Постанова

від 22.04.2024 по справі 916/3351/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3351/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса адвокат Ковальчук Р.М., на підставі ордеру;

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст рішення складено та підписано 21.02.2024 року

у справі №916/3351/22

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача: Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса

про виселення та стягнення 147 152 грн. 42 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішень судів всіх інстанцій під час первісного перегляду спору, рішення суду першої інстанції після перегляду справи судом касаційної інстанції.

У грудні 2022 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса, у якій просив суд виселити Приватне підприємство "СПАРТАК" з нежилих підвальних приміщень, загальною площею 139,2 кв. м, що розташовані у м. Одеса по вул. Преображенська 21 та стягнути на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з Приватного підприємства "СПАРТАК" неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 147 152 грн. 42 коп.

Зокрема, позовні вимоги Департаменту обґрунтовані неналежним виконанням Приватним підприємством «Спартак» зобов`язань за укладеним з позивачем договором оренди нежилого приміщення від 18.05.2006 року та додатковими договорами до нього, а саме, зобов`язань щодо своєчасного повернення майна у зв`язку із закінченням строку дії договору, внаслідок чого позивачем здійснено нарахування неустойки у порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

24.05.2023 року Департаментом комунальної власності Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області було спрямовано заяву (вх. №17095/23), за доводами якої позивач збільшив суму неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди та просив стягнути з відповідача на свою користь 201 902 грн. 82 коп., а також просив закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору в частині вимог щодо виселення відповідача з об`єкта оренди.

За наслідками розгляду зазначеної заяви, місцевий господарський суд залишив її без розгляду в частині збільшення позовних вимог у відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі №916/3351/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 року позовні вимоги Департамента комунальної власності задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "СПАРТАК" неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 53 213 грн. 23 коп. на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та судовий збір в сумі 798 грн. 20 коп.; в задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення неустойки відмовлено; закрито провадження у справі №916/3351/22 в частині вимог про виселення у зв`язку з відсутністю предмету спору.

З вищезазначеними судовими рішеннями Департамент комунальної власності Одеської міської ради не погодився, тому звернувся до Касаційного господарського суду з відповідною касаційною скаргою, за наслідками розгляду якої постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2023 року у справі №916/3351/22 касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 року та рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі № 916/3351/22 скасовано; справу № 916/3351/22 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, за висновками суду касаційної інстанції, дійшовши висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України без урахування індексу інфляції, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не навели будь-яких обґрунтувань такого висновку, незважаючи на пояснення представника позивача у справі в суді першої інстанції та доводи апеляційної скарги Департаменту комунальної власності, за якими позивач послався на відповідні умови договору оренди, а також на положення як Закону України від 03.10.2019 року № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», так і Закону України від 03.10.2019 року № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», пункту 13 Методики розрахунку плати за оренду комунального майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами), які на його думку було неправильно застосовано судом першої інстанції при розрахунку розміру неустойки згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору щодо невключення до її складу, зокрема індексу інфляції.

Також Верховний Суд виснував, що у справі, що розглядається, для вирішення спору в частині нарахування неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України судам необхідно було дослідити, чи врегульовано порядок нарахування цієї неустойки та її розмір умовами укладеного між сторонами договору оренди (з урахуванням змін і доповнень), і тільки в разі встановлення відсутності такого врегулювання, застосувати положення чинного законодавства з відповідного питання.

Проте, за висновками суду касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України взагалі не надали будь-якої оцінки наведеному позивачем розрахунку неустойки в частині, що стосується включення до її складу індексу інфляції, та не навели в судових рішеннях обґрунтування, за якими відповідні доводи позивача та поданий ним розрахунок неустойки у відповідній частині не прийняли до уваги.

14.12.2023 року після перегляду Верховним Судом справа №916/3351/22 надійшла до Господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду Одеської області від19.02.2024 у справі № 916/3351/22 позовну заяву Департамента комунальної власності Одеської міської ради в частині стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства Спартак на користь Департамента комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкту оренди у розмірі 129 269 грн. 66 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2179 грн. 50 коп.; в іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги Департаменту про стягнення з Приватного підприємства Спартак неустойки за прострочення повернення об`єкту оренди місцевий господарський суд вказав, що оскільки відповідачем після припинення договору не було вчасно повернуто майно позивачу, наявні підстави для стягнення з Приватного підприємства неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

В той же час, здійснюючи перерахунок нарахованої позивачем неустойки, суд першої інстанції виснував, що при розрахунку розміру неустойки згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном, відтак, в частині стягнення з відповідача неустойки позивачем безпідставно враховано до загальної нарахованої суми податок на додану вартість, хоча правомірно здійснено індексацію ставки орендної плати.

Відтак, за висновками суду, за неповернення відповідачем майна після припинення дії договору, з урахуванням сплат орендаря, за визначеним позивачем періодом з 21.12.2020 року по 31.10.2022 року, відповідачу належить сплатити позивачу неустойку у розмірі 129 269 грн. 66 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство «Спартак» з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 року у справі № 916/3351/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса у його позовних вимогах у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на неодноразово встановлені судами обставини справи, зазначає, що всупереч нормам діючого законодавства, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, стягнув з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування ним за час прострочення з урахуванням індексу інфляції, що не передбачено ані нормою ст. 785 Цивільного кодексу України, ані умовами Додаткового договору №3, оскільки при розрахунку розміру неустойки згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається індекс інфляції, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Апелянт наголошує, що орендна плата у розмірі 2 380 грн. 39 коп. є базовою орендною платою за місяць і тому саме цю орендну плату слід враховувати при розрахунку неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди.

Отже, на переконання апелянта, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції з тих причин, що дія договору була припинена.

Посилаючись на правову позицію суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, Підприємство звернуло увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на ту обставину, що сторонами відповідно до Додаткового договору №3 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 18.05.2006 року було передбачено базову ставку в розмірі 2380 грн. 39 коп. саме без ПДВ та індексу інфляції та суди попередніх інстанцій (коли справа слухалася вперше), вірно вирахували суму заборгованості, застосовуючи ст. 785 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 року у справі №916/3351/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 року у справі №916/3351/22, справу призначено до судового розгляду.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса Одеської міської ради своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав свої доводи, викладені письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції його вимоги задовольнити, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса у його позовних вимогах у повному обсязі.

Представник Департамента в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного перегляду оскаржуваного рішення був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах господарської справи поштове повідомлення та звіти про електронну відправку ухвали про відкриття провадження у справі та призначення її до судового розгляду. Будь яких заяв або клопотань апеляційному суду не надав, про причини неявки в судове засідання суд апеляційної інстанції не повідомив.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, що прийняла участь в засіданні суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши учасника справи, який з`явився до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 року у справі №916/3351/22 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з такого.

Господарським судом Одеської області було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

18.05.2006 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, (орендодавець) та Приватним підприємством «СПАРТАК», (орендар) укладено договір найму (оренди) нежилого приміщення, за умовами п. 1.1. якого орендарю було надано в строкове платне користування об`єкт комунальної власності нежилі підвальні приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська (колишня вул. Радянської Армії), 21, терміном дії до 18.05.2011 року.

Зазначений договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1943.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 2 564 грн. 79 коп. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

За умовами п. 7.7. договору, після закінчення його дії орендар має переважне право на його продовження, у разі належного виконання ним умов договору.

За розрахунком орендної плати по договору оренди від 19.04.2006 року місячна орендна плата за експертною оцінкою становить 2497 грн. 36 коп., з урахуванням індексу інфляції станом на 01.04.2006 року 2564 грн. 79 коп.

Відповідно до акта приймання-передачі приміщення, орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21.

Вказаний акт підписано орендарем і орендодавцем без застережень та зауважень.

Додатковим погодженням від 03.10.2011 року до договору оренди нежитлового приміщення від 18.05.2006 року сторони погодили у тексті договору назву орендодавця, а саме його найменування змінено на Департамент комунальної власності на підставі рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 року № 384-УІ «Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради» та продовжено строк дії договору до 01.10.2012 року, а також перераховано місячну орендну плату, відповідно до чого, місячна орендна плата станом на 01.09.2011 року з урахуванням індексу інфляції становила 4160 грн. 64 коп.

08.02.2013 року між сторонами було укладено додатковий договір № 2 відповідно до якого було внесено зміни до договору оренди нежитлового приміщення від 18.05.2006 року, згідно яких строк дії договору продовжено до 08.02.2015 року (пункт 1.3); наведено розрахунок орендної плати з 08.02.2013 року, а саме те, що місячна орендна плата станом на 01.02.2013 року складає 6012 грн., з урахуванням індексу інфляції; пункт 4.2 доповнено підпунктом «м» стосовно оплати за користування земельною ділянкою за власні кошти орендаря.

Згідно додаткового договору від 20.12.2016 року № 3 сторони продовжили строк дії договору до 20.12.2018 року; внесли зміни до п. 4.1, виклавши його у наступній редакції: «Вказане у п. 1.1 приміщення орендодавцем передано орендарю виключно для використання під «Розміщення майстерні з надання побутових послуг населенню»; наведено розрахунок орендної плати з 20.12.2016 року, відповідно до якого місячна орендна плата станом на 01.12.2016 становить 2 380 грн. 39 коп., без урахування ПДВ та індексу інфляції, а з урахуванням індексу інфляції 2380 грн. 39 коп.; перший абзац пункту 2 підпункту 2.2 договору оренди від 18.05.2006 року викладено в новій редакції, відповідно до якої за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 20.12.2016 року у розмірі 2 380 грн. 39 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати на місяць. Абзац другий п. 2.2, відповідно до якого розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України, залишено без змін.

Зазначені договір та додаткові договори до нього було підписано сторонами без застережень та зауважень та скріплено їх печатками.

В подальшому, як встановлено у даній справі судом, договір оренди від 18.05.2006 року було пролонговано в порядку та на умовах, визначених ст. 17 Закону України від 03.10.2019 року «Про оренду державного та комунального майна», з 20.12.2018 року до 20.12.2020 року.

Також судом у даній справі було встановлено, що в процесі розгляду справи відповідно до акта прийму-передачі нежитлового підвального приміщення від 31.03.2023 року, відповідач передав, а позивач прийняв нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 139, 2 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21.

Отже, об`єкт оренди було повернуто орендодавцю, що, в свою чергу, стало підставою для закриття провадження в справі в частині позовних вимог про виселення у зв`язку з відсутністю предмета спору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, матеріали господарської справи не містять.

Відтак, у даній справі предметом апеляційного перегляду є лише обставини, які свідчать про наявність або відсутність підстав для часткового задоволення позову щодо стягнення з Приватного підприємства «Спартак», м.Одеса на користь Департамента комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса суми нарахованої останнім неустойки у розмірі 129 269 грн. 66 коп. за прострочення повернення об`єкта оренди, оскільки позовні вимоги Департаменту про виселення відповідача з орендованого майна при новому розгляді справи не розглядалися, бо це питання було між сторонами вирішене шляхом звільнення спірного орендованого майна, а тому судовою колегією в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, ключовим питанням під час перегляду оскаржуваного рішення, з огляду на доводи апеляційної скарги підприємства є саме визначення наявності/відсутності підстав для вирахування розміру неустойки з урахуванням індексації сталої базової суми орендної плати.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.291 Господарського кодексу України, ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який був чинним на час укладення договору оренди, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Так, апеляційним господарським судом, після перегляду справи касаційним господарським судом та ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення, встановлено, що 18.05.2006 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, (орендодавець), яке в подальшому було перейменовано на Департамент комунальної власності та Приватним підприємством «СПАРТАК», (орендар) було укладено договір найму (оренди) нежилого приміщення, за умовами п. 1.1. якого орендарю було надано в строкове платне користування об`єкт комунальної власності нежилі підвальні приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська (колишня вул. Радянської Армії), 21, терміном дії до 18.05.2011 року.

На виконання вказаного вище договору, за актом приймання-передачі приміщення, орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, загальною площею 139,2 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21.

В подальшому, між сторонами було укладено додаткове погодження від 03.10.2011 року до договору оренди нежитлового приміщення, яким, зокрема, продовжено строк дії договору до 01.10.2012 року, а також перераховано місячну орендну плату, відповідно до чого, місячна орендна плата станом на 01.09.2011 року з урахуванням індексу інфляції становила 4160 грн. 64 коп.; додатковий договір № 2 від 08.02.2013 року, яким, зокрема, строк дії договору продовжено до 08.02.2015 року, а також наведено розрахунок орендної плати з 08.02.2013 року у розмірі 6012 грн.; додатковий договір від 20.12.2016 року № 3, яким сторони продовжили строк дії договору до 20.12.2018 року та наведено розрахунок орендної плати з 20.12.2016 року, відповідно до якого місячна орендна плата станом на 01.12.2016 становить 2 380 грн. 39 коп., без урахування ПДВ та індексу інфляції, а з урахуванням індексу інфляції 2380 грн. 39 коп., яким також абзац другий п. 2.2 договору, відповідно до якого розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України, залишено без змін.

В подальшому, договір оренди від 18.05.2006 року було пролонговано в порядку та на умовах, визначених ст. 17 Закону України від 03.10.2019 року «Про оренду державного та комунального майна», з 20.12.2018 року до 20.12.2020 року.

Цей договір оренди, укладений між сторонами у даній справі, закінчив свою дію 20.12.2020 року, оскільки відповідач не здійснив відповідних дій щодо його продовження у відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що останнім не заперечується.

Відтак, зважаючи на те, що відповідно до акта прийму-передачі нежитлового підвального приміщення від 31.03.2023 року, яким відповідач передав, а позивач прийняв нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 139, 2 кв. м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 21, має місце прострочення повернення об`єкту оренди орендодавцю в розумінні ст. 785 Цивільного кодексу України та, як наслідок, наявні підстави для застосування до орендаря відповідної цивільної відповідальності у вигляді неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за весь час прострочення, а у даному випадку у період, нарахований позивачем з 21.12.2020 року по 31.10.2022 року.

Суд першої інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду, задовольняючи частково позовні вимоги Департаменту виснував про те, що до стягнення з відповідача належить сума неустойки у розмірі 129269 грн. 66 коп., оскільки позивачем підтверджено прострочення з боку відповідача повернення об`єкту оренди. Разом з тим, за висновками суду, при розрахунку розміру неустойки згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном, відтак, в частині стягнення з відповідача неустойки позивачем безпідставно враховано до загальної нарахованої суми податок на додану вартість, хоча правомірно здійснено індексацію ставки орендної плати.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Приватного підприємства «СПАРТАК» судова колегія дійшла висновку про те, що у даному разі відповідач, не заперечуючи факту прострочення ним строку на повернення орендованого майна, вказує про те, що суд першої інстанції неправомірно включив до загального розміру стягуваної з нього неустойки, як спеціальної відповідальності, щомісячні інфляційні втрати на базову ставку орендної плати за місяць.

З приводу вказаного судова колегія наголошує, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

В силу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, неустойка, право на стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Отже, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 року у справі №924/599/19, від 31.10.2019 року у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 року у справі №924/80/19 та постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 року у справі №916/1319/19.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Апеляційний господарський суд зауважує на тому, що для вирішення спору щодо нарахування неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України в обов`язковому порядку необхідно дослідити, чи врегульовано порядок нарахування цієї неустойки та її розмір умовами укладеного між сторонами договору оренди (з урахуванням змін і доповнень), і тільки в разі встановлення відсутності такого врегулювання, застосувати положення чинного законодавства з відповідного питання.

Так, судовою колегією встановлено, що за умовами п. 2.2 договору сторони визначили, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 2 564 грн. 79 коп. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції та розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Тобто, зважаючи на принцип «свободи договору» сторони домовилися про те, що орендна плата має індексуватися у відповідності з даними, що оприлюднюються Мінстатом України.

Вказане кореспондується з домовленостями сторін, викладеними в додатковому договорі від 20.12.2016 року № 3, яким сторони продовжили строк дії договору до 20.12.2018 року та визначили, що місячна орендна плата станом на 01.12.2016 становить 2 380 грн. 39 коп., без урахування ПДВ та індексу інфляції, а з урахуванням індексу інфляції 2380 грн. 39 коп., абзац другий п. 2.2 договору, відповідно до якого розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України, залишено без змін.

Отже, сторони умовами договору та додаткового договору до нього погодили і базову ставку орендної плати, і індексацію такої ставки щомісячно.

Як вже раніше зазначалося судовою колегією за текстом постанови, відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

За змістом ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 03.10.2019 року № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 17 Закону України від 03.10.2019 року № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Аналогічні положення щодо коригування орендної плати на індекс інфляції було наведено як у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1994 року № 786 (яка втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 року № 630), так і у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28.04. 2021 року № 630.

Відтак, судова колегія проаналізувавши вказані вище вимоги національного законодавства та умови договору, укладеного між сторонами дійшла висновку про те, що при здійсненні розрахунку суми неустойки суд першої інстанції правомірно врахував індекс інфляції для базової ставки орендної плати, відхиливши при цьому доводи позивача про врахування до сукупної суми неустойки податку на додану вартість.

Відтак, обрахована судом першої інстанції сума неустойки належна до стягнення з відповідача на несвоєчасне повернення ним об`єкту оренди у визначені позивачем строки у розмірі 129269 грн. 66 коп. є арифметично вірною та обґрунтованою з позиції норм матеріального права.

Разом з тим, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, Приватне підприємство «СПАРТАК» наголосило на тому, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, стягнув з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування ним за час прострочення, з урахуванням індексу інфляції, що не передбачено ані нормою ст. 785 Цивільного кодексу України, ані умовами Додаткового договору №3, оскільки при розрахунку розміру неустойки згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається індекс інфляції, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

При цьому, апелянт наголосив, що орендна плата у розмірі 2 380 грн. 39 коп. є базовою орендною платою за місяць і тому саме цю орендну плату слід враховувати при розрахунку неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди за договором, дія якого припинена.

Судова колегія, переглянувши оскаржуване судове рішення по суті позовних вимог в частині часткового стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої ним неустойки вже зазначала за висновками, викладеними у даній постанові, про те, що ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачає застосування до винної особи саме спеціальної міри відповідальності по перше, у вигляді подвійної плати за користування таким майном за час прострочення, за основу якої визначено базову ставку орендної плати, а по друге, сторони умовами договору та додаткових договорів до нього безпосередньо передбачили відповідну індексацію такого орендного платежу, що, в свою чергу, робить її обов`язковою для застосування, оскільки якщо припустити, що відповідач і надалі б користувався спірним майном, останній мав би обов`язок сплачувати орендні платежі з обов`язковим застосуванням індексу інфляції.

При цьому, у даному випадку не йдеться про встановлення судом факту користування майном після припинення договору та здійснення такого користування поза межами договору, який припинив свою дію. А мається на увазі встановлення факту прострочення повернення такого майна орендодавцю з боку орендаря, що слугує підставою для застосування до останнього спеціальної міри відповідальності, яка фактично є подвійною сплатою орендного платежу, що є безумовним грошовим договірним зобов`язанням відповідача.

При цьому, особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов`язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі, передбаченому ст. 785 Цивільного кодексу України.

З огляду на зазначене, судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, та вважає, що останні є непереконливими і такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та зводяться фактично до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням, що по суті не є підставою для його скасування або зміни.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даному випадку апелянтом не доведено належними засобами доказування доводи та мотиви своєї апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 року у справі №916/3351/22 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спартак», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 року у справі №916/3351/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 року у справі №916/3351/22 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 22.04.2024 року.

Повний текст постанови складено 23 квітня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді С.І. Колоколов Я.Ф. Савицький