово" рішення про продаж гаражу № НОМЕР_2 ОСОБА_4 є незаконним, оскільки гараж № НОМЕР_2 по-перше, як не зданий в експлуатацію об`єкт, не міг виступити об`єктом цивільних прав, по-друге, Гаражний кооператив "Пирогово" не є власником будівельних матеріалів, з яких цей гараж був побудований. Власником будівельних матеріалів є ОСОБА_2 .

Отже, здійснивши "відчуження права" на гараж № НОМЕР_2 на користь ОСОБА_9 , Гаражний кооператив "Пирогово" допустив порушення наведених положень Цивільного кодексу України та звичаїв ділового обороту, оскільки розпорядився майном, яке йому не належить.

Посилання на те, що дане рішення носить "рекомендаційний характер", а остаточне рішення про затвердження рішення правління приймається Вищим органом управління кооперативу Загальними зборами уповноважених, судом не приймається, оскільки посилаючись саме на це рішення відповідач вчиняв перешкоди позивачу щодо реалізації прав на успадковане ним майно.

Приймаючи рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, суд також виходив з такого.

За змістом положень cт.167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ст.55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст.80 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦК України, юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.83 ЦК України, юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом (ст.85 ЦК України).

Як встановлено ст.86 ЦК України, непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Згідно зі ст.63 ГК України, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності). Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Відповідно до ст.93 ГК України, підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (ст. 94 ГК України).

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України "Про кооперацію".

У ст.2 цього Закону надано, серед іншого, такі визначення:

- кооперативна організація - кооператив або кооперативне об`єднання;

- кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

- обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу;

- пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки;

- вступний внесок - грошовий чи інший майновий неповоротний внесок, який зобов`язана сплатити особа у разі вступу до кооперативної організації;

- членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об`єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об`єднання;

- пайовий фонд - фонд, що формується з пайових внесків членів кооперативу і є одним із джерел формування майна кооперативу, розмір якого може змінюватися.

Згідно зі ст.6 Закону, кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство (ст.10 Закону).

За положеннями ст.11 Закону, вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

У статті 12 Закону визначено такі основні права члена кооперативу: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Отже, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини його членів з кооперативом, що пов`язані зі створенням, діяльністю, припиненням діяльності такої юридичної особи, а також з управлінням нею, є корпоративними. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі №910/7554/18, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 17.02.2021, прийнятій у даній справі - справі №464/2725/19.

Гаражний кооператив "Пирогово" за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, а метою його утворення є забезпечення власників автомобілів індивідуальними гаражами для стоянки і зберігання автомобілів, які належать їм на правах особистої власності і зареєстровані у ДАІ УВС, а також подальша експлуатація гаражів.

Отже, відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени споживчого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

ОСОБА_2. як член Гаражного кооперативу "Пирогово" відповідно до статуту та чинного законодавства мав у ньому корпоративні права, порушенням яких позивач ОСОБА_1 і обґрунтовує свої позовні вимоги.

Як встановлено у ст.15 Закону, вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу. Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу. Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу (ст.16 Закону).

Відповідно до ст.19 Закону, для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Згідно зі ст.19-1 Закону, член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди (ст.20 Закону).

У статті 21 Закону передбачено, що пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. Право власності членів кооперативу - фізичних осіб на свою загальну частку успадковується.

Відповідно до ст.25 Закону, дохід кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат та витрат на оплату праці найманих працівників. Дохід розподіляється на: сплату податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань до фондів кооперативу; кооперативні виплати; виплати на паї.

Кооперативні виплати - частина доходу, що розподіляється за результатами фінансового року між членами кооперативу пропорційно їх участі в господарській діяльності кооперативу у порядку, визначеному рішенням вищого органу управління кооперативу. Ця норма не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Виплати на паї - виплати частини доходу кооперативу на паї члена та асоційованого члена кооперативу. Розмір виплат на паї встановлюється рішенням загальних зборів членів кооперативу після відрахувань обов`язкових коштів на формування і поповнення його фондів. Виплати можуть здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами, а також у формі збільшення паю та в інших формах, передбачених статутом кооперативу. Загальна сума виплат на паї не може перевищувати 20 відсотків доходу, визначеного до розподілу (ст.26 Закону).

Для визнання недійсним рішення правління кооперативу необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів члена цього кооперативу.

Суд вважає, що прийняття правлінням Гаражного кооперативу "Пирогово" оспорюваного рішення, внаслідок якого ОСОБА_4 набув прав на гараж № НОМЕР_2 , порушено права члена Гаражного кооперативу "Пирогово" ОСОБА_2 .

Незавершення процедури реалізації членом Гаражного кооперативу передбаченої статутом відповідача можливості для члена Гаражного кооперативу набути право власності на гараж у визначеному Законом порядку, не породжує таке право у самого Гаражного кооперативу.

Суд не погоджується з позицією відповідача, обґрунтованою посиланням на статтю 19 Закону "Про кооперацію", якою визначено, що кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Спірне майно (гараж НОМЕР_6) не було пайовим внеском ОСОБА_2 до Гаражного кооперативу, і вказане майно не було створено як результат діяльності Гаражного кооперативу.

Посилання відповідача на те, що користування гаражем № НОМЕР_2 у ОСОБА_2 припинилось в зв`язку із припиненням його членства у Гаражному кооперативі, гараж був виставлений на аукціон, суд також не може визнати обґрунтованими, оскільки як виключення ОСОБА_2 з членів кооперативу, так і реалізація майна, яке за своїми ознаками має риси недобудованого, за висновками суду є неправомірними.

Укладення Гаражним кооперативом "Пирогово" правочинів стосовно гаража № НОМЕР_2 , користувачем якого є ОСОБА_2 , суперечить положенням чинного законодавства, оскільки Гаражний кооператив "Пирогово" не є власником гаражу № НОМЕР_2 , а отже не має права на розпорядження ним.

Так, на засіданні Правління Гаражного кооперативу було прийнято рішення, оформлене Протоколом №91 від 25.06.2020, яким, надано право ОСОБА_4 придбати гараж НОМЕР_6 у зв`язку із заборгованістю ОСОБА_2 .

Як пояснював суду позивач, оскільки він не володіє інформацією про те, чи дійсно мала місце заборгованість його спадкодавця, він погоджувався її повністю сплатити. При цьому відповідач також належними доказами не підтвердив розмір заборгованості ОСОБА_2 , що її розмір і період утворення були достатніми підставами для виключення останнього з числа членів Гаражного кооперативу.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України). Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Щодо судових витрат.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі, на відповідача покладається обов`язок в порядку статті 129 ГПК України відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору в сумі 5368,00 грн.

При цьому 07.02.2024 представник позивача адвокат Герасимишина Т.В. подала до суду заяву про відшкодування позивачу витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги в сумі 18000,00 грн.

Розглянувши дану заяву суд встановив, що 04.07.2022 між ОСОБА_1 та адвокатом Гересимишною Т.В. був укладений договір про надання правової (правничої допомоги), відповідно до якого Адвокат Герасимишина Т.В. здійснювала представництво Клієнта ОСОБА_1 при розгляді справи щодо права власності на гараж в Гаражному кооперативі "Пирогово", належний його діду ОСОБА_2 , який помер.

За надання правової допомоги за даним договором, згідно з пунктом 4.1. в новій редакції, Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар за домовленістю разом з укладенням даного договору в сумі 18000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст.124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц, зазначено що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Розглядаючи заяву учасника судового процесу про компенсацію понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Звертаючись із заявою про компенсацію витрат в розмірі 18000,00 грн на професійну правничу допомогу заявник долучає до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 04 липня 2022, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, акт про детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 07.02.2024, та їх прийняття Клієнтом.

Слід зазначити, що за змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 520/9408/18.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу на суму 18000,00 грн.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг та їх оплату, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 18000,00 грн.

Керуючись ст. 7, 8,10, 11,13,14,15,18,42,45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним (незаконним) підпункт 7 абзацу 3 пункту 9 рішення зборів Гаражного кооперативу "Пирогово" (вул.Комарова, буд.90В, м.Вінниця, 21008, ідентифікаційний код: 26423287), оформлене протоколом №11 від 21.02.2015, яким вирішено "...виключити із членів кооперативу власників гаражів", а саме - гаражу НОМЕР_6 ОСОБА_2 .

3. Визнати недійсним (незаконним) пункт 3 рішення правління Гаражного кооперативу "Пирогово" (вул.Комарова, буд.90В, м.Вінниця, 21008, ідентифікаційний код: 26423287), оформлене протоколом №91 від 25.06.2020, яким вирішено "..продати гараж НОМЕР_6 ОСОБА_4 ".

4. Стягнути з Гаражного кооперативу "Пирогово" (вул.Комарова, буд.90В, м.Вінниця, 21008, ідентифікаційний код: 26423287) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 5368,00 грн - витрат по сплаті судового збору та 18000,00 грн - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Повний текст судового рішення надіслати згідно з переліком.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).

Повне рішення складено 19 лютого 2024 р.

Суддя Нешик О.С.

кількість прим. рішення:

1 - до справи;

2 - представнику ОСОБА_1 адвокату Герасимишиній Т.В. ІНФОРМАЦІЯ_3

3 - ГУ "Пирогово" (gk-pirogovo@ukr.net);

4, 5 - представнику ГУ "Пирогово" адвокату Лепетусі Я.В. - в електронній формі до електронного кабінету у підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_4