Ухвала

від 10.09.2024 по справі 120/6245/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10 вересня 2024 р. Справа № 120/6245/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці у письмовому провадженні звіт відповідача-суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду у справі № 120/6245/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 08.11.2023, яке набрало законної сили 08.12.2023, вказаний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Вінницькій області області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30000 грн на місяць, починаючи з 24.02.2022.

Крім того, вищезазначеним рішенням встановлено судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області подати звіт про виконання судового рішення в зобов`язальній частині протягом одного місяця з дня набрання ним чинності.

05.01.2024 до суду надійшов звіт відповідача про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23, в якому повідомлено про те, що у затвердженому Службою судової охорони кошторисі Територіального управління на 2023 рік видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 168, не передбачались та не затверджувались, а існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату.

Відповідач зазначив, що з метою добровільного виконання вказаного рішення Територіальним управлінням складено розрахунок потреби в додаткових кошторисних призначень, який направлений на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони. Водночас таке звернення Центральним органом управління Служби судової охорони було скероване до Державної судової адміністрації України. Отже, як зазначив відповідач, рішення суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23 взято на облік Центральним органом управління Служби судової охорони.

Також відповідач зауважив, що положеннями статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що видатки Служби судової охорони визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Так, у Державному бюджеті на 2024 рік Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" встановлено обсяг видатків на забезпечення виконання рішень судів на користь суддів, працівників органів та установ системи правосуддя в сумі 10,0 млн грн.

Ухвалою суду від 09.01.2024 Територіальному управлінню Служби судової охорони у Вінницькій області встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23 до 09.02.2024.

09.02.2024 до суду надійшов звіт відповідача про виконання вказаного судового рішення, в якому зазначається, що кошторисом Територіального управління на 2024 рік видатки на виплату додаткової винагороди не передбачені та не затверджені. Відтак, з метою добровільного виконання рішення суду Територіальним управлінням проведено відповідний розрахунок та листом від 07.12.2023 на адресу Центрального органу управління Служби судової охорони повідомлено про потребу у додаткових кошторисних призначеннях. При цьому відповідач зауважує, що оскільки виконання судових рішень здійснюється в порядку черговості за датою набрання ними законної сили, кошторисні призначення для виконання рішення суду у цій справі та виплати позивачу коштів в сумі 375574,24 грн на цей час відсутні. Отже, виконання рішення суду потребує додаткового часу та вчинення дій, які не залежать від Територіального управління.

Ухвалою суду від 20.02.2024 Територіальному управлінню Служби судової охорони у Вінницькій області встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23 до 10.04.2024.

05.04.2024 до суду надійшов звіт відповідача про виконання зазначеного судового рішення, в якому повідомляється, що кошти для виплати позивачу присудженої винагороди до Територіального управління не надходили, а на чергове звернення до Центрального управління Служби судової охорони з листом від 02.01.2024 за вих. № 28.06-266 щодо виділення додаткових кошторисних призначень відповіді не надходило. Відтак, на думку відповідача, ним вжито усіх можливих заходів з метою виконання рішення суду у справі № 120/6245/23, але його виконання потребує додаткового часу та виконання дій, які не залежить від Територіального управління.

Ухвалою суду від 15.04.2024 позивачу надано 15-денний строк з дня отримання копії ухвали для висловлення (письмово) своїх доводів та міркувань щодо звіту Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про виконання рішення суду в адміністративній справі № 120/6245/23.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600261166400, яке повернулося на адресу суду 02.05.2024, копію ухвали суду від 15.04.2024 вручено позивачу 29.04.2024.

Однак своїм правом на надання пояснень щодо звіту Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області позивач не скористався.

Ухвалою суду від 29.05.2024 Територіальному управлінню Служби судової охорони у Вінницькій області встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суду від 08.11.2023 у справі № 120/6245/23 протягом 90 днів з дня отримання копії ухвали.

28.08.2024 від відповідача надійшов звіт про виконання вказаного судового рішення, в якому зазначається що Територіальне управління неодноразово зверталося з потребою виділення додаткових кошторисних призначень для виконання рішення суду, ухваленого на користь позивача, однак на час подання чергового звіту кошти для виплати позивачу присудженої винагороди до Територіального управління не надходили. При цьому відповідач зауважує та підтверджує такої свої доводи відповідними документами (кошторисом на 2024 рік, планом асигнувань загального фонду бюджету на 2024 рік, довідкою про зміни до плану асигнувань загального фонду бюджету на 2024 рік, лімітною довідкою про бюджетні асигнування та кредитування на 2024 рік), що кошторисом Територіального управління на 2024 рік видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не передбачені, а існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату позивачеві.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши звіт відповідача, суд при вирішенні питання про можливість його прийняття керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 1 Закону України № 1403-VIII від 2 червня 2016 року "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців.

Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, а також накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, в разі невиконання суб`єктом владних повноважень рішення суду у повному обсязі та/або у спосіб, визначений таким рішенням, або неподання ним звіту про виконання судового рішення суд може встановити новий строк подання звіту та/або накласти штраф на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.

Інших повноважень суду при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах статтею 382 КАС України не передбачено.

Суд неодноразово, зокрема ухвалами від 09.01.2024, від 20.02.2024, від 29.05.2024, встановлював відповідачу строк для подання звіту про виконання рішення суду у цій адміністративній справі, що, однак, не сприяло його виконанню через документально підтверджену відсутність у Територіального управління необхідних для цього коштів в межах виділених на 2024 рік кошторисних призначень.

Суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб`єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.

При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.

Натомість встановлені судом обставини справи та наявні у ній докази вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі, що обумовлюється відсутністю у відповідача необхідного фінансового ресурсу та бюджетних коштів для виплати позивачу присудженого грошового забезпечення.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а, від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу (пенсіонеру) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду у цій справі спричинене об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд доходить висновку про відсутність підстав для накладення на начальника Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області штрафу в порядку, визначеному ст. 382 КАС України.

Водночас суд зважає на те, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

У свою чергу, прийняття судом рішення про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у даному випадку не вплине на виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та, відповідно, не відновить його право на отримання присуджених бюджетних коштів.

Також суд застосовує правову позицію Верховного Суду щодо підстав для накладення штрафу на керівника територіального управління Пенсійного фонду, сформовану у подібних правовідносинах у постанові від 23.04.2020 при вирішенні справи № 560/523/16.

Так, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення, та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду, або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішенн суду, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Отже, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, беручи до уваги висновки Верховного Суд у справі № 560/523/16, суд не вбачає наявності вищезазначених підстав для накладення на начальника Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області штрафу за невиконання рішення суду у цій справі.

Насамкінець суд зауважує, що проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер.

Приміром, за повідомленнями деяких українських медіа борг держави з виконання рішень судів у пенсійних справах досяг 140 мільярдів гривень (https:https://sud.ua/uk/news/publication/303803-gosudarstvo-zadolzhalo-ukraintsam-140-mlrd-grn-po-pensionnym-delam-chto-zastavlyaet-stavit-vopros-o-povyshenii-nalogov-galina-tretyakova).

Також існує проблема невиконання судових рішень про виплату пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення), ухвалених не тільки на користь пенсіонерів та публічних службовців, але й на користь суддів щодо виплати суддівської винагороди (для прикладу див. судові рішення у справі № 120/17480/23).

Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов`язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки правових підстав для накладення штрафу на начальника Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області немає, а систематичне продовження судом строку для добровільного виконання відповідачем рішення суду виявилося безрезультатним та немає подальшого сенсу, суд не може прийняти іншого рішення, окрім як про прийняття звіту відповідача про виконання судового рішення в цій адміністративній справі.

Разом з тим суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Прийняти звіт Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 120/6245/23.

Роз`яснити позивачу право на звернення вказаного судового рішення до примусового виконання органами державної виконавчої служби.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала складена та підписана суддею 10.09.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович