Ухвала

від 16.02.2024 по справі 589/2848/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №589/2848/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/291/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Розбій

УХВАЛА

Іменем України

16 лютого 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 589/2848/21 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.11.2022 про продовження строку тримання під вартою,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника адвоката ОСОБА_9 ,

установила:

В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК, оскільки він тривалий час перебуває під вартою, ризики є недоведеними, лікування, яке він отримує в межах слідчого ізолятора є неефективним. Стороною обвинувачення не доведена неможливість застосування до нього менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, враховуючи, що він має сталі соціальні зв`язки.

У Шосткинському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК та ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 187 КК, розгляд якого не завершений, тому прокурором подано клопотання про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою у зв`язку з існуванням ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшились, і неможливістю закінчити судовий розгляд кримінального провадження до спливу строку тримання обвинуваченого під вартою, установленого попередньою ухвалою суду.

Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.11.2022 обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати та з часом не зменшились, тому неможливо застосувати більш м`які запобіжні заходи з огляду на конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_7 про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого і вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК; за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування; за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 1-3 ст. 331 КПК). При цьому згідно ч. 4-5 ст. 199 (глава 18) КПК суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу; суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Відповідно ч. 3 ст. 176 (глава 18) КПК, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам (тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, крім випадків, передбачених ч. 6 і 7 ст. 176 цього Кодексу ч. 1 ст. 183 КПК), а згідно ч. 4 цієї статті запобіжні заходи застосовуються: під час судового провадження судом за клопотанням прокурора.

Метою застосування запобіжного заходу, крім іншого, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК (ч. 1-2 ст. 177 КПК).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно ч. 1 ст. 194 КПК, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Ухваливши рішення щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про продовження обвинуваченому саме такого запобіжного заходу як тримання під вартою, а не застосування будь-якого іншого запобіжного заходу (чи зміни), не пов`язаного з позбавленням волі, оскільки при вирішенні зазначеного питання у повній мірі дотримався вимог ст. 176, 177, 183, 194, 197 і 331 КПК, а саме з`ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зокрема те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжких злочинів.

ОСОБА_8 за своїм процесуальним статусом є обвинуваченим у кримінальному провадженні і обґрунтованість пред`явленого йому обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку чи іншого судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому колегія суддів не уповноважена надавати на цій стадії кримінального процесу оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування стороною обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду справи по суті.

Відповідно усталеної судової практики ЄСПЛ висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».

Колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватися від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватими у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер і ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).

Тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96 від 26.07.2001) ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, колегія суддів враховує введення в Україні воєнного стану через агресію рф проти України, тому ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним на теперішній час.

Є обґрунтованим і ризик незаконного впливу на потерпілого та свідка, враховуючи конкретні обставини даних кримінальних правопорушень, а також те, що потерпілий і свідок проживають поряд.

Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК) також є цілком виправданим, беручи до уваги те, що обвинувачений раніше судимий за вчинення злочинів проти власності.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, наслідків вчинених дій, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, а тому приходить до переконання, що більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою як про це просить обвинувачений не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в триманні обвинуваченого під вартою.

Колегія суддів, вирішуючи питання про обґрунтованість продовження строку ув`язнення ОСОБА_8 враховує і наявність об`єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК при розгляді судом питання про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали (п. 3 ч. 1 ст. 409 і ч. 2 ст. 412 КПК).

Щодо розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02), де Суд зазначив, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в конкретному випадку залежності від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, привалює над принципом поваги до свободи особистості».

На переконання колегії суддів, з моменту взяття обвинуваченого під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання, обставини, які були підставою взяття ОСОБА_8 під варту не змінились, та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не може забезпечити більш м`який запобіжний захід.

Посилання апеляційної скарги на те, що він має захворювання та потребує якісного лікування, отримати яке в умовах СІЗО неможливо, колегія суддів вважає такими, що в цілому не зменшують встановлені судом ризики, у зв`язку з чим відсутні й підстави для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, оскільки судовий розгляд кримінального провадження наразі триває, а ризики продовжують існувати і судом з урахуванням цього цілком обґрунтовано ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою. При цьому стороною захисту не було надано колегії суддів доказів того, що ОСОБА_8 .

Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,

постановила:

Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 08.11.2022 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4