Постанова

від 20.02.2024 по справі 120/5971/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 120/5971/23

адміністративне провадження № К/990/1948/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року (головуючий суддя Жданкіна Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року (головуючий суддя Граб Л.С., судді - Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство «Авіс» до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" (далі - ТОВ "Авіс") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2022 року: № 0104730703, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларовану на рахунку платника у банку у розмірі 1968575 грн та №0104740703, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2199699 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2022 року. Стягнуто на користь ТОВ "Авіс" за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 26840 грн. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Вінницькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року.

Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, від 23 лютого 2023 року у справі №280/5649/19.

Зокрема, відповідач вказує, що всупереч висновкам Верховного Суду судами не враховано, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте судами не враховано вказані висновки судів, а також доводи контролюючого органу та надані докази щодо, неможливості постачання товару контрагентами в силу відсутності у них відповідних трудових та матеріальних ресурсів.

З урахуванням зазначеного відповідач посилається і на порушення судами вимог пункту 1 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що судами не досліджено зібрані у справі докази, не перевірено фактичний альтернативний рух активу в порівнянні з задекларованим, не досліджено технічну можливість вирощування та транспортування сільськогосподарської продукції.

29 січня 2024 року адміністративна справа надійшла до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у Вінницькій області у період з 27 жовтня 2022 року по 16 листопада 2022 року, на підставі підпункту 19-1.1.6 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 69.2 статті 69, пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Авіс" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2022 року у податковій декларації з податку на додану вартість № 9188176967 від 20 вересня 2022 року з урахуванням уточнюючого розрахунку від 17 жовтня 2022 року №9212881606 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах та поданих уточнюючих розрахунків, за результатами якої 23 листопада 2022 року складено Акт №10247/02-32-07-03/13304871 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем приписів:

пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, оскільки позивачем завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 2199699 грн (розділ 21 Декларації «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду») за серпень 2022 року;

пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, пункту 200.1, абзацу «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено ряд. 20.2.1. «Сума податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку)» за серпень 2022 року на 1968575 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в Акті перевірки вмотивовано тим, що господарські операції з ПП «Галатея Таврія» не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку відповідача, фактично не відбувалися та мають формальний характер, оскільки за результатами аналізу даних наявних в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС було встановлено відсутність чи наявність у недостатній кількості у вказаного контрагента трудових, матеріальних ресурсів, основних засобів (земельних ділянок, транспортних засобів, складських приміщень) для проведення відповідних господарських операцій, не встановлено придбання сільськогосподарської продукції по ланцюгу постачання, відсутність декларування послуг зі зберігання продукції, не підтвердження фактичного транспортування товару, фізичні особи - підприємці, які здійснювали транспортування товару не мають найманих працівників, тощо.

Що стосується господарської операції позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ), то відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку, що за своєю суттю господарська операція здійснена сторонами договору, на виконання Додаткової угоди до Договору поставки від 16 вересня 2021 року №ДА-26 з повернення раніше придбаного за вказаним Договором поставки товару, є операцією з обміну подібними запасами (бартер). З огляду на зазначене, класифікуючи здійснену позивачем за Додатковою угодою від 9 травня 2022 року господарську операцію, як операцію з обміну подібними товарами відповідач дійшов висновку, що така операція є об`єктом оподаткування податку на додану вартість.

ТОВ "Авіс" не погоджуючись з висновками Акта перевірки до ГУ ДПС у Вінницькій області подало заперечення від 5 грудня 2022 року №556 на вказаний Акт.

За результатами розгляду заперечень ГУ ДПС у Вінницькій області 21 грудня 2022 року прийнято рішення, яким висновки, наведені в Акті перевірки залишено без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом 26 грудня 2022 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0104730703, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларовану на рахунку платника у банку у розмірі 1968575 грн;

№0104740703, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2199699 грн.

ТОВ "Авіс", вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2022 року №0104730703, №0104740703 є безпідставними та прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернулося до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ПП «Галатея Таврія» є реальними, що підтверджено первинними документами, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача чи його контрагента, як і не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій виключно з наміром отримати неправомірну податкову вигоду. Також, суд виходив з того, що основним підґрунтям доводів контролюючого органу, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, фактично було непідтвердження здійснення господарських операцій з огляду на недостатність основних засобів (землі, транспортних засобів), працівників, відсутність складських приміщень, тощо, проте такі доводи не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Вказані обставини обґрунтовано виключно податковою інформацією, отриманою в результаті аналізу даних, наявних в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС. Також суд дійшов висновку, що відповідачем не правильно кваліфіковано правовідносини між позивачем та його контрагентом ФО-П ОСОБА_1 , адже соняшник є річчю, що визначена саме родовими ознаками, а тому є замінною й вимірюється лише вагою, якість якої визначається державними стандартами України. Контролюючий орган залишив поза увагою ту обставину, що згідно із статтею 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. В даному ж випадку, мало місце саме повернення раніше придбаного за Договором поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року товару, за який позивачем ще не здійснено оплату. При цьому, таке повернення документально оформлене та було зумовлене саме настанням форс-мажорних обставин (введення з 24 лютого 2024 року на території України військового стану), що вплинуло на ціну товару у бік її значного зменшення, у порівняні з періодом в який було укладено між позивачем та ФО-П ОСОБА_1 . Договір поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року.

Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 квітня 2020 року (справа №826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа №808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19).

Згідно вимог статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений у статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 КАС України щодо достовірності доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, позивач повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами ПК України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи основною підставою для невизнання контролюючим органом формування позивачем податкового кредиту та в подальшому заявлення такого до бюджетного відшкодування за господарськими операціями з ПП «Галатея Таврія» слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій, з огляду на результати опрацювання податкової інформації, зібраної відповідно до статей 72, 74 ПК України та Єдиного реєстру податкових накладних. За результатами аналізу податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС було встановлено відсутність у контрагента позивача достатніх виробничих потужностей (земельних ділянок), працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів (транспортних засобів) для проведення відповідних господарських операцій, не підтверджено придбання сільськогосподарської продукції її транспортування, відсутність декларування послуг зі зберігання продукції, тощо.

При розгляді цієї справи, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що надані позивачем документи (договори, видаткові накладні, податкові товарно - транспортні накладні) містять дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару (соняшнику).

Зауваження по оформленню первинних документів (щодо наявності всіх необхідних реквізитів) у контролюючого органу відсутні.

Разом з тим, позивачем до суду надано належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують подальшу реалізацію придбаного у ПП «Галатея Таврії» товару контрагентам EUROAVIS Spzooта EKO FARM UAB, а саме: зовнішньоекономічні контракти та додаткові угоди до них, експертні висновки, міжнародні товарно-транспортні накладні, сертифікати якості, Інвойси, митні декларації, тощо.

У свою чергу, контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими, що ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Доводи контролюючого органу про не підтвердження транспортування товару спростовується наявними у справі товарно - транспортними накладними. Також контролюючим органом не надано жодних доказів в підтвердження своїх доводів відносно того, що транспортні засоби зазначені в товарно - транспортних накладних, не належить фізичним особам-підприємцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що вказані перевізники не мають найманих працівників, та відносно того, що самостійно перевезти такий значний обсяг ТМЦ у відповідні дати лише водієм ОСОБА_3 є неможливим.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що згідно договорів поставки, перевезення товару відбувалось контрагентом позивача, за рахунок контрагента та на склад позивача.

По господарським правовідносинам позивача з ПП «Галатея Таврія» контролюючим органом до матеріалів справи не долучено жодного документу, в підтвердження своїх доводів щодо нереальності господарських операцій.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, а саме з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про нереальність господарських операцій виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС, відповідно до якої ПП «Галатея Таврія» не має трудових та матеріальних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності, непідтвердженість ланцюга постачання придбаного позивачем товару.

Як вже зазначалось вище з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

При цьому на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального закону.

Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг (робіт) чи поставки товару позивачу, обумовленого укладеними договорами, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і його контрагента та злагодженості дій між ними.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 811/3223/14, від 16 квітня 2020 року у справі №810/3443/18, від 30 вересня 2021 року у справі №400/1986/19 та фактично була врахована судами під час вирішення цієї справи.

При прийнятті рішень у цій справі суди попередніх інстанцій також правильно виходили з того, що порушення певним постачальником товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути самостійною підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) податкової дисципліни, на підтвердження доводів щодо неможливості придбання та зберігання контрагентами сільськогосподарської продукції, належних, достовірних та достатніх доказів надано не було. Згідно акту перевірки, контролюючий орган дійшов вищевказаних висновків також виключно на підставі інформації наявної в інформаційних базах даних контролюючого органу, посилань на документи акт перевірки не містить, до матеріалів справи відповідні докази не долучено.

Суди попередніх інстанцій також правильно виходили з недоведеності відповідачем обставин та не надання доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання виключно необґрунтованої податкової вигоди.

Отже колегія суддів зазначає, що належних, допустимих, достовірних доказів в підтвердження посилань щодо нереальності спірних господарських операцій контролюючим органом надано не було, матеріали справи таких не містять.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах є недостовірними.

Контролюючим органом зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, як на підставу нереальності господарських операцій, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Висновки ж судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції погоджується з ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постановах Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, від 23 лютого 2023 року у справі №280/5649/19, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях судів касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених контролюючим органом постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.

Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Що стосується господарської операції ТОВ "Авіс" з ФО-П ОСОБА_1 , то судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що контролюючим органом сформовано висновок про те, що господарська операція, яка відбулася у травні 2022 року між ТОВ "Авіс" та ФО-П ОСОБА_1 з повернення раніше придбаного за Договором поставки від 16 вересня 2021 року №ДА-26 товару по своїй суті є операцією обміну подібними запасами, при здійсненні яких у платника податку на додану вартість виникають певні податкові зобов`язання, які позивачем не виконані.

Так, перевіркою встановлено, що між ТОВ "Авіс" (Покупець) та ФО-П ОСОБА_1 (Постачальник) 16 вересня 2021 року укладено Договір поставки №ДА-26.

Згідно пункту 1.1 вказаного договору, Постачальник взяв на себе зобов`язання передати у власність Покупця, а Покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити соняшник у кількості 500 тонн (далі - Товар). Право власності на товар у позивача виникає в момент фактичного передання товару від Постачальника Покупцю з одночасними підписанням відповідних накладних на складі Покупця, який знаходиться за адресою: Вінницька область, смт. Крижопіль, вул. Тютюнника, 88.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, Постачальник товару гарантує якість Товару, яка повинна відповідати ДСТУ 4694:2006. Поставка товару здійснюється у період з 16.09.2021 по 31.12.2022. Датою поставки є дата передачі Покупцю Товару у місці поставки і яка зазначена у товарно-супровідних документах на Товар разом із пакетом товаросупровідних документів.

Розділом 6 Договору поставки №ДА-26 визначено умови прийняття-передачі товару. Так, товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем: за кількістю-шляхом перевірки та порівняння, відповідно до кількості місць (ваги) вказаної у накладних; за якістю-відповідно до результатів лабораторного дослідження покупця.

Умови розрахунків за поставлений товар наведено в розділі 5 Договору поставки №ДА-26, згідно яких платежі за товар здійснюються Покупцем у безготівковій формі в національній валюті України - гривні шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Покупець зобов`язаний провести повний розрахунок за товар протягом п`яти банківських днів від дати отримання від Постачальника відповідного рахунку, але не раніше десяти банківських днів від дати поставки Товару у повному обсязі.

Згідно Додаткової угоди до Договору поставки №ДА-26, останній доповнено пунктом 3.4, згідно з яким поставка товару здійснюється Постачальником окремими партіями, вартістю вважається кількість товару незалежно від його найменування, що поставляється за однією видатковою накладною. Крім того, внесено зміни до пункту 5.3 Договору, та визначено що оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем протягом 25 банківських днів від дати отримання від Постачальника вимоги про оплату разом із рахунком, в якому зазначаються, зокрема, дійсні банківські реквізити Постачальника.

Додатковою угодою від 7 лютого 2022 року до Договору поставки №ДА-26 внесено зміни до пункту 1.1 Договору поставки №ДА-26 та викладено в наступній редакції: «Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та платити соняшник у кількості 1250 тон.».

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору поставки №ДА-26 ФО-П ОСОБА_1 у лютому 2022 року поставив ТОВ "Авіс" 732980 кг соняшнику на суму 14146514 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними. Дана обставина не заперечується представниками сторін у справі.

Водночас, кошти за товар (соняшник) ТОВ "Авіс" не перерахувало. Станом на 28 лютого 2022 року по рах. 631 "Розрахунки зх. вітчизняними постачальниками" рахувалася дебіторська заборгованість у сумі 14146514 грн.

Придбаний у ФО-П ОСОБА_1 товар у лютому 2022 року реалізований позивачем на виконання Договору поставки від 12 квітня 2021 року №ДА-16 ТОВ "Трейдгрін", що підтверджується видатковими накладними, які містяться у матеріалах справи.

Згідно укладеного між ТОВ "Авіс" (Зберігач) та ТОВ "Трейдгрін" (Поклажодавець) Договору відповідального зберігання №ДВЗ-3 від 12 квітня 2021 року, реалізований за Договором поставки від 12 квітня 2021 року №ДА-16 соняшник в розмірі 732980 кг суму 16228177,20 грн переданий на відповідальне зберігання позивачу, що підтверджується наявним у матеріалах справи Актом №2 приймання-передачі на відповідальне зберігання.

В подальшому, ТОВ "Трейдгрін" повернуто соняшник у кількості 732980 кг (видаткова накладна на повернення №1 від 10 травня 2022 року на суму 16228177,20 грн).

В свою чергу, ТОВ "Авіс" згідно видаткової накладної на повернення №1 від 10 травня 2022 року на суму 5408246 грн без ПДВ та №2 від 10 травня 2022 року на суму 8738258 грн без ПДВ повернуло ФО-П ОСОБА_1 соняшник у кількості 732980 кг на загальну суму 14146514 грн.

Формування вказаних видаткових накладних на повернення № 1 та № 2 від 10 травня 2022 року є наслідком реалізації Додаткової угоди до Договору поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року, зі змісту якого вбачається, що через настання форс-мажорних обставин (запровадження з 24 лютого 2022 року військового стану), що мало наслідком зниження ринкових цін на Товар, і Сторони договору не дійшли згоди щодо даного питання (ціни товару), який не був оплачений, Покупець погодився повернути Товар, а Постачальник погодився його прийняти й вивести зі складу Покупця за власний рахунок.

Сторони згідно Додаткової угоди від 9 травня 2022 року до Договору поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року, дійшли згоди про припинення (розірвання) Договору поставки та про відсутність будь-яких фінансових та/або майнових претензій одна до одної.

Водночас, під час проведення позапланової перевірки, контролюючий орган дійшов висновку, що за своєю суттю наведена вище господарська операція, здійснена на виконання Додаткової угоди до Договору поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року з повернення раніше придбаного за вказаним Договором поставки товару, є операцією з обміну подібними запасами.

З огляду на зазначене, класифікуючи здійснену позивачем за Додатковою угодою від 9 травня 2022 року господарську операцію, як операцію з обміну подібними товарами, відповідач дійшов висновку, що така операція є об`єктом обкладення податку на додану вартість.

Так, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частинами першою та другою статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб`єктами майново-господарських зобов`язань можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб`єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Частинами першою та сьомою статті 179 ГК України передбачено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У статті 180 ГК України закріплено істотні умови господарського договору.

Так, частинами першою - четвертою зазначеної статті передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до статті 263 ГК України, господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб`єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Згідно із статтею 264 ГК України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За приписами статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Частиною першою статті 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 694 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець мас право вимагати повернення неоплаченого товару.

Згідно статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

За приписами частини другої статті 184 ЦК України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства та дослідивши наявні у матеріалах справи документи, надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не правильно кваліфіковано правовідносини між позивачем та його контрагентом ФО-П ОСОБА_1 . У даному випадку, як встановлено судами попередніх інстанцій, мало місце саме повернення раніше придбаного за Договором поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року товару, за який позивачем ще не було здійснено оплату. Таке повернення товару було документально оформлене, сторонами договору. Згідно умов Додаткової угоди від 9 травня 2022 року до Договору поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року, повернення товару було зумовлене саме настанням форс-мажорних обставин (введення з 24 лютого 2024 року на території України військового стану), що вплинуло на ціну товару в бік її значного зменшення, в порівняні з періодом в який було укладено Договір поставки №ДА-26 від 16 вересня 2021 року між позивачем та ФО-П ОСОБА_1 .

За наведених вище обставин, є правомірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2022 року № 0104730703 та №0104740703.

Доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Перевіряючи доводи податкового органу щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Як зазначалось вище, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України. Інших порушень судами норм процесуального права, про які йдеться у касаційній скарзі, колегією суддів касаційної інстанції за наслідками касаційного перегляду справи не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх