Ухвала

від 19.02.2024 по справі 916/3423/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"19" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3423/19Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

розглянувши подання Приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Качурки В`ячеслава Вікторовича (зареєстроване 16.02.2024 р. за вх. № 2-251/24) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника без вилучення паспортного документа

у справі № 916/3423/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗАХИСТ"

до відповідача: Приватного підприємства "ВЕРЕСЕНЬ"

про стягнення 3984415,52 грн.

встановив:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2020 р. у справі № 916/3423/19 позов задоволено; стягнуто з Приватного підприємства "ВЕРЕСЕНЬ" (далі ПП "ВЕРЕСЕНЬ") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ЗАХИСТ" (далі ТОВ "АГРО-ЗАХИСТ") заборгованість за договором №126 від 18.04.2018 у розмірі 1351364,29 грн, з яких: основний борг 1063070,94 грн, пеня 185185,97 грн, інфляційні збитки 69460,20 грн, 3% річних 33647,18 грн, та заборгованість за договором № 123 від 16.04.2019 у розмірі 2633051,23 грн, з яких: основний борг 2583370,12 грн, пеня 45652,92 грн, 3% річних 4028,19 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 59766,23 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 р. по справі № 916/3423/19 апеляційну скаргу ПП "ВЕРЕСЕНЬ" задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 23.06.2020 р. у справі № 916/3423/19 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 90531,58 грн пені, 40661,30 грн інфляційних втрат та 23458,88 грн 3% річних скасовано, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено, в частині розподілу судових витрат змінено, в решті рішення залишено без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов ТОВ "АГРО-ЗАХИСТ" до ПП "ВЕРЕСЕНЬ" задовольнити частково. Стягнути з ПП "ВЕРЕСЕНЬ" на користь ТОВ "АГРО-ЗАХИСТ" 3646441,06 грн основного боргу, 140307,31 грн пені, 28798,90 грн інфляційних втрат, 14216,49 грн 3% річних та 57446,46 грн судового збору за подання позовної заяви. У задоволенні решти позовних вимог відмовити"; стягнуто з ТОВ "АГРО-ЗАХИСТ" на користь ПП "ВЕРЕСЕНЬ" 3585,97 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

20.01.2021 р. на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.06.2020 р. та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 р. Господарським суд Одеської області видано відповідні накази.

Так, 14.11.2023 р. Приватним виконавцем Виконавчого округу Одеської області Качуркою В`ячеславом Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 73333879 про виконання наказу Господарського суду Одеської області від 20.01.2021 р. у справі № 916/3423/19 про стягнення з ПП "ВЕРЕСЕНЬ" на користь ТОВ "АГРО-ЗАХИСТ" 3646441,06 грн основного боргу, 140307,31 грн пені, 28798,90 грн інфляційних втрат, 14216,49 грн 3% річних та 57446,46 грн судового збору. Відповідну постанову надіслано боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою вказаною у виконавчому документі. При цьому, як зазначає виконавець, відповідно до трекінгу з АТ «УКРПОШТА» боржнику вручено постанову про відкриття виконавчого провадження.

14.11.2023 р. приватним виконавцем винесено в межах виконавчого провадження № 73333879 постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 388721,02 грн.

14.11.2023 р. приватним виконавцем в межах виконавчого провадження № 73333879 винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та не рухоме майно, що належить боржнику у межах суми звернення з урахуванням основної винагороди (накладено та зареєстровано обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна в межах суми боргу).

15.11.2023 р. приватним виконавцем в межах виконавчого провадження № 73333879 винесено постанову про розшук майна боржника (транспортних засобів зареєстрованих за боржником) та направлено до Національної поліції України для виконання.

15.11.2023 р. приватним виконавцем в межах виконавчого провадження № 73333879 винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на всі грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.

24.01.2024 р. та 05.02.2024 р. приватним виконавцем здійснено виклик керівника юридичної особи-боржника (Друтіса Олега Вітасовича) до офісу приватного виконавця, для надання пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомлення про вжиття заходів з метою його виконання. Як зазначає приватний виконавець відповідно до трекінгу з АТ «УКРПОШТА» керівником боржника отримано відповідні виклики.

02.02.2024 р. та 14.02.2024 р. приватним виконавцем, у зв`язку з неявкою керівника боржника на виклики до офісу, складено акти, що на переконання приватного виконавця, підтверджує його умисне ухилення від виконання рішення суду.

16.02.2024 р. до господарського суду надійшло подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) без вилучення паспортного документа.

Приватний виконавець зазначає про наявність в нього інформації про те, що керівник юридичної особи-боржника (Друтіс Олег Вітасович) має намір покинути територію України та залишити вимоги виконавчого документа невиконаними на невизначений строк, що у свою чергу є порушенням загальних засад чинного законодавства України.

У той же час ігнорування винесених приватним виконавцем постанов та викликів свідчить про умисне ухилення від виконання рішення суду.

Розглянувши подане приватним виконавцем подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника, директором якого є Друтіс Олег Вітасович, без вилучення паспортного документа, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані положення кореспондуються з частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Вказані положення кореспондують зі статтею 18 ГПК України.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами статті 2 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

При цьому пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження унормовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Розділом ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 р. № 512/5 (із подальшими змінами) передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Подання формується в автоматизованій системі виконавчого провадження на бланку відповідного органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Подання має обов`язково містити: для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи - найменування суду, до якого надсилається подання; для встановлення заборони в`їзду в Україну іноземців або осіб без громадянства - найменування відповідного органу охорони державного кордону; відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, орган (посадова особа), який (яка) видав(ла) виконавчий документ, резолютивна частина рішення, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження тощо); прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) боржника - фізичної особи, дату народження (число, місяць та рік); громадянство боржника - фізичної особи; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію і номер паспорта боржника - фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відмітку у паспорті; інформацію про перетинання боржником державного кордону України. У разі виконання зведеного виконавчого провадження у поданні зазначаються його номер в автоматизованій системі виконавчого провадження, реквізити виконавчих документів, що входять до зведеного виконавчого провадження, суми стягнення за кожним виконавчим документом, загальна сума стягнення з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця тощо; обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань; резолютивну частину подання. До подання додаються копії виконавчого документа (паперові копії виконавчого документа, виданого у формі електронного документа), постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі виконання зведеного виконавчого провадження до подання додається облікова картка на зведене виконавче провадження. За необхідності до подань державного виконавця, приватного виконавця можуть додаватися копії інших документів. За наявності в поданні також зазначаються місце проживання/перебування, адреса місця реєстрації проживання/перебування та інші відомості про боржника - фізичну особу, які відомі державному виконавцю, приватному виконавцю.

Статтею 338 ГПК України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

В силу вимог частин 1-4 статті 337 ГПК України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Закон України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли, зокрема, він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 33 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтями 2 та 3 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

В силу статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Вказане право віднесено цивільним законодавством до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

На виконання пункту 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" від 24.03.2008 р. № 261/2008 щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, Міністерством юстиції України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано спільний лист від 27.05.2008 р. № 25-32/463 № 25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання такого обмеження вирішується судом.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики від 01.02.2013 р. щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Зокрема, у листі Верховного Суду України від 01.02.2013 р. "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" визначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим із метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Крім того, згідно з листом Верховного Суду України від 01.02.2013 р. "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Звертаючись до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника без вилучення паспортного документа, приватний виконавець зазначає про його ухилення від виконання судового рішення, постанов та приписів, винесених в межах виконавчого провадження.

Разом з тим, на переконання суду, відсутність коштів у боржника або іншого майна не свідчить про ухилення останнього від виконання рішення суду, і що саме такий захід як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України буде ефективним заходом для виконання судового рішення і не порушить визначене статтею 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім того, суд звертає увагу приватного виконавця на те, що при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі, адже застосування судом норми щодо обмеження фізичної особи у перетині кордону України не є за своєю правовою природою покаранням за невиконання боржником рішення, а лише має на меті забезпечити виконання цього рішення суду. Приватним виконавцем не наведено обґрунтувань, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника забезпечить виконання виконавчих документів, які перебувають на виконанні у державного виконавця.

Щодо не виконання законних вимог приватного виконавця, суд вважає, що вказане не є ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, а свідчить про невиконання боржником вимог приватного виконавця, у зв`язку з чим, в такому випадку, передбачена адміністративна відповідальність згідно із статтею 188-13 КУпАП, однак, вказане не може бути підставою для застосування до боржника такого виключного заходу забезпечення виконання рішення як тимчасове обмеження керівника боржника у праві виїзду за межі України за відсутності інших обставин, які б свідчили про ухилення боржником від виконання рішення суду.

В рішенні у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що обмеження останнього має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених частиною третьою статті 2 Протоколу №4 до Конвенції; по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Суд зауважує, що вирішуючи питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за судовим рішенням, суд має дослідити матеріали справи на предмет наявності або відсутності у справі будь-яких належних та допустимих доказів того, що виконавець вчиняв інші передбачені законом заходи щодо виконання судового рішення і такі заходи виявилися безрезультатними, з огляду на те, що обмеження у праві виїзду за межі України є виключним заходом, а тому з метою уникнення обмеження конституційних прав особи може бути застосоване в останню чергу, що узгоджується з приписами статті 337 ГПК України.

Однією з підстав для відмови у задоволенні подання є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України").

За умовами частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 1 статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частині 3 статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Частиною 1 статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу приписів частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження керівника боржника у праві виїзду за межі України, господарський суд виходить з того, що приватним виконавцем не доведено ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. Наявність постанови про відкриття виконавчого провадження, постанов про арешт майна, постанови про арешт на грошові кошти, запитів до деяких реєструючих установ та відповідей на запити тощо не свідчать про свідоме ухилення боржника від виконання зобов`язань.

Отже, з урахуванням наведеного вище господарський суд зазначає, що надані приватним виконавцем докази не є достатніми для висновку про те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення.

Господарський суд вказує на те, що наявність лише самого зобов`язання не є безумовною підставою задоволення відповідного подання, та виходячи з наявної в матеріалах справи доказової бази, суд вважає, що наразі відсутні достатні підстави для застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.

За наявності відповідних підстав закон не позбавляє приватного виконавця права повторно звернутись до суду з поданням та обґрунтуванням наявності виключних обставин, з якими закон пов`язує можливість для суду задовольнити таке подання.

Керуючись ст.ст.2,13,76,86,233,234,235,337 Господарського процесуального кодексу України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні подання Приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Качурки В`ячеслава Вікторовича (зареєстроване 16.02.2024 р. за вх. № 2-251/24) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника юридичної особи-боржника без вилучення паспортного документа відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя Гут Сергій Федорович