Окрема думка

від 07.02.2024 по справі 340/3886/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Третій апеляційний адміністративний суд

07 лютого 2024 року Справа № 340/3886/23

Окрема думка

судді Третього апеляційного адміністративного суду Дурасової Ю.В.

стосовно постанови Третього апеляційного адміністративного суду у справі №340/3886/23

за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 року (суддя Хилько Л.І.)

у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Новгородківський районний суд Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправою та зобов`язання вчинити певні дії,

Користуючись правом на окрему думку, наданим частиною 3 ст. 34 КАС України, вважаю за необхідне висловити наступні думки щодо постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 року у справі №340/3886/23.

Виклад обставин справи:

Позивач: ОСОБА_1 , суддя Новгородківського районного суду Кіровоградської області з 10.10.2022 року був призваний по мобілізації до ЗСУ.

У штаті Новгородківського районного суду Кіровоградської області суддя Рачкелюк Ю.В. перебуває з грудня 2001 року по теперішній час.

На підставі наказу голови Новгородківського районного суду Кіровоградської області суддя від 10.10.2022 року №28/к «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з призивом по мобілізації», суддю ОСОБА_1 увільнено від роботи зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку у зв`язку з мобілізацією до ЗСУ з 10.10.2022 року.

В позові позивач просить визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо не нарахування позивачу суддівської винагороди за квітень та травень 2023 року.

Також просив стягнути з відповідача на користь позивача суддівську винагороду за квітень та травень 2023 року в сумі 236 584,04грн.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу суддівської винагороди за квітень та травень 2023 року та зобов`язав вчинити такі дії.

Свою позицію суд першої інстанції мотивував тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі № 990/4/22 (провадження № 11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Конституційний Суд України у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 вказав, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Середній заробіток, який виплачувався мобілізованому працівникові роботодавцем за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають різну правову природу, походять із різних обов`язків роботодавця та держави, а тому мають різне правове регулювання.

Питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що виключає можливість застосування у спірних правовідносин вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.

В апеляційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області зазначає, що позивач увільнений від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства зі збереженням місця роботи і посади. Посилається , що в силу ч. 3 ст. 119 КЗПП України (в редакції після 19.07.2022) не передбачено збереження середнього заробітку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі №340/3886/23 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову.

Свою позицію суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що за загальним правилом, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, застосуванню підлягають положення законодавства, у даному випадку норми трудового законодавства, а саме ч.3 ст.119 КЗпП України, оскільки позивач, перебуваючи на військовій службі у квітні, травні 2023 року, не здійснював судочинство.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що не може бути застосована до спірних правовідношень судова практика, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 року у справі №990/4/22, оскільки правовідносини, які розглядалися у справі №990/4/22 стосувалися спору про визнання протиправним і скасування рішення ВРП про відмову у звільненні особи з посади судді відповідного суду у відставку та зобов`язання ВРП повторно розглянути заяву про звільнення у відставку з посади судді відповідного суду із зарахуванням до стажу роботи, що дає судді право на відставку, періоду вимушеного прогулу, тобто правовідносини є різними.

При ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.11.2023 року у справі №340/5033/22, від 30.11.2023 року у справі №340/5054/22.

Вважаю, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував висновки, що сформувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі № 990/4/22 (провадження № 11-105заі22), що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Конституційний Суд України у рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 вказав, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Середній заробіток, який виплачувався мобілізованому працівникові роботодавцем за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають різну правову природу, походять із різних обов`язків роботодавця та держави, а тому мають різне правове регулювання.

Питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що виключає можливість застосування у спірних правовідносин вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Як наслідок, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 року у даній справі слід було залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду Ю. В. Дурасова