Рішення

від 13.02.2024 по справі 285/2722/23

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/2722/23

провадження у справі № 2/0285/96/24

13 лютого 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді…...…………….Літвин О. О.,

секретаря……………………….....Клечковської М. М.,

з участю:

позивачки........................................ ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу

за правилами загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1

до Звягельської міської територіальної громади Житомирської області

про визнання заповіту дійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Пастухова звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати дійсним заповіт від 10.07.2020, складений ОСОБА_2 на її користь, посвідчений секретарем Пилиповецької сільської ради.

В обґрунтування вимог зазначає, що восени 2021 року померла ОСОБА_2 , яка на день смерті проживала в с Пилиповичі Новоград-Волинського району Житомирської області. За життя у 2020 році Яновська склала заповіт, яким все своє майно заповіла на її користь. З метою прийняття спадщини звернулася до нотаріуса з відповідною заявою, проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав недотримання вимог законодавства щодо форми заповіту. Посилаючись на те, що волевиявлення ОСОБА_2 було добровільним, спадкове розпорядження належним чином зафіксовано у вигляді заповіту, який на її прохання був підписаний свідком та в присутності ще двох свідків, просила визнати дійсним її заповіт.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Зазначила, що саме секретар сільської ради порушила форму посвідчення заповіту і не вказала про присутність усіх трьох свідків, які були присутні під час складання і посвідчення заповіту. Вважає, що відсутність їх підписів не впливає на дійсність волевиявлення заповідачки щодо розпорядження належним їй на праві власності майном.

Представник відповідача у заяві від 05.07.2023 просив розгляд справи проводити без його участі, при винесенні рішення поклався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в Пилиповичі Новоград-Волинського (теперішня назва Звягельського) району Житомирської області у віці 95 роки померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина.

За життя Яновської від її імені посвідчувалось Пилиповицькою сільською радою декілька заповітів 05.05.2011 за реєстровим №61, 29.11.2018 за реєстровим №28, 29.11.2018 за реєстровим №29 та 12.12.2018 за реєстровим №28. Останнім від 10.07.2020 вона все своє майно заповіла позивачці. Даний заповіт на прохання спадкодавиці записаний з її слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів посадовою особою виконавчого комітету Пилиповицької сільської ради, секретарем сільської ради Дроздюк Н. М., прочитано ОСОБА_2 вголос, однак у зв`язку з її хворобою та на її прохання підписаний ОСОБА_5 .

У грудні 2022 року позивачка звернулась з заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , однак постановою державного нотаріуса від 17.12.2022 їй було відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку з порушенням вимог щодо форми заповіту та його посвідчення, а саме відсутністю свідків та їх підписів, необхідність яких передбачена ч.1 ст.1257 ЦК України, п.1.11 Глави 3 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 (далі за текстом - Порядок).

В судовому засіданні встановлено, що позивачка та померла не перебували у родинних стосунках, були зареєстровані та проживали в с Пилиповичі за різними адресами.

Пастухова є єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 за заповітом, 22.12.2021 звернулась із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини, інші спадкоємці з відповідними заявами не звертались, спадкова справа за №328/2021 заведена державним нотаріусом на підставі заяви позивачки.

Допитані в судовому засіданні за клопотанням захисника свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили, що були присутніми під час складання та посвідчення ОСОБА_2 заповіту на користь ОСОБА_1 , однак підпис свій поставила у документів лише Сударєва, тому що секретар не казала про необхідність ставити їхні підписи.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.ст.1220, 270 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, юридична природа якого ґрунтується на його законодавчому визначенні, як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (ст.1233 ЦК України), а правова природа визначається судовою практикою, як односторонній правочин (дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків), що тягне відповідні правові наслідки, які виникають тільки після смерті особи, яка його склала - заповідача.

Заповіт - правочин, для дійсності якого закон вимагає обов`язкового дотримання встановленої форми. Оскільки виконання заповіту можливе лише після смерті заповідача, коли виправити недолік форми заповіту вже не можливо, невідповідність форми заповіту неминучою призведе до його абсолютної нікчемності.

Загальні вимоги до форми заповіту закріплені у ст.1247 ЦК України. Цією правовою нормою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв`язку з хворобою або фізичною вадою, відповідно до ч.4 ст.207 ЦК України він підписується за її дорученням іншою особою.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 ЦК України. За змістом ст.37 Закону України «Про нотаріат», Порядку нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. У разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади (хвороби або іншої причини) не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має обов`язково відбуватися не менш як при двох свідках з повною цивільною дієздатністю (ст.1253 ЦК України), які зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. Це положення регламентовано чинним законодавством на засадах імперативності.

Аналогічні положення містяться у Порядку.

Згідно з ч.1 ст.1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України.

На заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти, в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має потрібного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відтак дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право за законом, не має істотних порушень стосовно його форми та посвідчення, за умови, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, допоки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені ним обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто у разі його нікчемності) або якщо оспорюваний правочин визнаний судом недійсним.

Заповіт від 10.07.2020, посвідчений секретарем Пилиповицької сільської ради, є нікчемним у силу закону, а саме: ч.1 ст.1257 ЦК України, оскільки складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (у ньому відсутні підписи мінімум двох свідків).

Відповідно до змісту п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв`язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення, оскільки норми лави 85 ЦК України не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.

Ураховуючи, що при складанні оспорюваного заповіту та його посвідченні не було дотримано процедури, регламентованої ЦК України, Законом України «Про нотаріат» та Порядком, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивачки.

Пояснення допитаних судом трьох свідків не свідчать про правомірність складання та посвідчення заповіту і не є належним доказом на підтвердження волевиявлення Яновської на складання нею заповіту. Те ж саме стосується і секретаря сільської ради, на допиті якого позивачка не наполягала і вважала це зайвим.

Резюмуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Звягельської міської територіальної громади Житомирської області про визнання заповіту дійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Дата виготовлення повного тексту рішення - 22.02.2024.

Головуюча суддя О. О. Літвин