Рішення

від 09.02.2024 по справі 367/3562/17

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/3562/17

Провадження №2/367/154/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

09 лютого 2024 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі Балинській О.С.,

за участі прокурора Годлевської-Коновалової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах Кабінету Міністрів України,відповідно до якого зазначив, що Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 № 1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії як № 903389 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0008, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.07.2009 № 760 вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903389 зроблено відмітку про перехід права власності до останнього.

Також, згодом на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2010 № 1285 земельну ділянку придбала ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903389 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 № 1922/25-5, Державний акт серіі ЯЖ № 903389.

Вказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст, 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи тішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених засаджень «Київзеленбуд». Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок г.ісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому7 числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м, Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0040 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святопшнського-Біличанської філії НПП Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївськкй». Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Позивач зазначає,що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності виходячи з наступного. Як вже зазначалось вище, спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.14, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що відповідач по справі зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

Викладені вище обставини,за яких ОСОБА_1 була придбана спірна земельна ділянка, виключають добросовісність останньої, та надають підстави суду витребувати у неї ділянку в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України за будь-яких умов.

Позивач просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 вартістю 45 165 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Оладько С.І. від 13 червня 2017 року було відкрито провадження по справі.

Розпорядженням Ірпінського міського суду Київської області від 19.09.2017 р. справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, було призначено до повторного автоматичного розподілу, у зв`язку з тимчасовим відстороненням судді ОСОБА_4 від здійснення правосуддя на два місяці згідно рішення Вищої ради правосуддя від 01.08.2017 р. №2320/0/15-17.

Після автоматичного розподілу автоматизованою системою документообігу справу передано на розгляд судді ОСОБА_5 .

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_5 від 22 вересня 2017 року було прийнято справу до свого провадження.

Відповідно до витягу з розпорядження керівника апарату Ірпінського міського суду Київської області Шолкової Т.М. № 126 від 11.11.2019 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5 29.08.2019 року справу було передано на перерозподіл автоматизованою системою документообігу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 року справу № 367/3562/17 передано для розгляду судді ОСОБА_6 .

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_6 від 21 липня 2020 року було прийнято справу до свого провадження.

Розпорядженням Ірпінського міського суду Київської області № 42 від 09.08.2021 р. справу № 367/3562/17 було призначено до повторного автоматичного розподілу у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_6 у відставку.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді ОСОБА_7 .

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_7 від 13 серпня 2021 року було прийнято справу до свого провадження.

Відповідно до Рішення Вищої Ради правосуддя від 14.09.2021 року № 1989/0/15-21 суддю Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_7 звільнено у відставку.

Відповідно до витягу з розпорядження керівника апарату Шолкової Т.М. від 22.09.2021 року № 58 справу № 367/3562/17 передано на повторний автоматичний розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2021 року справу № 367/3562/17передано для розгляду судді Шестопаловій Я.В.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Шестопалової Я.В. від 05 жовтня 2021 року було прийнято справу до свого провадження та призначено розгляд за правилами загольного позовного провадження.

17.01.2022 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Зазначила, що до позовву не долучено рішення Ірпінського міського суду, на яке посилається позивач, а також в матеріалах справи відсутні матеріали пояснювальної записки до Указу Президента від 01.05.2014 р. №446/2014 р. «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський». Крім того, висновок позивача про те, що земельна ділянка неправомірно була відведена Коцюбинської селищною радою з перевищенням повноважень спростовується тим, що згідно постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р., у справі №2a-6326/11/2670, що залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 р., в якій зазначається, що Коцюбинська селищна рада, приймаючи оскаржувані рішення діяла відповідно до встановленого на момент прийняття відповідних рішень порядку. Тобто всі зазначені рішення Коцюбинської селищної ради приймалися за результатами отримання позитивних висновків органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів. Зі змісту вказаної постанови Окружного адміністративного суду м. Києва вбачається, що за існуючими межами селища Коцюбинське розташовують землі м. Києва, а отже тверджень, що якщо спірна земельна ділянка розташована за межами селища Коцюбинське (хоча в рішенні суду мова йде про відсутність таких меж взагалі), то така земельна ділянка не підлягає автоматичному віднесенню її до земель державної власності. Разом з тим, згідно рішення Ірпінського міського суду Київської області, яким було скасоване відповідне рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року суд прямо дійшов висновку, що спірна земельна ділянка, яка наразі належить ОСОБА_1 з кадастровим 3210946200:01:042:0008 по АДРЕСА_1 , яка була предметом судового спору - не відноситься до земель лісового фонду, отже не потребує окремого рішення про зміну її цільового призначення, а проект її землевідведення не підлягає обов?язковій державній експертизі. Судом у вказаній справі було відхилено відповідні доводи позивача у вказаній справі, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, перебувала в постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», не було проведено процедури вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду на землі житлової забудови, а також те, що не була проведена експертиза по проекту землеустрою, оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р., що залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 р., було встановлено, що у КП «Святошинське лісопаркове господарство» відсутні правовстановлюючі документи на спірні території, зокрема, КП «Святошинське лісопаркове господарство» не є державним лісогосподарським підприємством та у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування на раніше надані землі. Також відповідачка зазначила, що позов було подано з пропущенням строку позовної давності.Так, держава, в особі Кабінету Міністрів України та інших органів, мала безперешкодну можливість отримати інформацію щодо відведення спірних земельних ділянок, як з мережі Інтернет, де містяться посилання на факт відведення та судові рішення щодо спірних земельних ділянок в тому числі і конкретної земельної ділянки яка є предметом спору, так і з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема зі змісту постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 року у справі №2a-6326/11/2670 де прямо вбачається всі реквізити рішень, якими відводилися земельні ділянки, а тому держава, зокрема в особі Кабінету Міністрів України, могла знати про відведення спірних земельних ділянок, як в 2008 році, в 2011 - 2012 роках, в 2013 році (під час звернення з позовом до Ірпінського міського суду) і не була позбавлена права звернутися з відповідним позовом до суду про витребування спірної земельної ділянки в порядку ст. 388 ЦК України. Натомість з відповідним позовом прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України лише в 2017 році, тобто з пропуском встановленого трирічного строку передбаченого ст. 257 ЦК України.

08.06.2022 року заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. було подано до суду відповідь на відзив. Зазначив, що на даний час спірна земельна ділянка, в силу положень ч. 4 ст. 7 та ч. 1 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відноситься до лісових земель з одночасно розташованим на їх території об?єктом природно-заповідного фонду загального національного значення, у зв?язку з чим повноваження її законного власника та розпорядника від імені держави на підставі ст. ст. 13, 122, 149 3К України належать саме Кабінету Міністрів України. Доводи відповідача щодо преюдиційності рішення у справі № 2a-6326/11/2670 для підтвердження факту не віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення через відсутність доказів перебування іх у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство» також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011, залишеній в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, лише викладено суб?єктивну думку про те, що КП «Святошинське лісопаркове господарство» не є державним лісогосподарським підприємством і у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування землею, у тому числі і спірною земельною ділянкою. Щодо доводів відповідача про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах наслідків пропуску строку позовної давності зазначив, що в разі пред?явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред?явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. За таких обставин, строк позовної давності за позовом, пред?явленим в інтересах держави, може починатись лише з одного моменту - дати реальної обізнаності (або можливості бути обізнаним) уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який реалізує відповідне цивільне право, про наявність порушення права держави, та про особу порушника. Єдиними доказами поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним копії позовної заяви з додатками першого заступника прокурора Київської області. Саме з цього часу можна вважати, що позивач - Кабінет Міністрів України довідався про порушення прав держави, захист інтересів якої відповідно до ст. ст. 20, 122, 149 Земельного кодексу України входить до компетенції цього центрального органу виконавчої влади.

Прокурор Годлевська-Коновалова А.В. у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України у судове засідання не з`явився, направив до суду пояснення, у яких позов Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив задовольнити, у разі відсутності представника Кабінету Міністрів України проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з`явилась. Заяви про слухання справи за її відсутності не надала, причини неявки суду не повідомила. Про час і місце слухання справи повідомлена належним чином.

Представник 3-ї особи Міністерства екології та природних ресурсів України у судове засідання не з`явився, направив до суду пояснення, у яких позов Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив задовольнити, проводити розгляд справи без його участі.

Представник 3-ї особи Національного природного парку «Голосіївський» у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, у якій просив проводити розгляд справи без його участі, позов підтримав.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі,вважає позов таким,що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено,що Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 № 1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії як № 903389 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0008, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.07.2009 № 760 вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903389 зроблено відмітку про перехід права власності до останнього.

Також, згодом на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2010 № 1285 земельну ділянку придбала ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903389 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 № 1922/25-5, Державний акт серіі ЯЖ № 903389.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст, 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Указом Президента України від 01.05.14 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених засаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок г.ісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому7 числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.

За інформацією управління Держземагенства у м, Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01- 04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0040 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святопшнського-Біличанської філії НПП Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

Земельний кодекс України (в редакції від 18.12.1990 року) передбачав лише державну, колективну та приватну форми власності на землю. Тобто, до прийняття нового Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002 року, спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

Враховуючи, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, її розпорядником є Кабінет Міністрів України.

Згідно ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Виходячи з назви глави 7 ЗК України, землі природно-заповідного фонду відносяться до земель природоохоронного призначення.

Зазначеними вище положеннями Земельного кодексу України визначено, що органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою є Кабінет Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, Перший заступник прокурора Київської області звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, вказує про порушення інтересів держави, яке мало прояв у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, а також передачу цієї земельної ділянки у приватну власність. В позовній заяві прокурор просить витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статей 16, 388 ЦК України.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Частинами 1, 3 статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі№ 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №372/1030/15-ц власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує провідносини та правопорушення.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку природно - заповідного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає прокурору заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові.

На підставі ст. ст. 125, 152, 155, 158 ЗК України, ст. 388 ЦК України, ст.ст. 7,8, 45,47,54,57,58 Лісового Кодексу України, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовити.

Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова