Постанова

від 21.02.2024 по справі 910/14711/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 910/14711/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.02.2024 у справі №910/14711/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2023, повний текст якого складений 01.12.2023,

у справі № 910/14711/23 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва»

про стягнення 579 992,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 487 319,05 грн. за поставлену у період з грудня 2022 року по березень 2023 року за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1540378 від 23.08.2018, але неоплачену теплову енергію, інфляційних втрат в сумі 15 766,64 грн., 3 % річних в сумі 5 486,79 грн. та пені в сумі 71 419,62 грн.

У відзиві на позов відповідач визнав позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 487 319,05 грн., інфляційних втрат в сумі 15 766,64 грн. та 3 % річних в сумі 5 486,79 грн., зазначивши про те, що:

- приміщення інженерного корпусу Інституту орендує Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», що фінансується за державні кошти;

- через введення військового стану орендар та орендодавець опинилися в складних фінансових становищах, що унеможливило проведення відповідачем своєчасної оплати спожитої теплової енергії;

- відповідач здійснює господарську діяльність самостійно за рахунок коштів за здійснення замовлень, які суттєво зменшилися адже його діяльність відбувається виключно у сфері будівництва, кількість замовлень значно зменшилася від початку оголошення військового стану на території України, що негативно вплинуло на платоспроможність відповідача.

З огляду на вказані обставини відповідач просив зменшити суду пені на 90 %, а саме до 7 141,96 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем повністю погашено заявлену до стягнення суму основного боргу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі № 910/14711/23:

- провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 487 319,05 грн. закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору;

- позов в частині стягнення 15 766,64 грн. інфляційної складової боргу, 5 486,79 грн. 3% річних та 71 419,62 грн. пені задоволено повністю;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 15 766,64 грн. інфляційної складової боргу, 5 486,79 грн. 3% річних, 71 419,62 грн. пені та 8 699,88 грн.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленої позивачем за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1540378 від 23.08.2018 теплової енергії, з огляду на що останній має право на стягнення неоплаченої частини вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах та не знайшов підстав для зменшення пені.

Водночас з огляду на повну сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 487 319,05 грн., у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі № 910/14711/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 71 419,62 та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» пеню в розмірі 7 141,96 грн.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт постався на те, що наявні підстави для зменшення розміру пені.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2023, справу № 910/14711/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/14711/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/14711/23.

11.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі № 910/14711/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.02.2024 о 15:00 год.

29.01.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- розмір неустойки не є надмірним тягарем для відповідача, в той час як на енергетиків покладається обов`язок всіма можливими силами забезпечувати стале функціонування систем теплопостачання;

- здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності;

- скрутне фінансове становище заявника не є винятковою обставиною у розумінні приписів ст. 331 ГПК України, адже, укладаючи господарський договір, стягнення заборгованості згідно якого було предметом розгляду даної справи, кожна зі сторін приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому та, при цьому, учасник договору не має відповідати за негативні наслідки підприємницької діяльності контрагента;

- результати фінансової діяльності, а також тяжке матеріальне становище, стали наслідком власної підприємницької діяльності, яку відповідач здійснює на свій ризик;

- доказів неможливості своєчасного виконання зобов`язання за договором суду не надано, тому доводи з цього приводу є необґрунтованими і поважність причин прострочення і підстав для зменшення пені не доведена;

- з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин щодо ступеня виконання зобов`язання, характеру вчиненого правопорушення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо не можливості та необґрунтованості застосування вимог ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та зменшення розміру належної з відповідача на користь позивача пені на 90%, тобто до 7 141,96 грн.,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/849/24 від 21.02.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14711/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі № 910/14711/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Станом на 21.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 10.04.2018 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та з 1 травня 2018 року здійснює постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

23.08.2018 позивач (постачальник) та відповідач (абонент) уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1540378 (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.2.1 Договору постачальник зобов`язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до Договору.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору споживач зобов`язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2019, з подальшою його пролонгацією. При цьому, керуючись ст. 631 ЦК України сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п. 8.1, 8.2 Договору).

Додатками № 3 та № 4 до договору сторони узгодили тарифи та порядок розрахунків.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 487 319,05 грн. за поставлену у період з грудня 2022 року по березень 2023 року за Договором, але неоплачену теплову енергію, інфляційні втрати в сумі 15 766,64 грн., 3 % річних в сумі 5 486,79 грн. та пеню в сумі 71 419,62 грн.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленої позивачем за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1540378 від 23.08.2018 теплової енергії, з огляду на що останній має право на стягнення неоплаченої частини вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах та не знайшов підстав для зменшення пені.

Водночас з огляду на повну сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 487 319,05 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 71 419,62 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення боргу у розмірі 487 319,05 грн., а також задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 15 766,64 грн., 3 % річних в сумі 5 486,79 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення боргу у розмірі 487 319,05 грн., а також задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 15 766,64 грн., 3 % річних в сумі 5 486,79 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до п. 7 Додатку № 4 до Договору відповідачу на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманої за Договору теплової енергії, позивач має право на стягнення нарахованих за прострочення виконання обов`язку по її оплаті, пені у заявленій до стягнення сумі.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Узагальнені доводи відповідача (в тому числі, з урахування висновків, викладених в оскаржуваному рішення - примітка суду) щодо наявності підстав для зменшення пені наступні:

- Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», яка орендує приміщення інженерного корпусу будівлі ДП «НДІБВ», є єдиним споживачем теплової енергії на підприємстві, проте через відсутність вчасного державного фінансування ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» виконує свої зобов`язання з відшкодування витрат балансоутримувача зі сплати комунальних послуг несвоєчасно, через що відповідач змушений нести витрати за спожиті орендарем комунальні послуги за власний рахунок;

- відповідач, як більшість суб`єктів господарювання, з початку введення воєнного стану опинилося у складному фінансовому становищі;

- відповідач здійснює господарську діяльність у сфері будівництва, проте всі будівельні проекти були зупинені на невизначений строк, з огляду на що відповідач тривалий час не отримував замовлень та відповідно грошових надходжень, які б дозволили вчасно виконувати грошові зобов`язання перед позивачем та іншими кредиторами;

- спад в будівельній галузі та відсутність замовлень призвело до прострочення відповідачем господарських зобов`язань та до утворення заборгованості з виплати заробітної плати на підприємстві, а відразу після надходження коштів на розрахункові рахунки підприємства відповідач почав поступово погашати заборгованість, яка утворилася перед кредиторами, у тому числі перед позивачем;

- на час постановлення судом рішення сума заборгованості за спожиту теплову енергію була повністю погашеною, а строк прострочення зобов`язання був незначним та не спричинив збитків позивачу;

- відповідач належить до державного сектору економіки та його господарська діяльність значною мірою визначається органом управління та відрізняється від тієї, яку провадять суб`єкти господарювання приватного права;

- відповідач опинився у вказаній ситуації не через власні необачні дії і його поведінка не може кваліфікуватися як недобросовісна за даних обставин, а неспроможність відповідача вчасно виконати зобов`язання зумовлена виключно зовнішніми об`єктивними чинниками, такими як повномасштабне вторгнення та зумовлений цим економічний занепад, а також невчасне відшкодування орендарем витрат підприємства на комунальні послуги;

- відмовляючи у зменшенні пені суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач, як балансоутримувач майна, отримує від ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» орендну плату, яка б могла покрити витрати балансоутримувача з утримання майна, проте суд не дослідив, що відповідно до п. 13 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою КМУ від 28.04.2021 №630, органам державної влади, іншим бюджетним організаціям, закладам, установам, які повністю фінансуються з державного бюджету річна орендна плата за оренду нерухомого майна встановлюється у розмірі 1 гривні;

- у рішенні суд зазначає, що, на його думку, розмір неустойки не є надмірним тягарем для відповідача, однак не обґрунтовує свого висновку;

- відповідач відноситься до державного сектору економіки та виконує важливі завдання у будівельній галузі, і попри значний економічний спад та складну ситуацію в будівництві намагається надалі провадити свою господарську діяльність, виконувати свої зобов`язання перед контрагентами та виплачувати працівникам заробітну плату.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.

Дійсно матеріалами справи підтверджується, що приміщення, у яке постачається теплова енергія, перебуває у користуванні Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», з яким відповідачем укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №78347/22-к від 17.05.2022.

Водночас за умовами укладеного з Державною установою «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №78347/22-к від 17.05.2022 відповідач має право як на стягнення в установленому порядку простроченої заборгованості з оплати понесених витрат на утримання орендованого приміщення та спожитих комунальних послуг (п. 3.1), так і на стягнення пені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу по день оплати включно (п. 2.2.4).

Отже, у випадку прострочення Державною установою «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» обов`язків щодо сплати спожитих комунальних послуг, зокрема, і послуг теплопостачання, відповідач не позбавлений права вимагати в судовому порядку як стягнення суми боргу, так і пені, тобто, у випадку якщо несвоєчасна сплата відповідачем позивачу суми основного боргу була наслідком порушення своїх обов`язків саме Державною установою «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» за вищевказаним договором, стягнення у цій справі з відповідача пені фактично не завдасть останньому збитків, так як він матиме можливість отримати суму пені з власного контрагента.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б доводили його скрутне матеріальне становище на день вирішення спору, а також доказів того, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження воєнного стану.

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що військова агресія Російської Федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відсутність прибутку та невиконання зобов`язань контрагентами становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Слід зазначити і про те, що матеріалами справи підтверджено, що і до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України відповідач допускав порушення умов Договору в частині оплати вартості теплової енергії.

Вказане зокрема підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору про реструктуризацію заборгованості № Р-1540378/2022/12 від 13.12.2022 та доказами його виконання відповідачем (надані відповідачем платіжні інструкції №600 від 15.08.2023 (сума сплати 100 000,00 грн.), №709 від 11.09.2023 (сума сплати 70 000,00 грн.), №724 від 18.09.2023 (сума сплати 82 269,34 грн.), №155 від 03.10.2023 (сума сплати 100 000,00) №164 від 19.10.2023 (сума 107 319, 05 грн.), № 168 від 19.10.2023 підтверджують виконання угоди про реструктуризацію з порушенням погодженого сторонами графіку - примітка суду).

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 71 419,62 грн.. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі № 910/14711/23 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі № 910/14711/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі № 910/14711/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/14711/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 21.02.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров