Постанова

від 06.02.2024 по справі 2-9965/07

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/136/24

Справа № 2-9965/07

Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 , представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріхаус Україна» про визнання права власності на приміщення підвалу, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Шенцевої О.П. 14 грудня 2007 року у м. Одеса,

встановила:

У грудні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на приміщення підвалу, площею 125,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_4 посилалась на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 . Крім того, вона отримала заяву, належним чином завірену, від всіх співвласників квартир будинку АДРЕСА_1 , про відчуження ними на її користь приміщення підвалу, загальною площею 125,6 кв.м., який знаходиться у зазначеному будинку. ОСОБА_4 користується цим приміщенням і провела в ньому ремонтні роботи для поліпшення санітарно-технічних умов цього приміщення. Оскільки згідно рішення Конституційного суду України з 02 березня 2004 року № 4-4-«У справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 і інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», допоміжні приміщення (комори, сараї, підвали й т.д.) передаються у власність квартиронаймачів безкоштовно і окремо приватизації не підлягають», тобто фактично власниками вищевказаного підвалу є мешканці будинку АДРЕСА_1 , враховуючи волевиявлення останніх про передачу ОСОБА_4 у власність приміщення вказаного підвалу, позивач вважає себе власником вищевказаного приміщення.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на підвальне приміщення, площею 125,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що апелянт, як власник квартири, розташованої у будинку АДРЕСА_1 , у встановленому порядку набув право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення цього будинку. Крім того, судом першої інстанції не було з`ясовано, чи існує у ОСОБА_4 право одноосібної власності на спірне приміщення підвалу, за захистом якого вона звернулася до суду, чим воно підтверджується, ким визнається або оспорюється.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції взагалі не з`ясовував, чи існує у ОСОБА_4 право одноосібної власності на спірне приміщення підвалу, за захистом якого вона звернулася до суду, чим воно підтверджується, ким визнається або оспорюється. Та обставина, що позивачка вважає себе власником приміщення підвалу, не надає їй права приватної власності на нього. Твердження ОСОБА_4 про те, що нею отримано заяву співвласників квартир будинку АДРЕСА_1 про передачу їй у власність приміщення підвалу загальною площею 125,6 кв.м., на яку послався суд у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, вочевидь не може вважатися нотаріально посвідченою згодою співвласників. Вказане свідчить, що позивачка не довела належними і допустимими доказами свого права власності на спірне приміщення, за захистом якого вона звернулася до суду.

У апеляційній скарзі представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у даному випадку відповідачами повинні були виступати Одеська міська рада, як безпосередній власник спірного майна, та Департамент комунальної власності Одеської міської ради, як орган, який розпоряджається та здійснює управління таким майном. Однак, ані судом першої інстанції, ані позивачем до участі у справі не було залучено вищевказані органи місцевого самоврядування, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення, яким фактично порушено права та охоронювані законом інтереси саме територіальної громади м. Одеси в особі вказаних органів місцевого самоврядування.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що апелянт, як власник квартири, розташованої у будинку АДРЕСА_1 , у встановленому порядку набув право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення цього будинку. Таким чином, встановлене рішенням суду право одноосібної власності ОСОБА_4 на спірне приміщення підвалу порушує право апелянта, як співвласника такого приміщення.

Сторони про розгляд справи на 06 лютого 2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріхаус Україна», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріхаус Україна», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 та представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягають частковому задоволенню, а провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 підлягає закриттю, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2003 року, є власником квартири АДРЕСА_2 .

Згідно довідки КП ДЕЗ «Фонтанський» № 475 від 18 грудня 2003 року, ОСОБА_4 з 01 жовтня 2003 року є користувачем підвального приміщення у будинку АДРЕСА_1 .

З метою повного та об`єктивного розгляду даної справи, ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року було витребувано з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Департаменту архівної справи та діловодства, відомості про статус (нежитлове або допоміжне) підвального приміщення, розташованого в корпусі 3 буднику АДРЕСА_1 .

З наданої Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради відповіді вбачається, що згідно розпорядження Приморської районної адміністрації м. Одеси від 30 травня 2006 року №1196 «Про дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_2 , під офіс», було: надано ОСОБА_4 дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_2 , під офіс, згідно з наданим проектом; зобов`язано оформити дозвіл на виконання робіт в інспекції ДАБК; завершення робіт по реконструкції квартири АДРЕСА_2 , пред`явити державній приймальній комісії по прийняттю об`єкту до експлуатації.

При цьому, як вбачається із даного розпорядження, реконструкція квартири АДРЕСА_3 передбачала і реконструкцію підвального приміщення житлового будинку по АДРЕСА_1 .

З проекту реконструкції квартири АДРЕСА_2 , під офіс, розробленого проектною організацією МПП «Рубікон» вбачається, що реконструкції та перепланіровці під офісні приміщення підлягають квартира АДРЕСА_3 та підвальне приміщення, що розташоване під квартирою.

З Висновку б/н від 08 грудня 2003 року Управління архітектури та містобудівництва щодо об`єкту: реконструкція квартири та приміщення підвалу для розміщення офісів за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що робочий проект реконструкції вказаних приміщень був погоджений для подальшого використання. У цьому ж Висновку зазначено, що правовстановлюючі документи на підвальні приміщення ОСОБА_4 необхідно оформити у встановленому порядку до початку будівельних робіт.

У наступному ОСОБА_4 , згідно дозволів на виконання реконструкції її квартири під офіс, виданих Управлінням архітектури та містобудівництва № 417/06 від 08 серпня 2006 року, Приморської районної адміністрації № 1196 від 30 травня 2006 року, Управлінням з питань охорони об`єктів культурної спадщини № 1-я/70, Державної санітарно-епідеміологічної служби м. Одеси № 3/2816 від 04 листопада 2002 року, було проведено реконструкцію квартири АДРЕСА_2 , та підвальних приміщень, розташованих під нею, під офіс.

Крім того, позивачкою отримано заяву співвласників квартир будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , про передачу у її власність приміщення підвалу загальною площею 125, 6 кв.м. Вказана заява оформлена у простій письмовій формі та не засвідчена нотаріально.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 10 ч. 2 Закону України з 10 червня 1992 року «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинків. Допоміжні приміщення (комори, сараї, і ін.) передаються у власність квартиронаймачів безкоштовно й окремо приватизації не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 є власником вищевказаного приміщення підвалу і за нею слід визнати право власності на це приміщення.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з наступних підстав.

Об`єктами права власності є будь-які речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

Згідно із ст. 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

За ст. 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 2 ст. 383 ЦК України унормовано, що власник квартири може, на свій розсуд, здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

За нормами ЦК України, підставами виникнення (набуття) права власності є різні правостворюючі юридичні факти або правовідносини.

Згідно із ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, нежитлові приміщення тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 332 ЦК України регулюється питання набуття права власності на перероблену річ. Об`єкт, на який набувається право власності в результаті переробки, визнається новою річчю.

Виникнення права власності на нову річ (новостворене нерухоме майно) урегульовано ч. 2 ст. 331 ЦК України, в якій зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди) виникає у момент завершення будівництва даного об`єкта. У разі якщо законом або договором передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації або державної реєстрації, то право власності на дане майно виникає з моменту прийняття до експлуатації або державної реєстрації.

Колегія суддів зазначає, що на момент звернення до суду з даними позовними вимогами, у грудні 2007 року, ОСОБА_4 мала розроблений проектною організацією проект щодо реконструкції квартири АДРЕСА_2 , та не була позбавлена можливості прийняти новоутворений об`єкт нерухомості до експлуатації у позасудовому порядку, що позивачкою зроблено не було, а правові підстави для визнання за нею права власності на приміщення підвалу в судовому порядку - відсутні.

Щодо порушеного права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 червня 2003 року зареєстрованого і записаного у реєстрову книгу за № НОМЕР_1 , ОСОБА_2 є власником кв. АДРЕСА_6 у тому ж будинку на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 2007 року зареєстрованого і записаного у реєстрову книгу за №8-20366.

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У ч. 1 та 2 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011, положення п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво - або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

При цьому, згідно пункту 4 вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

Положеннями ст. 382 ЦК України встановлено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відтак, власнику квартири у будинку не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із доводами апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що визнання права власності за ОСОБА_4 на підвальне приміщення, площею 125,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, зокрема апелянтів, на користування спірним приміщенням підвалу.

Щодо порушеного права Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1 та 3 ст. 13 ЦПК України ).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч. 2 ст. 48 ЦПК України ).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Згідно ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в ч. 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Отже, наведеними нормами процесуального закону визначено, що вирішення питання щодо заміни належного відповідача, залучення до участі у справі співвідповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 зазначила відповідачем лише ОСОБА_5 .

Однак, колегія суддів враховує, що безпосереднім власником спірного приміщення підвалу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є Одеська міська рада, а Департамент комунальної власності Одеської міської ради, як орган, який розпоряджається та здійснює управління таким майном.

Однак, позивач не заявляла клопотання про залучення Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до участі у справі в якості співвідповідачів, а суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув.

Згідно зі ст. 175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов`язаний зазначити належний склад відповідачів у позові.

Тлумачення ст. 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, спір про визнання права власності на приміщення підвалу виник у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 вважає, що оскільки вона користується цим приміщенням і провела в ньому ремонтні роботи для поліпшення санітарно-технічних умов цього приміщення, то позивач має право на визнання за нею права власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Проте відповідачем до участі у справі залучено лише ОСОБА_5 , який не є власником приміщення підвалу, та не залучено в якості відповідача власника, якого це рішення безпосередньо стосується - Одеську міську раду. Між тим, вимоги про визнання права власності на спірне майно прямо впливають на права та інтереси Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, як органу, який розпоряджається та здійснює управління майном, належним територіальній громаді.

Тобто, у позові ставиться питання про права та обов`язки Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, які не були залучені до участі в справі в якості співвідповідачів.

Щодо правових підстав оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2007 року представником ОСОБА_1 .

Як вбачається із матеріалів справи, апелянт ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та обов`язки як співвласника багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, колегія суддів зазначає, що з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 став власником квартири АДРЕСА_7 , 26 лютого 2010 року на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2009 року у справі №2-2658/09.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що спірні правовідносини, з приводу яких ухвалено оскаржуване рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2007 року, виникли до набуття у 2010 році ОСОБА_1 права власності на квартиру у будинку по АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим вказаним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки апелянта у цій справі не могли бути вирішені.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованості рішення суду, недоведеності підстав для задоволення позовних вимог, тощо, - не мають правового значення для вирішення даної справи, оскільки колегія суддів при розгляді даної справи виходить виключно із наявності чи відсутності факту впливу рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2007 року на права та інтереси ОСОБА_1 .

З огляду на відсутність факту порушення прав та обов`язків ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2007 року, колегія суддів доходить до висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 .

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим апеляційні скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 , представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягають частковому задоволенню, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2007 року підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .

Крім того, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 121,50 гривень.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріхаус Україна» про визнання права власності на приміщення підвалу, закрити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2007 року скасувати.

Постановити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріхаус Україна» про визнання права власності на приміщення підвалу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595), судовий збір у розмірі 121,50 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 22 лютого 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе