Постанова

від 15.02.2024 по справі 165/2331/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 165/2331/22

провадження № 51-6718 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій, та захисника ОСОБА_6 на вирок Волинського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022030000000115 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Головне Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 15 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вироком Волинського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року вирок міського суду скасовано в частині призначеного покарання, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 3 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він 30 червня 2022 року, приблизно о 16:30 год., керуючи автомобілем «OPEL VECTRA», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі поблизу буд. № 45 на вул. Маяковського у м. Нововолинську, проявив безпечність, під час руху неуважно стежив за дорожньою обстановкою, не виконав вимоги дорожнього знаку пріоритету 2.1 «Дати дорогу», при проїзді нерегульованого перехрестя не надав дорогу автомобілю «УАЗ 3741» під керуванням ОСОБА_8 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів.

В результаті ДТП пасажири автомобіля «OPEL VECTRA» ОСОБА_9 та малолітня ОСОБА_10 отримали тілесні ушкодження, від яких настала їх смерть, а малолітній ОСОБА_11 та неповнолітня ОСОБА_12 отримали середнього ступеня тілесні ушкодження, водій автомобіля «УАЗ 3741» ОСОБА_8 отримав середнього ступеня тілесні ушкодження.

У прямому причинному зв`язку з виникненням даної ДТП і її наслідками є грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 2.3 б), 2.3 д), 10.1, 16.11, дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» частини 2 «Знаки пріоритету» розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд не спростував доводів апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного місцевим судом покарання, натомість застосував ст. 69 КК України. При цьому суд не врахував належним чином конкретні обставини скоєного, значну кількість пунктів ПДР, які порушив обвинувачений, а також тяжкість наслідків.

Захисник у касаційній скарзі висловлює доводи щодо суворості призначеного засудженому покарання, неврахування апеляційним судом конкретних обставин ДТП, а саме, обмеженої видимості на ділянці дороги, також недостатньо врахував усі дані про особу винного та думку потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, та просив її задовольнити, скасувати вирок апеляційного суду з підстав м`якості призначеного покарання і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. У задоволенні касаційної скарги захисника просив відмовити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Доводи касаційної скарги зводяться до невідповідності призначеного апеляційним судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу винного. Прокурор вважає таке покарання надто м`яким, у той час як захисник вважає це покарання занадто суворим.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Дискреційні повноваження суду (його права і обов`язки), надані державою, щодо визначення можливості чи неможливості виправлення засудженого без реального відбування призначеного йому покарання, у встановлених законом випадках, повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Колегія суддів вважає, що наведених вимог закону при призначенні ОСОБА_7 покарання апеляційним судом було дотримано.

Так, скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалюючи в цій частині свій вирок, апеляційний суд узяв до уваги, що винний вчинив тяжкий злочин, який полягав у грубому порушенні декількох вимог Правил дорожнього руху. Його дії призвели до незворотних наслідків - загибелі двох людей, одна з яких малолітня, життя яких є найбільшою соціальною цінністю, а також потягло за собою спричинення тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості трьом особам - двоє з яких неповнолітні та які перебували в автомобілі обвинуваченого.

Метою покарання є не тільки виправлення винного, а й запобігання вчиненню злочинів як винним, так і іншими особами - це так зване загальне запобігання злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов`язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що за конкретних обставин скоєного та його наслідків, звільнення винного від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами. Тому доводи захисника про суворість покарання є безпідставними.

У той же час, апеляційний суд при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував не тільки тяжкість скоєного ним діяння, а й усі дані про особу винного, зокрема й ті, про які вказується у касаційній скарзі сторони захисту.

Так, суд взяв до уваги, що ОСОБА_7 вину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, у добровільному порядку відшкодував витрати на лікування потерпілих, що суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання. Враховано також молодий вік обвинуваченого, позитивні характеристики за місцем проживання, що він раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, працює, колектив звернувся до суду з листом, де просить не позбавляти ОСОБА_7 волі, одружений, на момент апеляційного розгляду його дружина була вагітною.

Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Що стосується доводів прокурора про те, що позиція потерпілої сторони не може враховуватися при призначенні покарання, то суд касаційної інстанції неодноразово висловлював свою позицію стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.

Однак колегія суддів звертає увагу, що хоча думка потерпілих не має для суду обов`язкового характеру, проте вона має враховуватися судом поруч з іншими обставинами кримінального провадження під час вирішення питання про покарання. Адже неврахування таких чинників, як посткримінальна поведінка винного, висловлення щирого жалю з приводу скоєного, відшкодування завданої шкоди та вибачення з боку потерпілої сторони суперечить загальним засадам призначення покарання, викладеним у ст. 65 КК України. Тому врахування апеляційним судом при пом`якшенні ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу думки потерпілих у ряду з іншими обставинами та даними про особу винного і призначення йому більш м`якого за своїм видом основного покарання, ніж передбачене в санкції ч. 3 ст. 286 КК України, є вірним. За таких обставин доводи прокурора про м`якість призначеного покарання є непереконливими.

Касаційний суд вважає, що призначене апеляційним судом покарання буде відповідати загальним засадам призначення покарання, буде законним та справедливим, сприятиме виправленню винного, попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

З вироку апеляційного суду вбачається, що своє рішення цей суд належним чином мотивував, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Волинського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_13 ОСОБА_3