Рішення

від 22.02.2024 по справі 913/414/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року м.Харків Справа № 913/414/23

Суддя господарського суду Луганської області Злепко Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Пришви О.О.,

від представників сторін:

від позивача: Лобач І.А. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не прибув;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА", м. Київ

до відповідача Фермерського господарства "КРАМАРЕНКО", селище Лисичанський Попаснянського району Луганської області,

про стягнення 1 170 862 грн 93 коп.

В С Т А Н О В И В:

20.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА" (далі ТОВ "ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА", позивач) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Фермерського господарства "КРАМАРЕНКО" (далі ФГ "КРАМАРЕНКО", відповідач) про стягнення 1 170 862 грн 93 коп. з яких 589 572 грн 65 коп. - основний борг, 117 914 грн 49 коп. - штраф, 368 829 грн 47 коп. - пеня, 23 618 грн 72 коп. - три відсотки річних та 70 927 грн 60 коп. - інфляційні втрати за Договором Фінансового лізингу №21/11 Л від 17.11.2020 (далі Договір).

Позовна заява обґрунтована тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №21/11Л від 17.11.2020 відповідно до умов якого Лізингодавець (позивач) передає лізингоодержувачу (відповідачу) на умовах фінансового лізингу у строкове платне користування майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені в додатку №1 «Специфікація» до цього договору, з переходом права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача наприкінці строку лізингу за умови дотримання вимог, встановлених цим договором, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу у користування на строк, визначений у п.3.2 Договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Відповідно до специфікації, що є додатком №1 до Договору, предметом лізингу за Договором є автомобіль бортовий МАЗ 6501С5-584-000 у кількості однієї одиниці.

Вартість предмета лізингу складає 1 876 126 грн 00 коп. Також умовами договору передбачена винагорода Лізингодавця - 178 231 грн 98 коп., інші витрати Лізингодавця 75 045 грн 04 коп.

Оскільки відповідач порушив свої зобов`язання щодо сплати лізингових платежів позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 справа передана на розгляд судді Злепко Н.І.

Ухвалою від 04.12.2023 відрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання на 20.12.2023. Ухвалою від 20.12.2023 підготовче засідання відкладено на 24.01.2024.

05.01.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено що до початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України зобов`язання відповідачем виконувалися вчасно, проте внаслідок агресії та початку повномасштабної війни фінансове становище Лізингоодержувача не давало можливості сплачувати Лізингові Платежі, оскільки підприємство знаходиться на окупованій території Луганської області де постійно проходять бойові дії, наразі діяльність Товариства взагалі паралізована, доступ до земельних ділянок взагалі відсутній, було захоплено/пошкоджено/викрадено/знищено майно Господарства: нежитлові будівлі, обладнання, врожай минулих років, посіви під врожай 2022 року, паливо, сільськогосподарська техніка Господарства (комбайни, трактори, плуги, сівалки, автомобілі) та інші матеріальні активи ФГ «Крамаренко» зазначає на форс-мажорні обставини, а якщо їх немає, то просить зменшити розмір відповідальності.

Також відповідач зазначає, що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №42023130000000046 від 28.06.2023 за фактом можливого знищення та захоплення майна та матеріальних цінностей ФГ «Крамаренко», розташованих за адресою: вул. Паркова, 2 «г», с.Лисичанський Попаснянського району Луганської області військовослужбовцями окупаційних військ Російської Федерації, за попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою ч.1 ст. 438 КК України.

Крім того відповідач вказав, що власником 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" є ВАТ "Промагролізинг" (резидент Республіки Білорусь), стосовно якого Указом Президента України від 28.01.2023 №50/2023 введено санкції. Основним акціонером ВАТ "Промагролізинг" є Банк розвитку Республіки Білорусь, засновниками якого є Рада Міністрів та Національний банк Білорусі.

Щодо Банку розвитку Республіки Білорусь Указом Президента України від 19.10.2022 №726/2022 введено санкції. Також відповідні санкції введено Європейським Союзом, Канадою, Швейцарією, Японією та Новою Зеландією.

Отже кінцевим бенефіціарним власником позивача є Республіка Білорусь.

Загальновідомим фактом є те, що вторгнення російських військ на території України відбувалося в тому числі із Республіки Білорусь. Тобто остання дозволила переміщення військ та зброї для проникнення на суверенну територію України, а також продовжує дозволяти розміщення військ (в т.ч. літаків) для нанесення ракетних ударів по території України. Отже в розумінні резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року Республіка Білорусь є агресором по відношенню до України. Отже, незважаючи на загальний принцип розмежування відповідальності учасника та юридичної особи, участь бенефіціарного власника у збройній агресії позбавляє належні такій особі товариства (яким є позивач) можливості тим чи іншим чином скористатися на свою користь наслідками такої агресії.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" запроваджено цілий спектр мораторіїв стосовно деяких суб`єктів і правовідносин, зокрема мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації. Правові висновки щодо застосування вказаного нормативно- правового акту містяться у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21 та зводяться до того, що строк зобов`язання у правовідносинах, в яких такий суб`єкт є кредитором - не настав (зупинився із 24.02.2022), що виключає можливість для висновку вважати зобов`язання у такому випадку простроченим. Враховуючи те, що Республіка Білорусь є так само агресором, як і Російська Федерація, то наявні підстави для поширення вказаної норми на аналогічні правовідносини щодо будь-яких юридичних осіб, які (в т.ч. опосередковано) належать державам агресорам.

Відповідач також зазначив, про наявність у суду можливості щодо зменшення неустойки. На підставі зазначеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

09.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій той зазначив, що відповідач не надав доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для ФГ «КРАМАРЕНКО» за його зверненням військову агресію Російської Федерації проти України, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов`язань за Договором, шляхом видачі відповідного сертифіката. Крім цього, відповідний сертифікат не був наданий Позивачу на виконання п. 11.3 Договору.

Вказав на те, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається Відповідач, констатує загальновідомий факт, що збройна агресія Російської Федерації проти України належить до форс-мажорних обставин, проте вказаний лист не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

На думку позивача, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання ним своїх грошових зобов`язань щодо сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 21/11Л від 17.11.2020, а тому вказана обставина не є форс-мажорною для Відповідача в частині виконання грошового зобов`язання за вказаним правочином.

Також зазначив, що відповідач у встановлений договором строк не здійснив повідомлення позивача про форс-мажорні обставини, не надав сертифікат Торгово-промислової палати України, а тому втратив право посилання на форс-мажор (при умові доведення обставини непереборної сили саме для даного конкретного випадку) відповідно до п. 11.5 Договору.

Вказав, що у своєму відзиві на позовну заяву, ФГ «КРАМАРЕНКО» зверталося до Позивача із листом № 2710/1 від 27.10.2022 про продовження строку дії договорів фінансового лізингу. Однак сканкопія вказаного листа надіслана з адреси електронної пошти іншої юридичної особи - ФГ «МАКСІМУС-1» (fg-maksimus-1@ukr.net), оригінал не надісланий засобами поштового зв`язку на адресу позивача, що спростовує взагалі факт такого звернення відповідача.

Позивач зазначив, що невиконання зобов`язань через вплив форс-мажорних обставин звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов`язань у вигляді господарських санкцій та жодним чином не звільняє від необхідності, за вимогою кредитора, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Вказав, що твердження відповідача про створення позивачем перешкод відповідачу, які унеможливили виконання останнім своїх зобов`язань за Договором, а як наслідок відсутність підстав вважати відповідача таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання, є помилковими, оскільки ці твердження засновані на хибному тлумаченні норм матеріального права і неправильного розуміння практики касаційного суду щодо застосування доктрини «пронизування корпоративної вуалі» та не підтверджуються матеріалами справи.

Позивач зазначив, що дія постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 на Позивача не поширюється, оскільки єдиним учасником ТОВ «ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА» є резидент Республіки Білорусь - ВАТ «Промагролізинг». Таким чином, доводи Відповідача щодо поширення на спірні правовідносини дії постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 засновані на незнанні положень вказаного законодавчого акту. На підставі викладеного позов просив задовольнити.

22.01.2024 від відповідача надійшли Заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" запроваджено цілий спектр мораторіїв стосовно деяких суб`єктів і правовідносин, зокрема мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації. Правові висновки щодо застосування вказаного нормативно-правового акту містяться у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21 та зводяться до того, що строк зобов`язання у правовідносинах, в яких такий суб`єкт є кредитором - не настав (зупинився із 24.02.2022), що виключає можливість для висновку вважати зобов`язання у такому випадку простроченим. Враховуючи, що Республіка Білорусь є так само агресором, як і Російська Федерація, то наявні підстави для поширення вказаної норми на аналогічні правовідносини щодо будь-яких юридичних осіб, які (в т.ч. опосередковано) належать державам агресорам.

Відсутність прострочення (відсутність порушення договору) відповідача виключає підстави для висновку про можливість покладення на нього відповідальності у вигляді додаткової винагороди лізингодавця, неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Зазначив, що дійсно відповідач направив позивачу листа від 27.10.2022 року №2710/1, в якому повідомляв, що на даний час фінансове становище Лізингоодержувача не дає можливості сплачувати Лізингові Платежі, оскільки підприємство знаходиться на окупованій території Луганської області де постійно проходять бойові дії, наразі діяльність Товариства взагалі паралізована та просив розглянути питання щодо продовження строку дії договорів фінансового лізингу, внести зміни до Графіків внесення лізингових платежів та перенесення строків виконання договірних зобов`язань до закінчення військового стану на території України, укладанням відповідної додаткової угоди з електронної пошти ФГ «Максімус-1», оскільки на момент направлення листа, відповідальна особі відповідача - головний бухгалтер, перебувала на тимчасово окупованій території України і до теперішнього часу з нею немає жодного зв`язку. Доступу до електронної пошти відповідача, окрім вищевказаної особи, не було у жодної особи відповідача.

Ухвалою суду від 25.01.2024 продовжено строк відповідачу для подання відзиву та заперечення, прийнято та долучено відзив, відповідь на відзив та заперечення, закрито підготовче провадження та призначено судове засідання у межах розгляду справи по суті на 22.02.2024.

24.02.2024 в судовому засіданні взяв участь представник позивача в режимі відеоконференції, надав пояснення з приводу заявлених позовних вимог, позов просив задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.

Згідно з матеріалами справи між ТОВ «ПРОМАГРОЛІЗИНГ-УКРАЇНА» та ФГ "КРАМАРЕНКО" 17.11.2020 укладено договір фінансового лізингу № 21/11Л (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу у строкове платне користування майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у Додатку №1 «Специфікація» до цього Договору, з переходом права власності на Предмет лізингу до Лізингоодержувача наприкінці строку лізингу за умови дотримання вимог, встановлених цим Договором, а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Предмет лізингу у користування на строк, зазначений в п.3.2 Договору, та здійснювати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Відповідно до Специфікації (Додаток № 1 до Договору) предметом лізингу за Договором є автомобіль бортовий МАЗ 6501С5-584-000 у кількості однієї одиниці.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що вартість Предмета лізингу складає 1 876 126 грн 00 коп. з ПДВ.

Згідно з п. 4.1 Договору передача Предмета лізингу здійснюється протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня виконання Лізингоодержувачем свого обов`язку, передбаченого пунктом 5.2 цього Договору. Умовами здійснення передачі Предмета лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача є:

- сплата в повному обсязі авансового платежу та інших платежів, які мають бути сплачені до дати передачі Предмету лізингу, зокрема, платежу для забезпечення страхування Предмету лізингу, який зазначений як перший платіж у графі «Інші витрати Лізингодавця» в Графіку лізингових платежів (додаток № 3 до Договору) (підпункт 4.1.1 Договору);

- укладення Сторонами додаткової (-вих) угоди про зміну Вартості Предмету лізингу, розміру лізингових платежів і відповідних змін у Графік лізингових платежів (додаток № 3 до Договору), Специфікації (додаток № 1 до Договору) згідно з п. 5.10 Договору (підпункт 4.1.2).

Відповідно до п. 4.9 Договору з моменту підписання Акту приймання-передачі до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з Предметом лізингу, включаючи майнові ризики щодо втрати, знищення, пошкодження або псування Предмета лізингу, а також ризики завдання шкоди третім особам та навколишньому середовищу внаслідок експлуатації Предмета лізингу.

Згідно з пунктом 5.2 Договору Лізингоодержувач в термін по « 30» листопада 2020 року сплачує в безготівковій формі на поточний рахунок Лізингодавця авансовий платіж та платіж для забезпечення страхування Предмету лізингу (перший платіж у графі «Інші витрати Лізингодавця» Додатку №3 «Графік лізингових платежів» до Договору), розміри яких визначені у Додатку №3 «Графік лізингових платежів» до Договору.

Підписання Акту приймання-передачі Предмета лізингу Сторонами свідчить про прийняття Лізингоодержувачем Предмета лізингу у користування та є підставою для вимоги Лізингодавця щодо сплати лізингових платежів згідно з додатком № 3 до Договору «Графік лізингових платежів», за винятком платежів, які сплачується відповідно до п. 5.2 Договору (п. 4.5 Договору).

За умовами п.8.1 договору, сторони зобов`язуються виконувати всі умови даного договору та несуть відповідальність за їх виконання у відповідності до чинного законодавства.

Сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочення за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати по день фактичної оплати (п.8.4 договору).

У випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів та/або інших платежів за цим Договором більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити Лізингодавцю крім пені також штраф в розмірі 20% від розміру порушеного грошового зобов`язання (п. 8.5 Договору).

За умовами п.п.11.1-11.7 договору, сторони цього Договору звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання зумовлене наслідком форс-мажорних обставин, до яких відносяться обставини непереборної сили, що виникли після укладання цього Договору в результаті незалежних від сторін цього Договору причин, непередбачених і невідворотних розумними запобіжними заходами подій надзвичайного характеру: природні катастрофи, війна, блокада, страйк у галузі чи регіоні, або події, які виникли у наслідок прийняття актів органами державної влади, що потягнули за собою неможливість виконання цього Договору.

Сторона цього Договору, на яку вплинули форс-мажорні обставини, зобов`язана сповістити про це іншій стороні цього Договору засобами електронної пошти протягом трьох днів із дня настання/закінчення терміну дії форс-мажорних обставин, з одночасним дублюванням повідомлення рекомендованим листом, спрямованим іншій стороні цього Договору.

Повідомлення про настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено торгово-промисловою палатою. Дане підтвердження Торгово-промислової палати України спрямовується іншій стороні цього Договору протягом п`ятнадцяти днів з дати настання форс-мажорних обставин.

Повідомлення про закінчення і тривалість дій форс-мажорних обставин та ліквідації їхніх наслідків повинно бути підтверджено Торгово-промисловою палатою України. Дане підтвердження Торгово-промислової палати спрямовується іншій стороні цього Договору протягом п`яти днів із дня закінчення дії форс-мажорних обставин.

Несвоєчасне повідомлення про настання, тривалість чи закінчення дії форс-мажорних обставин і ліквідації їхніх наслідків позбавляє сторону цього Договору, яка несвоєчасно повідомила про це, права посилатися на ці обставини і зобов`язує її виконувати взяті на себе зобов`язання за цим Договором вчасно, у повному обсязі й у терміни, зазначені в цьому Договорі.

Якщо форс-мажорні обставини і ліквідація їхніх наслідків тривають менше 45 календарних днів, то термін виконання зобов`язань за цим Договором продовжується на термін дії форс-мажорних обставин і строк ліквідації їхніх наслідків.

Якщо дія форс-мажорних обставин і ліквідація їхніх наслідків триває понад 45 календарних днів, кожна із сторін має право розірвати цей Договір повністю або частково без зобов`язань по відшкодуванню іншій стороні можливих збитків.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Відповідно Додатку №3 до Договору "Графік лізингових платежів", сторонами погоджено терміни платежів, складову і розмір щомісячного платежу.

За Актом приймання-передачі предмета лізингу від 17.11.2020 лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав майно, що є предметом лізингу.

За інформацією, що міститься у матеріалах справи та не спростовується сторонами, свої зобов`язання за сплатою лізингових платежів відповідач здійснював по лютий 2022 року включно.

До відзиву на позовну заяву відповідач надав лист №2710/1 від 27.10.2022, в якому він посилаючись на форс-мажорні обставини просив позивача розглянути питання щодо продовження строку дії договорів фінансового лізингу, внести зміни до графіків внесення лізингових платежів та перенесення строків виконання договірних зобов`язань до закінчення військового стану на території України, укладанням додаткової угоди. Однак зазначений лист надіслано позивачу з електронної пошти i.mysko@pal.kiev.ua, та як зазначив відповідач, це відбулось у зв`язку з тим, що у зв`язку з перебуванням підприємства на окупованій території Луганської області, та зокрема головного бухгалтера, у відповідача був відсутній доступ до електронної пошти ФГ "КРАМАРЕНКО".

В подальшому ФГ "КРАМАРЕНКО" припинило сплату платежів, у зв`язку з чим 13.11.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №138, в якій просив сплатити основну заборгованість, пеню, штраф, три відсотки річних та збитки від інфляції.

Претензія залишена відповідачем без відповіді, що і зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст.292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні визначає Закон України "Про фінансовий лізинг".

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 5 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам ст.6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та цього Закону.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов`язок своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов`язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати лізингові платежі.

В матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати заборгованості з лізингових платежів, що є предметом спору.

Враховуючи, що несплата відповідачем коштів за спірним Договором суперечить вищевказаним нормам права та договору, то позов в частині стягнення основного боргу в сумі 589 572 грн 65 коп. є нормативно та документально доведеним.

Позивачем додатково нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 117 914 грн 49 коп. штрафу, 368 829 грн 47 коп. пені, 23 618 грн 72 коп. три відсотки річних та 70 927 грн 60 коп. інфляційних втрат.

За змістом пункту 8.1 Договору, сторони зобов`язуються виконувати всі умови даного договору та несуть відповідальність за їх виконання у відповідності до чинного законодавства.

Сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно з цим договором та/або законодавством, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожний день прострочки за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати по день фактичної оплати (п.8.4 договору).

У випадку виникнення простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів та/або інших платежів за цим Договором більше ніж на 5 календарних днів, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю крім пені також штраф в розмірі 20% від розміру порушеного грошового зобов`язання (п. 8.5 договору).

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків; у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції..

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок пені, штрафу, інфляційні втрати та 3% річних, дійшов висновку що заявлені позивачем вимог про стягнення 117 914 грн 49 коп. штрафу, 368 829 грн 47 коп. - пені, 23 618 грн 72 коп. трьох відсотків річних та 70 927 грн 60 коп. інфляційних втрат арифметично правильні та відповідають положенням Договору та законодавства.

Однак відповідач зазначає про наявність форс мажорних обставин у справі посилаючись на лист Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Згідно зі ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

За змістом ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, засвідчує Торгово-промислова палата України за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Як зазначалось вище за умовами п.п.11.1-11.7 Договору, сторони цього Договору звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання зумовлене наслідком форс-мажорних обставин, до яких відносяться обставини непереборної сили, що виникли після укладання цього Договору в результаті незалежних від сторін цього Договору причин, непередбачених і невідворотних розумними запобіжними заходами подій надзвичайного характеру: природні катастрофи, війна, блокада, страйк у галузі чи регіоні, або події, які виникли у наслідок прийняття актів органами державної влади, що потягнули за собою неможливість виконання цього Договору.

Сторона цього Договору, на яку вплинули форс-мажорні обставини, зобов`язана сповістити про це іншій стороні цього Договору засобами електронної пошти протягом трьох днів із дня настання/закінчення терміну дії форс-мажорних обставин, з одночасним дублюванням повідомлення рекомендованим листом, спрямованим іншій стороні цього Договору.

Повідомлення про настання форс-мажорних обставин повинне бути підтверджено торгово-промисловою палатою. Дане підтвердження Торгово-промислової палати України спрямовується іншій стороні цього Договору протягом п`ятнадцяти днів з дати настання форс-мажорних обставин.

Повідомлення про закінчення і тривалість дій форс-мажорних обставин та ліквідації їхніх наслідків повинно бути підтверджено Торгово-промисловою палатою України. Дане підтвердження Торгово-промислової палати спрямовується іншій стороні цього Договору протягом п`яти днів із дня закінчення дії форс-мажорних обставин.

Несвоєчасне повідомлення про настання, тривалість чи закінчення дії форс-мажорних обставин і ліквідації їхніх наслідків позбавляє сторону цього Договору, яка несвоєчасно повідомила про це, права посилатися на ці обставини і зобов`язує її виконувати взяті на себе зобов`язання за цим Договором вчасно, у повному обсязі й у терміни, зазначені в цьому Договорі.

Однак відповідач не надав суду передбачених законом та договором доказів настання форс-мажорних обставин, зокрема, сертифікату, виданого відповідною торговельною палатою або іншим компетентним органом стосовно невиконання відповідачем спірного договору.

Посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною та є підставою для звільнення його від відповідальності за договором, суд відхиляє з огляду на наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Зі змісту листа ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що він не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність форс-мажорних обставин (введення військового стану в Україні). Також вказаний лист ТПП видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між настанням вказаних обставин та неможливістю виконання відповідачем конкретного зобов`язання. До того ж відповідачем не надано будь-яких доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання ним зобов`язань за спірним договором.

Отже, сама наявність вказаного листа ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

Водночас судом проаналізовані і наступні обставини справи.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) засновником (учасником) позивача є ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ПРОМАГРОЛІЗИНГ", резидентство: Білорусь, Місцезнаходження: Білорусь, 220035, м. Мінськ, проспект Переможців, будинок 51, корпус 2, приміщення 30.

Розмір частки засновника (учасника) позивача становить 30783684,00 грн. Також вказаний і розмір статутного капіталу позивача, який складає 30783684,00 грн.

Суд зазначає, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна. Частка є об`єктом права власності.

Відповідно до даних Реєстру, кінцевий бенефіціарний власник (контролер) у юридичної особи відсутній, відсутні особи, які відповідають статусу кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, державна власність Республіки Білорусь.

Згідно зі Статутом позивача (Нова редакція) затвердженого рішенням № 148 його єдиного учасника від 23 серпня 2021 року, який наявний в матеріалах справи (далі по тексту Статут), єдиним учасником (засновником) Товариства виступає Відкрите акціонерне товариство «Промагролізинг», зареєстроване в Республіці Білорусь Мінським обласним виконавчим комітетом 06 лютого 2001 року за № 690034197 (п. 1.3. Статуту).

Відповідно до п. 4.5. Статуту розподіл чистого прибутку товариства здійснюється за підсумками роботи Товариства за один фінансовий рік і здійснюється за рішенням Загальних зборів учасників (рішенням Єдиного учасника).

Згідно п. 6.1. Статуту вищим органом управління Товариства є Загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства. До виключної компетенції Загальних зборів учасників відповідно до п. 6.4. Статуту, серед іншого, належать: визначення основних напрямків діяльності Товариства, стратегії розвитку, затвердження його планів (бізнес-планів розвитку, в тому числі кошторисів доходів і видатків) і звітів про їх виконання; внесення змін до Статуту Товариства, зміна розміру його Статутного капіталу; обрання і відкликання директора Товариства; обрання та припинення повноважень Наглядової ради Товариства або окремих членів Наглядової ради Товариства; створення, реорганізація та ліквідація підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень, призначення і звільнення їх керівників, вирішення питань про участь в інших підприємствах; затвердження річних результатів діяльності Товариства, затвердження звітів і висновків Ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, термінів і порядку виплати частини прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених чинним законодавством України, визначення порядку покриття збитків; затвердження уповноважених банків для розміщення коштів Товариства на рахунках, лімітів операцій по розміщенню грошових коштів в повноважних банках; узгодження кандидатур, прийому та звільнення заступників директора, головного бухгалтера Товариства, визначення умов оплати праці для них, узгодження продовження трудових відносин з зазначеними особами; обрання та відкликання членів Ревізійної комісії та ін.

Відповідно до п. 6.14. Статуту якщо Товариство має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції Загальних зборів учасників, приймаються таким учасником одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника, а саме: Єдиного учасника Товариства.

Таким чином, у зв`язку з тим, що єдиним учасником позивача виступає Відкрите акціонерне товариство «Промагролізинг», вищезазначені рішення щодо позивача приймаються Відкритим акціонерним товариством «Промагролізинг» одноособово.

Описане вище вказує на примат повноважень Єдиного учасника Товариства (Відкритого акціонерного товариства «Промагролізинг») щодо одноосібного управління діяльністю, прийнятті рішень та розподілу прибутку позивача по відношенню до його самостійності.

Указом Президента України 28 січня 2023 року

N 50/2023, яким затверджено Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.01.2023 до Відкритого акціонерного товариства "Промагролізинг" строком на десять років застосовуються (відповідно до Закону України "Про санкції") персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) санкції, а саме:

1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

2) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона);

10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона);

11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 % і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

17) заборона на набуття у власність земельних ділянок;

18) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (заборона укладення договорів та вчинення правочинів).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про санкції", з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про санкції" підставами для застосування санкцій є:

1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;

3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;

4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до інформації Опублікованої 12 січня 2024 на офіційному сайті Посольства України в Республіці Білорусь 24 лютого 2022 року РФ здійснила віроломну агресію проти України, використавши для здійснення масштабної наступальної операції територію, повітряний простір та воєнну інфраструктуру Республіки Білорусь. Упродовж 2022 року Республіка Білорусь продовжувала надавати територію, повітряний простір та інфраструктуру для здійснення російською авіацією ракетно-артилерійських та авіаційних ударів по території України.

Відповідно до норм міжнародного права, зокрема п. 4 ст. 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй (далі - Статут ООН), розділу I Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, ухваленій 24.10.1970 Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2625, ст. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14.12.1974 (далі - Резолюція 3314), ст. 5 Статуту Міжнародного кримінального суду, збройна агресія є тяжким міжнародним злочином і його скоєння має наслідком міжнародно-правову відповідальність.

Крім загального визначення агресії п. f ст. 3 Резолюції 3314 містить і перелік дій, які незалежно від оголошення війни кваліфікуються як акт агресії, зокрема, дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави.

Суд враховує, що власником 100% корпоративних прав Позивача є ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ПРОМАГРОЛІЗИНГ". Статтею 96-1 ЦКУ визначено, що корпоративні права - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Відповідно до підпункту 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 ПКУ корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Одноосібні корпоративні права в даному випадку розширюють правомочності єдиного учасника товариства до тієї межі, що стирається грань самостійності юридичної особи-позивача. Корпоративна залежність позивача дає можливість формувати його волю Єдиним учасником, визначати мету і види діяльності позивача, а звідси й межі його правоздатності. Оскільки в даному випадку рішення з питань, що належать до компетенції Загальних зборів учасників, приймаються таким учасником одноособово (оформлюються письмовим рішенням Єдиного учасника Товариства), даним учасником здійснюється обрання та припинення повноважень Наглядової ради Товариства або окремих членів Наглядової ради Товариства, обрання і відкликання директора Товариства, узгодження кандидатур, прийом та звільнення заступників директора, головного бухгалтера Товариства, визначаються умови оплати праці для них, узгоджується продовження трудових відносин з зазначеними особами, обираються та відкликаються члени Ревізійної комісії, - то є обґрунтовані підстави виснувати, що воля Єдиного учасника фактично не трансформується у волю органів управління юридичної особи та означає, що воля Єдиного учасника і воля юридичної особи (позивача) буде збігатися. Широкі повноваження Єдиного учасника свідчать про відсутність ознак незалежності позивача та дефект його волі. Більше того, і закон констатує певну пов`язаність, яка зумовлюється участю єдиного учасника у товаристві, а саме, встановлює пряму заборону щодо виходу учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника (ч.5 ст.24 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Загалом, відповідно до доктрини корпоративного права розмежовується відповідальність учасника та юридичної особи (the corporate veil). Відповідні положення містяться і у національному законодавстві (ст. 96 ЦКУ). В будь-якому випадку, даний принцип розмежування відповідальності не може слугувати можливості тим чи іншим чином учаснику юридичної особи скористатися на свою користь наслідками збройної агресії.

В межах вирішення даного спору виникла ситуація, коли позивач - юридична особа, яка належить державі що вчинила акт агресії по відношенню до України, посилається на порушення норм цивільного законодавства України та просить застосувати до відповідача передбачений державою примус за порушення норм цивільного законодавства а саме невиконання відповідачем свого зобов`язання після здійсненого акту агресії, адже судом встановлено, що свої зобов`язання за сплатою лізингових платежів відповідач здійснював до лютого 2022 року включно. Отже порушення виконання зобов`язання перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з агресією, до якої причетний єдиний учасник позивача.

За даних обставин та у зв`язку з тим, що учасник юридичної особи-позивача володіє 100 % його статутного капіталу, має широке коло повноважень по управлінню його діяльності та розподілу прибутку, суд вважає за можливе застосувати одну з різновидів доктрини «зняття корпоративної вуалі» (piercing/lifting the corporate veil) - доктрину «єдиної особи» (single entity doctrine). Такий підхід до оцінки факту єдності виходячи з обставин конкретної справи, відповідає сучасній міжнародній практиці, зокрема практиці Суду справедливості Європейського Союзу (м. Люксембург). Так, у справі «SAR Schotte Gmbh, v Parfums Rothschield» (справа № 218/86, рішення від 09.12.1987 p.) Суд справедливості ЄС зазначив, що філія або представництво вважається існуючим навіть у тому випадку, якщо юридична особа не має власного юридично оформленого підрозділу на території іноземної держави, але тим не менш, здійснює діяльність на даній території через незалежні компанії зі схожою назвою, укладає правочини від власного імені та фактично виступає в якості підрозділу цієї юридичної особи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підняття корпоративної завіси може відбуватися у випадках, коли учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (значним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, коли такий учасник є активним, впливає на справи компанії, бере участь в оперативному управлінні (на відміну від того учасника, який не бере участі в управлінні компанією і лише очікує на дивіденди). Тобто в усіх тих випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов`язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (з урахуванням відмінностей в обставинах справи див. рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини" (ALBERT AND OTHERS v. HUNGARY від 07.07.2020, пункти 138-157, заява №5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (LEKIC v. SLOVENIA від 11.12.2018, заява №36480/07).

Верховний Суд також застосовував доктрину підняття корпоративної завіси (невизнання самостійної правосуб`єктності юридичної особи, відокремленості її майна від майна учасників), зокрема, вирішуючи питання відповідальності за завдану шкоду (див. постанови Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №826/11415/16, від 30.06.2021 у справі №916/1914/20, від 04.08.2021 у справі №910/10900/19, від 15.06.2022 у справі №905/671/19).

Як вказано в постанові Верховного Суду по справі № 910/4210/20 від 20 липня 2022 року, застосування правила підняття корпоративної завіси щодо юридичних осіб, створених іноземною державою, має значну специфіку. Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

Зважаючи на те, що позивач формально належить та перебуває під контролем ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПРОМАГРОЛІЗИНГ", яке є державною власністю Республіки Білорусь, є підстави вважати позивача alter ego ("другим я") ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПРОМАГРОЛІЗИНГ", на яке накладено санкції у зв`язку зі збройною агресією серед яких блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать юридичній особі, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань та ін. За вказаних обставин заявлений позов не підлягає задоволенню, оскільки у випадку задоволення позову, виконання рішення (як завершальна стадія судового провадження (ч.1 ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження») спричинило б прямий обхід спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), які застосовані з боку України по відношенню єдиного учасника позивача - ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПРОМАГРОЛІЗИНГ". Дані санкції застосовані на підставі ЗУ «Про санкції». Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином санкції відносно ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПРОМАГРОЛІЗИНГ" застосовано органами державної влади в межах своїх повноважень та на підставі закону.

В даному випадку державою фактично застосовано мораторій, тобто відстрочення виконання зобов`язань, що встановлюються на певний термін (10 років) у зв`язку зі зброєною агресією і дією правового режиму воєнного стану та поширюється на окремі категорії боржників, в тому числі і на ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ПРОМАГРОЛІЗИНГ". Верховний Суд в своїй Постанові від 30 травня 2023 року у справі № 925/1248/21 вказав, що дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів) зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Суд резюмує, що в даному випадку втручання у право власності Єдиного учасника позивача ґрунтується на законі, має правомірну мету та є домірним.

Також суд зазначає, що власність гарантує не лише права власників, а й зобов`язує, покладає на них певні обов`язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Суд зважає на те, що згідно з Цивільним Кодексом цивільні відносини може бути врегульовано й іншими джерелами цивільного права, а саме загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3), підзаконними актами (частини третя - шоста статті 4), договором (стаття 6), звичаєм (стаття 7), міжнародними договорами (стаття 10).

Так, на підставі аналогії права (частина друга статті 8 Кодексу) регулювання цивільних відносин здійснюється відповідно до загальних засад цивільного законодавства, з яких виокремлюють, серед іншого, справедливість, добросовісність і розумність (пункти 5, 6 статті 3 Кодексу). Більше того, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність.

Суд, в аспекті розгляду цієї справи, констатує, що в умовах дії воєнного стану в Україні, здійсненні акту агресії яка завдає шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, до якої має пряме відношення Республіка Білорусь та застосуванні санкцій по відношенню до ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПРОМАГРОЛІЗИНГ", яке є державною власністю Республіки Білорусь та володіє 100% корпоративних прав позивача, - задоволення позову не буде ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Виходячи з описаного вище позов не може бути задоволений, отже суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 170 862 грн 93 коп.

Також, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подачу даного позову необхідно покласти на позивача з огляду на відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" (03110, м. Київ, вул. Пироговського Олександра, буд. 19, корпус 4; ідентифікаційний код 37768114) до Фермерського господарства "КРАМАРЕНКО" (93314, Луганська обл., Попаснянський р-н, селище Лисичанський, вул. Паркова, будинок 2 Г; ідентифікаційний код 34502188) про стягнення 1 170 862 грн 93 коп. відмовити.

2. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна".

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 23.02.2024.

Суддя Назар ЗЛЕПКО