Постанова

від 12.02.2024 по справі 914/697/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2024 р. Справа №914/697/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бонк Т.Б.,Желік М.Б.,

в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроготель, від 07 грудня 2023 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року (підписане 17.10.2023), суддя Бортник О.Ю.

у справі №914/697/23

за позовом Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Євроготель, м. Львів

про стягнення 204 647,21 грн. за договором про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ Євроготель №17457 від 17.02.2020

в с т а н о в и в :

28 лютого 2023 року Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Євроготель про стягнення 192 688,80 грн., з яких: 123 388,89 грн. основної заборгованості за землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020, яка виникла на підставі договору від 17.02.2020 №17457 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування, а також 58 496,69 грн. інфляційних втрат, 10 803,22 грн. 3% річних (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року у справі №914/697/23 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 123 388,89 грн. заборгованості, 58486,33 грн. інфляційних, 10793,11 грн. 3% річних та 2890 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач згідно договору №17457 від 17.02.2020 мав обов`язок сплатити 205 199,68 грн. за землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020. Враховуючи, що відповідно до пунктів 1 та 2 договору № 17457 від 17.02.2020 сторони погодили, що за наявності сплати орендної плати за аналогічний період (з 20.09.2018 до 20.02.2020) по спірній земельній ділянці, сума сплати, передбачена у п. 1 договору №17457 (205 199,68 грн.), зменшується на суму сплати орендної плати, суд дійшов висновку про правомірність зарахування в рахунок відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020 орендної плати, сплаченої відповідачем за лютий 2020. Судом задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 123 388,89 грн. заборгованості та позовні вимоги в частині стягнення 58486,33 грн. інфляційних за період прострочення виконання грошового зобов`язання з квітня 2020 до лютого 2023, а також 10793,11 грн. 3% річних, обчислених за період з 31.03.2020 до 28.02.2023, в задоволенні решти позовних вимог в частині інфляційних та 3% річних судом відмовлено, враховуючи, що позивачем допущено арифметичні помилки при їх обчисленні та не враховано, що першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №17457 від 17.02.2020 було 31.03.2020, а не 30.03.2020.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Євроготель звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року у справі №914/697/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що твердження суду першої інстанції, що в матеріалах справи немає доказів розірвання договору №17457 від 17.02.2020, не відповідає дійсності, оскільки скаржником розпочато процедуру визнання договору недійсним. Поряд з цим, зазначає, що Земельним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими актами законодавства не передбачено такого виду користування землею та плати за землю, яка визначена договором №17457 від 17.02.2020. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки обставини справи не дослідженні в повному обсязі, а заборгованість за договором, який визнається в судовому порядку недійсним є неприпустимим. Поряд з цим, скаржник зазначає, що у товариства не виникає обов`язку сплачувати орендну плату за новою ціною, такий обов`язок виникає тільки після його укладення та державної реєстрації. Скаржник вважає помилковим та невірним твердження суду першої інстанції, що аргументи відповідача щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки суд не бере до уваги, тому що вони не стосуються предмета спору у справі, оскільки, нормативна грошова оцінка є основою для нарахування та обрахунку ціни за договором оренди землі та договором про відшкодування втрат за фактичне землекористування та зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі №1.380.2019.000737 ухвалу Львівської міської ради за №631 від 30.06.2016 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова визнано протиправною та нечинною, тому розрахована позивачем заборгованість за договором за фактичне землекористування є некоректною та не відповідає дійсності.

Ухвалою суду від 13 грудня 2023 року поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Євроготель пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року у справі №914/697/23; зупинено дію рішення Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року у справі №914/697/23; відкрито апеляційне провадження у справі №914/697/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Євроготель на рішення Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року; справу №914/697/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, звертає увагу суду, що скаржник звернувся до суду з новим позовом про визнання договору недійсним на стадії судових дебатів і заявив клопотання про зупинення провадження у справі. Щодо посилання скаржника на невідповідність умов договору, суми та розрахунку, позивач вказує, що сторони погодили суму заборгованості та терміни сплати, відтак, договір укладено на виконання рішення органу місцевого самоврядування, з дотриманням норм чинного законодавства, є дійсним та не оскаржений в судовому порядку. Поряд з тим, позивач вказує, що сума коштів погоджувалась скаржником та позивачем в добровільному порядку при укладенні договору, тому нормативна грошова оцінка не має відношення до предмета спору та істотних умов договору.

Ухвалою суду від 08 січня 2024 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Євроготель у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

19 грудня 2023 року від відповідача (скаржника) до суду надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження, в якому просить зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Євроготель на рішення Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року у справі №914/697/23 до набрання законної сили рішенням у справі №914/2988/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євроготель до Львівської міської ради про визнання недійсним договору про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування за №17457 від 17.02.2020.

22 грудня 2023 року від позивача до суду надійшло заперечення на клопотання про зупинення апеляційного провадження, в якому просить відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження, зокрема, вказує, що провадження у справі, про яку зазначає скаржник, відкрито після оголошення рішення судом першої інстанції та в матеріалах справи наявні всі докази, що дають змогу оцінити обставини справи, які є предметом судового розгляду

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача (скаржника) про зупинення провадження у справі, колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні такого, оскільки заявником не доведено наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи. Слід зазначити, що у матеріалах справи міститься достатньо доказів для об`єктивного вирішення цього спору, а можливе задоволення позову у справі №914/2988/23 та встановлення обставин щодо визнання недійсним договору про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування за №17457 від 17.02.2020 може мати вплив на правовідносини між сторонами на майбутнє.

Крім того, відповідно до положень статті 2 ГПК України на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 27.06.2000 у справі "Фридлендер проти Франції", рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та обов`язкового зупинення провадження у цій справі.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформовано 26.12.2022, підтверджується факт державної реєстрації 31.08.2007 земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:03:004:0009, площею 0,0762 га за адресою: м. Львів, вул. Тершаковців, 6а, яка перебуває у комунальній власності.

Ухвалою Львівської міської ради №3975 від 20.09.2018 Про продовження ТзОВ «Євроготель» терміну оренди земельної ділянки на вул. Тершаковців, 6-а підтверджується факт прийняття позивачем рішення про продовження відповідачу на 10 років терміну оренди вказаної земельної ділянки для обслуговування готелю, а також про необхідність укладення між сторонами у справі договору оренди цієї земельної ділянки та договору про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати з моменту прийняття цієї ухвали до часу укладення договору оренди землі.

17.02.2020 між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Євроготель укладено договір №17457 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування суб`єктом підприємницької діяльності ТзОВ «Євроготель».

Сторони у вищевказаному договорі за взаємною згодою погодили, що відповідач є землекористувачем належної позивачу земельної ділянки площею 762 м.кв., розташованої за адресою: м. Львів, вул. Тершаковців, 6-а.

Згідно п.1 договору відповідач як землекористувач цієї земельної ділянки, взяв на себе зобов`язання до 30 березня 2020 сплатити на розрахунковий рахунок позивача 205199,68 грн. за землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020.

У п.2 та п.3 цього договору сторони погодили, що при наявності сплати орендної плати чи земельного податку за аналогічний період по цій земельній ділянці (що підтверджується відповідною довідкою, виданою органом ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки) сума сплати, передбачена в пункті 1, зменшується на суму сплати орендної плати чи земельного податку.

Відповідно до п.4 договір діє до моменту сплати землекористувачем суми, вказаної у пункті 1 або суми, зменшеної на підставі пункту 2 цього договору.

У матеріалах справи немає доказів розірвання цього договору у встановленому законом порядку, визнання його недійсним, чи внесення до нього змін.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, наявними у матеріалах справи належно завіреними копіями платіжних доручень № 862 від 16 жовтня 2018, № 996 від 27 листопада 2018, № 1028 від 5 грудня 2018, № 55 від 29 січня 2019, № 128 від 19 лютого 2019, № 159 від 5 березня 2019, № 274 від 5 квітня 2019, № 634 від 3 липня 2019, № 800 від 15 серпня 2019, № 908 від 4 вересня 2019, № 1044 від 9 жовтня 2019, № 1209 від 8 листопада 2019, № 1326 від 5 грудня 2019, № 50 від 9 січня 2020, № 192 від 19 лютого 2020, виписок по особовому рахунку за 06.05.2019, за 10.06.2019, підтверджується факт сплати відповідачем загалом 69740,22 грн. орендної плати за земельні ділянки за вересень 2018 - січень 2020, на які згідно з п.2 договору №17457, підлягає зменшенню сума, визначена сторонами у п. 1 згаданого договору.

Крім цього, платіжним дорученням № 290 від 20 березня 2020 підтверджується факт сплати відповідачем позивачу ще 12070,57 грн. орендної плати за земельні ділянки за лютий 2020, з яких в силу п. 2 договору підлягає зарахуванню в рахунок суми, зазначеної у п. 1 договору (за період з 01.02.2020 до 20.02.2020) ще 8324,53 грн.

Щодо зобов`язань відповідача перед позивачем з відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування за період з 01.02.2020 до 20.02.2020 та із сплати орендної плати за лютий 2020, суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі 17 лютого 2020 укладено договір оренди землі. За цим договором позивач передає відповідачу в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4610137200:03:004:0009, площею 0,0762 га за адресою: м. Львів, вул. Тершаковців, 6а, для обслуговування готелю. У п.9 договору оренди сторони визначили, що орендна плата становить 144846,83 грн. в рік, тобто 12070,57 грн. в місяць. Право оренди земельної ділянки, яке виникло на підставі цього договору оренди, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.03.2020 р. о 13:09:08 год. Вказане підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 204401280, який сформовано 17.03.2020.

Згідно з податковою Декларацією з плати за землю позивача за лютий 2020 рік податкове зобов`язання відповідача з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік складає загалом 144846,83 грн., а за лютий 2020 - 12070,57 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, враховуючи, що відповідно до п. 1 та п. 2 договору №17457 від 17.02.2020 сторони погодили, що за наявності сплати орендної плати за аналогічний період (з 20.09.2018 до 20.02.2020) по спірній земельній ділянці, сума сплати, передбачена у п. 1 договору №17457 (205199,68 грн.), зменшується на суму сплати орендної плати, про правомірність зарахування в рахунок відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування за період з 20.09.2018 до 20.02.2020 орендної плати, сплаченої відповідачем за лютий 2020.

Поряд з цим, судом першої інстанції не взято до уваги подані відповідачем виписку по особовому рахунку за 08.08.2018 та платіжне доручення №745 від 17 вересня 2018 про сплату плати за фактичне землекористування за липень 2018 та орендної плати за серпень 2018, на підставі п. 2 договору №17457, оскільки зазначений у них період часу не є аналогічний тому, який погоджено сторонами у п. 1 згаданого договору.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси і континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи міських бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із статтями 509, 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у тому числі й договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 599 ЦК України та ст. 202 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом положень статей 626, 627, 628, 629 ЦК України, ст.ст. 230, 265 ГК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як встановлено судом, факт використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:03:004:0009, площею 0,0762 га за адресою: м. Львів, вул. Тершаковців, 6а, яка належить позивачу на праві власності, з 20.09.2018 до 20.02.2020 для обслуговування готелю, підтверджується договором №17457 від 17.02.2020 та договором оренди землі від 07 серпня 2007, а ідентифікаційний код орендаря земельної ділянки (23273232) за договором від 2007 відповідає ідентифікаційному коду відповідача.

Враховуючи те, що у матеріалах справи немає доказів сплати відповідачем позивачу решти 123388,89 грн. в якості відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне землекористування відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 123388,89 грн. заборгованості, з урахування його заяви про зменшення позовних вимог, підлягають задоволенню повністю.

Перевіривши заявлені позивачем, на підставі ст. 625 ЦК України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 58486,33 грн. інфляційних за період прострочення виконання грошового зобов`язання (в розмірі 123388,89 грн.) з квітня 2020 до лютого 2023, а також 10793,11 грн. 3% річних, обчислених за період з 31.03.2020 до 28.02.2023 з згаданої вище суми заборгованості, судова колегія вважає такі нарахування вірними та такими, що підлягають задоволенню та погоджується з судом першої інстанції щодо решти позовних вимог в частині інфляційних та 3% річних, що такі задоволенню не підлягають з огляду на те, що позивачем допущено арифметичні помилки при їх обчисленні та не враховано, що першим днем прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №17457 від 17.02.2020 було 31.03.2020, а не 30.03.2020.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про невідповідність умов договору, сумі та розрахунку, оскільки розрахунок відшкодування втрат здійснено Львівською міською радою на підставі нормативної грошової оцінки, введеної в дію ухвалою міської ради, яка була визнана незаконною в судовому порядку, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Спір у справі стосується стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості, яка виникла на підставі договору №17457 від 17.02.2020 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування. Цей договір укладено сторонами за їх взаємною згодою, а отже, й суму втрат, які підлягають відшкодуванню, теж визначено у ньому сторонами, а не позивачем одноособово, за взаємною згодою та на підставі вільного волевиявлення.

Поряд з цим, суд не належить до встановлених ст.ст. 6 та 18 Закону України «Про оцінку земель» суб`єктів оціночної діяльності у сфері оцінки земель та не уповноважений проводити нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 зазначено, що за змістом ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони договору на власний розсуд можуть урегулювати в договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства, та не можуть відступати від імперативних його положень.

За змістом правового висновку викладеного в постанові Об`єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду в складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі №355/385/17, тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом (постанова Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі №6-230цс14).

Щодо доводів скаржника про те, що судом не враховано, що відповідачем вчиняються дії щодо визнання недійсним договору №17457 від 17.02.2020 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування, апеляційний господарський суд вважає такі безпідставними з огляду на наступне.

За змістом правового висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року №209/2249/21 ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі, апеляційний господарський суд зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі, враховуючи відсутність на момент вирішення клопотання, ухвали про прийняття позовної заяви у справі №914/2988/23 Господарським судом Львівської області до розгляду та відкриття провадження у цій справі, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Поряд з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції вище, підстави, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України для зупинення провадження у справі, відсутні.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи наведене, місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 123 388,89 грн. заборгованості, 58486,33 грн. інфляційних, 10793,11 грн. 3% річних. При цьому, правомірно місцевим господарським судом відмовлено в стягненні решти позовних вимог в частині інфляційних та 3% річних.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року у справі №914/697/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Євроготель без задоволення.

Матеріали справи №914/697/23 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

СуддяБонк Т.Б.

СуддяЖелік М.Б.