Ухвала

від 19.02.2024 по справі 592/19723/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №592/19723/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/816/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Пособництво державі-агресору

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5

прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у режимі відеоконференції у залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2023 року, якою продовжено відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, -

ВСТАНОВИЛА:

Під час розгляду у підготовчого судового засідання обвинувального акту в кримінальному провадженні № 22023000000000424, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.04.2023 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК країни, прокурор у кримінальному провадженні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючого його тим, що раніше заявлені ризики, передбачені п. 1, п. 3, п. 4, п. 5 ст. ч. 1 177 КПК України, існують та не зменшилися і більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку останнього.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2023 року, продовжено відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 днів без визначення розміру застави, тобто до 25 лютого 2024 року.

Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2023 року в частині продовження строку тримання під вартою, скасувати. Змінити ОСОБА_7 запобіжний захід із тримання під вартою на більш м`який, а саме визначити розумний розмір застави або призначити домашній арешт.

В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суд першої інстанції, всупереч порядку розгляду справи, до вирішення питань, які передбачені ст. 314 КПК України (визначення підсудності, повернення обвинувального акту прокурору), провів підготовче судове засідання та продовжив обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Стороною обвинувачення не було надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, вказаних прокурором у поданому клопотанні. Так, можливість жорстокого засудження є недостатньою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Також слід врахувати, що обвинувачений раніше не судимий та ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, жодного разу не переховувався від слідства, а залишався за місцем проживання та роботи. Окрім цього, ризик переховування взагалі є недієвим в умовах воєнного стану в Україні, так як навіть у разі наявності бажання в обвинуваченого перетнути кордон, буде відсутня така можливість, оскільки останній є особою призовного віку.

Щодо ризику незаконного впливу на учасників, апелянт зазначає, що ОСОБА_7 не знає де проживають свідки та їх контактні дані. Більше того, обвинувачений взагалі не ознайомлювався з матеріалами справи.

Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами. Так, ОСОБА_7 не має відношення до жодних інших осіб, які начебто є його спільниками.

Враховуючи особисті дані обвинуваченого, не можливо констатувати, що останній може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчиняти злочин.

Також, апелянт зазначає, що оголошена підозра ОСОБА_7 у вчиненні інкриміновано йому злочину, в основному ґрунтується на сумнівних витягах із неофіційних сайтів та повідомлень із месенджерах невстановлених осіб. Органом досудового розслідування не зроблено жодного офіційного запиту та доручення до Туреччини, а саме до митного органу, на підтвердження постачання товарів до РФ та турецької компанії.

Окрім цього, захисник обвинуваченого у поданій апеляційній скарзі вказує на те, що подане клопотання прокурора не містить конкретних доводів та доказів неможливості застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ніж найсуворіший та виключний запобіжний захід у виді тримання під вартою. Так, обвинувачений в межах міста Києва має постійне місце проживання, що свідчить про можливість застосування до останнього домашнього арешту, контроль за виконання якого буде здійснювати поліція.

Відсутність джерел заробітку не може бути перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді застави, адже законодавством передбачено, що застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною особою або юридичною особою. Вказане свідчить про відсутність зв`язку між заробітками обвинуваченого та можливістю внесення застави від інших осіб, які мають відповідні кошти в інтересах останнього.

Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який щодо задоволення апеляційної скарги - заперечував, просив ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.

Задовольняючи клопотання прокурора, подане в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом було встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися та існують з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, а саме, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, спрямоване проти національної безпеки України, санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, судовий розгляд ще не розпочався і позицію обвинуваченого з приводу пред`явленого обвинувачення не відома. Також із за суворості покарання, що може загрожувати ОСОБА_7 в разі визнання його винуватим у злочині, він може переховуватися від суду, чинити тиск на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інші кримінальні правопорушення.

Відповідно, висновок суду про те, що неможливо запобігти ризикам, які існували на час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, шляхом застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, є вмотивованим і з таким висновком погоджується і колегія суддів.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимостей може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення ймовірного покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 10 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Також необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов`язків, та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов`язує суд діяти більш ефективно та організовано.

Доводи апелянта про не можливість ОСОБА_7 перетнути кордон України у зв`язку із його призовним віком, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки частина території України тимчасово окупована, а тому є підстави вважати, що останній може виїхати на вказану територію поза межами контролю прикордонного органу.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.

З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих та свідків, та дослідження їх судом.

Так, свідки судом першої інстанції не допитані, тому є вагомі підстави вважати, що у разі застосування до обвинуваченого альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов`язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на свідків з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєні злочини.

Окрім цього, як зазначає сторона обвинувачення, ОСОБА_7 ознайомився з матеріалами досудового розслідування, зокрема протоколами допиту свідків. Відповідно, останньому відомо анкетні дані, в тому числі місце їх проживання.

Існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, який поряд із ризиком можливості переховуватися від суду теж залишається існувати та вірогідність його настання є досить високою, у зв`язку з тим, що на даний час вторгнення РФ на територію України триває. При цьому, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні умисних злочинних дій за попередньою змовою групою осіб, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництві), з метою завдання шкоди України шляхом: підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам держави - агресора. Окрім цього, органом досудового розслідування не встановлено всі особи, які причетні до вчинення вказаних злочинних дій, а тому ОСОБА_7 може повідомити про факт виявлення їх спільних дій та обставини, які стали йому відомі в ході проведення слідчих дій, що в подальшому унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, то перебуваючи на волі матиме змогу продовжити вчиняти дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

За таких обставин колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав. Об`єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.

Відповідно, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, яке інкримінується обвинуваченому, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до указу президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність інкримінованого злочину.

Отже, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував та суд першої інстанції визнав доведеним.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про недоведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, є безпідставними.

Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих суду доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Обставини здійснення обвинуваченим конкретних дій, доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

З наведених підстав, доводи захисника про відсутність доказів вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, зокрема обвинувачення ґрунтується на неналежних доказах, є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, як вважає апеляційний суд, будь-який інші запобіжні заходи, зокрема застава чи домашній арешт, до обвинуваченого застосувати неможливо з огляду на наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року (зі змінами та доповненнями № 341/2022 від 17.05.2022).

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою, а отже застосування будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, як не є можливим згідно з процесуальними нормами, так і не буде достатнім для стримування ризиків не процесуальної поведінки, передбачених ст. 177 КПК України.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України, з огляду на високий ступінь встановлених ризиків, застосування застави чи домашнього арешту, у даному випадку не зможе забезпечити ефективного уникнення встановлених ризиків.

При цьому, посилання апелянта на те що обвинувачений має постійне місце проживання, раніше не судимий, не свідчать про зменшення чи зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону України під час розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, заважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, під час розгляду в підготовчому судовому засіданні обвинувального акту в кримінальному провадженні № 22023000000000424, внесеного до ЄРДР від 25.04.2023, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, суд першої інстанції у відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, прийняв рішення про направлення обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.

Та враховуючи, що прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, разом із обвинувальним актом до початку підготовчого засідання, суд першої інстанції дотримуючись вимоги ч. 3 ст. 315 КПК України, розглянув подане клопотання сторони обвинувачення у відповідності до процесуальних норм чинного законодавства України.

За таких обставин, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було здобуто доказів, за яких можливо було б дійти висновку про незаконність прийнятого судом рішення та відсутність підстав для скасування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2023 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави. залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на цю ухвалу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4