Постанова
від 15.01.2025 по справі 179/1515/23
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 cічня 2025 року

м. Київ

справа № 179/1515/23

провадження № 61-13597св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Салтисюк Юрій Валерійович,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Юрія Валерійовича, на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у складі судді Кравченко О. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» (далі - ТОВ «СП «Фермер», товариство) про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки, площею 4,810 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - Магдалинівська СР), до зміни назви - Жданівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області(далі - Жданівська СР),

на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ДП

№ 047528, виданого 02 березня 2001 року Жданівською СР. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222382500:026002:0333, за ним здійснена 15 листопада 2017 року, номер запису про право власності 23513481.

У вересні 2006 року до його матері - ОСОБА_2 , звернулися представники

ТОВ «СП «Фермер»із пропозицією укласти з ними договір оренди вказаної вище земельної ділянки, належної йому на праві власності.

ОСОБА_2 погодилася на пропозицію представників товариства та замість нього підписала договір оренди земельної ділянки від 30 вересня 2006 року, строком

на 7 років, про що йому відомо не було, як і не були відомі йому ані обставини,

ані умови укладення договору оренди.

В аналогічний спосіб було виготовлено акт встановлення меж земельної ділянки

та розрахунок з орендної плати від імені власника земельної ділянки, за підписом ОСОБА_2 замість нього.

Договір оренди земельної ділянки від 30 вересня 2006 року зареєстровано

05 лютого 2007 року Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 040712300205.

Зазначав, що саме його мати ( ОСОБА_2 ) підписала вказаний договір оренди земельної ділянки, так як представники товариства ввели її в оману, і, як наслідок, було введено в оману і його, оскільки оспорюваний договір підписаний замість нього неуповноваженою на те особою. Він не виражав свою волю при укладанні договору оренди від 30 вересня 2006 року, що порушує його права, як власника земельної ділянки.

Уважав, що йому, як власнику земельної ділянки, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, необхідно захистити своє порушене право, яке полягає

у безпідставному утриманні товариством належної йому земельної ділянки, шляхом звернення до суду з позовом про визнання оскаржуваного договору недійсним, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Оскільки оскаржуваний договір оренди відповідно до вимог закону є недійсним,

на його думку, скасуванню також підлягають і всі державні реєстрації додаткових угод, укладених до вказаного договору, оскільки вони, у свою чергу, є додатками

та невід`ємними частинами основного договору.

У зв`язку із зазначеним ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, укладений 30 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СП «Фермер»», відомості про який зареєстровано державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року за № 04012300205 та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 23513561 від 15 листопада 2017 року;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки,

площею 4,810 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, згідно з: договором оренди земельної ділянки, виданого 30 вересня 2006 року; додаткової угоди, серія та номер 1, виданої 07 листопада 2011 року; додаткової угоди № 2/475/17, виданої 04 вересня 2017 року; додаткової угоди № 3/17/21, виданої 01 липня 2021 року, укладених між ним та ТОВ «СП «Фермер», здійснену на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про інше речове право 23513561, дата державної реєстрації 15 листопада 2017 року;

- усунути йому перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою, площею 4,810 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, що розташована на території Магдалинівської СР, шляхом зобов`язання ТОВ «СП «Фермер» звільнити вказану земельну ділянку від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур, надавши безперешкодний доступ до земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 12 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Ю. В., залишено

без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції,

з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що договір оренди земельної ділянки, хоча і не був підписаний позивачем, що не заперечується сторонами, проте останній був обізнаний щодо його укладення, йому були відомі його умови, він особисто вносив зміни до умов договору шляхом укладення додаткових угод до нього та регулярно отримував орендну плату. Договір оренди землі не може вважатися неукладеним, так як виконувався сторонами.

З моменту укладення договору оренди землі до звернення ОСОБА_1 до суду

із позовом про визнання його недійсним минуло понад 17 років, весь цей час сторони виконували умови договору, його дійсність позивачем не оспорювалася.

Дії позивача, який не оспорює факт підписання додаткових угод до договору оренди земельної ділянки, а також факт отримання орендної плати за умовами договору, стверджуючи, що договір між сторонами є недійсним, недобросовісні. При цьому вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки згідно з договором оренди земельної ділянки та додаткових угод, а також про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою також указують на його недобросовісну поведінку. Тому обставини, викладені у позові ОСОБА_1 ,

на думку суду, суперечать попередній поведінці позивача, який передав земельну ділянку в користування відповідача, уклав додаткові угоди з відповідачем

та регулярно отримував плату за користування земельною ділянкою.

Суди попередніх інстанцій не застосували строк позовної давності у зв`язку

із встановленням відсутності порушення прав позивача.

При вирішення спору суди попередніх інстанцій застосували норми ЦК України

та Закону України «Про оренду землі», послалися на відповідну практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Салтисюк Ю. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги

ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року визнано наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Салтисюком Ю. В., підстави для поновлення строку

на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу залишено без руху

із наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Ю. В., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Салтисюку Ю. В., строк на касаційне оскарження рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи

179/1515/23 із Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Ю. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку

про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, помилково не прийняв до уваги той факт, що первісний договір оренди земельної ділянки було підписано не позивачем, а його матір`ю - ОСОБА_2 та, відповідно, передано відповідачеві у користування, без погодження із ОСОБА_1 , який є власником спірної земельної ділянки, на що позивач неодноразово звертав увагу судів попередніх інстанцій.

Оскільки ОСОБА_2 не мала повноважень на укладення договору оренди землі щодо земельної ділянки, власником якої є позивач, а також з урахуванням того,

що позивачем договір оренди землі не підписувався, такий договір є недійсним

в силу вимог закону.

Крім того, позивач не був ознайомлений із істотними умовами договору землі,

він не володів інформацією про укладення цього договору, всі рішення стосовно його укладення та підписання були прийняті одноособово його матір`ю -

ОСОБА_2 , без його згоди.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінку спірному договору саме в контексті його відповідності закону та зробили помилкові висновки про наявність волевиявлення позивача на укладення та подальше виконання договору саме в межах тих істотних умов, які були визначені в спірному договорі.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 4,810 га,

з кадастровим номером 1222382500:02:002:0333 із цільовим призначенням -

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована

на території Магдалинівської СР, відповідно до Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ДП №047528, виданого 02 березня 2001 року Жданівською СР (а. с. 13).

Державну реєстрація права власності на вказану земельну ділянку

за ОСОБА_1 здійснено 15 листопада 2017 року, номер запису про право власності 23513481 (а. с. 14).

30 вересня 2006 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ «СП «Фермер», як орендарем, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком

на 7 років.

Указаний договір оренди земельної ділянки зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року за № 040712300205 (а. с. 16-23).

Договір оренди земельної ділянки підписаний не ОСОБА_1 , а його матір`ю - ОСОБА_2

07 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СП «Фермер» укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 05 лютого 2007 року

№ 040712300205, за умовами якої сторони внесли зміни до вказаного договору оренди щодо строку його дії - 14 років із дати його державної реєстрації у Книзі записів державної реєстрації договорі оренди землі. Вказана додаткова угода підписана особисто ОСОБА_1 , як орендодавцем (а. с. 24).

13 січня 2013 року ОСОБА_1 видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В.,

яка зареєстрована в реєстрі за № 128, якою ОСОБА_1 уповноважив

ОСОБА_3 одержувати у встановлені договорами строки плату за користування землею, площею 4,810 га, на території Жаданівської СР у грошовій

та/або натуральній формі, розписуватися за нього, у тому числі в одержанні грошей або товарів з правом подавати від його імені всі необхідні документи, довідки, заяви; одержувати гроші та/або товари; проводити від його імені всі необхідні розрахунки, а також виконувати всі інші дії і формальності, пов`язані з цією довіреністю. Довіреність видана строком до 31 січня 2023 року (а. с. 59).

04 вересня 2017 року ОСОБА_1 особисто уклав із товариством додаткову угоду

№ 2/475/17 до договору оренди землі від 05 лютого 2007 року № 040712300205, якою сторони внесли зміни до спірного договору, зокрема щодо строку його дії -

49 років, починаючи з дати його державної реєстрації, а також щодо розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін. Указана додаткова угода підписана особисто ОСОБА_1 , як орендодавцем (а. с. 25).

05 вересня 2017 року ОСОБА_1 видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. В., зареєстрована в реєстрі за № 2328, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 на укладення від його імені, як орендодавця, договору/договорів строкового платного користування (оренди) належної йому на праві власності земельної ділянки, площею 4,8100 га, яка розташована на території Жданівської СР, кадастровий №1222382500:02:002:0333. Довіреність видана строком до 05 вересня 2027 року (а. с. 60).

01 липня 2021 року представником ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_4 , укладено із товариством додаткову угоду № 3/17/21 до договору оренди землі

від 05 лютого 2007 року № 040712300205, якою сторони внесли зміни до окремих положень спірного договору оренди землі, виклавши їх у новій редакції, зокрема: щодо строку його дії, розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін (а. с. 26-27).

Вищезгадані додаткові угоди зареєстровані державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 08 липня 2021 року № 265020706 (а. с. 61-62).

ОСОБА_1 отримував орендну плату від товариства за вищевказаним договором оренди землі у грошовій формі та у натуральній формі, що підтверджується платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами за 2008-2018 роки.

У 2018 році ОСОБА_1 отримав орендну плату від товариства наперед за три роки,

що підтверджується копією відомості на виплату готівки від 05 жовтня 2018 року

№ 0000000012 (а. с. 64-84).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Ю. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також

на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

ОСОБА_1 , як власник спірної земельної ділянки, звернувся до суду із позовом

до ТОВ «СП «Фермер», орендаря за договором оренди землі, про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позивач, разом із іншим, посилався на те, що він не підписував договір оренди земельної ділянки з товариством. Указаний договір замість нього без його відома підписала його матір - ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6

цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента

та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності

та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі,

є Закон України «Про оренду землі».

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким

на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі -

це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору

та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню

та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206

ЦК України).

У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин

є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої

статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин

є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки,

що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі

390/34/17, провадження № 61-22315сво18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі

227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала про те, що укладеним

є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір

є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Зазначені правові висновки також узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 27 листопада 2024 року у справі № 733/533/22, провадження № 61-7476св24; від 27 листопада 2024 року у справі № 567/1040/22, провадження № 61-935св24.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною

площею 4,810 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 02 березня 2001 року. Державну реєстрація права власності на вказану земельну ділянку

за позивачем здійснено 15 листопада 2017 року.

30 вересня 2006 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ «СП «Фермер», як орендарем, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком

на 7 років. Цей договір оренди земельної ділянки зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначений договір оренди земельної ділянки підписаний не позивачем, а його матір`ю - ОСОБА_2 .

Тобто ОСОБА_1 , власник земельної ділянки, не підписував договір оренди земельної ділянки з товариством.

Разом із цим, у подальшому позивач, як особисто, так і через представника, укладав з товариством додаткові угоди до вищевказаного договору оренди.

Крім того, позивач отримував орендну плату від відповідача на виконання вказаного договору оренди земельної ділянки.

Вищевказані факти підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами

та визнаються сторонами.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Судами попередніх інстанцій правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно враховано факт виконання сторонами умов договору оренди земельної ділянки, отримання позивачем орендної плати від відповідача, внесення позивачем змін до договору.

Установлені вище факти вказують на те, що між сторонами фактично виникли

та існували правові відносини щодо оренди землі.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, слід вважати поведінку, яка, зокрема, не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається

на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі

450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Встановивши, що позивач, пред`явивши позов, діяв недобросовісно, оскільки був обізнаний з умовами договору оренди земельної ділянки, вносив до нього зміни, отримував орендну плату за користування земельною ділянкою, дозволяв

її фактичне використання орендарем, суди дійшли обґрунтованого висновку

про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оцінивши у сукупності

усі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.

Таким чином, суди правильно вирішили спір та вірно відмовили у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи

й враховано доводи сторін.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду

з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій по суті спору у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів

і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу

без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Юрія Валерійовича, залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення15.01.2025
Оприлюднено17.01.2025
Номер документу124460178
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: що виникають з договорів оренди

Судовий реєстр по справі —179/1515/23

Постанова від 15.01.2025

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Ухвала від 16.12.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Ухвала від 05.11.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Ухвала від 15.10.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Луспеник Дмитро Дмитрович

Постанова від 05.06.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Постанова від 05.06.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 15.04.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 15.04.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Ухвала від 02.04.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Городнича В. С.

Рішення від 12.02.2024

Цивільне

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

Кравченко О. Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні