Постанова

від 21.02.2024 по справі 380/15521/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15521/21 пров. № А/857/23869/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 380/15521/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України ( військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Клименко О.М.,

час ухвалення рішення 06.11.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 06.11.2023 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року;

- зобов`язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року;

- зобов`язати Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду у адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідно до статті 236 КЗпП за період з 09 квітня 2014 року по 03 червня 2021 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, поновлено прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак НОМЕР_2 окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року.

03 червня 2021 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а начальник Західного територіального управління Національної гвардії України видав наказ № 30о/с По особовому складу, яким наказав поновити ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак НОМЕР_2 окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року. Проте у цьому наказі не було наказано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таку бездіяльність відповідача позивач уважає протиправною, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є за своїм змістом державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Крім цього, позивач покликаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 та ін., зауважує, що особа, яка не заявила вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно з позовною вимогою про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі не обмежена правом реалізувати це у майбутньому.

З огляду на викладене позивач висновує, що має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року (день звільнення зі служби) по 08 квітня 2014 року (день набрання законної сили рішенням суду про поновлення на службі), а тому адміністративний позов просить задовольнити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 380/15521/21 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року.

Зобов`язано Західне територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, поновлено прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак НОМЕР_2 окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року. Постанова набрала законної сили 08 квітня 2014 року, а тому він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме до 08 квітня 2014 року.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 380/15521/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає виплаті позивачу за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року, а не по 08 квітня 2014 року, як уважає позивач.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Наказом начальника Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 42о/с від 04 жовтня 2007 року ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних сил України за підпунктом є пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) на підставі подання тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 від 28 серпня 2007 року та рішення атестаційної комісії від 03 жовтня 2007 року № 18.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу начальника Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 04 жовтня 2007 року за № 42о/с щодо звільнення прапорщика ОСОБА_1 інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону управління в запас Збройних Сил України на підставі підпункту є пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України; визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_3 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2007 року за № 219 в частині виключення прапорщика ОСОБА_1 , інструктора групи спеціалістів служби собак, зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11 жовтня 2007 року; поновлено прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак НОМЕР_2 окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року.

03 червня 2021 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а начальник Західного територіального управління Національної гвардії України видав наказ № 30о/с По особовому складу, яким наказав поновити прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак НОМЕР_2 окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року.

У зазначеному наказі відсутні відомості про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, докази такої виплати у матеріалах справи відсутні.

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року, звернуся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.

Згідно з пунктом 12.5 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі Інструкція № 170), у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як підтверджено матеріалами справи, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, позивача поновлено на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак НОМЕР_2 окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року.

Питання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з його поновленням на службі у зазначеному судовому рішенні не вирішувалося.

03 червня 2021 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а начальник Західного територіального управління Національної гвардії України видав наказ № 30о/с По особовому складу, яким наказав поновити позивача на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак НОМЕР_2 окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року.

Однак у зазначеному наказі відсутні відомості про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог пункту 12.5 розділу ХІІ Інструкції № 170, частини другої статті 235 КЗпП України, докази такої виплати у матеріалах справи відсутні.

Та обставина, що питання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з його поновленням на службі у постанові Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а не вирішувалося, на суть цього спору не впливає, оскільки позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19).

Беручи до уваги викладені обставини у сукупності, ураховуючи факт поновлення позивача на військовій службі, який був незаконно звільнений, без виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач має право на отримання зазначеної виплати відповідно до вимог пункту 12.5 розділу ХІІ Інструкції № 170, частини другої статті 235 КЗпП України.

Щодо періоду, за який позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 про те, що вимушеним прогулом у розумінні вказаної статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Позивача звільнено з військової служби з 11 жовтня 2007 року.

Постанова про поновлення позивача на службі ухвалена судом 31 січня 2014 року.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає виплаті позивачу за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року, а не по 08 квітня 2014 року, як уважає позивач.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 380/15521/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 21.02.2024