Постанова

від 31.01.2024 по справі 216/1854/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 216/1854/23

провадження № 61-13935св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року в складі судді Строгова Г. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О. в справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, про визнання бездіяльності незаконною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 01 лютого 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зайка П. К. подав до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Чирський Г. М.) клопотання про виготовлення та видачу копії CD повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань у справі № 215/3978/22 за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування шкоди, які відбулися 05 грудня 2022 року та 07 грудня 2022 року в режимі відеоконференції. Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за видачу CD технічної фіксації судових засідань за допомогою власних технічних засобів суду позивач сплатив 80,50 грн судового збору. Інформацію про розмір судового збору та платіжні реквізити було отримано з офіційного сайту Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, згідно з якою розмір судового збору за видачу копії CD повної технічної фіксації судового засідання становив 80,52 грн.

Однак на вказане клопотання позивач отримав відповідь від 02 лютого 2023 року від помічника судді Чирського Г. М., в якій зазначено, що необхідна копія CD технічної фіксації судових засідань буде видана після надання доказів про сплату судового збору в повному обсязі.

Таким чином, ОСОБА_1 вважав, що перешкоджання суддею Чирським Г. М. здійснювати позивачу його процесуальні права під час розгляду справи, встановлені статтею 43 ЦПК України, призвели до порушення права на справедливий розгляд справи судом, а відмова судді Чирського Г. М. належним чином виконувати покладені на нього обов`язки, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ЦПК України тощо, обмежило право на ефективний засіб правового захисту порушеного права в національному суді.

У зв`язку з чим ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Чирський Г. М.) щодо забезпечення його права на справедливий і публічний розгляд у судовому засіданні клопотання від 01 лютого 2023 року адвоката Зайки П. К., який діє в його інтересах, про виготовлення та видачу копії CD повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань, які відбулися 05 грудня 2022 року та 07 грудня 2022 року, в справі № 216/3978/22 за його позовом до російської федерації про відшкодування шкоди в режимі відеоконференції в порядку, встановленому ЦПК України та статей 1, 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- зобов`язати державу Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Чирський Г. М.), здійснити у судовому засіданні розгляд клопотання адвоката Зайки П. К. від 01 лютого 2023 року про виготовлення та видачу копії CD повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань, які відбулися 05 грудня 2022 року та 07 грудня 2022 року, за його позовом до російської федерації про відшкодування шкоди в режимі відеоконференції в порядку, встановленому ЦПК України;

- стягнути з держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на його користь моральну (немайнову) шкоду в розмірі 35 000,00 євро, заподіяну йому порушенням відповідачем у справі його прав, встановлених статтями 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що підлягає сплаті у національній валюті України (гривні) за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для євро на день здійснення платежу.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області суддею Хомик І. І. справу направлено до Дніпровського апеляційного суду для визначення підсудності в порядку статті 26 ЦПК України.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 квітня 2023 року визначив підсудність цієї справи Криворізькому районному суду Дніпропетровської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Криворізький районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 24 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року, відмовив у відкритті провадження у справі. Роз`яснив позивачу його право звернутися з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Судові рішення мотивовано тим, що клопотання про виготовлення та видачу копії CD-диску із повною технічною фіксацією (відео та аудіо) судових засідань не розглядається в судовому засіданні, оскільки це є правом учасника справи та належить до управлінських функцій та обов`язків працівників апарату відповідного суду у встановленому законом порядку при відповідній сплаті судового збору. Таким чином, між позивачем і Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в частині видачі копії диску із повною фіксацією судових засідань виникли не цивільні, а публічно-правові правовідносини, пов`язані з виконанням судом повноважень, закріплених у статті 43 ЦПК України. У зв`язку з чим вимога позивача визнати незаконною бездіяльність та зобов`язати Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області розглянути клопотання про видачу копії диску із повною технічною фіксацією судових засідань має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

22 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір належить до юрисдикції адміністративного суду, є неправомірними. Вказує на те, що він звернувся до суду за захистом свого порушеного права щодо доступу до правосуддя, гарантованого нормами національного та міжнародного права, в порядку цивільного судочинства, які суд зобов`язаний захистити та не може відмовити у правосудді. Тому суд першої інстанції не мав вагомих і законних підстав для відмови у відкритті провадження в цій справі у зв`язку з помилковим визначенням судом її непідсудності цьому суду.

У касаційній скарзі заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Криворізького районного суду Дніпропетровської області.

Справа надійшла до Верховного Суду в грудні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не повною мірою відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом спору у цій справі є визнання бездіяльності держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області незаконною, зобов`язання держави Україна в особі Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв`язку з чим відмовив у відкритті провадження у справі.

Колегія суддів не повною мірою погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Статтями 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Розгляд судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, провадження в якій відкрито, закони України не передбачають.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року в справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року в справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року в справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року в справі № 6-3139цс16 вказано, що: «згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя».

У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Позивач на час розгляду його справ судами був наділений правом подавати відповідні заяви та клопотання у порядку, встановленому процесуальним законом. Процесуальні порушення, що їх допустили суди, могли бути оскаржені позивачем також в апеляційному та касаційному порядку. Натомість можливість звернення з окремим позовом про зобов`язання суду вчинити певні процесуальні дії у конкретній справі процесуальний закон не передбачав і не передбачає.

Тобто, якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він має можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постановах від 03 квітня 2018 року в справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року в справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року в справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року в справі № 800/404/17.

Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19), від 22 березня 2023 року в справі № 686/10652/21 (провадження № 61-2766св22).

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що вимоги позивача про визнання бездіяльності суду (судді) щодо забезпечення права на справедливий і публічний розгляд у судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року про виготовлення та видачу копії CD повної технічної фіксації (відео та аудіо) судових засідань незаконною та про зобов`язання суду (судді) розглянути в судовому засіданні вказане клопотання слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Так, суди не звернули уваги, що закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Крім того, суди не врахували, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.

Виходячи з зазначеного, вимоги ОСОБА_1 у цій справі не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. А тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про можливість розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства є помилковими.

Тому саме з цих підстав належало відмовити у відкритті провадження.

За таких обставин оскаржені судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, та виключити вказівку із резолютивної частини судового рішення суду першої інстанції про те, що позивачу роз`яснено, що розгляд справи належить до юрисдикції адміністративних судів. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року в справі № 216/1461/23 (провадження № 61-13930св23) з аналогічних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені частково без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, виключити вказівку із резолютивної частини судового рішення суду першої інстанції про те, що позивачу роз`яснено, що розгляд справи належить до юрисдикції адміністративних судів. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Виключити вказівку із резолютивної частини ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2023 року про те, що позивачу роз`яснено, що розгляд справи належить до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік