Постанова

від 15.02.2024 по справі 314/2551/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 314/2551/22

провадження № 61-15946св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь», ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Денис Миколайович, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Гончар М. С., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь» (далі - ТОВ «Промінь»), ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що у 2007 році його батько ОСОБА_3 передав земельну ділянку, площею 9,3 га, кадастровий номер 2321152000:03:002:0036, в оренду ТОВ «Промінь» строком на 10 років. ІНФОРМАЦІЯ_1 орендодавець ОСОБА_3 помер, після смерті якого спадщину прийняв його син - позивач ОСОБА_1 28 липня 2017 року позивач, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 2321152000:03:002:0036, звернувся до директора ТОВ «Промінь» ОСОБА_2 з проханням про повернення земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку оренди за договором. Однак ОСОБА_2 в усному порядку відмовила, повідомивши про те, що строк договору оренди земельної ділянки починає відраховуватись не з моменту його укладення, а з моменту його державної реєстрації, а саме з 26 грудня 2012 року. Земельну ділянку позивачеві вдалося повернути тільки у 2021 році. Матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080210001183 від 12 грудня 2019 року, було встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «Промінь», підробила підпис від імені ОСОБА_3 в заяві про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності від 15 листопада 2012 року. Крім того, ОСОБА_2 підробила підпис від імені ОСОБА_3 в Поземельній книзі з кадастровим номером земельної ділянки 2321582000:03:002:0036. Після чого ОСОБА_2 надала до відділу Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області вищевказану заяву від 15 листопада 2012 року для її реєстрації, чим фактично продовжила строк договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2321582000:03:002:0036 до 26 грудня 2022 року без згоди її власника.

Отже, 26 грудня 2012 року на підставі підробленої ОСОБА_2 заяви договір оренди земельної ділянки було зареєстровано за № 232150004002262, після чого відкрито Поземельну книгу щодо земельної ділянки, площею 9,3973 га, якій присвоєно кадастровий номер 2321582000:03:002:0036, у зв`язку з чим подовжено термін дії оренди земельної ділянки без згоди власника.

За результатами розгляду Вільнянським районним судом Запорізької області кримінального провадження від 12 грудня 2019 року № 12019080210001183 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

Таким чином, з 26 грудня 2017 року до 2021 року позивач, будучи власником земельної ділянки з кадастровим номером 2321582000:03:002:0036, був позбавлений можливості нею користуватись для власних потреб та отримувати прибуток, оскільки нею користувалось ТОВ «Промінь».

Внаслідок протиправних дій директора ТОВ «Промінь» ОСОБА_2 позивач зазнав матеріальної шкоди, яка виразилась у неотриманому прибутку. З метою встановлення розміру завданої ОСОБА_1 матеріальної шкоди, в межах вказаного кримінального провадження, у якому позивачеві надано статус потерпілого, проведено комплексну економічну та товарознавчу експертизу, за висновком якої від 18 жовтня 2021 року розмір упущеної вигоди становить 257 164,55 грн. Крім того, внаслідок протиправних дій відповідачів позивач зазнав моральної шкоди, яка призвела до позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, які позивач міг би реалізувати, не витрачаючи час на підготовку заяв та судових позовів, відвідування установ та органів державної влади для належного захисту своїх порушених прав. Моральну шкоду позивач оцінює у 100 000 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ТОВ «Промінь» та ОСОБА_2 на його користь майнову шкоду, завдану злочинними діями відповідачів, у розмірі 257 164,55 грн, а також моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав недоведеності вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди.

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Д. М., звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з позивача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції.

Також у липні 2023 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зарудній І. В., надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якому останній просив відмовити в її задоволенні.

Додатковим рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 липня 2023 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Д. М., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд при прийнятті рішення по справі не вирішив питання про стягнення витрат відповідача на правничу допомогу, тому такий недолік підлягає усуненню шляхом прийняття додаткового рішення.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн, а наведені у запереченні ОСОБА_1 доводи щодо зменшення витрат є безпідставними, оскільки надані представником відповідача документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у липні 2023 року оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 04 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 червня 2023 року, призначено справу до розгляду.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 липня 2023 року.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 липня 2023 року, призначено справу до розгляду.

10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про відмову від позову у вказаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову у цій справі. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 червня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 липня 2023 року визнано нечинними. Провадження у цій справі закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 під час розгляду справи апеляційним судом у своїй заяві висловив намір відмовитись від позову у цій справі. Відмова позивача від позову відповідає вимогам статті 206 ЦПК України та інтересам позивача, наслідки відмови від позову позивачеві відомі. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Також намір позивача відмовитися від позову підтвердив його представник адвокат Зарудній І. В. у своїй заяві, поданій до апеляційного суду 11 жовтня 2023 року, просив вищезазначену заяву позивача ОСОБА_1 про відмову від його позову у цій справі задовольнити.

Апеляційний суд вважав, що відмова позивача від позову у цій справі може бути прийнята, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі слід визнати нечинними із закриттям провадження у справі на підставі статей 255, 373, 374 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Д. М., просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції в частині визнання нечинним додаткового рішення Вільнянського районного суду Запорізької області, яким стягнено з позивача на користь відповідача 17 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи відмову позивача від позову, апеляційний суд правомірно визнав нечинним рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 червня 2023 року та закрив провадження у справі, проте помилково, в порушення вимог частини третьої статті 142 ЦПК України, визнав нечинним додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 липня 2023 року,яким вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем в суді першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Д. М., до Верховного Суду 08 листопада 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Вільнянського районного суду Запорізької області.

У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Промінь», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізького області від 21 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.

Додатковим рішенням Вільнянського районного суду Запорізького області від 27 липня 2023 року клопотання адвоката Ткача Д. М., подане в інтересах ОСОБА_2 , про поновлення строку на подання доказів сплати судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, задоволено. Поновлено строк на подання доказів сплати судових витрат з надання правничої допомоги. Заяву адвоката Ткача Д. М., подану в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 314/2551/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Промінь», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, задоволено. Стягнено із ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням цього ж суду, ОСОБА_1 оскаржив їх в апеляційному порядку.

Апеляційний суд апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення та додаткове рішення у цій справі відкрив, справу призначив до апеляційного розгляду.

У жовтні 2023 року до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову у цій справі, в якій останній просив прийняти відмову від позову у цій справі та закрити провадження. Наслідки відмови від позову та закриття провадження у справі, передбачені частиною третьою статті 256 ЦПК України, йому відомі та зрозумілі.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 задовольнив. Прийняв відмову позивача ОСОБА_1 від позову у цій справі. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 червня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 липня 2023 року визнав нечинними. Провадження у цій справі закрив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 270 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначила, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 295/14567/20 (провадження № 61-11818св21), від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19 (провадження № 61-15340св20), від 21 вересня 2022 року у справі № 486/716/20 (провадження № 61-5721св22).

Висновок про те, що додаткове рішення підлягає визнанню нечинним у зв`язку з визнанням нечинним основного судового рішення також викладено Касаційним господарським судом в ухвалі від 17 червня 2021 року у справі № 916/1977/20. Так, вказаною ухвалою Верховний Суд прийняв відмову позивача від позову. Визнав нечинними рішення господарського суду Одеської області від 02 листопада 2020 року, додаткове рішення господарського суду Одеської області від 23 листопада 2020 року, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року, постанову Південно?західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08 лютого 2021 року та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22 лютого 2021 року. Провадження у справі закрив.

Касаційний господарський суд також зазначив, що ОСОБА_2, на підставі статті 130 ГПК України, не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи (у всіх інстанціях), з дотриманням ОСОБА_2 вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, розглядаючи заяву позивача про відмову від позову, виходив з того, що ОСОБА_1 під час розгляду справи апеляційним судом у своїй заяві висловив намір відмовитись від позову у цій справі. Відмова позивача від позову відповідає вимогам статті 206 ЦПК України та інтересам позивача, наслідки відмови від позову позивачеві відомі.

Суд апеляційної інстанції виснував, що додаткове рішення суду першої інстанції, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього.

Частинами першою та другою статті 373 ЦПК України визначено, що в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Апеляційним судом перевірено, що відмова позивача від позову у цій справі відповідає вимогам статті 206 ЦПК України та інтересам позивача, наслідки відмови від позову позивачеві відомі. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Отже, прийнявши відмову позивача від позову, апеляційний суд визнав нечинними рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду, закрив провадження у цій справі, що відповідає нормам процесуального законодавства, а саме пункту 4 частини першої статті 255, статті 373, пункту 3 частини першої статті 374 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Д. М., погоджується з тим, що апеляційний суд правомірно визнав нечинним рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 червня 2023 року та закрив провадження у справі, проте допустив порушення норм процесуального законодавства в частині визнання нечинним додаткового рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 липня 2023 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем в суді першої інстанції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховний Суд враховує таке.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини другої статті 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Частиною третьою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

З огляду на матеріали справи, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які свідчать про те, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову. Заява позивача про відмову від позову таких доказів не містить.

Крім того, частиною шостою статті 142 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Із аналізу наведених положень процесуального законодавства можна виснувати, що у разі відмови позивача від позову витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, при цьому суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Отже, апеляційний суд, приймаючи відмову позивача від позову та закриваючи провадження у справі, правильно визнав нечинними рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду як невід`ємну частину рішення у справі.

З урахуванням закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову, питання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд може вирішити за заявою відповідача у порядку частини третьої статті 142 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, визнаючи нечинним додаткове рішення суду першої інстанції, допустив порушення процесуального законодавства, не заслуговують на увагу та спростовуються викладеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22), а також узгоджуються з висновками Касаційного господарського суду в ухвалі від 17 червня 2021 року у справі № 916/1977/20.

Отже, доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного судового рішення Верховним Судом, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали апеляційного суду, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Денис Миколайович, залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк