Ухвала

від 22.02.2024 по справі 520/23807/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 520/23807/21

касаційне провадження № К/990/5056/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області (далі - Управління) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 та постанову Другий апеляційного адміністративного суду від 10.01.2024 у справі № 520/23807/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "K.I.T.LTD" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень,

УСТАНОВИВ:

Управління 09.02.2024 подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 та постанову Другий апеляційного адміністративного суду від 10.01.2024.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту першого частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Скаржником у касаційній скарзі вказано підстави касаційного оскарження пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Щодо пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України контролюючий орган у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 198.5 статті 198 ПК України, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», без врахування висновків у постанові Верховного Суду від 19.04.2019 у справі №803/236/15-а, від 21.10.2019 у справі № 0540/7843/18-а, від 09.10.2020 у справі № 826/11085/18.

Щодо пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України контролььчий орган у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення пункту 198.5 статті 198 ПК України та пункт 16 розділу ІІ Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879, щодо застосування якого, станом на сьогодні, відсутній висновок Верховного Суду у контексті визначення обов`язку платника податків проводити інвентаризацію в присутності контролюючого органу та надавати до перевірки матеріали за результатами такої інвентаризації які відповідають дійсності та співставлення їх з даними бухгалтерського обліку.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Фактично, у касаційній скарзі контролюючий орган висловлює незгоду саме зі здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України та не може бути визнано належним обґрунтуванням неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (обов`язкової умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Так, усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогами касаційної скарги щодо скасування судових рішень/рішення і ухвалення нового має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень/рішення у взаємозв`язку з усіма висновками, які стали підставою для задоволення/відмови у задоволенні позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Верховний Суд також зауважує, що суди в оскаржуваних відповідачем рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 та постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2024 урахували правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.2019 у справі № 820/817/17, від 06.02.2020 у справі № 807/1556/17, від 22.02.2022 у справі № 420/12859/21, проте скаржником не аргументовано, у чому, на його думку, полягає помилковість застосування судами цих позицій.

Відповідно до приписів КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржником на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

В цілому доводи зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, прийнятність доводів про ненадання оцінки усім доказам у справі можливе виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у касаційній скарзі не викладено.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Керуючись статтею 332 КАС України, Суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області повернути.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, а копію касаційної скарги залишити у суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.І. Бившева