Рішення

від 19.02.2024 по справі 916/3351/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3351/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Гутниковій О.С.

розглянувши матеріали справи № 916/3351/22

За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595)

До відповідача: Приватного підприємства Спартак (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 21; код ЄДРПОУ 31081671)

Про стягнення 147152,42 грн.

Представники:

Від позивача: Курлович О.О., самопредставництво

Від відповідача: Ковальчук Р.М., ордер

Встановив: Рішенням господарського суду Одеської області від 31.05.2023р. по справі №916/3351/22, яке постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023р. залишено без змін, позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Спартак неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 53213,23 грн. на користь Департаменту комунальної вла сності Одеської міської ради та судовий збір в сумі 798,20грн. В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення неустойки відмовлено. Закрито провадження у справі №916/3351/22 в частині вимог про виселення у зв`язку з відсутністю предмету спору. Повернуто з державного бюджету Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Департаменту комунальної вла сності Одеської міської ради судовий збір в розмірі 2481,00 грн, сплачений платіжним дорученням від 22.11.2022 № 486.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2023р. касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 у справі №916/3351/22 скасовано. Справу № 916/3351/22 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023р., справу №916/3351/22 передано на розгляд судді Д`яченко Т.Г.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.12.2023р. прийнято справу №916/3351/22 до провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Підготовче засідання у справі призначено на "29" січня 2024 р. о 10:45. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачу відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 29.01.2024р. о 10:45.

04.01.2024р. до суду відповідачем було надано відзив.

24.01.2024р. до суду позивачем надано додаткові письмові пояснення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.01.2024р. закрито підготовче провадження по справі №916/3351/22. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "19" лютого 2024 р. о 11:30. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 19.02.2024р. о 11:30.

У судовому засіданні 19.02.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 21.02.2024р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Орендодавець) та Приватним підприємством СПАРТАК (далі Орендар) укладено договір оренди від 18.05.2006 (далі - договір), який нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1943, відповідно до якого надано в строкове платне користування об`єкт комунальної власності - нежилі підвальні приміщення, загальною площею 139.2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська (колишня вул. Радянської Армії), буд. 21 терміном дії до 18.05.2011.

Відповідно до п. 2.2. Договору, за орендоване приміщення Орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 2564,79 гри. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Додатковим погодженням від 03.10.2011 у тексті Договору назву Орендодавця змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент), на підставі рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 №384-УІ Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради та продовжено строк дії Договору до 01.10.2012, а також перераховано місячну орендну плату.

Додатковим договором від 08.02.2013 сторони Договору продовжили строк дії Договору до 08.02.2015 р., внесли зміни до п.1.2. шляхом перерахування місячної орендної плати та п. 4.2. Договору доповнили підпунктом м стосовно сплати за власні кошти плату за користування земельною ділянкою.

Додатковим договором від 20.12.2016 сторони продовжили строк дії Договору до 20.12.2018, внесли зміни до п. 4.1., виклавши у наступній редакції Вказане у п.1.1 приміщення Орендодавцем передано Орендарю виключно для використання під Розміщення майстерні з надання побутових послуг населенню, а також перераховано місячну орендну плату, що з 20.12.2016 становить 2380,39 грн., без урахування ПДВ та індексу інфляції.

Позивачем було зазначено суду, що договір оренди від 18.05.2006р. було пролонговано в порядку та на умовах визначених ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 1992р., з 20.12.2016р. по 20.12.2020р. з урахуванням останнього додаткового договору від 20.12.2016р.

27.12.2019 р. набрав чинності Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 р., який введено в дію 01.02.2020 р.

Позивачем було зазначено суду, що відповідачем не було дотримано вимог положення та він не звертався до позивача із заявою про продовження договору оренди у відповідні строки. Отже, договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 7.9. Договору, термін дії договору оренди припиняється, зокрема, у разі за кінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено. що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання. Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Позивачем 24.05.2023 р. надано до матеріалів справи заяву, в якій він повідомив, що 31.03.2023 р. відповідач добровільно здав орендовані приміщення за актом прийому-передачі.

Позовні вимоги, що розглядаються судом, направлено на стягнення з відповідача 147152,42 грн. неустойки за період з 21.12.2020р. по 31.10.2022р.

Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що позивачем застосовуючи наслідки, передбачені ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, не вірно здійснено розрахунок неустойки, а саме включено ПДВ та індекс інфляції, що призвело до помилкового розміру суми заборгованості.

Також, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, відповідачем було зазначено суду, що відповідачем з незалежних від нього причин було припинено здійснення проплат сум орендної плати за договором.

Відповідно до наданих додаткових пояснень, позивачем було зазначено суду, що з відповідача підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 21.12.2020р. по 31.10.2022р. становить 147152,42 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як з`ясовано судом, 18.05.2006 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та ПП СПАРТАК (орендар) укладено договір найму (оренди) нежилого приміщення (далі також договір оренди від 18.05.2006), за умовами якого надано в строкове платне користування об`єкт комунальної власності нежилі підвальні приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська (колишня вул. Радянської Армії), 21, терміном дії до 18.05.2011. Цей договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1943.

У пункті 2.2 Договору встановлено, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 2564,79грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Відповідно до акту приймання-передачі приміщення, орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21.

Згідно з додатковим погодженням від 03.10.2011 до договору оренди нежитлового приміщення від 18.05.2006, у тексті договору назву орендодавця змінено на Департамент комунальної власності на підставі рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 №384-УІ Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради, та продовжено строк дії договору до 01.10.2012, а також перераховано місячну орендну плату.

За змістом додаткового договору від 08.02.2013 №2, сторони за взаємною згодою домовилися внести зміни до договору оренди нежитлового приміщення від 18.05.2006, відповідно до яких, строк дії договору продовжено до 08.02.2015 (пункт 1.3); наведено розрахунок орендної плати з 08.02.2013; пункт 4.2 доповнено підпунктом м стосовно оплати за користування земельною ділянкою за власні кошти орендаря.

За умовами додаткового договору від 20.12.2016 №3, сторони продовжили строк дії договору до 20.12.2018; внесли зміни до пункту 4.1, виклавши у наступній редакції: Вказане у п. 1.1 приміщення Орендодавцем передано Орендарю виключно для використання під Розміщення майстерні з надання побутових послуг населенню; наведено розрахунок орендної плати з 20.12.2016, відповідно до якого місячна орендна плата на 01.12.2016 становить 2380,39 грн, без урахування ПДВ та індексу інфляції; перший абзац пункту 2 підпункту 2.2 договору оренди від 18.05.2006 викладено в новій редакції, відповідно до якої за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 20.12.2016 у розмірі 2380,39 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати на місяць. Абзац другий пункту 2.2, відповідно до якого розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України, залишено без змін.

Договір оренди від 18.05.2006 було пролонговано в порядку та на умовах, визначених статтею 17 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, з 20.12.2018 до 20.12.2020.

Судом з`ясовано, що Департамент комунальної власності звернувся до суду з позовом про виселення відповідача з нежилих підвальних приміщень, загальною площею 139,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21, та стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди в сумі 147152,42 грн за період з 21.12.2020 по 31.10.2022, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідач після припинення договору найму (оренди) нежитлового приміщення у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, не звільнив об`єкт оренди та не повернув його у встановленому порядку, що є підставою для стягнення з відповідача неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України, та встановлено, що відповідно до акту прийму-передачі нежитлового підвального приміщення від 31.03.2023, відповідач передав, а позивач прийняв нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21, тобто, об`єкт оренди було повернуто орендодавцю, що, в свою чергу, стало підставою для закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог про виселення у зв`язку з відсутністю предмета спору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Скасовуючи постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 у справі №916/3351/22, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційною інстанцією було зазначено, що спір між сторонами виник щодо правомірності нарахування позивачем неустойки у розмірі подвійної плати (розрахованої, виходячи зі ставки орендної плати за місяць з урахуванням суми податку на додану вартість та індексу інфляції), що підлягає сплаті відповідачем як орендарем через прострочення виконання обов`язку з повернення позивачу орендованого майна після припинення договору оренди за період з 21.12.2020 по 31.10.2022.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що договір оренди від 18.05.2006, укладений між сторонами, було пролонговано в порядку та на умовах, визначених статтею 17 Закон України від 10.04.1992 №2269-ХІІ Про оренду державного та комунального майна, з 20.12.2016 до 20.12.2020.

Також судами установлено, що за умовами пункту 7.1 договору оренди від 18.05.2006 сторони визначили, що питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Водночас у пункті 7.9 договору оренди визначено, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

З огляду на загальні принципи дії нормативно-правового акта в часі, на умови пункту 7.1 договору оренди від 18.05.2006 та положення Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки відповідач не відноситься до суб`єктів, які мають право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону, визначених у статті 15 зазначеного Закону, а договір пролонгується не вперше, то наступна пролонгація повинна відбуватися відповідно до умов, визначених у частині 1 статті 18 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, тобто за результатами аукціону.

За встановлених обставин відсутності з боку відповідача дій, спрямованих на продовження договору оренди відповідно до положень статті 18 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що термін дії договору від 18.05.2006 за №1943 закінчився 20.12.2020, тобто дія договору припинилася внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Департамент комунальної власності здійснив розрахунок неустойки за період з 21.12.2020 до 31.10.2022, виходячи з розміру орендної ставки з урахуванням ПДВ та індексу інфляції, що становить 147152,42 грн.

Таким чином у справі, що розглядається, для вирішення спору в частині нарахування неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК судам необхідно було дослідити, чи врегульовано порядок нарахування цієї неустойки та її розмір умовами укладеного між сторонами договору оренди (з урахуванням змін і доповнень), і тільки в разі встановлення відсутності такого врегулювання, застосувати положення чинного законодавства з відповідного питання.

Отже, як з`ясовано судом, за наявними матеріалами справи, продовження строку дії договору оренди у встановленому законом порядку не відбулось та термін дії договору закінчився, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до положень ст. 785 Цивільного Кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Відповідно до акту прийму-передачі нежитлового підвального приміщення від 31.03.2023, відповідач передав, а позивач прийняв нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21, тобто об`єкт оренди було повернуто орендодавцю.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачем після припинення договору не було вчасно повернуто майно позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Позивачем було здійснено нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 01.01.2021р. по 31.07.2023р. за прострочення виконання зобов`язань щодо повернення об`єкту оренди у розмірі 1434842,42 грн.

На виконання вказівок, викладених в постанові касаційної інстанції, суд, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, зазначає таке.

Пунктом 185.1. статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.188.1. ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, суд виходить з такого.

В силу статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи №916/1319/19 Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.

Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Також суд зазначає, що згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 17 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Аналогічні положення щодо коригування орендної плати на індекс інфляції було наведено як у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1994 №786 (яка втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630), так і у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28.04. 2021 №630.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки, встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ, також суд зазначає, що позивачем було правомірно здійснено індексацію ставки орендної плати.

Судом було здійснено перерахунок неустойки за неповернення відповідачем майна після припинення дії договору, з урахуванням сплат орендаря, за визначеним позивачем періодом, який суд вважає вірним, із застосуванням подвійної орендної плати у розмірі, визначеному п. 2.2. Додаткового договору №3 від 20.12.2016р. про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 18.05.2006р. №4/р, яку б міг сплачувати відповідач у випадку правомірного користування майном, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, без врахування ПДВ, із застосування сукупного індексу інфляції за визначений період, та сума неустойки становить 129269,66 грн.

Отже, з відповідача підлягає стягненню неустойка за період з 21.12.202р. по 31.10.2022р. у розмірі 129269,66 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення неустойки у розмірі 129269,66 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2179,50 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

3.Стягнути з Приватного підприємства Спартак (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 21; код ЄДРПОУ 31081671) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкту оренди у 129269 (сто двадцять дев`ять тисяч двісті шістдесят дев`ять) грн. 66 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2179 (дві тисячі сто сімдесят дев`ять) грн. 50 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено 21 лютого 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко