Ухвала

від 31.10.2024 по справі 285/2722/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 285/2722/23 Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 61 Доповідач Павицька Т. М.

У Х В А Л А

31 жовтня 2024 р. м.Житомир

Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого: Павицької Т.М.,

суддів: Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.

вирішуючи питання відповідно до вимог ст. 359 ЦПК України про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Звягельської міської територіальної громади Житомирської області про визнання заповіту дійсним,

в с т а н о в и в:

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила апеляційну скаргу, яка зареєстрована в Житомирському апеляційному суді 20 вересня 2024 року, до якої долучила клопотання про поновлення строку на його апеляційне оскарження.

Як підставу для поновлення строку зазначала, що вона не змогла вчасно подати апеляційну скаргу у зв`язку з тим, що її адвокат, з яким вона уклала угоду про надання юридичних послуг, не був присутній в засіданні суду коли виносилося оскаржуване рішення. Вказувала, що після отримання копії рішення суду, яке набрало законної сили, текст якого вона віддала адвокатові, він через зайнятість забув про строки оскарження і тому не підготував апеляційну скаргу. Стверджувала, що повторно вона отримала копію оскаржуваного рішення 05.09.2024. Також зазначає, що вона є особою юридично недосвідченою і не мала гадки про строки на апеляційне оскарження.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року визнано неповажними підстави для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року було залишено без руху. Надано апелянту строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали для звернення до Житомирського апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду від 13.02.2024 та вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження із належними доказами поважності причин пропуску процесуального строку. Роз`яснено заявнику, що якщо заяву не буде подано в зазначений строк, то у відкритті апеляційного провадження судом буде відмовлено у порядку, встановленому ст. 358 ЦПК України.

Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху була направлена апелянту на поштову адресу вказану в апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_1 04 жовтня 2024 року.

Поштовому відправленню присвоєно поштовий штрих-кодовий ідентифікатор 0600292702717.

Відповідно до витягу із офіційного сайту «Укрпошта» поштове відправлення за штрих-кодовим ідентифікатором 0600292702717 вручено ОСОБА_1 15 жовтня 2024 року. Наведене також підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що повернулося на адресу суду - 29.10.2024.

Крім того, копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху була доставлена до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» представнику ОСОБА_1 ОСОБА_2 04 жовтня 2024 року.

31 жовтня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій зазначає, що її представник ОСОБА_2 отримав від неї копію рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, але не оскаржив його у встановлені законом строки, оскільки вона не мала коштів для оплати його послуг. Вказує, що саме тяжкий матеріальний стан та відсутність у неї коштів, які вона мала заплатити адвокату, унеможливили вчинення нею дій по оскарженню рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року у передбачені законом строки. Зазначає, що лише в серпні 2024 року вона влаштувалася на роботу та отримавши аванс звернулася до суду із апеляційною скаргою.

До заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження долучено: відомості з державного реєстру фізичних-осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 11.10.2024 за період з 01 кварталу 2024 року по 2 квартал 2024 року, з яких вбачається відсутність доходу; копію довідку про неотримання доходу №1583 від 16.09.2024; копію довідки №224 від 02.08.2024; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копію медичної карти амбулаторно хворого ОСОБА_3 ; копію історії розвитку дитини ОСОБА_3 ; копію розписки про отримання позики від 17.08.2024.

Колегія суддів вважає, що наведені ОСОБА_1 причини пропущення строку апеляційного оскарження є неповажними з наступних підстав.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху було встановлено, що повний текст рішення Новоград Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року був виготовлений - 22 лютого 2024 року.

ОСОБА_1 , 13 лютого 2024 року була присутня в судовому засіданні, за результатами якого було проголошено вступну та резолютивну частину рішення Новоград Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року, у якому зокрема було зазначено, що повний текст судового рішенням буде виготовлений 22.02.2024.

Згідно супровідного листа №285/2722/23/7147/2024/290224 від 26.02.2024 ОСОБА_1 було направлено копію оскаржуваного судового рішення від 13.02.2022 на її поштову адресу.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст рішення Новоград Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року оприлюднений 22.02.2024, забезпечено надання загального доступу 23.02.2024.

Безумовно, суд апеляційної інстанції констатував відсутність в матеріалах справи доказів отримання заявником копії оскаржуваного рішення, проте ОСОБА_1 у своєму клопотанні не заперечувала факту його отримання. Так само і не заперечує факт його отримання у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що вказане, поза розумним сумнівом, свідчило про обізнаність заявника, ще у лютому 2024 року про оскаржуване судове рішення від 13.02.2024, що не могло бути проігноровано та не враховано під час вирішення клопотання про поновлення пропущеного строку.

Звертаючись у вересні 2024 року до місцевого суду із заявою про видачу заявнику копії рішення Новоград Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року при цьому, отримавши вже вказане судове рішення раніше, ОСОБА_1 12.09.2024 отримала саме повторно копію оскаржуваного судового рішення з метою поновлення строку на апеляційне оскарження та подальшого його оскарження в апеляційному порядку, що не свідчить про добросовісну процесуальну поведінку заявника.

Оскільки заявник знала про розгляд цієї справи в судовому засіданні, яке суд проводив 13 лютого 2024 року і про те, що повний текст оскаржуваного рішення буде виготовлено 22.02.2024, тому мала цікавитися провадженням у цій справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та дотримуватися строку апеляційного оскарження.

Посилання ОСОБА_1 на юридичну необізнаність щодо строків на апеляційне оскарження рішення Новоград Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року визнано судом апеляційної інстанції необґрунтованими, оскільки в резолютивній частині оскаржуваного рішення судом першої інстанції було роз`яснено строк та порядок його оскарження.

У поданій, на виконання ухвали Житомирського апеляційного суду від 03.10.2024, заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 посилається на скрутне матеріальне становища, що унеможливило вчинення нею дій по оскарженню рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року у передбачені законом строки.

Проте, колегія суддів вважає дані доводи неповажними та необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до преамбули Закону України «Про безоплатну правову допомогу», цей Закон відповідно до Конституції України визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

До заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження від 30.10.2024 ОСОБА_1 долучено відомості з державного реєстру фізичних-осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 11.10.2024 за період з 01 кварталу 2024 року по 2 квартал 2024 року, які підтверджують відсутність доходу у ОСОБА_1 , копію довідку про неотримання доходу №1583 від 16.09.2024 та копію довідки №224 від 02.08.2024 про те, що ОСОБА_1 є мамою одиначкою.

Отже, апелянт посилаючись на скрутне майнове становище, могла скористатись, за наявності певних обставин, правом на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, проте, доказів звернення до суб`єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги (центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу) до суду апеляційної інстанції не надала, як і не надала доказів того, що їй було відмовлено у наданні безоплатної вторинної правової допомоги. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що надані апелянтом до заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження копії документів щодо відсутності у неї доходу, зайвий раз свідчать про те, що позивач мала статус особи, якій надається безоплатна вторинна правова допомога.

Таким чином, наведені апелянтом доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду із апеляційною скаргою через скрутне матеріальне становище, що унеможливило звернення її до адвоката, є такими, що не можуть бути визнані поважними, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження цих доводів, адже причину пропуску строку можна вважати поважною, якщо вона відповідає одночасно всім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють чи ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, що виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) цю обставину підтверджено належними й допустимими засобами доказування.

Крім того, посилання ОСОБА_1 на запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду із апеляційною скаргою.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 .

Колегія суддів звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04) наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» ((В.П.), №22277/93, 27.06.2000, параграф 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Апеляційний перегляд справи належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства. Право на апеляційний перегляд справи гарантується, однак його реалізація повинна відбуватись з дотриманням встановлених процесуальним законом вимог, зокрема, в межах визначеного строку апеляційного оскарження.

Це право повинно реалізовуватись зацікавленими особами добросовісно, без зайвих зволікань, а строк апеляційного оскарження може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюються існуванням об`єктивних обставин, підтверджених доказами.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного суду від 24.07.2024 справа №200/3692/21.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ доправосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані».

Суд зобов`язаний прийняти і розглянути апеляційну скаргу на судове рішення лише за умови дотримання скаржником вимог чинного цивільного процесуального законодавства щодо строків на апеляційне оскарження та за умови відповідності апеляційної скарги формі та змісту, як того вимагає ЦПК України. Наявність лише самої по собі апеляційної скарги не є безумовною підставою для її прийняття та відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що заявником пропущено строки, визначені ЦПК України, для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та не наведено поважних та об`єктивних обставин, які перешкоджали оскаржити судове рішення в апеляційному порядку в межах цих строків.

Колегія суддів підкреслює, що зловживання процесуальними правами не допускається, учасники судового процесу (їхні представники) повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема і щодо дотримання процесуальних строків, в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У даній справі, обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачу вчасно подати апеляційну скаргу не доведено, виникнення обставин непереборної сили апеляційним судом не встановлено, докази поважності причин пропуску не надано.

Враховуючи, що оскільки після залишення апеляційної скарги без руху, скаржник не усунула недоліки та не навела інших поважних причин пропущення строку на апеляційне оскарження, з наданням підтверджуючих доказів, тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.

За правилами частини четвертої статті 357 ЦПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга надійшла поза межами строку на апеляційне оскарження, а апелянтом не наведено та не доведено належними та допустимими доказами поважність причин пропуску вказаного строку, суд відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦПК України відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 лютого 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Звягельської міської територіальної громади Житомирської області про визнання заповіту дійсним.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Судупротягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді