Рішення

від 13.02.2024 по справі 381/3552/21

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 381/3552/21

Провадження № 2/362/175/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

13 лютого 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді- Ковбеля М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сілецької М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом заступника керівника Фастівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Київській області про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельних ділянок.

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що Фастівською окружною прокуратурою під час опрацювання Публічної кадастрової карти України в рамках здійснення заходів представницької діяльності та за результатами опрацювання матеріалів кримінального провадження від 30.07.2021 № 42021112310000068 від встановлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність земельних ділянок, розташованих на території Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області.

Так, на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 58981954 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,18 га з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 для ведення особистого селянського господарства.

Підставою реєстрації права приватної власності на земельну ділянку площею 0,18 га з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 за ОСОБА_2 слугували: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 515683, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632600157.

Водночас установлено, що вищевказаний державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 є підробленим, оскільки відповідно до викопіювання з оригіналу Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (розділ книги 1АА000096), отриманий в результаті тимчасового доступу до речей та документів в рамках вказаного кримінального провадження, під номером 010632600157 зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку з аналогічними серією та номером, але з кадастровим номером 3221486500:06:002:0012, розміщену на території села Погреби Васильківського району Київської області із зазначенням власника ОСОБА_3 . Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вищевказана земельна ділянка площею 2,1518 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить на праві власності ОСОБА_4 та перебуває в оренді фермерського господарства «Агросвіт 2006». Тобто державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 515683, виданий 20.01.2006 ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191, площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства на території Крушинської сільської ради не заповнювався та не видавався.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.07.2021 № 68, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Серговою О.М. вищезазначена земельна ділянка відчужена ОСОБА_1 .

Прокурор позов підтримав, просив задовольнити в повному об`ємі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив до суду не подав.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області в судове засідання не з`явився, надіславши до суду заяву про слухання справи у його відсутності.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідачів, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право особи на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожен має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 58981954 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,18 га з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 для ведення особистого селянського господарства.

Підставою реєстрації права приватної власності на земельну ділянку площею 0,18 га з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 за ОСОБА_2 слугували: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 515683, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632600157.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.07.2021 № 68, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Серговою О.М. вищезазначена земельна ділянка відчужена ОСОБА_1 .

Водночас, відповідно до викопіювання з оригіналу Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (розділ книги 1АА000096), отриманий в результаті тимчасового доступу до речей та документів в рамках вказаного кримінального провадження, під номером 010632600157 зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку з аналогічними серією та номером, але з кадастровим номером 3221486500:06:002:0012, розміщену на території села Погреби Васильківського району Київської області із зазначенням власника ОСОБА_3 . Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вищевказана земельна ділянка площею 2,1518 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить на праві власності ОСОБА_4 та перебуває в оренді фермерського господарства «Агросвіт 2006». Тобто державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 515683, виданий 20.01.2006 ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191, площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства на території Крушинської сільської ради не заповнювався та не видавався.

Також, відповідно до листа відділу у Васильківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11.06.2021 № М-133/0-0.24-180/137-21 у зв`язку із помилкою та у відповідності до п. 144 Порядку ведення Державного земельного кадастру, кадастровий номер 3221484000:06:018:0191 змінено на кадастровий номер 3221484000:06:018:1191.

Відповідно до поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:0191, її відкрито 17.03.2015 з іншою конфігурацією, ніж та, яка перебувала у власності ОСОБА_2 , площею 9,1151 га та власником ОСОБА_5 з місцем розташування с. Зелений Бір Васильківського району Київської області. Зазначена земельна ділянка утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221484000:06:018:0024 у 2015 році. Поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 відкрито 09.06.2021.

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 515683, від 20.01.2006, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632600157 із зазначеним кадастровим номером 3221484000:06:018:0191 Васильківським районним відділом земельних ресурсів Київської області ОСОБА_2 не видавався. Тобто, під час реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та під час реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було використано підроблений документ - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 515683, від 20.01.2006 з написом щодо реєстрації у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632600157, який посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:0191 (в подальшому - кадастровим номером 3221484000:06:018:1191).

Так, стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначеним цим Кодексом.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», організаційну систему державної реєстрації прав становлять, в тому числі, державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі державні реєстратори).

Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлені повноваження державних реєстраторів, серед яких, під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки державний реєстратор використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 27 Закону, Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Згідно п. 9 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1127 від 25.12.15 (далі - Порядок), разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та / або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до п. 12 Порядку, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі Єдиний реєстр документів).

Крім цього, відповідно до п. 59 Порядку, для державної реєстрації права власності на земельну ділянку в разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про її кадастровий номер, а також у разі, коли в результаті доступу до Державного земельного кадастру державним реєстратором встановлено відсутність відомостей про відповідну земельну ділянку, також подається витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У свою чергу, відповідно до ст. 387, ч. 1 ст. 388 цього ж Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було передано за договором купівлі-продажу та відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12; від 21.11.2012 у справі № 6-136цс12; від 12.02.2013 у справі № 3-3гс13; від 14.10.2014 у справі № 3-140гс14; від 29.10.2014 у справі № 6-164цс14; від 19.11.2014 у справі № 6-170цс14; від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15; від 01.07.2015 у справі № 6-619цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13 та від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а не про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Так, припинення правовідношення власності відповідача на земельну ділянку можливе шляхом припинення дії правового титулу, як підстави виникнення такого права, тобто визнанням недійсними рішення про реєстрацію права власності та його скасування. При цьому припинення правовідношення власності відповідача, як спосіб захисту цивільного права, можливе у разі реалізації позивачем свого права на звернення до суду відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України, згідно з якою захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на те, що рішення № 58981954 про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 прийнято незаконно, воно підлягає визнанню недійсним на підставі положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 1 ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

В даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки незаконне прийняття оскаржуваного рішення суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

В силу набуття чинності змін до Земельного кодексу України, а саме - п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України - землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Тобто, на даний час розпорядниками земель сільськогосподарського призначення (окрім земель державної форми власності) є відповідні органи місцевого самоврядування. Оспорювані земельні ділянки розміщені на території Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області.

Також, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, а ч. 2 цієї статті визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом.

Тобто, на даний час саме Глевахівська селищна рада наділена правом розпорядження землями сільськогосподарського призначення, однак не може належним чином реалізувати своє право власності на спірну земельну ділянку, оскільки земельній ділянці присвоєно кадастровий номер та така земельна ділянка обліковуються у Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за приватною особою.

Так, у пункті 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права належить як від змісту права чи інтересів, за захистом якого зверталася особа, так і від характеру його порушення, визнання або оспорення. Так, право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/940, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Також, Велика Палата Верховного Суду нагадує, що набуття особою володіння нерухомого майна полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майна за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування (стягнення) від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 та інших (пункт 146 вищезазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстровано право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Також, у пункті 148 вказаної постанови зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективним. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимог про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (п. п. 152, 153 постанови).

Також, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 вказала, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку державі та для її витребування. А тому суди мають відмовити у задоволенні такої позовної вимоги.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц.

З огляду на викладене, ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є заявлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. 387 Цивільного кодексу України щодо витребування з чужого незаконного володіння спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Також, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Окрім того, відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потребі у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Вибуття у приватну власність спірної земельної ділянки Васильківської міської ради відбулось з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі документу, який не приймався та не видавався органом місцевого самоврядування, тобто, підробленим, що порушує права та інтереси держави на розпорядження, володіння і користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти «орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади».

Слід зазначити, що відповідно до п. а) ч. 2 ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Васильківська міська рада.

У той же час, Васильківська міська рада, ще 10.03.2023 визнана потерпілою у рамках кримінального провадження, в тому числі після завершення досудового розслідування, представник потерпілого ознайомлювався з усіма матеріалами кримінального провадження, але до теперішнього часу Васильківською міською радою не заявлено до суду цивільний позов, який відповідає вимогам ЦПК України щодо витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Васильківської міської ради.

З огляду на викладене, прокурор пред`являє дану позовну заяву в інтересах держави, в особі Васильківської міської ради, яка в силу ст. ст. 12, 19, 80, 83, 122 Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є власником спірної земельної ділянки.

Також, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі 458/1036/16-к, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Також, ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Окрім того, у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004) визначається три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Витребування спірної земельної ділянки, яка вибула на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке не приймалось, тобто, підробленого відповідає критерію законності.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, що перебувають під особливою охороною держави.

Також, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

З огляду на викладене, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи.

Тому, правовідносини, які виникли під час оформлення права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення, яке не приймалось щодо земель комунальної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність правоустановчих документів на відповідну землю такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, дослідивши всі матеріали справи, надавши належну оцінку наданим доказам, а також виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, на підставі вищевикладеного, визначивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а також, що відповідач визнала позовні вимоги в повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 256, 257, 261,267, 268 ЦК України, ст. 17, 116, 122, ч. 3 ст.152 ЗК України, ст. 4, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні`суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області Садикової І.І. № 58981954 від 29.06.2021 про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області.

Витребувати на користь держави в особі Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області із власності ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:018:1191 площею 0,18 га на території Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 6495,5 грн судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Васильківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя М.М. Ковбель