Рішення

від 11.06.2024 по справі 380/15521/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2024 року м. Львівсправа № 380/15521/21

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду у адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідно до статті 236 КЗпП за період з 09 квітня 2014 року по 03 червня 2021 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, поновлено прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року.

03 червня 2021 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 видав наказ № 30о/с «По особовому складу», яким наказав поновити ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року. Проте у цьому наказі не було наказано виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України), якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таку бездіяльність відповідача позивач уважає протиправною, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є за своїм змістом державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Позивач покликаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 та ін., зауважує, що особа, яка не заявила вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно з позовною вимогою про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі не обмежена правом реалізувати це у майбутньому. З огляду на викладене позивач висновує, що має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року (день звільнення зі служби) по 08 квітня 2014 року (день набрання законної сили рішенням суду про поновлення на службі).

Також позивач зазначає, що відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Наказ про поновлення позивача на посаді виданий відповідачем 03 червня 2021 року, а отже позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі № 809/821/13-а про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 09 квітня 2014 року (наступний день після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 809/821/13-а про поновлення на посаді) по 03 червня 2021 року (день видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді).

З огляду на вказане адміністративний позов просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що виконання у повному обсязі постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а передбачало негайне виконання, що включало зустрічні дії прийняття виконання, тобто прибуття позивача за місцем розташування військової частини з паспортом, трудовою книжкою, з моменту вчинення запису до якої рішення суду вважається виконаним, чого протягом семи років зроблено не було. Позивач самостійно подавав документи, що підтверджували його відсутність на території України і постійне проживання за кордоном, і ці документи були долучені до відповідних судових справ. Постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а (тобто рішення органу, який вирішив трудовий спір) не містить зобов`язань щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доказів виконання протягом 15 років нижчеоплачуваної роботи позивач не надав. Тривалий час свого права на поновлення на військовій службі не використовував, під час мобілізації свого обов`язку військовослужбовця в запасі не виконував. Отже, своєї вини у затримці виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а відповідач не визнає, підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вбачає.

Крім того, відповідач вказує, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зважаючи на вищенаведене, у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує, що у разі визнання звільнення незаконним у судовому порядку рішення суду про поновлення працівника на роботі підлягає негайному виконанню. Незалежно від оскарження рішення суду до суду апеляційної інстанції у роботодавця виникає обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Доказів видання наказів про поновлення позивача на службі, окрім наказу від 03 червня 2021 року № 30о/с «По особовому складу», відповідачем не надано. Зазначає, що днем, з якого незаконно звільнений працівник має право дізнатися або міг дізнатися про невиплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є день видачі наказу про поновлення на роботі та ознайомлення відповідного працівника із змістом такого наказу.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 20 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 05 жовтня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) інформацію про виплачені ОСОБА_1 суми за останні два місяці, що передують місяцю його звільнення зі служби, а також про усі виплачені ОСОБА_1 суми на момент його звільнення зі служби.

Ухвалою суду від 15 березня 2022 року провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 12 травня 2023 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 15 вересня 2023 року витребувано у Центрального архівного відділу Національної гвардії України відомості (довідку) про грошове забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) на посаді інспектора групи спеціалістів служби собак, за 2007 рік.

Ухвалою судді від 15 вересня 2023 року позовну заяву позовну заяву після відкриття провадження у справі залишено без руху.

Ухвалою суду від 27 вересня 2023 року розгляд справи продовжено.

Ухвалою суду від 06 листопада 2023 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду у адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідно до статті 236 КЗпП за період з 09 квітня 2014 року по 03 червня 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року, позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/15521/21 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді від 08 квітня 2024 року прийнято матеріали адміністративної справи № 380/15521/21 до провадження для продовження розгляду в частині позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду у адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідно до статті 236 КЗпП за період з 09 квітня 2014 року по 03 червня 2021 року; справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року витребувано у Центрального архівного відділу Національної гвардії України відомості (довідку) про грошове забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) на посаді інспектора групи спеціалістів служби собак, за 2007 рік.

Витребувані ухвалою від 08 квітня 2024 року докази надійшли до суду 25 квітня 2024 року.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Наказом начальника Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 42о/с від 04 жовтня 2007 року ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних сил України за підпунктом «є» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) на підставі подання тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 від 28 серпня 2007 року та рішення атестаційної комісії від 03 жовтня 2007 року № 18.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу начальника Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 04 жовтня 2007 року за № 42о/с щодо звільнення прапорщика ОСОБА_1 інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону управління в запас Збройних Сил України на підставі підпункту «є» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України; визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2007 року за № 219 в частині виключення прапорщика ОСОБА_1 , інструктора групи спеціалістів служби собак, зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11 жовтня 2007 року; поновлено прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак ІНФОРМАЦІЯ_5 , або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року.

03 червня 2021 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 видав наказ № 30о/с «По особовому складу», яким наказав поновити прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року.

У зазначеному наказі відсутні відомості про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, докази такої виплати у матеріалах справи відсутні.

Позивач, уважаючи, що має право на нарахування та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року, а також середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду в адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 09 квітня 2014 року по 03 червня 2021 року, звернувся з цим позовом до суду.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що такі доводи спростовуються постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року, якою ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/15521/21 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Тому зазначені доводи суд відхиляє.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Насамперед суд відзначає, що позовні вимоги позивача, які стосуються нарахування та виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року, вирішені судом у рішенні від 06 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року.

З урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року суд у цьому рішенні вирішує лише позовну вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду в адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП за період з 09 квітня 2014 року по 03 червня 2021 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України, в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частиною першою статті 255 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

За змістом пункту третього частини першої статті 256 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі) негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частиною другою статті 255 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі) передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти таких висновків.

Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Виплата середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що наявність вини роботодавця у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі не є необхідною умовою для задоволення заявлених вимог, оскільки наявність цієї вини випливає безпосередньо із норм Конституції України, згідно з якими судові рішення, які набрали законної сили належить виконувати обов`язково.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 280/360/19, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Щодо наявності у цій справі затримки виконання судового рішення суд зазначає таке.

Суд встановив, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, поновлено прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року. Ця постанова згідно з приписами пункту третього частини першої статті 256 КАС України та частини п`ятої статті 235 КЗпП України (в редакціях, чинних на момент її ухвалення) у частині поновлення позивача на посаді підлягала негайному виконанню.

03 червня 2021 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 видав наказ № 30о/с «По особовому складу», яким наказав поновити прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак ІНФОРМАЦІЯ_5 , або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року.

Ураховуючи те, що постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а в частині поновлення прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року відповідач на підставі наведених вище положень КАС України та КЗпП України у відповідних редакціях був зобов`язаний виконати негайно, однак виконав її лише 03 червня 2021 року, суд констатує наявність у цій справі затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді.

Стосовно покликань відповідача на те, що у спірних правовідносинах позивач тривалий час не вчиняв зустрічні дії з прийняття виконання судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, зокрема щодо прибуття за місцем розташування військової частини з паспортом, трудовою книжкою (з моменту вчинення запису до якої рішення суду вважається виконаним), натомість самостійно подавав документи, що підтверджували його відсутність на території України і постійне проживання за кордоном, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту третього частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Отже, за встановлених обставин позивач має право відповідно до вимог статті 236 КЗпП України на отримання середнього заробітку за час затримки виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а про поновлення його на посаді.

Щодо періоду затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді суд зазначає таке.

Як вже було зазначено судом вище, період затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді необхідно рахувати від наступного дня після постановлення такого рішення до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі.

Однак у позовній заяві позивач помилково починає рахувати початок періоду затримки виконання судового рішення з наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням у справі про поновлення його на роботі, на що суд звертає увагу, та вказує таке: у цій справі судове рішення про поновлення позивача на посаді ухвалене судом 31 січня 2014 року, а наказ про поновлення його на роботі виданий роботодавцем 03 червня 2021 року, відтак період затримки виконання судового рішення починається 01 лютого 2014 року та закінчується 02 червня 2021 року (включно) і становить 2679 календарних днів.

Щодо розрахунку належних до стягнення сум середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді за встановлений період, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом восьмим Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з наданою Центральним архівним відділом Національної гвардії України на виконання вимог ухвали суду від 08 квітня 2024 року про витребування доказів Архівною довідкою від 17 квітня 2024 року № 82-520 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2007 року по 10 жовтня 2007 року грошове забезпечення позивача за два останні місяці військової служби перед звільненням (серпень-вересень 2007 року) становило 2400,93 грн (1215,85 грн за серпень 2007 року та 1185,08 грн за вересень 2007 року).

Кількість календарних днів за серпень-вересень 2007 року становить 61 календарний день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 39,36 грн (2400,93 грн/61 календарний день).

Період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2021 року (включно) становить 2679 календарних днів. А відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі за період з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2021 року (включно) становить 105445,44 грн (2679 календарних дні х 39,36 грн).

Водночас у позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду у адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України.

Однак суд відзначає, що обов`язок провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період та визначити їх конкретний розмір покладається саме на суд.

Отож, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов у розглядуваній частині належить задовольнити частково, стягнувши із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а за період з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2021 року (включно) у розмірі 105445,44 грн.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Пунктом першим частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд відзначає, що спір у частині розглядуваних вимог (нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі) є спором про оплату праці, а тому позивач звільнений від сплати судового збору за такі вимоги.

Втім, за заявлену позовну вимогу, що стосується нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, позивач сплатив судовий збір у розмірі, який становить 908,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією № ПН580 від 24 вересня 2021 року.

Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.

За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, на час постановлення судом рішення у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл суд не здійснює.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а за період з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2021 року (включно) у розмірі 105445,44 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 11 червня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна