Рішення

від 12.02.2024 по справі 179/1515/23

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

179/1515/23

2/179/76/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2024 року смт. Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кравченко О.Ю.

секретар судового засідання Ахтієва Р.С.

за участю:

представника позивача Салтисюка Ю.В. ,

представника відповідача Савченко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Салтисюк Ю.В., звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач є власником земельної ділянки площею 4,810 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (попередня назва Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області), на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ДП №047528, виданого 02.03.2001 року Жданівською сільською радою. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222382500:026002:0333 за позивачем здійснена 15.11.2017 року, номер запису про право власності 23513481.

У вересні 2006 року до матері Позивача - ОСОБА_4 , звернулись представники ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер», які висунули пропозицію укласти з товариством договір оренди належної позивачу земельної ділянки, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333.

Здійснюючи спілкування виключно з матір`ю позивача - ОСОБА_4 , представник ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» домовились з нею про укладення договору оренди земельної ділянки, що належить позивачу та відповідно підписали вказаний договір 30.09.2006 року.

Зазначає, що позивачу не було відомо про обставини укладання договору оренди земельної ділянки та умови його укладення, так як всі перемовини з цього приводу проводилися між ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» та ОСОБА_4 .

Договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333 від 30.09.2006 року було підписано керівником ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «ФЕРМЕР» та від імені орендодавця підпис поставлено його матір`ю, ОСОБА_4 .

Аналогічним чином підписи в додатках до договору оренди земельної ділянки у вигляді акту встановлення меж земельної ділянки та розрахунку по орендній платі від імені власника земельної ділянки (орендодавцем) були проставлені ОСОБА_4 .

Договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222382500:02:002:0333 від 30.09.2006 року, був зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року за №040712300205.

Зазначає, що ОСОБА_4 ніколи не наділялась повноваженнями представляти інтереси позивача ні на підставі договору, ні на підставі закону, акту органу юридичної особи чи з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Таким чином, вбачається, що договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222382500:02:002:0333 від 30.09.2006 року ніколи не підписувався з позивачем та відповідно не може виражати його волю. Тому вказаний неправомірний спосіб укладання правочину порушує права ОСОБА_3 , як власника земельної ділянки.

Враховуючи, що позивач договір оренди від 30.09.2006 року не підписував, відповідно, істотні умови цього договору не погоджував, необхідно зробити висновок, що у ОСОБА_3 було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору.

Також зазначає, що за умовами договору оренди земельної ділянки від 30.09.2006 року в подальшому позивач отримував від орендаря орендну плату, так як вважав, що договір було укладено на законних підставах, про що його запевняли посадові особи ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер».

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач, як власник земельної ділянки кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, вважає, що своє порушене право, яке полягає у безпідставному утриманні належної йому земельної ділянки з боку відповідача, необхідно захистити шляхом пред`явлення позову про визнання оскаржуваного договору недійсним, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Оскільки оскаржуваний договір оренди відповідно до вимог закону є недійсним, скасуванню державної реєстрації також підлягають всі додаткові угоди, укладені до нього, так як вони є додатками та невід`ємними частинами основного договору.

На підставі викладеного позивач просить суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, укладений 30.09.2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер», відомості про який зареєстровано в ДП «Центр державного земельного кадастру» 05.02.2007 року за №04012300205 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 23513561 від 15.11.2017 року;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 4,810 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, згідно договору оренди земельної ділянки, виданого 30.09.2006 року; додаткової угоди, серія та номер 1, виданої 07.07.2011 року; додаткової угоди №2/475/17, виданої 04.09.2017 року; додаткової угоди №3/17/21, виданої 01.07.2021 року, укладених між ОСОБА_3 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер», здійснену на підставі рішення державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець О.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про інше речове право 23513561, дата державної реєстрації 15.11.2017 року;

- усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою площею 4,810 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, шляхом зобов`язання ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» звільнити вказану земельну ділянку від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур, надавши безперешкодний доступ до земельної ділянки позивачу.

22 вересня 2023 року представник відповідача ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» Савченко В.П. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначає, що відповідач не оспорює підписання спірного договору оренди земельної ділянки, додатку 1 до договору оренди в якому визначені розрахунки по орендній платі, а також акту передачі земельної ділянки орендареві та встановлення меж земельної ділянки від імені орендодавця не позивачем, а його матір`ю, ОСОБА_4 .

Разом з тим, вказує на те, що 07 липня 2011 року особисто позивачем укладено з відповідачем додаткову угоду №1 до спірного договору оренди, зареєстровану відділом Держкомзему у Магдалинівському районі 29.11.2011 року. Додатковою угодою сторони частково змінили редакцію умов договору.

04 вересня 2017 року позивачем особисто укладено з відповідачем додаткову угоду №2/475/17 до спірного договору оренди, якою сторони внесли ряд змін в умови договору.

01 липня 2021 року представником позивача за довіреністю укладено з відповідачем третю додаткову угоду №3/17/21 до спірного договору оренди, якою сторони внесли чергові зміни в умови договору.

Зазначені додаткові угоди зареєстровані державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації. Для їх реєстрації позивачем наданий паспорт та реєстраційну картку платника податків.

Додаткові угоди свідчать про обізнаність позивача щодо спірного договору оренди, його змісту, умов та про його згоду, як орендодавця на укладання та існування такого договору на істотних умовах, визначених ст.203 ЦК України для чинності цього правочину.

З моменту укладення договору оренди до звернення з позовом про визнання його недійсним минуло понад 17 років (з 05.02.2007 по 24.08.2023). Весь цей час сторони виконували умови договору, і його дійсність позивачем не оспорювалася, пропозицій від позивача про розірвання договору та повернення йому земельної ділянки не находило.

Відповідач сплачував за позивача земельний податок з орендованої земельної ділянки.

Позивач особисто, його батько ОСОБА_5 за довіреністю, мати ОСОБА_4 та довірена особа - ОСОБА_6 за довіреністю, отримували від відповідача згідно умов договору орендну плату у грошовій, натуральній та відробітковій формах оплату у розмірах та у строки, визначені спірним договором оренди.

За вказаних обставин, у позивача немає підстав стверджувати, що укладення договору оренди не відповідало його волевиявленню. За обставинами справи очевидно, що ОСОБА_4 підписала від імені сина (позивача) договір оренди, діючи в його майнових інтересах про що не міг не знати останній, який мешкає з нею в одному селі.

Дії позивача щодо надання: державного акту на земельну ділянку, паспорту, облікової картки платника податків для реєстрації договору оренди і додаткових угод до нього, виконання умов договору оренди, укладання додаткових угод до договору, отримання орендної плати, покладення обов`язку сплати земельного податку на відповідача, відсутність тривалий час заперечень договору, свідчать про його схвалення дій матері ( ОСОБА_4 ) щодо укладення спірного договору оренди.

Обізнаність позивача щодо укладення договору оренди, про його умови, виконання сторонами умов договору, особисте внесення змін в умови договору шляхом укладення додаткових угод, отримання орендної плати, виключають підстави визнання договору недійсним, визначені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

Враховуючи дії відповідача, які свідчать про схвалення ним укладеного матір`ю договору оренди земельної ділянки, відповідач вважає, що законні підстави для визнання спірного договору недійсним, відсутні.

Крім того представник відповідача вказує на те, що позивач пропустив встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності звернення до суду, про застосування якого представником відповідача подана окрема заява.

Ухвалою суду від 28.08.2023 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06.10.2023 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою від 06.10.2023 року клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 20.10.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухав пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст.ст.12 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

За змістом ст.ст.77,78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст.12, ч.1 ст.81, 84 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 4,810 га з кадастровим номером 1222382500:02:002:0333 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (попередня назва Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області), що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ДП №047528, виданого 02.03.2001 року Жданівською сільською радою (а.с.13).

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1222382500:02:002:0333 за позивачем здійснена 15.11.2017 року, номер запису про право власності 23513481 (а.с.14).

30 вересня 2006 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» (орендар) укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років. Вказаний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року за №040712300205 (а.с.16-23).

У судовому засіданні встановлено та не заперечується відповідачем, що вказаний договір оренди земельної ділянки підписаний не позивачем, а його матір`ю, ОСОБА_4

07 липня 2011 року між позивачем ОСОБА_3 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» укладено додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки від 05.02.2007 року №040712300205, за умовами якої сторони внесли зміни до спірного договору оренди щодо строку його дії - 14 років з дати його державної реєстрації в Книзі записів державної реєстрації договорі оренди землі Магдалинівському відділі Дніпропетровської філії державної підприємства «Центр державного земельного кадастру» (а.с.24). Вказана додаткова угода підписана особисто позивачем (орендодавцем).

13.01.2013 року позивачем ОСОБА_3 видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С.В., зареєстрована в реєстрі за №128, якою позивач уповноважує ОСОБА_5 одержувати у встановлені договорами строки плату за користування землею площею 4,810 на території Жаданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровській області у грошовій та/або натуральній формі, розписуватися з нього, в тому числі в одержанні грошей або товарів з правом подавати від його імені всі необхідні документи, довідки, заяви; одержувати гроші та/або товари; проводити від його імені всі необхідні розрахунки, а також виконувати всі інші дії і формальності, пов`язані з цією довіреністю. Довіреність видана строком до 31.01.2023 року (а.с.59).

04 вересня 2017 року позивачем особисто укладено з відповідачем додаткову угоду №2/475/17 до спірного договору оренди землі від 05.02.2007 року №040712300205, якою сторони внесли зміни до спірного договору, зокрема щодо строку його дії - 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації, розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін (а.с.25). Вказана додаткова угода підписана особисто позивачем (орендодавцем).

05.09.2017 року позивачем ОСОБА_3 видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С.В., зареєстрована в реєстрі за №2328, якою позивач уповноважив ОСОБА_6 на укладення від його імені як «орендодавця» договору/договорів строкового платного користування (оренди) належної йому на праві власності земельної ділянки площею 4,8100 га, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с/рада Жданівська, кадастровий №1222382500:02:002:0333. Довіреність видана строком до 05 вересня 2027 року (а.с.60).

01 липня 2021 року представником позивача за довіреністю, ОСОБА_6 укладено з відповідачем додаткову угоду №3/17/21 до договору оренди землі від 05.02.2007 року №040712300205, якою сторони внесли зміни до окремих положень спірного договору оренди землі, виклавши їх у новій редакції, зокрема щодо строку його дії, розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін (а.с.26-27).

Вказані додаткові угоди зареєстровані державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №265020706 від 08.07.2021 року (а.с.61-62).

За вказаним договором оренди землі позивач ОСОБА_3 отримував орендну плату від відповідача у грошовій та натуральній формі, що підтверджується платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами за 2008-2018 рік. Також, у судовому засіданні встановлено, що у 2018 році позивач отримав орендну плату наперед за три роки, що підтверджується копію відомості на виплату готівки №0000000012 від 05.10.2018 (а.с.64-84).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 (мати позивача) суду пояснила, що її син має у власності земельний пай, який перебуває в оренді у ТОВ «Фермер». Спірний договір оренди землі від 30.09.2006 року підписала вона, оскільки її син мешкає у місті з 2005 року. Про те, що вона підписала договір оренди землі син знав, вона з ним це узгоджувала, та він не заперечував. Орендну плату отримувала вона та батько, оскільки сину це було не потрібно.У 2017 році син взяв орендну плату за декілька років наперед, тому з 2018 року вона орендної плати не отримує. З позовом до суду син звернувся тому, що хоче сам обробляти свою землю та землю батька.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 посилається на те, що договір оренди земельної ділянки, укладений 30.09.2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» є недійсним, оскільки підпис від імені ОСОБА_3 у договорі оренди виконаний не ним, а його матір`ю, ОСОБА_4 , яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії, тобто договір укладений без волевиявлення орендодавця.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року по справі № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Судом встановлено, що позивач не підписував договір оренди земельної ділянки площею 4,810 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:033, укладений 30.06.2006 року з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» та зареєстрований в ДП «Центр державного земельного кадастру» 05.02.2007 року за №04012300205, однак отримував орендну плату за здачу в оренду земельної ділянки (особисто та через представників), а також підписав додаткові угоди до спірного договору №1 від 07.07.2011 року, №2/475/17 від 04.09.2017 року та уповноважив представника на підписання додаткової угоди №3/17/21 від 01.07.2021 року.

Отже, виходячи з вищевикладених правових висновків, суд вважає, що, оскільки умови договору оренди землі від 30.06.2006 року, який зареєстрований в ДП «Центр державного земельного кадастру» 05.02.2007 року за №04012300205, були фактично виконані обома сторонами, позивачем - передачею земельної ділянки, а відповідачем ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» - платою за оренду земельної ділянки, даний договір оренди не може вважатися неукладеним, оскільки фактично виконувався сторонами правочину.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

У постанові КЦС ВС від 20.10.2020 року в справі №450/2286/16-ц, суд зробив висновок, що коли особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Судом встановлено, що спірний договір оренди земельної ділянки, хоча і не був підписаний позивачем, але позивач був обізнаний щодо укладення договору оренди, про його умови, особисто вносив зміни в умови договору шляхом укладення додаткових угод та отримував орендну плату. Суд також звертає увагу на те, що з моменту укладення договору оренди землі до звернення з позовом про визнання його недійсним минуло понад 17 років, та весь цей час сторони виконували умови договору, і його дійсність позивачем не оспорювалася.

Очевидно, що дії позивача, який не оспорює факт підписання ним Додаткової угоди № 1 від 07.07.2011 року, Додаткової угоди від 04.09.2017 року та його представником за довіреністю Додаткової угоди від 01.07.2021 року №3/17/21 до спірного договору оренди земельної ділянки, а також факт отримання орендної плати за умовами договору, при цьому стверджує, що договір між сторонами є недійсним, просить скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно договору оренди земельної ділянки та додаткових угод, а також усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, є недобросовісними.

Суд погоджується з доводами представника відповідача щодо недобросовісної поведінки позивача, оскільки позов визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, про усунення перешкод у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою, скасування державної реєстрації речового права суперечить попередній поведінці позивача, який передав земельну ділянку в користування, уклав додаткові угоди та отримував плату за користування земельною ділянкою.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності та відповідно відмови у задоволені позову з цих підстав, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до вимог статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19).

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову по суті пред`явлених вимог, а тому клопотання представника відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати покладаються на позивача. Відповідачами не було заявлено вимог щодо стягнення з позивача понесених ними судових витрат.

Керуючись ст. ст. 12,13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер», ЄДРПОУ 30912210, юридична адреса, Дніпропетровська оласть, Новомосковський район, с.Жданівка, вул.Вишнева, буд.1.

Повний текст рішення суду складений 22.02.2024 року.

Суддя О.Ю. Кравченко