Ухвала

від 07.02.2024 по справі 522/7990/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 522/7990/17

провадження № 61-1482св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сандора»,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Євген Сергійович,

на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2022 року

у складі судді Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду

від 15 грудня 2022 року у складі колегії суддів Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткового рішення

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» (далі - ТОВ «Сандора») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом.

Скасовано наказ ТОВ «Сандора» від 16 березня 2017 року № 136/2-у «Про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення», яким ОСОБА_1 , старшого бухгалтера фінансової служби, звільнено з займаної посади з 17 березня 2017 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого бухгалтера фінансової служби ТОВ «Сандора» з 17 березня 2017 року.

Стягнено з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 17 березня 2017 року до 17 грудня

2021 року включно у розмірі 768 113,28 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 13 577,76 грн допущено до негайного виконання.

Стягнено з ТОВ «Сандора» на користь держави судовий збір у розмірі

8 000,00 грн.

22 червня 2021 року адвокатом Байлом Є. С., який діє від імені

ОСОБА_1 , у додаткових поясненнях щодо розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу заявлено вимоги про відшкодування судових витрат та зазначено, що документи на підтвердження понесення судових витрат на правову допомогу та інших витрат, будуть надані суду відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.

22 грудня 2021 року адвокатом Байлом Є. С., який діє від імені ОСОБА_1 , до суду подано детальний опис наданих адвокатом послуг, до якого додано: договір про надання правової допомоги з адвокатом Парапаном Є. В.

від 01 серпня 2017 року; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги з адвокатом Парапаном Є. В. від 12 вересня 2017 року; акт приймання-передачі наданих послуг адвокатом Парапаном Є. В.; ордери адвоката Парапана Є. В.; свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю; квитанції про оплату послуг адвоката Парапана Є. В.; договір про надання правової допомоги з АБ «БАЙЛО» від 01 липня 2019 року; акт наданих послуг № 3 від 17 грудня 2021 року; виписку по банківському рахунку

АБ «БАЙЛО» щодо сплати ОСОБА_1 гонорару адвокату Байлу Є. С.

23 лютого 2022 року адвокатом Байлом Є. С., який діє від імені

ОСОБА_1 , подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правову допомогу у справі.

Заява мотивована тим, що під час судових дебатів представником позивача було заявлено про необхідність надання документів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. На підставі детального опису наданих адвокатом послуг, ураховуючи задоволення судом позовних вимог

ОСОБА_1 , просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з ТОВ «Сандора» витрати на правову допомогу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Байла Є. С. про ухвалення додаткового рішення у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом із першою заявою по суті спору не подала попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона очікує понести у зв`язку з розглядом справи, що свідчить про порушення вимог частин першої, другої статті 134 ЦПК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент звернення до суду ЦПК України не передбачав такої вимоги, як надання попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат. Разом із тим

з часу укладання договору про надання правової допомоги № 01-07

від 01 липня 2019 року та вступу адвоката у справу, адвокатом Байлом Є. С. були подані заяви по суті справи, зокрема 01 квітня 2020 року додаткові пояснення та 28 жовтня 2020 року заперечення. Проте лише у червні

2021 року заявлено вимоги про відшкодування судових витрат та зазначено, що документи, що підтверджують судові витрати на правову допомогу та інші витрати, будуть надані суду відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Є. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково застосували положення статті 134 ЦПК України та відмовили у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі у зв`язку з фактом неподання позивачем разом із першою заявою по суті попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

На момент звернення до суду із позовом вказана правова норма не була чинною, а тому не могла бути застосована судами як підстава для відмови

у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать правовій позиції Верховного Суду щодо здійснення проваджень відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, викладеній у постановах

від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 19 червня 2018 року

у справі № 820/5348/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц.

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15,

від 12 жовтня 2022 року у справі № 725/42/21, від 21 травня 2020 року

у справі № 922/2167/19 та інших, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови

у відшкодуванні таких витрат. У разі неподання орієнтовного розрахунку стороною, у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні витрат.

У травні 2023 року ТОВ «Сандора» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси

від 22 березня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 15 грудня 2022 року, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, а також тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Є. С., строк на касаційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

У квітні 2023 року справу № 522/7990/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частина п`ята статті 270 ЦПК України).

Ухвали, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, наведено в статті 353 ЦПК України.

Зокрема пунктом 20 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення.

Стаття 389 ЦПК України визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Пункт 20 частини першої статті 353 ЦПК України (ухвала щодо відмови ухвалити додаткове рішення) у вказаному списку відсутній.

Тобто оскарження ухвал суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення після їх перегляду в апеляційному порядку у статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права і регламентує право оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.

З огляду на вищевикладене та відповідно до наведених положень ЦПК України, оскільки ухвала суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення не належить до переліку ухвал, визначених у пункті

2 частини першої статті 389 ЦПК України, таку ухвалу не можна оскаржити

у касаційному порядку. А тому не можна оскаржити у цьому порядку

і постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали суду першої інстанції.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в ухвалах

від 18 січня 2022 року у справі № 753/1382/20, від 11 серпня 2022 року

у справі № 686/7103/21, від 14 липня 2023 року у справі № 741/968/20,

від 20 грудня 2023 року у справі № 752/18383/21.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, § 36).

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року

у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» («Ashingdane v. the United Kingdom»), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» («Fayed v. the United Kingdom»), заява № 17101/90, § 65).

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі

№ 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21) зроблено висновок про те, що оскільки право на касаційне оскарження не є абсолютним, встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку можна оскаржити до Верховного Суду,

є розумним обмеженням, покликаним забезпечити виконання судом касаційної інстанції завдання забезпечувати сталість і єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вважає цю мету обмеження права на доступ до суду касаційної інстанції легітимною.

Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу суду, яку за законом не можна окремо оскаржити у касаційному порядку, особа може прогнозувати юридичний наслідок такого оскарження.

Таким чином, передбачені процесуальним законом обмеження права на касаційне оскарження за наявності права на оскарження в апеляційному порядку не нівелюють для учасника судового процесу можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правову позицію, згідно з якою якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, тому у зв`язку з цим касаційне провадження у справі належить закрити.

Наведена правова позиція підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладені у цій ухвалі висновки про неможливість оскарження у касаційному порядку як ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення, так і відповідної постанови апеляційного суду, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження підлягає закриттю.

Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (частина друга статті 396 ЦПК України).

Керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 260, частиною другою статті 261, частиною другою статті 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Євген Сергійович, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк