Рішення

від 19.02.2024 по справі 137/970/23

ЛІТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 137/970/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2024 р.

Літинський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Верещинської Я.С.

за участю секретаря судового засідання Хижук Л.І.

сторін у справі: прокурора Черниш Г.М.

представника відповідачки-адвоката Путіліна Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Літин цивільну справу за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюка Володимира Анатолійовича в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Дашківці» про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача

Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюк В.А. в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення її права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0522482200:01:000:0193, площею 1,5735га, яка розташована на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Просив стягнути з відповідачки на користь Вінницької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилався на те, що Вінницькою окружною прокуратурою за результатами вивчення питання законності використання ОСОБА_1 земельною ділянкою сільськогосподарського призначення виявлено порушення вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України. Встановлено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою РФ, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.07.2019 після смерті матері ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із кадастровим номером 0522482200:01:000:0193, площею 1,5735га, яка знаходиться на території Дашковецької сільської ради. 17.07.2019 ОСОБА_1 зареєструвала право власності на дану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою РФ, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не відчужила її, а вказану земельну ділянку передала в оренду ПрАТ «Дашківці».

Позиція відповідача

Відповідачкою ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволені позову в зв`язку із відсутністю порушеного права у ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відзив мотивований тим, що з наданих до позову прокурором документів (витягу із державного земельного кадастру від 26.10.2022) вбачається що земельна ділянка з кадастровим номером 0522482200:01:000:0193 площею 1,5735га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Якушинецької сільської ради, отже належним позивачем по справі має бути Якушинецька сільська рада, а не ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Крім того, зазначає, що невідчуженню земельної ділянки протягом одного року заважали об`єктивні причини: 1) важкі сімейні обставини відповідачки: 03.05.2017 смерть чоловіка ОСОБА_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 сина ОСОБА_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 сина ОСОБА_5 ; 2) з 2022 року відповідачка намагалась отримати громадянство України, що підтверджується рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 24.01.2023, постановою Вінницького апеляційного суду від 29.03.2023, ухвалою Верховного суду від 05.06.2023 у справі №137/1269/22 та відмовою управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 25.05.2023.

Рух справи в суді

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 22.08.2023 провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.09.2023, яке відкладено на 09.10.2023 у зв`язку з неявкою відповідачки.

Ухвалою від 09.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.11.2023, який відкладався на 04.12.2023 та 20.12.2023 за клопотанням представника відповідачки. 20.12.2023 справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному, судовий розгляд призначено на 16.01.2024, який відкладено на 19.02.2024 за клопотанням прокурора.

Розгляд справи

Прокурор Черниш Г.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, та просила задовольнити. Також, заперечила проти відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву, зазначивши, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Таким чином, саме до повноважень Держгеокадастру та його територіальних органів відноситься захист інтересів держави у вказаних правовідносинах. Вказала, що надані відповідачкою до відзиву копії документів, зокрема, судові рішення також підтверджують, що ОСОБА_1 є громадянкою РФ. Свої пояснення прокурор також виклала у відповіді на відзив, яку приєднано до матеріалів справи.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання розгляд справи без участі їх представника. Разом з тим, позов підтримав та просив задовольнити, з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву, які приєднано до матеріалів справи, у яких представник висловив свою позицію щодо розв`язання спору. Зокрема зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області дійсно виступає позивачем у справах про конфіскацію земельних ділянок у осіб, яким такі земельні ділянки не можуть належати в силу закону.

Представник відповідачки-адвокат Путілін Є.В. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та своїх письмових поясненнях, просив не позбавляти позивачку права власності на належну їй земельну ділянку. Вважає, що конфіскація земельної ділянки є втручанням у право власності відповідачки. Також, звернув увагу на те, що невідчуженню земельної ділянки протягом одного року заважали об`єктивні причини.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Дашківці» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Встановлені судом обставини

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0500978722022 від 26.10.2022, 25.07.2008 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0522482200:01:000:0193 площею 1.5735га, яка належить до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення 01.01.для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області (а.с.20-23).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ННН №382088, зареєстрованого в реєстрі 17.07.2019 за №1-1274, ОСОБА_1 , як громадянка РФ, успадкувала після смерті матері ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,5735га, з кадастровим номером 0522482200:01:000:0193, право на яку посвідчене Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №261820, виданим Літинською районною Державною адміністрацією Вінницької області від 25 липня 2008 року на підставі розпорядження Літинської райдержадміністрації від 14 січня 2008 року №17, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010882200706, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.13-16, 20-23).

За обліками УДМС у Вінницькій області відповідачка ОСОБА_1 значиться як громадянка РФ та документована посвідкою на постійне проживання в Україні: НОМЕР_1 від 19.12.2012, виданою УДМС України у Вінницькій області, що підтверджується відповіддю УДМС України у Вінницькій області (а.с.25) та вказаними вище документами.

20.03.2020 між ОСОБА_1 та ПрАТ «Дашківці» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки площею 1,5735га з кадастровим номером 0522482200:01:000:0193, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно даної додаткової угоди продовжено термін дії договору оренди землі №1777 від 06.11.2017 року, на 10 років з моменту реєстрації додаткової угоди. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 23210959 (а.с. 13-15, 39,40).

Вінницькою окружною прокуратурою 17.04.2023 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області скеровано запит №50/5778вих-23 з метою встановлення вжитих вказаним органом заходів з метою конфіскації, зокрема у ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0522482200:01:000:0193, яка не була відчужена нею протягом року (а.с.17,18).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.6-1978/2-23 від 28.04.2023 вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки, проти звернення до суду з вказаним позовом органами прокуратури не заперечує (а.с.19).

Листом №50/13297вих-23 від 10.08.2023 Вінницькою окружною прокуратурою проінформовано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про намір звернутись до суду із позовом інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с.29).

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 24.01.2023 у справі №137/1269/22 встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року (а.с.58,59)

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29.03.2023 рішення Літинського районного суду Вінницької області від 24.01.2023 залишено без змін (а.с.60-64).

Ухвалою Верховного Суду від 05.06.2023 відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано з Літинського районного суду Вінницької області цивільну справу №137/1269/22 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - управління Державної Міграційної служби України у Вінницькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с.65,66).

Листом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №К-59/6/0501-23 від 15.05.2023 роз`яснено ОСОБА_1 щодо порядку розгляду її заяви про отримання громадянства України (а.с.67).

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер чоловік відповідачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 08.09.2001 (а.с.68,74).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , свідоцтвом про народження від 19.02.1964 серії НОМЕР_5 , свідоцтвом про одруження від 28.04.1987 серії НОМЕР_6 та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 08.09.2001 (а.с.69,72,73,74).

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер син відповідачки ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , свідоцтвом про народження від 20.06.2000 серії НОМЕР_8 (а.с.70,76).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер син відповідачки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 , свідоцтвом про народження від 25.09.1989р. серії НОМЕР_10 (а.с.71,75). ОСОБА_5 був учасником бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_11 (а.с.76).

Оцінка суду та мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного та Земельного кодексів України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно ч.1 ст.39 Закону України «Про міжнародне приватне право», виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

У ч.1 ст.1 ЗК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч.1, 2, 4 ст.374 ЦК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Так, згідно ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування,- на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.2-4 ст.81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У ч.2 ст.35 ЗК України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

При цьому, згідно ч.5 ст.22 ЗК України (в редакції станом на дату набуття права власності - 17.07.2019) землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно ч.1, 3 ст.130 ЗК України (в редакції чинній на дату розгляду справи) набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; територіальні громади; держава. Порушення вимог частин першої і другої цієї статті є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки.

У ст.125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У п. д), е) ч.1ст.140 ЗК України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ст.145 ЗК України(в редакції станом на дату набуття права власності - 17.07.2019) якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст.145 ЗК України (в редакції чинній на дату розгляду справи), якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Отже, аналізуючи вищенаведені положення законодавства України, судом встановлено, що станом на 17.07.2019 була встановлена законодавча заборона на передачу земель сільськогосподарського призначення, до яких відносяться земельні ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, у власність іноземцям.

Як на дату набуття права власності, так і на час розгляду справи у суді іноземці можуть отримати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише на умовах оренди.

При цьому, після набуття ОСОБА_1 , громадянкою РФ, у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства остання є особою, до якої перейшло право власності на земельну ділянку, яка у 2019 за ЗК України не може перебувати в її власності, на останню покладався обов`язок щодо відчуження набутої ділянки протягом року з моменту переходу такого права, тобто до 16.07.2020, проте остання лише продовжила оренду вказаної земельної ділянки з ПрАТ «Дашківці», уклавши додаткову угоду від 20.03.2020. А у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

На підставі досліджених письмових доказів, суд встановив, що ОСОБА_1 , як іноземка, маючи обов`язок протягом року з моменту набуття права власності відчужити земельну ділянку для особистого селянського господарства, яка не може перебувати у її власності, такий обов`язок не виконала.

Оскільки на час розгляду справи у суді, з врахуванням внесених до ЗК України змін, на іноземців, до яких перейшло право власності на земельну ділянку, яка за ЗК України не може набуватися ними у власність, також покладається обов`язок щодо відчуження набутої земельної ділянки протягом року з моменту переходу такого права, а у разі невиконання такого обов`язку така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду з поверненням її колишньому власнику, то в діях ОСОБА_1 наявне порушення чинного земельного законодавства України.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1302 від 09.12.2021 р., Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру №603 від 23.12.2021, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та їй підпорядковане.

Щодо необхідності представництва інтересів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області прокурором, суд зазначає, що згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, Держгеодкадастр подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом самостійно чи через територіальні органи. Таким органом на території Вінницької області є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Оскільки вказаним управлінням не було вжито належних заходів спрямованих на конфіскацію земельної ділянки ОСОБА_1 , про що було зазначено у відповіді ГУ Дергеокадастру у Вінницькій області на запит прокуратури, позовна заява була поданою органом прокуратури у відповідності до ЗУ Про прокуратуру та в силу ст.121 Конституції України, як представником інтересів держави.

Згідно ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Так, у ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч.3 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Оскільки ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, яке здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, самостійно не реалізувало процесуальне право на подання позову про конфіскацію земельної ділянки, то наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 р. по справі №912/2385/18.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

Згідно ч.3, 4 ст.12, ч.1, 3 ст.13, ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищенаведене, встановивши, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою РФ, упродовж встановленого законодавством строку з 17.07.2019 по 16.07.2020, після набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0522482200:01:000:0193, площею 1,5735га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка не може перебувати у власності іноземців, не виконала свого обов`язку щодо відчуження такої ділянки, враховуючи триваючий характер порушення ОСОБА_1 вимог земельного законодавства України, яке й на даний час передбачає для іноземців лише право оренди земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, внаслідок чого спірна земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду, суд приходить до висновку, що позов заступника керівника Вінницької окружної прокуратури Семенюка Володимира Анатолійовича в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Дашківці» про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, які регламентують цю процедуру, наведені у судовому рішенні.

Суд, з урахуванням характеру спірних правовідносин, встановлених судом обставини та застосованих правових норм, не вбачає невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

В даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки такий мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак у встановлений законом строк земельні ділянки не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Зазначене кореспондується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.

З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці Європейського суду з прав людини. Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

Норма ч.4 ст.81 ЗК України є імперативною, що зобов`язує іноземця здійснити відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а встановлений річний строк є преклюзивним строком.

Аргументи відзиву на позовну заяву та пояснень представника відповідачки щодо невідчуження земельної ділянки з об`єктивних причин - важких сімейних обставин та намагання відповідачкою отримати громадянство України, не беруться судом до уваги, оскільки відповідачка ОСОБА_1 формально є іноземцем і положеннями чинного законодавства України, що підлягає до застосування до спірних правовідносин, визначено дії іноземців у разі набуття у спадщину земель сільськогосподарського призначення.

Варто зауважити, що відповідачкою порушено вимоги вищевказаного Закону саме у період з 17.07.2019 до 16.07.2020, який не охоплюється наведеними відповідачкою обставинами, зазначеними у відзиві. У матеріалах справи відсутні докази, що відповідачкою після переходу до неї права власності на спірне майно вживались заходи щодо його відчуження. Разом з тим, у цей період, 20.03.2020 між ОСОБА_1 та ПрАТ «Дашківці» укладено додаткову угоду до договору оренди спірної земельної ділянки.

Крім того, судом враховано, що примусове відчуження земельної ділянки здійснюється згідно зі ст.145 ЗК України, відповідно до якої конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику, у зв`язку з чим права ОСОБА_1 на отримання вартості конфіскованої земельної ділянки будуть дотримані.

До того ж, на переконання суду, залишення спірної земельної ділянки у володінні ОСОБА_1 призведе до подальшого порушення відповідачкою вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України, які передбачають заборону перебування в її власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо судових витрат

Разом з тим, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684,00грн. Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід покласти на відповідачку.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 10-13, 12-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , документована посвідкою на постійне проживання в Україні, місце реєстрації на території України: АДРЕСА_1 , громадянка РФ) на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0522482200:01:000:0193, площею 1,5735га, яка розташована на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (раніше - Дашковецької сільської ради Літинського району Вінницької області), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , документована посвідкою на постійне проживання в Україні, місце реєстрації на території України: АДРЕСА_1 , громадянка РФ) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) витрати зі сплати судового збору в сумі 2684,00грн.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.02.2024.

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницької області, Код ЄДРПОУ 39767547.

Відповідачка: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , країна громадянства: РФ, місце реєстрації на території України: АДРЕСА_1 , документована посвідкою на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_13 від 19.12.2012 виданою УДМС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_12 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Дашківці», адреса: вул. Грушевського, буд.1, с. Дашківці, Вінницького району Вінницької області, Код ЄДРПОУ 05527700.

Суддя : Верещинська Я. С.