Постанова

від 21.02.2024 по справі 185/4910/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1186/24 Справа № 185/4910/20 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства '"ДТЕК Павлоградвугілля", третя особа: Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання недійсним акта розслідування нещасного випадку та зобов`язання скласти акт за формою Н-1, як нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на рішення Павлогрдського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року,-

В С Т А Н О В И В:

22 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила суд визнати недійсним та скасувати Акт розслідування нещасного випадку форми Н-1/НП від 26 травня 2020 року, а також зобов`язати відповідача скласти акт за формою Н-1 як нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом по факту травмування позивачки 11 січня 2020 року. Позов обґрунтовано тим, що позивачка тривалий час перебувала у трудових відносинах з відповідачем, і при виконанні робіт 11 січня 2020 року з нею стався нещасний випадок, внаслідок якого було завдано ушкодження її здоров`ю, а саме тілесне ушкодження у виді удару обличчя останньої. Позивачка не повідомила про вказаний нещасний випадок безпосередньо керівництву, натомість останнє надало їй вихідний 12 січня 2020 року для лікування самостійно вдома. Лише 13 січня 2020 року позивачка звернулася до Першотравенської міської лікарні за допомогою, де перебувала на стаціонарному лікуванні з 13 по 22 січня 2020 року із діагнозом ЧМТ, проте вказала, що травму отримала в побуті, оскільки на неї було здійснено тиск на підприємстві з боку працівників її зміни. 12 лютого 2020 року відповідачем було складено акт за формою Н-1/НП з висновком, що травма не пов`язана з виробництвом, з яким позивачка не погодилася і звернулася із заявою про незгоду із вказаним висновком комісії до ГУ Держпраці Дніпропетровської області, яке надало відповідачу припис про проведення повторного розслідування нещасного випадку. 26 травня 2020 року відповідачем було виконано вказаний припис та проведено повторне розслідування нещасного випадку, результат якого залишився незмінним. Не погоджуючись із результатами останнього, позивачка звернулася до суду із вказаним позовом (том 1 а.с.1-4).

Рішенням Павлогрдського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства '"ДТЕК Павлоградвугілля", третя особа: Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання недійсним акта розслідування нещасного випадку та зобов`язання скласти акт за формою Н-1, як нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом - відмовлено (том 2 а.с.106-108).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі (том 2 а.с.115-119).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 11 січня 2020 року в робочий час позивач допомагала ОСОБА_2 очистити сітку, яка розташована над проходом.

Зі слів позивачки на неї впав шматок мачмали та вдарив її по голові, після чого вона пішла до кімнати та прийняла знеболювальне. Також позивач зазначила, що до медпункту вона не зверталась.

Відповідачем за зверненням позивача було надано вихідний - 12 січня 2020 року.

З листа лікарі вбачається, що позивач 13.01.2020 зверталась за допомогою до мед закладу з посиланням на побутову травму, яка з нею сталася 13.01.2020 року (зі слів пацієнтки впала вдома, вдарилася об брусся) (а.с.86, т.1).

Згідно копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні в КЗ "ДОКЛ ім. І.І. Мечникова" з 30 січня 2020 року по 21 лютого 2020 року та з 24 лютого 2020 року по 06 березня 2020 року з діагнозом: органічний тривожний розлад, закрита ЧМТ (побутова 13.01.2020 року), струс мозку з цефалгічним синдромом, синдромом вегето-судинної дистонії.

03 лютого 2020 року позивачка вперше звернулася до відповідача із повідомленням про вказаний нещасний випадок.

Відповідно копії акта розслідування нещасного випадку від 12 лютого 2020 року, встановлено, що 03 лютого 2020 року на ім`я директора ВСП "Шахтоуправління Дніпровське" відповідача надійшла заява від машиніста конвеєра дільниці технологічного комплексу поверхні №2, а саме позивачки з проханням розслідувати нещасний випадок на виробництві, який з нею трапився 11 січня 2020 року. З даної копії акта вбачається також, що при виконанні очисних робіт майстром ОСОБА_3 позивачка допомагала останньому, проте їй потрапила частина сухої гірничої речовини в око, у зв`язку з чим остання покинула робоче місце, щоб вмити обличчя. На пропозиції звернутися до пункту охорони здоров`я позивачка не відреагувала, до кінця зміни поводила себе як звичайно, відхилень у поведінці чи стані здоров`я свідки події не помітили, жодних саден чи синців на обличчі останньої помічено також не було. Як висновок вказано, що зазначений позивачкою нещасний випадок не є таким, що пов`язаний з виробництвом, оскільки зазначені в сукупності факти виключають можливість травмування позивачки на виробництві відповідача.

Із вказаним актом розслідування позивачка не погодилася, у зв`язку з чим звернулася до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області із заявою про незгоду із вказаним актом розслідування нещасного випадку та просила видати припис із зобов`язанням відповідача провести повторне розслідування зазначеного вище нещасного випадку.

Згідно копії акта розслідування нещасного випадку від 26 травня 2020 року, що стався 11 січня 2020 року, встановлено, що 16 квітня 2020 року на ім`я директора ВСП "Шахтоуправління Дніпровське" відповідача надійшов припис за формою Н-9 від ГУ Держпраці у Дніпропетровській області №4/7 від 10 квітня 2020 року з вимогою провести повторне розслідування нещасного випадку, що стався 11 січня 2020 року з позивачкою. За результатами повторного проведення розслідування вказаного по справі нещасного випадку було скасовано акт розслідування нещасного випадку за формою Н-1/НП від 12 лютого 2020 року та в результаті зазначено, що вказаний нещасний випадок не є таким, що пов`язаний з виробництвом, оскільки зазначені в сукупності факти виключають можливість травмування позивачки на виробництві відповідача.

У свою чергу позивачка не погодилася із результатом вказаного акта повторного розслідування нещасного випадку, що стався з нею 11.01.2020 року, у зв`язку з чим з метою установлення причинно-наслідкових зв`язків між отриманими позивачкою тілесними ушкодженнями та вказаним нещасним випадком було проведено судово-медичну експертизу.

Згідно висновку судово-медичної експертної комісії №115 від 19.08.2021 року, не було встановлено жодних підтверджень наявності причинно-наслідкових зв`язків між отриманими позивачкою тілесними ушкодженнями та вказаним нещасним випадком від 11.01.2020 року. При цьому згідно копії вказаного висновку, зазначено, що ЗЧМТ, струс головного мозку об`єктивно неврологічною симптоматикою в наданій медичній документації не підтверджений, тому в рахунок не сприймається, а психічний розлад у вигляді органічного тривожного розладу є самостійним захворюванням та в причинному зв`язку з її можливим травмуванням не знаходиться.

Також судом встановлено, що відповідно копії листа від 05.02.2020 року представником Першотравенського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області було зазначено, що позивачка зверталася до останнього 13.01.2020 року з посиланням на побутову травму, яка з нею сталася 13.01.2020 року у ході її падіння вдома та отримання удару об брусся.

При цьому згідно копіям протоколів опитування свідків та пояснювальних записок свідків події ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 від 06 лютого 2020 року останні підтвердили факт падіння на позивачку сухої гірничої породи та прийняття нею знеболювальних препаратів, також вказали, що остання на їх пропозиції звернутися до медичного пункту цього не зробила, весь інший залишок робочого дня жодної роботи не виконувала, скаржилася на головний біль, але при цьому жодних явних синців або інших ушкоджень обличчя позивачка не мала.

Також судом 1 інстанції були допитані свідки.

Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вказали, що позивачку знають, остання проходила у них лікування, зазначили, що позивачка скаржилася на головний біль після виписки зі стаціонару. Також ОСОБА_11 зазначила, що позивачка змінювала показання щодо того, яку саме травму отримала - виробничу чи побутову.

Свідок ОСОБА_3 , суду пояснив, що він чистив сітку над проходом. Йому допомагала позивачка тримаючи піддон для мачмали (сухого бруду та часток сухої породи), яку збивав з сітки ОСОБА_3 . Розмір вічка сітки складає близько 10 на 10 см. Свідок не бачив, щоб на ОСОБА_1 падала якась велика частина мачмали. Сітка розташована не високо над головою (близько 30-40 см). Після того, як позивач зазначила, що на неї щось впало, вона пішла до кімнати щоб вмитися. Жодних подряпин, скарг на стан здоров`я від неї не надходило.

У свою чергу свідок ОСОБА_14 вказав, що знає позивачку, приходяться один одному співмешканцями. Зазначив, що позивачка зателефонувала йому 11.01.2020 року, попросила зустріти її з автобусу, оскільки погано себе почувала у зв`язку з падінням на її обличчя сухої гірничої речовини. При особистій зустрічі помітив на її обличчі набряк, у побуті вона його отримати не могла. Вказане підтвердив також і свідок ОСОБА_15 , а також додав, що позивачка зазвичай сама доходила з автобусної зупинки додому, цей випадок був вперше, коли співмешканець її зустрічав особисто.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не доведеними.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду 1 інстанції.

Так, згідно зі частиною першою статті 3, частиною четвертою статті 43 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частинами першою, третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Згідно з частиною другою статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно о статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

У відповідності до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону праці», п. 33 Порядку, роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов`язаний негайно своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку. Зазначена комісія зобов`язана з`ясувати обставини і причини нещасного випадку, визначити, чи пов`язаний цей випадок з виробництвом, та скласти акт розслідування за відповідною формою.

У разі незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси зі змістом акта за формою Н-5 або формою НПВ чи незгоди з висновком розслідування про обставини та причини нещасного випадку рішення комісії може бути оскаржено до суду.

Процедура проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах, визначається Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, який діяв на час нещасного випадку, що стався з позивачкою при виконанні трудових обов`язків.

Отже, за змістом вказаних норм роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов`язаний негайно своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку.

Розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов`язків (стаття 7 Порядку).

Згідно із статтею 38 Порядку спеціальне розслідування нещасного випадку (крім випадків, передбачених статтею 39 цього Порядку) проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку, утвореною територіальним органом Держпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку.

Зазначена комісія зобов`язана з`ясувати обставини і причини нещасного випадку, визначити, чи пов`язаний цей випадок з виробництвом, та скласти акт розслідування за відповідною формою (стаття 14 Порядку).

Контроль за своєчасністю та об`єктивністю проведення розслідування нещасних випадків, підготовкою матеріалів розслідування, веденням обліку нещасних випадків, вжиттям заходів до усунення причин нещасних випадків, згідно статті 33 Порядку, здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи відповідно до компетенції.

Зазначені органи та особи мають право вимагати відповідно до компетенції від роботодавця проведення повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акту за формою Н-5 або Н-1, визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, і складення акта за формою Н-1 у разі, коли виявлено порушення вимог цього Порядку. Посадова особа органу Держпраці в разі відмови роботодавця скласти або затвердити акт за формою Н-5 або Н-1 чи незгоди потерпілого або уповноваженої ним особи, яка представляє його інтереси, із змістом зазначеного акта, надходження скарги або незгоди з висновками про обставини і причини настання нещасного випадку чи приховування факту настання нещасного випадку має право видавати обов`язкові для виконання роботодавцем приписи за формою Н-9 згідно з додатком 10 щодо необхідності проведення розслідування (повторного розслідування) нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта за формою Н-5 або Н-1, визнання чи невизнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, складання акта за формою Н-5 або Н-1. Рішення посадової особи органу Держпраці може бути оскаржено у судовому порядку. На час розгляду справи у суді дія припису за формою Н-9 зупиняється (стаття 34 Порядку).

Отже, зазначені положення Порядку дають підстави дійти висновку, що вимоги про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом відноситься до компетенції комісії по розслідуванню нещасного випадку. Спеціальна комісія встановлює факт пов`язаності чи пов`язаності нещасного випадку з виробництвом, тобто спеціальна комісія є спеціальним суб`єктом щодо встановлення вказаного факту, рішення якого може бути оскаржено до суду.

Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 05 грудня 2019 року у справі № 235/5301/16-ц (провадження № 61-7958св18) та від 21 травня 2020 року у справі № 186/1053/17 (провадження № 61-45421св18).

Як вбачається зі справи, суд 1 інстанції дійшов висновку, що розслідування випадку, який стався з ОСОБА_1 11 січня 2020 року, проведено комісією що первісно, що повторно повно та об`єктивно на підставі зазначених позивачкою обставин та досліджених письмових показань свідків події.

При цьому будь-яких належних та допустимих доказів щодо наявності обставин, що викликали б сумніви в неупередженості або об`єктивності складу комісії, або окремих її членів, позивачкою не зазначено та суду не надано.

Також дійшов висновку, що згідно пояснень свідків та інших матеріалів справи можна припустити, що на позивача щось впало під час чистки сітки разом з ОСОБА_2 . Так, з пояснень свідків можливо вважати, що позивачу в очі потрапив пил, що викликало необхідність умитись та привести себе в порядок.

Проте, з матеріалів справи та пояснень свідків неможливо зробити висновок щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між подіями 11.01.2020 року та наслідками, на які посилається позивач.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні ор-гани повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Позивачкою ані в судді 1 інстанції, ані в судді апеляційної інстанції не підтверджено належними та допустимими доказами, що зазначені нею тілесні ушкодження перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із нещасним випадком, що начебто стався на підприємстві відповідача 11 січня 2020 року, вказане підтверджується і показаннями низки свідків, даними ними при складанні спірних Актів розслідування нещасного випадку та в ході судових засідань.

З урахуванням зазначеного, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки завдана позивачці травма не є такою, що отримана останньою на виробництві

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлогрдського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: