Ухвала

від 20.02.2024 по справі 120/6245/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

20 лютого 2024 р. Справа № 120/6245/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні звіт відповідача-суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду у справі № 120/6245/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 08.11.2023, яке набрало законної сили 08.12.2023, вказаний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Вінницькій області області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000 грн на місяць, починаючи з 24.02.2022.

Крім того, вищезазначеним рішенням встановлено судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області подати звіт про виконання судового рішення в зобов`язальній частині протягом одного місяця з дня набрання ним чинності.

05.01.2024 до суду надійшов звіт відповідача про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23, в якому повідомлено про те, що у затвердженому Службою судової охорони кошторисі Територіального управління на 2023 рік видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 168, не передбачались та не затверджувались, а існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату.

Відповідач зазначив, що з метою добровільного виконання вказаного рішення Територіальним управлінням складено розрахунок потреби в додаткових кошторисних призначень, який направлений на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони. Водночас таке звернення Центральним органом управління Служби судової охорони було скероване до Державної судової адміністрації України. Отже, як зазначив відповідач, рішення суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23 взято на облік Центральним органом управління Служби судової охорони.

Крім того, відповідач зауважив, що положеннями статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що видатки Служби судової охорони визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Так, у Державному бюджеті на 2024 рік Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" встановлено обсяг видатків на забезпечення виконання рішень судів на користь суддів, працівників органів та установ системи правосуддя в сумі 10,0 млн грн.

Ухвалою суду від 09.01.2024 встановлено Територіальному управлінню Служби судової охорони у Вінницькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23 до 09.02.2024.

09.02.2024 до суду надійшов звіт відповідача про виконання вказаного судового рішення, в якому зазначається, що кошторисом Територіального управління на 2024 рік видатки на виплату додаткової винагороди не передбачені та не затверджені. Відтак, з метою добровільного виконання рішення суду Територіальним управлінням проведено відповідний розрахунок та листом від 07.12.2023 на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони повідомлено про потребу у додаткових кошторисних призначеннях. При цьому відповідач зауважує, що оскільки виконання судових рішень здійснюється в порядку черговості за датою набрання ними законної сили, кошторисні призначення для виконання рішення суду у цій справі та виплати позивачу коштів в сумі 375574,24 грн на цей час відсутні. Отже, виконання рішення суду потребує додаткового часу та вчинення дій, які не залежать від Територіального управління.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши звіт відповідача, суд при вирішенні питання про можливість його прийняття керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 1 Закону України № 1403-VIII від 2 червня 2016 року "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців.

Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, а також накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, в разі невиконання суб`єктом владних повноважень рішення суду у повному обсязі та/або у спосіб, визначений таким рішенням, або неподання ним звіту про виконання судового рішення суд може встановити новий строк подання звіту та/або накласти штраф на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.

У поданому звіті відповідач наводить об`єктивні причини неможливості виконання рішення суду у цій справі, які обумовлені відсутністю необхідних для цього бюджетних коштів, призначених на фінансування Територіального управління та Служби судової охорони, але водночас просить врахувати вжиття ним заходів щодо зміни бюджетних асигнувань в обсязі, достатньому для виконання судового рішення.

Відтак, беручи до уваги позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 31.10.2018 у справі № 704/1547/17, суд доходить висновку про необхідність встановлення відповідачу додаткового строку для подання звіту про виконання рішення суду, з метою сприяння у його виконанні в добровільному порядку.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Встановити Територіальному управлінню Служби судової охорони у Вінницькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 120/6245/23 до 10 квітня 2024 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя Сало Павло Ігорович