Постанова

від 05.06.2024 по справі 179/1515/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5121/24 Справа № 179/1515/23 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко О. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаСалтисюка ЮріяВалерійовича нарішення Магдалинівськогорайонного судуДніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Фермер про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, пред`явленим до ТОВ СП Фермер, де просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, укладений 30.09.2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер», відомості про який зареєстровано в ДП «Центр державного земельного кадастру» 05.02.2007 року за №04012300205 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 23513561 від 15.11.2017 року;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 4,810 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, згідно договору оренди земельної ділянки, виданого 30.09.2006 року; додаткової угоди, серія та номер 1, виданої 07.07.2011 року; додаткової угоди №2/475/17, виданої 04.09.2017 року; додаткової угоди №3/17/21, виданої 01.07.2021 року, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер», здійснену на підставі рішення державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Горобець О.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про інше речове право 23513561, дата державної реєстрації 15.11.2017 року;

- усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) земельною ділянкою площею 4,810 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, шляхом зобов`язання ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» звільнити вказану земельну ділянку від власних працівників, сільськогосподарської техніки та обладнання, сільськогосподарських культур, надавши безперешкодний доступ до земельної ділянки позивачу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 4,810 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, що розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (попередня назва Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області), на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ДП №047528, виданого 02.03.2001 року Жданівською сільською радою. Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222382500:026002:0333 за позивачем здійснена 15.11.2017 року, номер запису про право власності 23513481.

У вересні 2006 року до його матері ОСОБА_2 звернулись представники відповідача та висунули пропозицію про укладання з ними договору оренди зазначеної земельної ділянки, що належить позивачеві. ОСОБА_2 погодилась на пропозицію та замість позивача підписала договір оренди земельної ділянки 30 вересня 2006 року, про що позивачеві відомо не було, як і не були відомі йому ані обставини, ані умови укладання цього договору оренди. У такий же спосіб було виготовлено акт встановлення меж земельної ділянки та розрахунок по орендній платі від імені власника земельної ділянки за підписом ОСОБА_2

05 лютого 2007 року договір оренди земельної ділянки від 30 вересня 2006 року був зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії ДП Центр державного земельного кадастру за №040712300205.

Позивач стверджує, що його мати ОСОБА_2 підписувала зазначений договір оренди земельної ділянки, як і не заперечує цього факту і його мати, що свідчить про введення в оману відповідачем, а спірний договір підписаний неуповноваженою на те особою. Позивач не виражав свою волю при укладанні цього договору оренди 30 вересня 2006 року, що порушує його право, як власника спірної земельної ділянки..

Позивач вважає, що йому, як власнику земельної ділянки кадастровий номер 1222382500:02:002:0333, необхідно захистити своє порушене право, яке полягає у безпідставному утриманні належної йому земельної ділянки з боку відповідача, шляхом пред`явлення позову про визнання оскаржуваного договору недійсним, скасування його державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Оскільки оскаржуваний договір оренди відповідно до вимог закону є недійсним, на думку позивача, скасуванню державної реєстрації також підлягають всі додаткові угоди, укладені до нього, так як вони є додатками та невід`ємними частинами основного договору.

Рішенням Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від12лютого 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю Сільськогосподарськепідприємство Фермерпро визнаннянедійсним договоруоренди землі,скасування державноїреєстрації договоруоренди земліта усуненняперешкод укористуванні земельноюділянкою -відмовлено повністю (а.с. 204-208).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свогопредставника адвоката СалтисюкаЮ.В. подав апеляційну скаргу (а.с. 213-221), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, рішення суду не враховує фактичні обставини справи, тобто укладання цього договору не власником земельної ділянки та без його волевиявлення, під впливом на ОСОБА_2 з боку відповідача хибних роз`яснень щодо її дій від імені сина, а також особисте визнання ОСОБА_2 того факту, що вона дійсно підписувала спірний договір, що, в силу ст. 82 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягає.

Також апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та невірного застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги в повному обсязі.

ТОВ СП Фермер відзиву на апеляційну скаргу не подавало та, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди земельної ділянки, хоча і не був підписаний позивачем, але позивач був обізнаний щодо укладення договору оренди, про його умови, особисто вносив зміни в умови договору шляхом укладення додаткових угод та отримував орендну плату. З моменту укладення договору оренди землі до звернення з позовом про визнання його недійсним минуло понад 17 років, та весь цей час сторони виконували умови договору, і його дійсність позивачем не оспорювалася. Дії позивача, який не оспорює факт підписання ним Додаткової угоди № 1 від 07.07.2011 року, Додаткової угоди від 04.09.2017 року та його представником за довіреністю Додаткової угоди від 01.07.2021 року №3/17/21 до спірного договору оренди земельної ділянки, а також факт отримання орендної плати за умовами договору, стверджуючи, що договір між сторонами є недійсним, при цьому просить скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно договору оренди земельної ділянки та додаткових угод, а також усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, є недобросовісними. Тому обставини, викладені у позові ОСОБА_1 , суперечать попередній поведінці позивача, який передав земельну ділянку в користування, уклав додаткові угоди з відповідачем та отримував плату за користування земельною ділянкою.

Разом з цим суд першої інстанції не застосував строк позовної давності у зв`язку із тим, що встановлено відсутність порушеного права позивача.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 4,810 га з кадастровим номером 1222382500:02:002:0333 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (попередня назва Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області), що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ДП №047528, виданого 02.03.2001 року Жданівською сільською радою (а.с.13).

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1222382500:02:002:0333 за позивачем здійснена 15.11.2017 року, номер запису про право власності 23513481 (а.с.14).

30 вересня 2006 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» (орендар) укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років. Вказаний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 05 лютого 2007 року за №040712300205 (а.с.16-23).

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що вказаний договір оренди земельної ділянки підписаний не позивачем, а його матір`ю, ОСОБА_2

07 липня 2011 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» укладено додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки від 05.02.2007 року №040712300205, за умовами якої сторони внесли зміни до спірного договору оренди щодо строку його дії - 14 років з дати його державної реєстрації в Книзі записів державної реєстрації договорі оренди землі Магдалинівському відділі Дніпропетровської філії державної підприємства «Центр державного земельного кадастру» (а.с.24). Вказана додаткова угода підписана особисто позивачем (орендодавцем).

13 січня 2013 року позивачем ОСОБА_1 видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С.В., зареєстрована в реєстрі за №128, якою позивач уповноважує ОСОБА_3 одержувати у встановлені договорами строки плату за користування землею площею 4,810 на території Жаданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровській області у грошовій та/або натуральній формі, розписуватися з нього, в тому числі в одержанні грошей або товарів з правом подавати від його імені всі необхідні документи, довідки, заяви; одержувати гроші та/або товари; проводити від його імені всі необхідні розрахунки, а також виконувати всі інші дії і формальності, пов`язані з цією довіреністю. Довіреність видана строком до 31.01.2023 року (а.с.59).

04 вересня 2017 року позивачем особисто укладено з відповідачем додаткову угоду №2/475/17 до спірного договору оренди землі від 05.02.2007 року №040712300205, якою сторони внесли зміни до спірного договору, зокрема щодо строку його дії - 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації, розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін (а.с.25). Вказана додаткова угода підписана особисто позивачем (орендодавцем).

05 вересня 2017 року позивачем ОСОБА_4 видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С.В., зареєстрована в реєстрі за №2328, якою позивач уповноважив ОСОБА_5 на укладення від його імені як «орендодавця» договору/договорів строкового платного користування (оренди) належної йому на праві власності земельної ділянки площею 4,8100 га, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с/рада Жданівська, кадастровий №1222382500:02:002:0333. Довіреність видана строком до 05 вересня 2027 року (а.с.60).

01 липня 2021 року представником позивача за довіреністю Похильком Д.В. укладено з відповідачем додаткову угоду №3/17/21 до договору оренди землі від 05.02.2007 року №040712300205, якою сторони внесли зміни до окремих положень спірного договору оренди землі, виклавши їх у новій редакції, зокрема щодо строку його дії, розміру орендної плати, прав та обов`язків сторін (а.с.26-27).

Вказані додаткові угоди зареєстровані державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №265020706 від 08.07.2021 року (а.с.61-62).

За вказаним договором оренди землі позивач ОСОБА_1 отримував орендну плату від відповідача у грошовій та натуральній формі, що підтверджується платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами за 2008-2018 рік. Також, у судовому засіданні встановлено, що у 2018 році позивач отримав орендну плату наперед за три роки, що підтверджується копію відомості на виплату готівки №0000000012 від 05.10.2018 (а.с.64-84).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 (мати позивача) суду пояснила, що її син має у власності земельний пай, який перебуває в оренді у ТОВ «Фермер». Спірний договір оренди землі від 30.09.2006 року підписала вона, оскільки її син мешкає у місті з 2005 року. Про те, що вона підписала договір оренди землі син знав, вона з ним це узгоджувала, та він не заперечував. Орендну плату отримувала вона та батько, оскільки сину це було не потрібно.У 2017 році син взяв орендну плату за декілька років наперед, тому з 2018 року вона орендної плати не отримує. З позовом до суду син звернувся тому, що хоче сам обробляти свою землю та землю батька.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що договір оренди земельної ділянки, укладений 30.09.2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» є недійсним, оскільки підпис від його імені у договорі оренди виконаний не ним, а його матір`ю ОСОБА_2 , яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії, тобто договір укладений без волевиявлення орендодавця.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог та керуючись нормами матеріального права ст.ст.202,203,205,207,215,229,233,626,627,628,638,759,792 ЦК України та ст.ст.14,15,19 Закону України Про оренду землі, встановив, що позивач не підписував договір оренди земельної ділянки площею 4,810 га, кадастровий номер 1222382500:02:002:033, укладений 30.06.2006 року з ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» та зареєстрований в ДП «Центр державного земельного кадастру» 05.02.2007 року за №04012300205, однак отримував орендну плату за здачу в оренду земельної ділянки (особисто та через представників), а також підписав додаткові угоди до спірного договору №1 від 07.07.2011 року, №2/475/17 від 04.09.2017 року та уповноважив представника на підписання додаткової угоди №3/17/21 від 01.07.2021 року.

За цих обставин, суд вірно вважав, що, оскільки умови договору оренди землі від 30.06.2006 року, який зареєстрований в ДП «Центр державного земельного кадастру» 05.02.2007 року за №04012300205, були фактично виконані обома сторонами, позивачем - передачею земельної ділянки, а відповідачем ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Фермер» - платою за оренду земельної ділянки, даний договір оренди не може вважатися неукладеним, оскільки фактично виконувався сторонами правочину, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Разом з цим, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо застосування положення ст. 82 ЦПК України з приводу відсутності необхідності доказування факту підписання матір`ю позивача спірного договору оренди землі, оскільки ці обставини, які дійсно сторонами не заперечуються, не підтверджують відсутність волевиявлення позивача та його необізнаність про укладання спірного договору, укладання особисто позивачем додаткових угод до цього договору та отримання ним орендної плати, як це правильно встановлено судом першої інстанції.

Також доводи апелянта про те, що позивач не погоджував жодної істотної умови спірного договору оренди земельної ділянки, власником якої він є, неспроможні, оскільки фактичне виконання в подальшому тривалий час цих умов, а також і умов додаткових угод до цього договору, є фактичним погодженням позивача з такими угодами, що судом першої інстанції з`ясовано всебічно та з чим погоджується і колегія суддів.

Твердження апелянта про те, що він взагалі не був присутній в с. Жданівка за місцем укладання договору також колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки позивач у період, зокрема, за 2008-2013 роки, згідно платіжних відомостей, отримував орендну плату, був обізнаний про укладений договір та не оскаржував відсутність саме його підпису у спірному договорі чи умови, за якими цей договір укладався, а починаючи з 2013 року уповноважував третіх осіб представляти його інтереси за довіреністю, посвідченою нотаріально, з отримання орендної плати та додержання відповідачем строків такої оплати.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

У постанові КЦС ВС від 20.10.2020 року в справі №450/2286/16-ц, суд зробив висновок, що коли особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Суд першої інстанції, правильно визначивши характер спірних правовідносин, дослідивши та перевіривши фактичні обставини справи, вірно дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, так як спірний договір оренди земельної ділянки, хоча і не був підписаний позивачем, проте він був обізнаний щодо укладення договору оренди, про його умови, особисто вносив зміни в умови договору шляхом укладення додаткових угод та отримував орендну плату, а з моменту укладення договору оренди землі до звернення з позовом про визнання його недійсним минуло понад 17 років. Весь цей час сторони виконували умови договору, його дійсність позивачем не оспорювалася, як і не оспорюється факт підписання ним Додаткової угоди № 1 від 07.07.2011 року, Додаткової угоди від 04.09.2017 року та його представником за довіреністю Додаткової угоди від 01.07.2021 року №3/17/21 до спірного договору оренди земельної ділянки, з чим повністю погоджується колегія суддів.

Також колегія суддів погоджується і з тим, що, звертаючись з даним позовом до відповідача, позивач використовує недобросовісну поведінку, яка суперечить попередній поведінці позивача, який передав земельну ділянку в користування, уклав додаткові угоди та отримував плату за користування земельною ділянкою, а зворотнього апелянт не довів.

Вірним висновком суду першої інстанції є і те, що за положеннями ст. 267 ЦК України та постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від18грудня 2009року №14«Про судоверішення уцивільній справі» позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, що також узгоджується і з усталеною судовою практикою Верховного Суду.

В даній справі суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушених прав позивача, тому клопотання представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин не вирішувалось.

Разом з цим колегія суддів відзначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, належить наголосити, що Верховний Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Апелянт не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Салтисюка Юрія Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна