Постанова

від 08.10.2024 по справі 367/3562/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/3562/17 Головуючий у І інстанції - Шестопалова Я.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/10114/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року

у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

установив:

Перший заступник прокурора Київської області діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року №1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії як №903389 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0008, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2009 року №760 вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 , про що на державному акті серії ЯЖ №903389 зроблено відмітку про перехід права власності до останнього.

Також, згодом на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 жовтня 2010 року №1285 земельну ділянку придбала ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ №903389 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2013 року визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року №1922/25-5, Державний акт серії ЯЖ №903389.

Вказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст, 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи тішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених засаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року №01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0040 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святопшнсько-Біличанської філії НПП Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївськкй».

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її в порядку ст.388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Позивач зазначає, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності виходячи з наступного.

Як вже зазначалось вище, спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів.

Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва.

Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га.

Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №2715 від 17 грудня 2001 року на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року №59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що відповідач по справі зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

Викладені вище обставини, за яких ОСОБА_1 була придбана спірна земельна ділянка, виключають добросовісність останньої, та надають підстави суду витребувати у неї ділянку в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України за будь-яких умов.

Просив суд, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 вартістю 45165 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом є порушення прав Кабінету Міністрів України як законного розпорядника від імені власника - народу України - земель державної власності у звязку з перевищенням органом місцевого самоврядування - Коцюбинською селищною радою Київської області наданих повноважень щодо розпорядження землею, яка не знаходилася у її віданні, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 липня 2013 року у справі №367/4067/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року, яким визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року №1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №903389, виданий ОСОБА_2 з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора м. Ірпеня та визнаючи недійсним рішення Коцюбинської селищної ради, суд дійшов обґрунтованого висновку, що земельна ділянка, яка є предметом оскаржуваного рішення селищної ради, розташована поза межами населеного пункту - смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття спірного рішення від 24 грудня 2008 року №1922/25-5 межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, тому рішення селищної ради не відповідає положенням п. 12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України, оскільки нею перевищені повноваження щодо розпоряджання землями, які знаходяться за межами населеного пункту.

Факт приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, яка знаходиться одночасно в межах об`єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку «Голосіївський» доведено прокурором належними, допустимими та достатніми доказами, а саме інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року з доданим до неї переліком кадастрових номерів земельних ділянок, які накладаються на землі Київського та Святошинського лісництв КП «Святошинське лісопаркове господарство», Указом Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів якого, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство» (кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва, в тому числі і за рахунок 501 спірних земельних ділянок); інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року №01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський, земельних ділянок лісогосподарського призначення, у тому числі безпосередньо даної спірної земельної ділянки, неправомірно виділених у приватну власність Коцюбинською селищною радою, згідно якого спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 відповідно то картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Таким чином, спірні лісові ділянки, у тому числі і та, яка є предметом даного позову, розташовані на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський».

Відтак, приват на особа отримала землю лісогосподарського призначення, щодо якої встановлено спеціальний правовий режим - обмеження у цивільному обороті, на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області за відсутності відповідних повноважень у неї на розпорядження спірною землею державної форми власності лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських цілей, яка на той час перебувала у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та одночасно знаходилась на території об`єкта природно-заповідного фонду України - Національного природного парку «Голосіївський», чим порушено право власності держави на вказану землю її законного власника/розпорядника, повноваження якого і станом на час виникнення спірних правовідносин, і станом на момент пред`явлення позову до суду імперативно установлювались ст.ст. 20, 122, 149 ЗК України.

Суд першої інстанції не надав юридичної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що вказують на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та розташована одночасно на території об`єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та не могла передаватись у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначає, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України.

Просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_1 надійшов відзив, обґрунтований тим, що позивачем не надано належного доказу, яким би доказувалось приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

Жодного державного акту матеріали справи не містять.

Матеріали лісовпорядкування КП Святошинське лісопаркове господарство» не є належним доказом, адже дане підприємство не є державним лісогосподарським підприємством.

Натомість рішенням суду на яке посилається сам Позивач встановлено, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду.

Звертає увагу на те, що земельна ділянка була виділена ІНФОРМАЦІЯ_1 . Адреса земельної ділянки: АДРЕСА_1 .

Як зазначав позивач, указом в.о. Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 територію парку було розширено за рахунок земель КП «Святошинське ЛПГ» без вилучення у постійного землекористувача.

Тобто, указ в.о. Президента був виданий через 6 років після того як земельна ділянка була надана ОСОБА_4 , а потім продана ОСОБА_3 , який в свою чергу продав її відповідачці, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2010 року.

Отже, на момент винесення указу в.о. Президента від 01 травня 2014 року №446/2014, власником земельної ділянки вже була ОСОБА_1 .

Однак, указ не містить положення, що територію парку розширено за рахунок землі ОСОБА_1 .

Відповідачу не зрозуміло, яким чином земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 на думку позивача увійшла до складу НПП «Голосіївський».

Позивач зазначає, що планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими підтверджується право постійного користування КП «Святошинське ЛПГ» спірною земельною ділянкою затверджені 21 грудня 2010 року. Однак, як зазначає й сам позивач, земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 була виділена 24 грудня 2008 року, тобто за 2 роки до затвердження планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, що ставить під сумнів дані планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Крім цього, вважає, що вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника у цих правовідносинах, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Просила, апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року №1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯК №903389 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0008, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2009 року №760 вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 , про що на державному акті серії ЯЖ №903389 зроблено відмітку про перехід права власності до останнього.

Також, згодом на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 жовтня 2010 року №1285 земельну ділянку придбала ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ №903389 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2013 року визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року №1922/25-5, Державний акт серії ЯЖ №903389.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст, 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Указом Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених засаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому7 числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.

За інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року №01- 04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0040 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Перший заступник прокурора Київської області звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, вказує про порушення інтересів держави, яке мало прояв у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, а також передачу цієї земельної ділянки у приватну власність.

В позовній заяві прокурор просить витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статей 16, 388 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку природно-заповідного фонду.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України.

Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Частинами 1, 3 статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до приписів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року №183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц).

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №372/1030/15-ц власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує провідносини та правопорушення.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18).

Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Так, оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку природно-заповідного фонду, що узгоджується з висновками Верховного Суду, зазначеними у цій постанові, суд першої інстанції, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 16 жовтня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба