Ухвала

від 20.02.2024 по справі 911/3830/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" лютого 2024 р. Справа № 911/3830/23

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Лионбуд про забезпечення позову

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лионбуд

до Latinwest Ltd.

про розірвання договору та стягнення 56 599,81 євро

встановив:

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Лионбуд до Latinwest Ltd. про:

- розірвання договору №20.09 від 20.09.2021, укладеного між Latinwest Ltd. та Товариством з обмеженою відповідальністю Лионбуд;

- стягнення з Latinwest Ltd. на користь ТОВ Лионбуд 45 038,00 євро попередньої оплати, 2 554,21 євро 3% річних та 9 007,60 євро пені.

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що згідно укладеного між сторонами договору №20.09 від 20.09.2021 позивач перерахував відповідачу 70 000,00 євро попередньої оплати за товар, тоді як відповідач зобов`язався у строк до 17.01.2022 поставити такий товар, попри те відповідний обов`язок виконав частково та поставив лише 12.02.2022 товар на суму 24 962,00 євро, а решту оплаченого товару не поставив.

З огляду на вказане позивач зауважив на неодноразових спробах вирішити спір з відповідачем, який не лише не виконує власні зобов`язання щодо поставки товару, але і не вказує причини такого прострочення, що, за доводами позивача підтверджується доданими до позову копіями скриншотів з електронної переписки.

Господарський суд Київської області ухвалою від 29.12.2023 у справі №911/3830/23 прийняв позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лионбуд» до розгляду та призначив підготовче засідання на 22.01.2024.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.01.2024 у справі №911/3830/23 призначив судове засідання на 19.02.2024 об 11:00.

16.02.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю Лионбуд надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти юридичної особи, зареєстрованої згідно законодавства Латвії - Latinwest Ltd (VAT №L40103009436), що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських установах або інших фінансово-кредитних установах та майно, належне юридичній особі, зареєстрованій згідно законодавства Латвії - Latinwest Ltd (VAT №L40103009436) в межах суми позову 56 599,81 грн.

В обґрунтування вказаної вище заяви позивач зазначив про наявність у нього всіх підстав вважати, що в межах даної справи є обставини, які суттєво ускладнять або унеможливлять виконання рішення суду внаслідок зменшення або зникнення коштів відповідача.

В розрізі зазначеного вище позивач виклав обставини та доводи, тотожні мотивам заявленого позову щодо суті спору та невиконання відповідачем договірного зобов`язання з поставки решти попереднього оплаченого товару, зокрема позивач зауважив, що:

- термін прострочення виконання зобов`язання становить більше двох років, а згідно долученої до матеріалів справи переписки відповідач не заперечує проти наявності та розміру заборгованості, при цьому не посилається на будь-які поважні причини невиконання своїх зобов`язань щодо оплати товару;

- відповідач свідомо ухиляється від виконання взятих на себе грошових зобов`язань за укладеним між сторонами договором і така бездіяльність та протиправна поведінка негативно впливає на фінансовий стан позивача з огляду на значну суму простроченої заборгованості;

- системна поведінка відповідача щодо ухилення від виконання своїх зобов`язань протягом двох років свідчить про те, що відповідач не має наміру погашати заборгованість перед позивачем, що може призвести до виникнення безнадійної заборгованості та банкрутства позивача;

- відповідач є резидентом Латвії, що зумовлює необхідність його особливого повідомлення про судовий розгляд та тягне за собою збільшення строків розгляду справи, протягом якого інтереси позивача залишаються незахищеними.

Поряд з тим, посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, позивач зауважив та викладеному у такій постанові висновку, згідно якого у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Також позивач зауважив, що у вказаній вище постанові зроблено висновок про можливість вжиття заходів шляхом одночасного накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову.

Приписами ст. ст. 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладені вище норми процесуального закону вжиття заходів щодо забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, відтак умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд, зокрема, має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Так, законом не визначено перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору: повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2024 у cправі №910/3268/22

Приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Однак позивачем доказово не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову - накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача, а саме: вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на: витрачання/списання коштів з рахунків, у тому числі не для здійснення розрахунків з позивачем, реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання; доведення товариства до банкрутства, тощо.

Зокрема позивач не посилається на будь-які докази у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, тоді як сама по собі наявність між сторонами спору щодо договірних правовідносин в частині виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару не є достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову у розумінні ст. 136 ГПК України, оскільки питання наявності/відсутності у відповідача грошового обов`язку у вигляді повернення суми попередньої оплати та, відповідно, наявності підстав для задоволення позову підлягає вирішенню судом під час розгляду справи по суті.

Покладені в основу обґрунтування позову доводи про порушення відповідачем договірного обов`язку та ухилення від його виконання під час вирішення питання про забезпечення позову не можуть братися до уваги, оскільки у такому разі презюмується безспірність вимог позивача та наявність обов`язку відповідача по суті спору.

Крім того суд звертає увагу, що в частині накладення арешту на майно відповідача відповідно обраний спосіб забезпечення позову не співвідноситься з предметом спору за поданим позовом заявлені до стягнення грошові кошти та договір, розірвати який просить позивач.

В розрізі вказаного вище суд наголошує, що:

- підставою для забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, зокрема у даному спорі - кошти, які є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, можуть зникнути та/або зменшитись;

- беззаперечна можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, та/або відчужити майно, яке знаходиться у його власності, не є тотожною вчиненню відповідачем дій, спрямованих на зменшення цих майнових активів;

- припущення позивача про утруднення виконання рішення, як і обставини, які свідчать про такі утруднення, мають бути обґрунтованим та доказово доведеним в розрізі заявлених предмету та підстав позову, а не загалом з огляду на всі події, які відбуваються в правовому полі відносно боржника.

Посилання ж позивача на правову позицію Верховного Суду у справі №905/448/22, в розрізі відсутності обов`язку доказового підтвердження обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на зменшення його майнових активів, визнаються судом неспроможними, позаяк правовідносини за вказаною справою не є подібними до спору за поданим у цій справі позовом, тоді як суд має здійснювати оцінку наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи.

До того ж суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у статті 75 ГПК України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.

В розрізі вказаного суд вважає за необхідне наголосити на тому, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити, попри це такі дії не можуть визнаватись встановленими поза межами процедури та стандартів доказування, оскільки за такого підходу порушується баланс рівності усіх учасників судового процесу та презюмується абсолютне право заявника на застосування обраних ним заходів забезпечення позову.

Судом враховано неодноразово висловлену Великою Палатою Верховного Суду позицію, згідно якої сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Так, згідно статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

З огляду на вказане судом враховано, що доведення протилежного, тобто обставин недоцільності/неспівмірності заходів забезпечення позову відповідачем при розгляді даної заяви фактично є неможливим, адже заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

В розрізі посилання позивача на правову позицію Верховного Суду у справі №905/448/22, суд зауважує, що така позиції сформована судом касаційної інстанції на підставі аналізу норми процесуального закону щодо принципів доказування, зокрема передбаченого ст. 79 ГПК України принципу «вірогідність доказів».

Водночас згадуваний принцип можливий до застосування тоді, коли докази подають обидві сторони, тобто суд співвідносить між собою докази обох сторін, відтак за відсутності поданих заявником доказів застосування відповідного принципу в розрізі відсутності доказів на спростування необхідності вжиття заходів є неможливим.

Отже, доводи позивача про необхідність вжиття заходів забезпечення позову визнаються судом неспроможними і необґрунтованими, тоді як наявність у процесуальному законі певного способу забезпечення позову, зокрема накладення арешту на кошти/майно особи, ще не свідчить про безумовне його застосування та вжиття за будь-яким поданим до суду позовом.

Також не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову і передбачене процесуальним законом право особи подати заяву про скасування таких заходів або про зустрічне забезпечення, оскільки інститут зустрічного забезпечення позову не може слугувати профілактикою попередження та санкцією за необґрунтоване застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача/заявника, адже кожне судове рішення має відповідати вимогам статей 236-238 ГПК України.

Висновуючи все наведене вище, судом враховано також те, що арешт коштів на рахунках відповідача може призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності останнім та, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони, оскільки знерухомлення грошових активів, як основного інструменту ведення юридичної особою господарської діяльності, унеможливлює здійснення такої діяльності.

З огляду наведеного, враховуючи доказову необґрунтованість доводів позивача стосовно обставин утруднення виконання рішення суду та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Лионбуд про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Лионбуд про забезпечення позову відмовити.

Ухвала складена та підписана 20.02.2024, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду у строки та порядок відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.А. Ярема