Постанова

від 22.02.2024 по справі 145/564/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/564/23

Провадження № 22-ц/801/421/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вальчук В. В.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 рокуСправа № 145/564/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.,

за участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач керівник Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації, Квартирно-екплуатаціного відділу міста Вінниця, Міністерства оборони України,

відповідачі: ОСОБА_1 , Вінницька районна військова адміністрація,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 145/564/23 за апеляційною скаргою адвоката Бойка А. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Вальчука В. В. у залі суду, повний текст якого виготовлено 07 грудня 2023 року,

встановив:

Короткий зміствимог

У квітні 2023 року керівник Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця Міністерства оборони України (далі КЕВ м. Вінниця), Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Вінницької районної військової адміністрації про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Позов мотивований тим, що відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року Гайсинській квартирно-експлуатаційній частині, виконавчим комітетом Тиврівської районної Ради депутатів трудящих, надано у безстрокове та безоплатне користування 179,8 га землі, в межах згідно з планом землекористування, для внутрішньогосподарських потреб.

На теперішній час указана земельна ділянка перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниця, яка прийнята Вінницькою КЕЧ району від Васильківської КЕЧ району згідно акту приймання-передачі від 26 квітня 2002 року (військове містечко № НОМЕР_1 ).

Розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок», на частину указаної земельної ділянки, без погодження з постійним землекористувачем (Міністерством оборони України та КЕВ м. Вінниця), затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Великовулизької сільської ради, зокрема, земельної ділянки площею 25,0342 га ОСОБА_2 та надано їй указану земельну ділянку на умовах оренди строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У подальшому Тиврівською районною державною адміністрацією, відповідно до розпорядженням № 296 від 07 червня 2007 року, надано дозвіл членам ФГ «Колос-ВВ», зокрема ОСОБА_1 , на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки у розмірі середньої земельної частки (паю) 2,74 га в умовних кадастрових гектарах на земельну ділянку, яка була надана на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 .

Розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області № 431 від 16 серпня 2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки фермерського господарства «Колос-ВВ» на території Великовулизької сільської ради та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі середньої земельної частки (паю) членам ФГ «Колос-ВВ» на території Великовулизької сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та прийнято рішення видати державні акти на право власності на земельні ділянки.

На виконання цього розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 385110 від 12 грудня 2007 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,9574 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0524581300:02:002:0190.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 вересня 2022 року № СЕ-19/102-22/1768-ЗТ встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в межах земель площею 179,8 га, наданих у користування Гайсинській КЕЧ (на теперішній час КЕВ м. Вінниця, військове містечко № НОМЕР_1 ).

Зазначає, що КЕВ м. Вінниця, в користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка, а також Міністерство оборони України, як орган управління майном, згоди на припинення права постійного користування ними та надання у приватну власність частини земельної ділянки загальною площею 24,7428 га, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) не надавало, а Кабінет Міністрів України відповідного рішення не приймав.

Указує, що Тиврівська районна державна адміністрація з перевищенням наданих їй законом повноважень розпорядилась землями оборони, тому перебування земельної ділянки з кадастровим номером 0524581300:02:002:0190 у власності ОСОБА_1 є протиправним.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив суд:

визнати незаконним та скасувати розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди;

визнати незаконним та скасувати розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ;

усунути перешкоди у здійсненні Вінницькій обласній військовій адміністрації та КЕВ м. Вінниця Міністерства оборони України права розпорядження та користування земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути в державну власність в особі Вінницької обласної військової адміністрації з правом користування КЕВ м. Вінниця Міністерства оборони України земельну ділянку з кадастровим номером: 0524581300:02:002:0190, загальною площею 2,9574 га, що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району(раніше Великовулизької сільської ради Тиврівського району) Вінницької області;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Усунуто перешкоди у здійсненні Вінницькою обласною військовою адміністрацією та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця Міністерства оборони України права розпорядження та користування земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути в державну власність в особі Вінницької обласної військової адміністрації з правом користування Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця Міністерства оборони України земельну ділянку з кадастровим номером: 0524581300:02:002:0190, загальною площею 2,9574 га, що розташована на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району (раніше Великовулизької сільської ради Тиврівського району) Вінницької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України;

до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади;

Тиврівська районна державна адміністрація при прийнятті розпорядження № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» (в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та надання її на умовах оренди) та розпорядження № 431 від 16 серпня 2007 року «Про затвердження технічної документації та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки» перевищила надані їй повноваження щодо передачі земель у користування фермерському господарству «Колос-ВВ» та у власність громадянам, оскільки розпорядження землями оборони відноситься до повноважень Вінницької обласної державної адміністрації;

Кабінет Міністрів України, виключно за поданням Міністерства оборони України, має право припинити користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони;

земельна ділянка, площею 24,7428 га, розташована на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області (на даний час Тульчинського району) рахується на обліку КЕВ м. Вінниця та не внесена Міністерством оборони України до переліку військового майна, що підлягає відчуженню;

КЕВ м. Вінниця, в користуванні якого знаходиться земельна ділянка, та Міністерство оборони України, як орган управління майном, згоди на припинення права постійного користування ними та надання у приватну власність частини земельної ділянки, загально площею 24,7428 га, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) не надавало, а Кабінет Міністрів України відповідно рішення не приймав, тому Тиврівська районна державна адміністрація не є органом, уповноваженим розпоряджатися землями оборони;

незаконне відчуження земель оборони та використання їх сторонніми особами негативно впливає на обороноздатність держави, що спричиняє неможливість використання землі за призначенням військовими частинами, установами, організаціями Збройних Сил України.

Тиврівською окружною прокуратурою доведено наявність підстав для представництва інтересів держави, а саме в особі Вінницької обласної військової адміністрації, Квартирно-екплуатаціного відділу міста Вінниця, Міністерства оборони України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У січні 2024 року адвокат Бойко А. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору.

19 січня 2024 року на виконання вимогу ухвали заявником подано квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до розгляду на 22 лютого 2024 року 09:00 год з повідомленням учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи;

суд дійшов помилкового висновку про те, що згідно державного акту на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року Гайсинській КЕЧ виконавчим комітетом Тиврівської районної ради депутатів трудящих надано у безстрокове та безоплатне користування 179,8 га землі в межах згідно з планом землекористування;

державний акт на право постійного користування землею не зареєстрований у встановленому законом порядку, на ньому відсутні підписи та відтиски печаток Голови Тиврівської районної ради народних депутатів, Головного (старшого) інженера землевпорядника району. Указане свідчить про те, що державний акт на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року видано не було, а Гайсинська КЕЧ не набула права користування та не стала повноправним користувачем указаних земель;

спірна земельна ділянка не відноситься до земель оборони, в користуванні КЕВ м. Вінниці та Міністерства оборони України не перебувала;

необхідно розмежовувати поняття «категорії земель» та «установи, підприємства та організації Збройних Сил України»;

звітність форми 6-зем близько 20 років велась не вірно;

рішення у справі № 120/5582/21-а встановлено, що спірна земельна ділянка ніколи не перебувала та не перебуває у користуванні (оренді) чи у власності фізичних або юридичних осіб, у тому числі користуванні Збройних Сил України чи Міністерства оборони України;

прокурором обрано неналежний спосіб захисту та пропущено строки давності для звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові;

судом не було залучено до участі у справі у якості третьої особи ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Тульчинської окружної прокуратури указує, що:

рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;

матеріали справи містять належним чином завірені копії державного акту на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року та план землекористування, що є належними та достовірними доказами у спірних правовідносинах;

спірна земельна ділянка з 1983 року перебувала у користуванні Гайсинської КЕЧ, у подальшому Васильківської КЕЧ району та на теперішній час перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниця (згідно акту приймання-передачі від 26 квітня 2002 року);

доказів віднесення спірної земельної ділянки до земель резервного фонду стороною відповідачки не надано;

військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади та в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування;

суд першої інстанції обґрунтовано визнав недопустимими доказами рішення 9 сесії 22 скликання Тиврівської районної ради народних депутатів Вінницької області від 12 червня 1997 року, державний акт на право постійного користування радгоспу «Вінницький та лист КЕВ м. Вінниця від 07 квітня 2021 року № 1183, оскільки їх копії не засвідчені належним чином;

у справі № 120/5582/21-а не досліджувались обставини належності земельної ділянки площею 179,8 га до земель оборони та докази, що підтверджують указану обставину, відтак рішення в указаній справі не має преюдиційного характеру у справі, що переглядається;

заволодіння громадянами та юридичними особами землями оборони, які не вибули з володіння законного власника, всупереч вимогам Земельного кодексу України, без погодження з постійним землекористувачем, без прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про відчуження є неможливим, тому обраний прокурором спосіб захисту є належним та ефективним;

на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, тому у спірних правовідносинах у цій справі строки не застосовуються.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що відповідно державного акту на право користування землею серії Б № 000751 від 1983 року виконавчим комітетом Тиврівської районної Ради депутатів трудящих надано Гайсинській КЕЧ у безстрокове та безоплатне користування 179,8 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка надана для внутрішньогосподарських потреб.

Указана земельна ділянка перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниця, яка прийнята Вінницькою КЕЧ району від Васильківської КЕЧ району згідно акту прийому-передачі будівель, споруд і територій військового містечка 114 від 26 квітня 2002 року.

Розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області «Про надання в оренду земельних ділянок» № 475 від 20 жовтня 2006 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 25,0342 га, на території Великовулизької сільської ради та надано їй указану земельну ділянку на умовах оренди строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 296 від 07 червня 2007 року надано членам ФГ «Колос-ВВ», а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки у розмірі середньої земельної частки (паю) 2,74 га в умовних кадастрових гектарах на земельну ділянку, яка була надана на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 .

Розпорядженням Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області № 431 від 16 серпня 2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельні ділянки ФГ «Колос-ВВ» на території Великовулизької сільської ради та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі середньої земельної частки (паю) членам ФГ «Колос-ВВ» на території Великовулизької сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та прийнято рішення видати державні акти на право власності на земельні ділянки у кількості 9 шт., згідно з додатком, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

На виконання указаного розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 385110 від 12 грудня 2007 року площею 2,9574 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0524581300:02:002:0190, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 вересня 2022 року № СЕ-19/102-22/1768-ЗТ встановлено, що земельна ділянка, зокрема, 0524581300:02:002:0190 знаходиться в межах земель площею 179,8 га наданих у користування Гайсинській КЕЧ (на теперішній час КЕВ м. Вінниця, військове містечко 114) на підставі державного акту серії Б № 000751 від 1983 року.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.6-4099/2-22 від 04 листопада 2022 року слідує, що відповідно до інформації наданої відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління від 03 листопада 2022 року земельна ділянка площею 179,8 га, розташована на території с. Мала Вулига та с. Велика Вулига Тульчинського району Вінницької області, згідно земельно-облікових даних (форма № 6-зем) відноситься до категорії земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України 15.01), землекористувач Міністерство оборони України (шифр рядка 76, вид угідь сіножаті).

Згідно листа КЕВ м. Вінниця № 573/3144 від 14 листопада 2022 року земельна ділянка площею 179,8 га (її частина) яка використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району (на теперішній час Тульчинського району) рахується на обліку КЕВ м. Вінниця. Указана земельна ділянка (її частина) не внесена Міністерством оборони України до переліку військового майна, що підлягає відчуженню для подальшого прийняття рішення Кабінету Міністрів України у відповідності до Порядку відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, а відповідне рішення не приймалось.

З інформації Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України № 370/2/9979 від 30 грудня 2022 року слідує, що земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 (її частина) не включалась до Переліку земельних ділянок, які можуть бути відчужені разом з розташованими на них об`єктами нерухомого військового майна.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 13 Конституцію України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади на землі державної власності та територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі оборони.

Відповідно до статті 77 ЗК України (станом на час прийняття спірних розпоряджень) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військового-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Відповідно до статті 20 ЗК Української РСР (в редакції чинній на час видачі Гайсинській КЕЧ державного акту) право землекористування засвідчується державними актами на право користування землею, форми яких встановлюються Радою Міністрів СРСР.

До розмежувань земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Згідно зі статтею 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками з земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (стаття 124 ЗК України).

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 4 указаної статті встановлено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України).

Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України має право припиняти користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України (стаття 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів, за правилами статті 6 цього Закону, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил регулюється положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року № 1919.

Відповідно до пункту 6 указаного Положення, рішення про відчуження військового майна, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міністерства оборони України, погодженого з Міністерством економіки України, переліку такого майна за відповідною формою.

Згідно з пунктом 5.14 Положення про організацію Квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448, фонди земельних містечок та земельні ділянки, обліковуються у КЕВ.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

У справі, що переглядається встановлено, що у 1983 році Гайсинській КЕЧ (на теперішній час КЕВ м. Вінниця) видано державний акт на право користування землею серії Б № 000751 на безстрокове користування 179,8 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Земельна ділянка надана для внутрішньогосподарських потреб.

Державний акт є чинним, ніким не оспорювався, його правомірність презюмується.

Указана земельна ділянка перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниця, яка прийнята Вінницькою КЕЧ району від Васильківської КЕЧ району згідно акту прийому-передачі будівель, споруд і територій військового містечка 114 від 26 квітня 2002 року.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 385110 від 12 грудня 2007 року ОСОБА_1 , на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 431 від 16 серпня 2007 року, є власником земельної ділянки кадастровий номер: 0524581300:02:002:0190, площею 2,9574 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Висновком судової земельно-технічної експертизи від 07 вересня 2022 року № СЕ-19/102-22/1768-ЗТ, проведеної у межах кримінального провадження № 42021020000000001 від 05 січня 2021 року, встановлено, що земельна ділянка, зокрема, 0524581300:02:002:0190 знаходиться в межах земель площею 179,8 га наданих у користування Гайсинській КЕЧ (на теперішній час КЕВ м. Вінниця, військове містечко 114) на підставі державного акту серії Б № 000751 від 1983 року.

Указаний висновок експертизи відповідає положенням статті 102 ЦПК України та підготовлений у рамках кримінального провадження судовим експертом відділу будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Вінницького НДЕКЦ МВС Пилипенко О. В., яка має відповідну освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень, кваліфікацію і стаж експертної роботи, порушень порядку його отримання судом не встановлено. Експерт попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Проведення земельно-технічної експертизи, оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою віднесено до компетенції експерта Пилипенко О. В., складений нею висновок містить інформацію щодо предмета доказування та є належним доказом у цій справі.

Істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особам є отримання згоди на це Міністерства оборони України.

Доказів надання Міністерством оборони України, як органу управління майном, згоди на припинення права постійного користування та надання у приватну власність частини земельної ділянки загальною площею 2,9574 га розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) матеріали справи не містять.

Разом з тим, Тиврівська районна державна адміністрація за відсутності дотримання встановленого законодавством порядку розпорядилась землями оборони.

Ураховуючи правовий режим спірної земельної ділянки оборонного значення, розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , надання її на умовах оренди та розпорядження № 431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 порушує охоронювані законом права позивача на користування ними та спрямоване на подальше вилучення і передачу у власність іншим особам.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, яка знаходиться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цієї землі є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається нею, тому повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою не належали Тиврівській районній державній адміністрації.

Установивши відсутність доказів надання Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України згоди на припинення права постійного користування та відчуження спірної земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Тиврівська районна державна адміністрація не є органом, уповноваженим розпоряджатися землями оборони.

Відтак Тиврівська районна державна адміністрація перевищила надані їй повноваження щодо передачі спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 0524581300:02:002:0190 у користування юридичної особи та у власність ОСОБА_1 .

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» Тиврівська районна державна адміністрація реорганізувалась шляхом приєднання до Вінницької районної державної адміністрації, тому Вінницька районна державна адміністрація Вінницької області є правонаступником Тиврівської районної державної адміністрації.

Частиною першою статті 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі статтею 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Ураховуючи викладене та встановлений факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони державної форми власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання незаконними та скасування розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 475 від 20 жовтня 2006 року «Про надання в оренду земельних ділянок» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , надання її на умовах оренди та розпорядження № 431 від 16 серпня 2007 року про затвердження технічної документації в частині передачі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Щодо способу захисту

За загальним правилом визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном, що в свою чергу визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Указані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (постанови Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17).

У справі, що переглядається, є чинною підстава, яка підтверджує право сторони позивача щодо безстрокового і безоплатного використання земельної ділянки, тому відсутні підстави для висновку, що сторона позивача втратила права на спірну земельну ділянку у розмірі 179,8 га, у межах якої відповідачці було виділено земельну ділянку у розмірі 2,9574 га.

Указане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду викладеним у постановах суду від 31 травня 2023 року у справі № 947/5/20, від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17.

Установлено, що спірна земельна ділянка віднесена до земель оборони, яка в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України належить до земель державної власності.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 487/10128/14-ц від 12 червня 2019 року зроблено висновок, що:

«власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України)».

З аналізу указаної постанови слідує, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями державної власності всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Розташування земель оборонного призначення указує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 77 ЗК України (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц).

Отже зайняття земельної ділянки державної власності з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки державної власності (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки оборонного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

У постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс-14 зроблено висновок, що:

«у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачуваних законом підстав то особа не набуває право власності на неї.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зроблено висновок, що:

«як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним такої земельної ділянки не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою».

До таких земель, які за жодних умов не можуть перебувати у приватній власності, - закон відносить, зокрема, землі оборони.

Саме тому, як зайняття земельної ділянки оборонного відомства, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням норм ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов. У такому разі позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов (стаття 391 ЦК України, стаття 152 ЗК України). (правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц. від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та ін.).

Указані правові висновки узгоджуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17, від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц.

Право власності на землі оборони на законних підставах не може виникнути в інших суб`єктів, крім держави. Тому всі умови встановлення володіння, виду володіння тощо для захисту права на землі оборони значення не мають. Так, не має значення добросовісність набувача, оскільки він завжди буде незаконним і недобросовісним (законним володільцем є завжди власник). Правовий режим земель оборони, установлений законом, не може втрачатися внаслідок незаконних дій третіх осіб. Допоки зберігається правовий титул - зберігаються повноваження правової охорони та захисту права.

Володіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність всупереч положенням земельного законодавства є неможливим. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Ураховуючи особливий статус земель оборони законодавець навіть не обмежив, а саме виключив будь-яку можливість виникнення права приватної власності на землі оборони. Особливість правового регулювання земель оборони вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду з порушеного питання, слід констатувати, що в цьому випадку стосовно спірної земельної ділянки оборонного відомства в силу закону за жодних умов не може виникнути право приватної власності, то і будь-яке володіння, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки оборони не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Відтак належним способом захисту прав власника у цій справі є негаторний позов, тому позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні позивачем права розпорядження та користування земельною ділянкою має розглядатись як негаторний позов.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Матеріалами справи встановлено, що перебування земельної ділянки площею 2,9574 га, з кадастровим номером 0524581300:02:002:0190, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району (на даний час Шпиківської селищної ради Тульчинського району) Вінницької області, у власності ОСОБА_1 є протиправним, отримана з порушенням вимог ЗК України та Закону України «Про використання земель оборони», тому указана земельна ділянка має бути повернута у власність держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації та у користування КЕВ м. Вінниці Міністерства оборони України.

Отже апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , розташована на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області, в користуванні Міністерства оборони не перебувала та не перебуває, а також не відноситься до земель оборони є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року, № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України є державною власністю України.

Згідно з Законом України «Про оборону України» (1932-12) та Законом України «Про Збройні Сили України» (1934-12) на базі військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, сил Чорноморського Флоту, інших військових формувань, що дислокуються на території України, крім військ, які входять до складу Стратегічних Сил Стримування створено Збройні Сили України, обов`язки командувача якими було покладено на Міністра оборони України.

Указом Президента Україна «Про Збройні Сили України» від 12 грудня 1991 року № 4/91, Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави» від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ все майно, у тому числі і землі Міністерства оборони СРСР, перейшли відповідно до Міноборони в державну власність.

Тобто, з прийняттям Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані та території України» №1540-ХІІ, усе майно, яке належало Збройним Силам СРСР як об`єкти союзного підпорядкування набуло статусу державного майна і зі створенням на базі військових округів - як державне майно, перейшло у володіння Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» установи, організації, які мають у своєму користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного Кодексу Української РСР 1990 року, зберігають свої права на землекористування. При цьому землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ, визнаються землями для потреб оборони.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акту на право власності на земельну ділянку та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.6-4099/2-22 від 04 листопада 2022 року земельна ділянка площею 179,8 га, яка розташована на території с. Мала Вулига та с. Велика Вулига Тульчинського району Вінницької області, згідно земельно-облікових даних (форма № 6-зем) відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України 15.01), землекористувач - Міністерство оборони України (шифр рядка 76, вид угідь - сіножаті).

Відтак указана земельна ділянка, починаючи з 1983 року перебувала у користуванні Гайсинської КЕЧ, у подальшому Васильківської КЕЧ району, а на даний час перебуває на обліку в КЕВ м. Вінниці Міністерства оборони України (прийнята Вінницькою КЕЧ району від Васильківської КЕЧ району згідно акту приймання-передачі від 26 квітня 2002 року).

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності на земельній ділянці площею 179,8 га військових формувань та навчальних закладів є безпідставними з огляду на таке.

Закон України «Про використання земель оборони» регулює питання використання земель оборони в господарських цілях, зокрема військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо невірного ведення звітності форми 6-зем, оскільки невірне ведення обліку земель не спростовує факт належності земельної ділянки площею 179,8 га, зокрема, спірної земельної ділянки, до земель оборони.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції у порушення норм процесуального права не залучено до участі у справі у якості третьої особи ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Матеріалами справи встановлено, що після затвердження проекту землеустрою, щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 25,0342 га та передачі її останній на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, указана земельна ділянка була розпайована між членами ФГ «Колос-ВВ», з подальшим відведенням земельних ділянок у їх власність, зокрема відповідачці у справі ОСОБА_1 .

Доказів порушення прав ОСОБА_2 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції матеріали справи не містять.

Відтак підстави залучення у цій справі третьої особи ОСОБА_2 відсутні.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Бойка А. М. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачем.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Світлана КОПАНИЧУК

Віталій ОНІЩУК