Постанова

від 06.11.2024 по справі 380/15521/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15521/21 пров. № А/857/17487/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року (головуючий суддя Клименко О.М., м. Львів) у справі №380/15521/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року; зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 08 квітня 2014 року; зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду у адміністративній справі № 809/821/13-а про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідно до статті 236 КЗпП за період з 09 квітня 2014 року по 03 червня 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 380/15521/21 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України за період з 11 жовтня 2007 року по 31 січня 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 380/15521/21 позовну заяву в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду залишено без розгляду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/15521/21 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а за період з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2021 року (включно) у розмірі 105445,44 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині розрахунку розміру стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено всіх обставин, що мають значення для справи.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що середньоденне грошове забезпечення позивача становило 57,17 грн., а не 39,36 грн., як визначив суд першої інстанції. Також вказує, що судом першої інстанції при проведенні розрахунку не були враховані положення п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції до 12.12.2020. Вважає, що відповідач повинен нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 01.02.2014 по 11.12.2020 з урахуванням п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 та з урахуванням індексації у розмірі 2 052 781,22 грн.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) у відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню в межах доводів апеляційних скарг, виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 42о/с від 04 жовтня 2007 року позивача звільнено у запас Збройних сил України за підпунктом «є» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) на підставі подання тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 від 28 серпня 2007 року та рішення атестаційної комісії від 03 жовтня 2007 року № 18.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону управління в запас Збройних Сил України на підставі підпункту «є» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України; визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2007 року за № 219 в частині виключення прапорщика ОСОБА_1 , інструктора групи спеціалістів служби собак, зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11 жовтня 2007 року; поновлено прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак ІНФОРМАЦІЯ_4 , або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року.

03 червня 2021 року на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 видав наказ № 30о/с «По особовому складу», яким наказав поновити прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до статті 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Пунктом 232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на момент ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України врегульовано питання відповідальності роботодавця за затримку виконання рішення про поновлення на роботі.

За приписами цієї статті, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як встановлено і визнається сторонами, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, поновлено прапорщика позивача на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або іншій рівнозначній їй посаді, з 11 жовтня 2007 року.

Ця постанова згідно з приписами пункту третього частини першої статті 256 КАС України та частини п`ятої статті 235 КЗпП України (в редакціях, чинних на момент її ухвалення) у частині поновлення позивача на посаді підлягала негайному виконанню.

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 809/821/13-а 03 червня 2021 року видав наказ № 30о/с «По особовому складу», яким наказав поновити прапорщика ОСОБА_1 на посаді інструктора групи спеціалістів служби собак 24-го окремого батальйону Управління Західного територіального командування Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, або на іншій рівнозначній посаді, з 11 жовтня 2007 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що невиконання відповідачем судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, у період з 31 січня 2014 року і до дня винесення наказу про поновлення позивача на роботі 03 червня 2021 року є підставою для виплати середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі згідно статті 236 КЗпП України.

Так, середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Щодо періоду затримки виконання судового рішення, то суд першої інстанції вірно встановив, що у цій справі судове рішення про поновлення позивача на посаді ухвалене судом 31 січня 2014 року, а наказ про поновлення його на роботі виданий роботодавцем 03 червня 2021 року, відтак період затримки виконання судового рішення починається 01 лютого 2014 року та закінчується 02 червня 2021 року (включно) і становить 2679 календарних днів.

Щодо розміру середньоденного грошового забезпечення позивача.

Порядком №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Архівною довідкою від 17 квітня 2024 року № 82-520 про грошове забезпечення позивача за період з 01 січня 2007 року по 10 жовтня 2007 року підтверджується, що грошове забезпечення позивача за два останні місяці військової служби перед звільненням (серпень-вересень 2007 року) становило 2400,93 грн (1215,85 грн за серпень 2007 року та 1185,08 грн за вересень 2007 року).

Кількість календарних днів за серпень-вересень 2007 року - 61 календарний день, відтак суд першої інстанції вірно вказав, що середньоденне грошове забезпечення позивача становило 39,36 грн. (2400,93 грн/61 календарний день).

Колегія суддів вважає доводи апелянта про розрахунок розміру середньоденного грошового забезпечення позивача з врахуванням робочих днів необгрунтованими, оскільки Порядком №100 передбачено врахування саме календарних днів.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що розмір середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі за період з 01 лютого 2014 року по 02 червня 2021 року (включно) становить 105445,44 грн (2679 календарних дні х 39,36 грн).

Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції положення п. 10 Порядку №100, у редакції до 12.12.2020, то колегія суддів такі не приймає і зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 140/3020/19.

Враховуючи наведену позицію Верховного Суду, апеляційний суд зазначає, що пункт 10 Порядку №100, який був чинним до 11 грудня 2020 року, застосовується тільки для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення, оскільки враховує або розрахунковий період, або період, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток.

При цьому, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі є свого роду санкцією для роботодавця за затримку виконання рішення про поновлення на роботі і згідно статті 236 КЗпП України такі санкції встановлені саме в розмірі середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі №380/15521/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар