Постанова

від 20.02.2024 по справі 2н-6890/2009

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2н-6890/2009

Провадження № 22-ц/4808/240/24

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А, Баркова В.М.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2023 року за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Ідея банк», Решетилівський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання неправомірної бездіяльності, зобов`язання закінчити виконавче провадження та зняти арешт з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

19 липня 2023 року скаржник ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання закінчити виконавче провадження та зняти арешт з нерухомого майна.

Вимоги скарги мотивовано тим, що Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 22.06.2009 року був виданий судовий наказ № 2-н-6890/2009. На його підставі 15 травня 2012 року було відкрито виконавче провадження № 32553761. 18 вересня 2012 року прийнято постанову про арешт коштів боржника. 06 листопада 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження.

30 листопада 2012 року прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час накладення арешту). Повторно за вказаним виконавчим документом було відкрито виконавче провадження №40686994, в якому 29 травня 2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час накладення арешту). Повторно виконавчий документ до відділу не пред`являвся.

Арешт був накладений на квартиру АДРЕСА_1 . Квартира, на яку накладено арешт, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .. Будь-які відомості щодо рішення про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій відсутні. Скаржник вважає, що арешт накладено непропорційно сумі стягнення на квартиру, частка якої належить їй на праві спільної сумісної власності, і яка є єдиним житлом боржника. Станом на січень 2023 року відсутнє будь-яке чинне виконавче провадження, виконавчий документ повторно не пред`являвся. Отже, порушується право скаржника на вільне володіння належним їй майном та унеможливлює оформлення її сином та донькою спадкових прав на арештовану квартиру після смерті співвласника ОСОБА_3 ..

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2023 року в задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавче провадження, у межах якого було накладено обтяження, не було закінчено, а виконавчий лист повернутий стягувачеві з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, тому державний виконавець при поверненні виконавчого листа не мав підстав для зняття арешту, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту.

Не погодившись з такою ухвалою, скаржник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить про її скасування та задоволення скарги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Мотивування ухвали суду першої інстанції зводиться до того, що повернення виконавчого документу не є підставою для закінчення виконавчого провадження, що не заперечується скаржником. Судом першої інстанції не надано відповіді на питання щодо закінчення виконавчого провадження у зв`язку з припиненням шляхом ліквідації стягувача - ТОВ «ФК`РАНТЬЄ», якому АТ «Ідея Банк» було відступлено право вимоги за кредитним договором №0261/П02/0059391 від 22.10.2008 року, та відповідно на вимогу про зняття арешту із належного скаржнику ОСОБА_1 майна у зв`язку із відсутністю претензій.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до ч. 3ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За правилами ч.1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заявник ОСОБА_1 , представник Акціонерне товариство«Ідея банк»,Решетилівський відділдержавної виконавчоїслужби уПолтавському районіПолтавської областіСхідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено,що неявкасторін абоінших учасниківсправи,належним чиномповідомлених продату,час імісце розглядусправи,не перешкоджаєрозгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скаргапідлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 03 грудня 2022 року постановою Решетилівської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління юстиції № 667/02-31 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , після померлого ОСОБА_3 у зв`язку з наявністю арешту на вказану квартиру до зняття арешту (а.с.5)

12 січня 2023 року ОСОБА_1 зверталася до Решетилівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з клопотанням про зняття арешту з нерухомого майна, в якому просила надати інформацію про наявність відкритого виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 за заявою Публічного акціонерного товариства «Ідея банк» щодо стягнення боргу у розмірі 6886,34 грн; щодо наявності матеріалів виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 , які відкривалися за заявою Публічного акціонерного товариства «Ідея банк» щодо стягнення боргу у розмірі 6886,34 грн; зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , який був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 листопада 2012 року (а.с.6).

12 січня 2023 року в листі Решетилівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за вих. № 191 зазначено, що у виконавчому провадженні № 32553761 15 травня 2012 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, 06 листопада 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 30 листопада 2012 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», повторно було відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим документом за № 40686994, в якому 12 листопада 2013 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 29 травня 2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 статті частини першої 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.7).

30 листопада 2012 року у виконавчому провадженні № 32553761 з виконання судового наказу № 2-н-6890/2009, виданого 22 червня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення боргу у розмірі 6886,34 грн з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея банк», прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 8-9, 46-47).

29 травня 2015 року у виконавчому провадженні № 40686994 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 10, 48).

12 липня 2023 року ОСОБА_1 зверталася із заявою до Акціонерного товариства «Ідея банк» щодо наявності чи відсутності майнових претензій з боку стягувача Акціонерного товариства «Ідея банк» до боржника ОСОБА_1 стосовно судового наказу № 2-н-6890/2009, виданого 22 червня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення боргу у розмірі 6886,34 грн на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея банк» (а.с. 11).

Публічним акціонерним товариством «Ідея банк» була дана відповідь ОСОБА_1 на її звернення з приводу правовідносин за кредитним договором від 22 жовтня 2008 року № 0261/П02/95/0059391, що між Акціонерним товариством «Ідея банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» був укладений договір факторингу № 30/10-1, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 0261/П02/95/0059391 від 22 жовтня 2008 року (а.с. 12).

Згідно з інформацією з реєстру юридичних осіб, стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» прийнято рішення про припинення, про що 19.06.2019 року зроблений відповідний запис (а.с.13).

26 червня 2023 року ОСОБА_1 зверталася до Решетилівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з клопотанням про закінчення виконавчого провадження № 32553761 (а.с. 14-15).

10 липня 2023 року Решетилівським відділом державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надана інформація про те, що станом на 10 липня 2023 року у Відділі відсутнє відкрите виконавче провадження з виконання судового наказу № 2-н-6890/2009, виданого 22 червня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення боргу у розмірі 6886,34 грн з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея банк» (а.с.16).

Відповідно до дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с.17). Згідно з Інформацією від 30.11.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . На дану квартиру накладений арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної 06 листопада 2012 року Відділом державної виконавчої служби Решетилівського районного управління юстиції (а.с.18-19).

Матеріали справи не містять даних про виконання судового наказу № 2-н-6890/2009, виданий 22 червня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, яким із ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Ідея Банк» борг у розмірі 6886,34 грн.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судом першої інстанції, 15.05.2012 року було відкрито виконавче провадження № 32553761 на підставі судового наказу № 2-н-6890/2009, виданого 22 червня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» боргу у розмірі 6886,34 грн.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).

Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до пункту 3.17 Інструкція № 512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

Судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2015 року державний виконавець вдруге повернув виконавчий документ відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно зазначив, що постановами державного виконавця від 30 листопада 2013 року (на підставі пункту 5 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження») та від 29 травня 2014 року (на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження») виконавчий лист повернуто стягувачу, і виконавчі провадження не є закінченими, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі також зауважив, що постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 06 листопада 2012 року не визнана недійсною та не скасована.

Разом з тим в апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що причиною закінчення виконавчого провадження є припиненням шляхом ліквідації стягувача ТОВ «ФК`РАНТЬЄ», якому ще 30.10.2015 року АТ «Ідея Банк» було відступлено право вимоги за кредитним договором №0261/П02/0059391 від 22.10.2008 року, укладеним з ОСОБА_7 .. Тобто, застосовані державним виконавцем заходи примусового виконання у вигляді арешту майна втратили свою актуальність як засіб забезпечення реального виконання рішення та підстави для продовження їх існування відсутні.

Як вбачається зі справи, юридична особа - стягувач ТОВ «ФК`РАНТЬЄ» - ліквідована. Правонаступник «ФК`РАНТЬЄ» згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутній.

Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги переконливими, з наступних підстав.

Пунктом 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженніне допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Відповідно до положень частини першоїстатті 104 ЦК України,юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Пунктом першим ч. 1ст.110ЦК України визначено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до ст. 111 ЦК України, з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Після вчинення дій, передбачених законом у період здійснення ліквідаційної процедури, державному реєстратору подаються документи, визначені, зокрема,Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», за результатом розгляду яких протягом 24 годин реєстратор приймає рішення щодо припинення юридичної особи.

За результатами такого розгляду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вноситься запис про припинення юридичної особи, що вважається датою ліквідації юридичної особи.

Відповідно до ч. 5ст. 104 ЦК України,юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до державного реєстру запису про її припинення.

Виходячи з викладеного, у разі ліквідації підприємства його права та обов`язки припиняються з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Встановлено, що ТОВ «Факторингова Компанія «РАНТЬЕ» припинено 19 червня 2019 року, відповідно, з цієї дати припинилася цивільна правоздатність відповідача - припинилася здатність мати цивільні права та обов`язки.

Указана обставина виключає можливість участі особи у судовому процесі та покладення на припинену юридичну особу будь-яких обов`язків.

Правонаступник ТОВ «Факторингова Компанія «РАНТЬЕ» не вказаний в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. 609 ЦК України, однією з підстав припинення зобов`язання є ліквідація юридичної особи кредитора.

Відповідно до ст. 40 Закону 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних аходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Підстави закінчення виконавчого провадження передбачені ст. 39 Закону 1404-VIII, а саме частина третя передбачає, що припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Таким чином, законом передбачено зняття арешту з майна боржника державним виконавцем у випадку закінчення виконавчого провадження.

Із аналізу вище наведених правових норм слідує, що державний виконавець не був наділений повноваженнями щодо припинення чинності арешту у випадку повернення виконавчого документу стягувачу з підстав передбачених пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV.

В той же час, повернення виконавчого документа юридичній особі - стягувачу, який на даний час ліквідований, унеможливлює повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Законом № 1404-VIII в редакції, чинній на момент звернення заявника до виконавчої служби із заявою про зняття арешту, у статті 59 визначено випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. В той же час, частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Частиною першою статті 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, унеможливлює здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з її майна.

Крім того, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідний правовийвисновок викладеноу постановіВерховного Суду від03листопада 2021року усправі №161/14034/20,провадження №61-1980св21,у постановіВерховного Судувід 13липня 2022року у справі N 2/0301/806/11, провадження N 61-3814св22.

Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Перевіривши справу,колегія суддіввважає, щоз урахуваннямвимог скарги,суд підчас їїрозгляду,встановивши обставинисправи,дійшов помилковихвисновків провідсутність підставдля їїзадоволення,а порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання державної виконавчої служби закінчити виконавче провадження і зняти арешт з майна боржника.

Згідно з п.4 ч.1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про скасування оскарженого судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення скарги.

Керуючись ст.ст.374,376,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2023 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Решетилівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягає у невиконанні дій по закінченню виконавчого провадження по виконанню судового наказу №2-н-6890/2009, виданого 22.06.2009 року Івано-Франківським міським судом задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Решетилівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягає у невиконанні дій по закінченню виконавчого провадження по виконанню судового наказу №2-н-6890/2009, виданого 22.06.2009 року Івано-Франківським міським судом.

Зобов`язати Решетилівський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження по виконанню судового наказу №2-н-6890/2009, виданого 22.06.2009 року Івано-Франківським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк», правонаступником якого є ТОВ «Факторингова компанія «РАНТЬЕ», боргу в сумі 6886,34 грн та зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу ДВС Решетіловського районного управління юстиції Шут Т.О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06 листопада 2012 року в межах виконання судового наказу №2-н-6890/2009.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текстпостанови складений 22 лютого 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Барков