Постанова

від 07.02.2024 по справі 522/7990/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 522/7990/17

провадження № 61-1482св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сандора»,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Євген Сергійович,

на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у складі колегії суддів Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» (далі - ТОВ «Сандора») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що наказом директора по персоналу

ТОВ «Сандора» Пальгуєвої О. В. від 16 березня 2017 року № 136/2-у

ОСОБА_1 звільнено з посади старшого бухгалтера за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків, покладених трудовим договором, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Дисциплінарні порушення, які зазначено в наказі про звільнення, позивач не вчиняла, а розпорядження, які отримувала від свого безпосереднього керівника, виконувала належним чином та у повному обсязі. У свою чергу керівництво не сприяло виконанню відповідних розпоряджень, а створювало перешкоди.

Посилаючись на те, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнято без з`ясування всіх обставин, він не відповідає вимогам трудового законодавства, яке регулює питання притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_1 просила суд:

- поновити строк на звернення до суду з позовом до ТОВ «Сандора» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- скасувати наказ ТОВ «Сандора» від 16 березня 2017 року № 136/2-у «Про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення», яким ОСОБА_1 , старшого бухгалтера фінансової служби, звільнено з займаної посади з 17 березня 2017 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого бухгалтера фінансової служби ТОВ «Сандора» з 17 березня 2017 року;

- стягнути з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом.

Скасовано наказ ТОВ «Сандора» від 16 березня 2017 року № 136/2-у «Про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення», яким ОСОБА_1 , старшого бухгалтера фінансової служби, звільнено з займаної посади з 17 березня 2017 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого бухгалтера фінансової служби ТОВ «Сандора» з 17 березня 2017 року.

Стягнено з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 17 березня 2017 року до 17 грудня

2021 року включно у розмірі 768 113,28 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 13 577,76 грн допущено до негайного виконання.

Стягнено з ТОВ «Сандора» на користь держави судовий збір у розмірі

8 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

У свою чергу, наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани № 85 від 09 березня 2017 року скасовано судом, а накази № 375 від 07 вересня 2016 року (чинний) та № 477

від 07 листопада 2016 року (скасований судом) взагалі не могли бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, оскільки з моменту їх прийняття до дати видання наказу про звільнення минуло більше одного місяця. Інших посилань на систематичні порушення трудової дисципліни та невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків оспорюваний наказ про звільнення позивача не містить, у зв`язку

з чим такий наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції з урахуванням положень частини другої статті 235 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100, вважав, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає 768 113,28 грн (1188 днів х 646,56 грн (середньоденна з/п)).

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2022 року в частині стягнення з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено.

Стягнено з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 18 березня 2017 року до 17 грудня

2021 року включно у розмірі 767 466,72 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення її на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом із тим, вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції помилково визначив період вимушеного прогулу, включивши в нього день звільнення позивача.

При цьому, виходячи з принципу диспозитивності та змагальності цивільного процесу, апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про незастосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, оскільки вказані вимоги позивач не довела.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Є. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, та змінити постанову в частині відмови в задоволенні позову щодо компетенції особи, яка підписала наказ про звільнення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).

Касаційна скарга мотивована тим, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Про необхідність застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, на момент виникнення правовідносин та врахування вказаного пункту у розрахунковому періоді викладено в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 22 вересня 2021 року

у справі № 234/1020/18, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд повно та всебічно не дослідив обставини, що мають значення для справи, не витребував відомості про застосування коефіцієнту підвищення заробітної плати за час вимушеного прогулу, не зробив коригування заробітної плати позивача на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, у результаті чого не застосував норму права, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Є. С., строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2023 року справу № 522/7990/17 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом директора по персоналу ТОВ «Сандора» № 136/2-у від 16 березня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого бухгалтера ТОВ «Сандора».

Наказ про звільнення обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 було надано письмові завдання у вигляді розпорядження № 38 від 10 лютого 2017 року та розпорядження № 44 від 20 лютого 2017 року, які вона не виконала. Крім того ОСОБА_1 вже притягувалася до дисциплінарної відповідальності

у вигляді доган відповідно до наказів № 375 від 07 вересня 2016 року, № 477 від 07 листопада 2016 року, № 385 від 09 березня 2017 року.

У справі № 522/17652/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сандора» про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності № 375 від 07 вересня 2016 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року відмовлено

у задоволенні позову. Указане рішення залишено в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року.

У справі № 522/23027/16-ц постановою Одеського апеляційного суду

від 23 липня 2019 року визнано незаконним та скасовано наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності № 477

від 07 листопада 2016 року. Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня

2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Сандора» на постанову Одеського апеляційного суду

від 23 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сандора» про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У справі № 522/14517/17 постановою Одеського апеляційного суду 16 січня 2020 року скасовано наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани ОСОБА_1 № 85 від 09 березня 2017 року.

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що наказ № 85

від 09 березня 2017 року та наказ № 477 від 07 листопада 2016 року про оголошення доган прийняті із порушеннями чинного законодавства, а також ними встановлено відсутність порушень ОСОБА_1 трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права.

Розпорядженнями № 38 від 10 лютого 2017 року (період виконання з 13 до

16 лютого 2017 року) та № 44 від 20 лютого 2017 року (період виконання

з 21 до 24 лютого 2017 року) вказано на необхідність здійснення звірки у зв`язку з закриттям фінансового року з рядом контрагентів відповідно до переліку.

10 лютого 2017 року ТОВ «Сандора» складено акт про відмову у виконанні ОСОБА_1 розпорядження № 38 від 10 лютого 2017 року, який підписано начальником відділу обліку розрахунків з ключовими покупцями ОСОБА_3 , начальником відділу продажу роздробу ОСОБА_4 , начальником відділу продаж опту ОСОБА_5 , начальником бюро прямих продажів ОСОБА_6

ОСОБА_1 було подано службову записку з проханням продовжити виконання з додаванням звіту щодо здійсненої роботи. 20 лютого 2017 року ОСОБА_1 було подано пояснення щодо затримки виконання звірки,

а також пояснення, що більшість звірок була здійснена.

01 березня 2017 року ОСОБА_1 було подано пояснення щодо затримки у виконанні звірки за розпорядженням № 44 від 20 лютого 2017 року, а також пояснення про те, що більшість звірок була здійснена. Також у поясненні було зазначено, що посадова інструкція старшого бухгалтера не містить положень щодо самостійного відвідування контрагентів безпосередньо бухгалтером.

14 березня 2017 року начальником відділу обліку розрахунків з ключовими покупцями ОСОБА_3 було направлено доповідну записку на ім`я головного бухгалтера з метою притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за невиконання посадової інструкції.

На підставі вказаної доповідної записки 14 березня 2017 року на ім`я директора по персоналу Пальгуєвої О. В. було направлено подання про звільнення ОСОБА_1 , підписане начальником відділу обліку розрахунків з ключовими покупцями ОСОБА_3 , погоджене головним бухгалтером ОСОБА_7 та керівником служби фінансового контролю

ОСОБА_8.

Згідно з п. 2.2 посадової інструкції № 194 старшого бухгалтера вбачається, що останній оформляє та видає акти звірок з покупцями та здійснює контроль по своєчасному поверненню.

Пунктом 6.4 зазначеної інструкції визначено, що старший бухгалтер має право запрошувати або за дорученням безпосереднього керівника від керівника та спеціалістів підрозділів підприємства інформацію та документи, для виконання своїх посадових обов`язків, забезпечення надання сприяння

у виконанні посадових обов`язків.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права

та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим,

а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України, така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Сандора» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року позов задоволено. Скасовано наказ ТОВ «Сандора» від 16 березня 2017 року № 136/2-у «Про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності

у вигляді звільнення»; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого бухгалтера фінансової служби ТОВ «Сандора» з 17 березня 2017 року; стягнено з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 17 березня 2017 року до 17 грудня

2021 року включно у розмірі 768 113,28 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2022 року в частині стягнення з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено. Стягнено з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період

із 18 березня 2017 року до 17 грудня 2021 року включно у розмірі

767 466,72 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

З урахуванням доводів касаційної скарги, ОСОБА_1 оскаржує постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на помилкове незастосування судом до спірних правовідносин пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), а також в частині визнання незаконним наказу про звільнення, посилаючись на відсутність повноважень у особи, яка його підписала.

Суди встановили, що звільнення позивача із займаної посади старшого бухгалтера фінансової служби на підставі наказу ТОВ «Сандора»

від 16 березня 2017 року № 136/2-у «Про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення» є незаконним, оскільки відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Відповідно до частин другої, третьої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100 (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абзац третій пункту 2 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок

і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вище оплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено

у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Отже, враховуючи вимоги зазначеної правої норми, необхідно зазначити, що підвищення саме посадового окладу (тарифної ставки) передбачає, відповідно, і коригування заробітної плати. При цьому розрахунок коефіцієнта коригування заробітної плати, який необхідно множити на суми виплат за період до підвищення, має здійснюватися при кожному підвищенні посадового окладу.

12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України

№ 1213, якою внесено зміни до Порядку № 100, зокрема, виключено його пункт 10.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію щодо необхідності застосування положень пункту 10 Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства, а також правила застосування пункту 10 Порядку № 100 у випадку, коли середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню як під час чинності, так і після втрати чинності пункту 10 Порядку № 100.

Так, підстави для застосування коефіцієнта підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні з 12 грудня 2020 року, тобто з дати набрання чинності Постанови № 1213, якою виключено пункт 10 Порядку № 100, а тому у площині спірних правовідносин до 11 грудня 2020 року середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із урахуванням відповідного коефіцієнта підвищення, оскільки до 11 грудня 2020 року пункт 10 Порядку № 100 був чинним і підлягав застосуванню.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 395/1186/16, від 22 лютого 2023 року у справі

№ 826/17709/14, від 25 січня 2023 року в справі № 826/17614/14, від 31 січня 2023 року в справі № 826/18038/14, від 02 лютого 2023 року в справі № 826/17491/14, від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14,

від 22 вересня 2021 року у справі № 234/1020/18 (на які, зокрема міститься посилання в касаційній скарзі) та інших.

З урахуванням релевантної практики Верховного Суду, положення частини другої статті 235 КЗпП України та пункту 10 Порядку № 100, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, необхідно дійти висновку, що якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі відбувалося підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

У справі, що є предметом перегляду, відхиляючи доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 10 Порядку

№ 100 при вирішенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд, виходячи з принципу диспозитивності та змагальності цивільного процесу, вважав, що вказані вимоги позивач не довела.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відноситься, зокрема принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Принцип диспозитивності (від пізньолатинського dispositivus - той, що розпоряджається) судочинства полягає у можливості осіб, які беруть участь у справі, вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів.

Розглядаючи принцип цивільного судочинства через призму ролі суду

в процесі, колегія суддів наголошує, що суд дійсно має владні повноваження

у процесі провадження по справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав

і виконання ними обов`язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи як це передбачено нормами процесуального закону.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).

Незважаючи на те, що у трудових правовідносинах діє презумпція вини роботодавця, у будь-якому випадку з дотриманням принципу диспозитивності та пропорційності кожна сторона при доведенні обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, не повинна зловживати своїми процесуальними правами, завдавати шкоди іншій стороні чи затягувати розгляд справи.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, із позовними вимогами ОСОБА_1 звернулася у квітні 2017 року.

17 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 Байло Є. С. подав до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області. При цьому просив поновити строк для подачі клопотання, посилаючись на необізнаність в юридичних аспектах цивільного процесуального законодавства (а. с. 165, 166 т. 2).

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси

від 17 листопада 2021 року у задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено у зв`язку з пропуском процесуального строку (а. с. 203, 204 т. 2).

На підтвердження своєї позиції щодо необхідності застосування пункту 10 Порядку № 100 позивач надала відповіді Державної фіскальної служби, з яких вбачається відсутність інформації щодо поставлення нею питання про підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів.

У прохальній частині апеляційної скарги представник ОСОБА_1

Байло Є. С. просив суд про витребування доказів.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року клопотання задоволено (а. с. 18-21 т. 4).

На виконання ухвали суду надано відповідь Державної податкової служби України, до якої долучено копії звітів з Єдиного соціального внеску за період

з березня 2017 року до грудня 2020 року та таблиці № 5 до звітів з Єдиного соціального внеску за період з березня 2017 року до другого кварталу

2022 року (змінилася форма звітності та строки подання поквартально). Також зазначено, що у зв`язку з великим об`ємом інформації можливий лише перегляд звітів, а для вивантаження таких звітів за період 2021-2022 роки

з системи АІС «Податковий блок» відсутня технічна можливість (а. с. 121-124 т. 4).

Дослідивши вказані докази у їх сукупності, установивши відсутність відомостей про підвищення тарифних ставок і посадових окладів за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі, а також відсутність обґрунтованого клопотання про витребування цих доказів у роботодавця за період розгляду справи з 2017 року до 2022 року, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про недоведеність такої вимоги позивачем та відсутність правових підстав для коригування розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15, від 30 червня 2021 року у справі

№ 826/17798/14, від 22 вересня 2021 року у справі № 234/1020/18, не знайшли свого підтвердження, оскільки вимога про здійснення перерахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі пункту

10 Порядку № 100 у зв`язку з підвищенням, на думку заявниці, тарифних ставок і посадових окладів, у контексті цієї справи позивачем не доведена.

Оскільки позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували здійснення роботодавцем підвищення розміру тарифних ставок і окладів у період з 17 березня 2017 року (день звільнення позивача) до 17 грудня

2021 року (день ухвалення рішення судом першої інстанції), зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, їм надавалась оцінка, тому такі доводи касаційної скарги є необґрунтованими. При цьому позивач належним чином не обґрунтувала порушення нею процесуальних строків звернення до суду першої інстанції з метою витребування необхідних доказів, оскільки її інтереси представляв адвокат Парапан Є. В. (відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 серпня 2017 року), отже, аспекти юридичної обізнаності були дотримані.

Досліджуючи питання дотримання балансу інтересів сторін у цій справі,

з урахуванням принципу співмірності та пропорційності, колегія суддів робить висновок про дотримання балансу інтересів сторін, ураховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 767 466,72 грн. Отже, судами ухвалено справедливі рішення та стягнено достатню суму компенсації середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням працівника.

Доводи касаційної скарги про необхідність змінити постанову в частині відмови в задоволенні позову щодо компетенції особи, яка підписала наказ про звільнення, колегія суддів відхиляє за їх безпідставністю, оскільки при зверненні до суду ОСОБА_1 факт підписання наказу № 136/2-у уповноваженою особою не ставився під сумнів.

Крім того спірний наказ про звільнення позивача скасований, а тому вказані посилання не мають правового значення та не впливають на результат вирішення справи по суті спору, оскільки порушене право позивача поновлено шляхом скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводівзаявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин у процесуальному сенсі, а доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на законність

і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають та не спростовують висновків апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,

а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права, переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України з урахуванням екстраординарного характеру касаційного перегляду знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Байло Євген Сергійович, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк