Ухвала

від 21.02.2024 по справі 925/883/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

21 лютого 2024 року справа № 925/883/23

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Боровика С.С. з помічником (за дорученням судді) Пастуховою О.С., розпорядник майна боржника, представники кредиторів та боржника: не з`явились,

розглянувши у підсумковому засіданні суду справу за заявою

ініціюючого кредитора, Приватного акціонерного товариства «Інвестиційна компанія «Інвестсервіс»,

до боржника, Приватного акціонерного товариства «Звенигородкаагрохім»,

про банкрутство юридичної особи,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.08.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Деяка Ярослава Михайловича, попереднє засідання суду призначено на 17.10.2023.

Повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство опубліковано 30.08.2023.

Ухвалою суду від 17.10.2023 затверджено реєстр вимог кредиторів, підсумкове засідання суду призначене на 06.12.2023.

05.12.2023 від представника ГУ ДПС у Черкаській області надійшло клопотання про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Пилипенко Т.В.

06.12.2023 від представника боржника надійшло заперечення на клопотання ГУ ДПС у Черкаській області, в якому просить суд залишити подане клопотання без задоволення.

06.12.2023 від розпорядника майна боржника надійшло клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації

06.12.2024 у підсумковому засіданні суду розпорядник майна та представник боржника клопотали про введення процедури санації боржника, представник ГУ ДПС у Черкаській області клопотав про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, судом оголошено перерву до 24.01.2024.

24.01.2024 у підсумковому засіданні суду оголошено перерву до 21.02.2024.

21.02.2024 у підсумкове засідання суду учасники у справі про банкрутство не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Щодо визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Застосування судами законодавства про банкрутство зобов`язує суди відповідно до частини першої статті 3 ГПК України також використовувати відображені у нормах цього законодавства особливі принципи інституту неплатоспроможності для забезпечення мети законодавства про банкрутство - якнайповнішого задоволення вимог кредиторів боржника (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2023 у справі 911/166/23; від 19.07.2023 у справі №23/448-б; від 10.02.2022 у справі №908/1817/21) .

Одним із принципів, які характерні для правового інституту неспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство, що зобов`язує суд з достатньою повнотою встановити об`єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.12.2021 у справі 924/1155/18).

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу щодо боржника - юридичної особи застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація банкрута.

За змістом частини першої статті 44 Кодексу під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Про призначення розпорядника майна господарський суд постановляє ухвалу.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 49 Кодексу у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі. До закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів приймають одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У разі наявності обставин, що не дають зборам кредиторів можливості у встановлені строки прийняти одне з таких рішень, збори кредиторів можуть прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 49 Кодексу визначено, що у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень: ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом; ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом; постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.

Аналіз положень статті 49 Кодексу свідчить, що господарський суд, проводячи підсумкове засідання у справі про банкрутство, приймає рішення про введення наступної судової процедури щодо боржника, які визначені положеннями статтею 6 Кодексу, з застосуванням судового розсуду (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.09.2020 у справі № 915/1261/16; від 12.10.2021 у справі №916/3619/19; від 14.07.2022 у справі №925/409/20; від 13.12.2022 у справі № 904/4608/21; від 20.06.2023 у справі №904/1412/20; від 14.11.2023 у справі №910/15200/21).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Кодексом, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.04.2023 у справі №918/454/18; від 13.12.2022 у справі № 904/4608/21).

Наявність рішення зборів кредиторів про перехід до наступної судової процедури і звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не є саме по собі безумовною підставою для введення господарським судом ліквідаційної процедури боржника. Адже частиною четвертою статті 49 Кодексу законодавець надав право суду навіть за відсутності відповідного рішення зборів кредиторів боржника, але за певних обставин (після закінчення термінів, визначених Кодексу щодо тривалості процедури розпорядження майном, за наявності ознак банкрутства та за відсутності пропозицій щодо санації боржника) прийняти постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за власною ініціативою.

Відповідно до частини першої статті 58 Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

За статтею 1 Кодексу банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури; боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Відповідно до частини четвертої статті 205 Господарського кодексу України у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.

Постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за своєю правовою природою є судовим рішенням, яке повинно прийматися у цілковитій відповідності до норм матеріального та процесуального права і фактичних обставин справи, достовірно встановлених господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2023 у справі 904/1938/22; від 14.11.2023 у справі №910/15200/21; від 30.11.2023 у справі №907/935/21).

Тож завдання підсумкового засідання суду полягає у з`ясуванні ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі. При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури має бути доведено факт неплатоспроможності боржника, як цього вимагає стаття 205 Господарського кодексу України, згідно із частиною четвертою якої суб`єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду в разі його неспроможності через недостатність майна задовольнити вимоги кредиторів.

При цьому при ухваленні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, має бути доведено факт неплатоспроможності боржника, як того вимагає стаття 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень частини четвертої якої суб`єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.

Тобто, враховуючи положення частини четвертої статті 205 Господарського кодексу України, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, а саме, недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, у зв`язку з чим при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та при відкритті ліквідаційної процедури суд в обов`язковому порядку повинен з`ясувати як актив, так і пасив боржника та порівняти їх дані.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 908/2755/19; від 01.08.2023 у справі 904/1938/22.

Завданням підсумкового засідання суду на стадії розпорядження майном полягає у з`ясуванні ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі, виходячи, зокрема, з клопотання комітету кредиторів. Проте остаточна оцінка зазначених обставин надається господарським судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство, виходячи з того, чи є можливим відновлення платоспроможності боржника без введення його ліквідаційної процедури, чи не приймалось рішення про введення ліквідаційної процедури комітетом кредиторів на шкоду більшості кредиторів членів комітету кредиторів та чи є реальна можливість відновити платоспроможність боржника через застосування до нього процедури санації за наявності інвестора, чи наявні ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності тощо (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.02.023 року у справі №911/2794/21; від 23.03.2023 у справі №911/1609/21; від 05.07.2023 у справі №902/873/19; від 29.08.2023 у справі №916/1912/22).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неплатоспроможність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, які передбачені в процедурі розпорядження майном, та дослідити надані розпорядником майна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведення процедури розпорядження майном, зокрема, передбаченої у частині третій статті 44 Кодексу.

При цьому суд має з`ясувати актив і пасив боржника та співставити відомості щодо обох величин. Розмір пасиву боржника підлягає визначенню відповідно до затвердженого судом у порядку статті 47 Кодексу реєстру вимог кредиторів. Відомості про актив боржника має містити звіт розпорядника майна про фінансово-майновий стан боржника. Зазначений звіт має бути предметом розгляду зборів кредиторів (комітету кредиторів), які на його підставі приймають рішення клопотати про перехід до наступної судової процедури (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.12.022 року у справі №908/2415/21; від 13.06.2023 у справі №905/2307/21; від 01.08.2023 у справі №904/1938/22).

Однак, рішення суду не може ґрунтуватися лише на клопотанні комітету кредиторів, оскільки відомості про фінансово-майновий стан боржника (актив) повинні бути предметом розгляду в судовому засіданні у справі про банкрутство (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №908/2415/21; від 23.02.2023 у справі №911/2794/21; від 23.03.2023 у справ №911/1609/21; від 13.06.2023 у справі №905/2307/21; від 05.07.2023 у справі №902/873/19; від 01.08.2023 у справі №904/1938/22; від 29.08.2023 у справі №916/1912/22).

Якщо встановлення пасиву боржника відбувається у попередньому засіданні суду, то остаточна правова оцінка активу і пасиву боржника та можливість відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом надається у підсумковому засіданні суду з огляду на перебування провадження у справі у процедурі розпорядження майном боржника. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 904/1693/19; від 23.01.2020 у справі № 924/1155/18; від 08.12.2022 у справі № 908/2415/21; від 29.08.2023 у справі №916/1912/22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.04.2023 у справі №918/454/18 (п. 51 - 52) судова колегія відзначила, що за загальним правилом умовою переходу до ліквідаційної процедури є перевищення пасивів боржника над активами, що випливає з аналізу відомостей фінансово-господарської діяльності боржника, наданих суду у звіті розпорядника майна або рішенні зборів кредиторів (додатково див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 918/420/16 (п. 24); від 15.06.2021 у справі № 916/1950/16, (п. 41, п. 43); від 29.07.2021 у справі № 913/401/20 (п. 26); від 12.10.2021 у справі № 916/3619/19, (п. 48)).

Таким чином, на вирішення питання переходу до ліквідаційної процедури впливають, за загальним правилом, три чинники: закінчення 170-денного строку, відведеного для стадії розпорядження майном; наявність ознак банкрутства; наявність рішення зборів кредиторів щодо переходу до ліквідаційної процедури та відповідно відсутність пропозицій щодо санації боржника (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №904/1412/20).

Системний аналіз норм Кодексу та Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства, затверджених наказом Мінекономіки від 19.01.2006 №14 (далі Методичні рекомендації), дає підстави для висновку, що виявлення господарським судом у підсумковому засіданні ознак неплатоспроможності боржника відбувається шляхом дослідження та надання правової оцінки доказам, що містяться у матеріалах справи, зокрема звіту розпорядника майна про фінансово-майновий стан божника, фінансової звітності боржника (балансу підприємства (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів) тощо.

Аналіз фінансово-господарського стану боржника також має включати дослідження правочинів (у тому числі господарських договорів), вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, щодо їх впливу на фінансовий стан боржника, доцільності та реальності таких правочинів, вчинення їх на шкоду кредиторам з метою уникнення відповідальності за зобов`язаннями боржника (такий висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 904/5749/19; від 11.05.2023 у справі №911/529/22) .

Тобто перелік доказів, на підставі яких судом встановлюється наявність ознак неплатоспроможності боржника, не є вичерпним і жоден із доказів (джерел інформації), на підставі яких здійснюється такий аналіз, не є визначальним. Дійсний фінансово-господарський стан боржника у справі про банкрутство встановлюється судом шляхом комплексного дослідження сукупності всіх наявних у справі доказів.

Тож передумовою переходу до наступної судової процедури є виконання визначеного Кодексом комплексу заходів у процедурі розпорядження майном та дотримання вимог щодо повноти дій, вчинення яких передбачено статтею 44 цього Кодексу (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №904/4790/21, від 01.08.2023 у справі №904/1938/22).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Методичних рекомендацій № 14 основними джерелами інформації для проведення аналізу є: установчі документи підприємства (засновницький договір, статут), а також довідка про включення до ЄДРПОУ, свідоцтво про державну реєстрацію, реєстр власників акцій (за наявності); баланс підприємства (форма № 1, для суб`єктів малого підприємництва - форма № 1-м); звіт про фінансові результати (форма № 2, для суб`єктів малого підприємництва - форма № 2-м); звіт про рух грошових коштів (форма № 3); звіт про власний капітал (форма № 4); примітки до річної фінансової звітності (форма № 5); звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос) (форма № 11-ОЗ); обстеження технологічних інновацій промислового підприємства (форма № 1-інновація); звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма № 1-Б); звіт з праці (форма № 1-ПВ); звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (форма № 1-ПВ (умови праці)); звіт про використання робочого часу (форма № 3-ПВ); звіт про виробництво промислової продукції (форма № 1П-НПП); інша інформація, необхідна для проведення аналізу та виявлення резервів виробництва.

Як вбачається зі звіту арбітражного керуючого Деяка Я.М. про діяльність розпорядника майна, з метою виявлення та збереження майна боржника розпорядником майна направлені запити стосовно майнових активів боржника та його фінансово-господарського стану. В ході проведеної розпорядником майна інвентаризації активів боржника з`ясовано належність боржнику різного виду власності, як рухомого, так і не рухомого майна. За результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства на теперішній час не виявлено.

Крім того, розпорядником майна Деяком Я.М. разом із боржником замовлено проведення оцінки об`єктів нерухомості боржника щодо яких відсутня балансова вартість. Так, на підставі договору на проведення оцінки майна №477 від 21.10.2023, укладеного між суб`єктом оціночної діяльності Цибенко Вікторією Анатоліївною та боржником було проведено оцінку нерухомого майна боржника та складено висновки про вартість майна відповідно до яких:

- вартість нежитлової будівлі загальною площею 101,60 кв.м., що розташована за адресою: Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Озірна, вул. Мічуріна, будинок 68, складає 109 000,00 гривень;

- вартість нежитлової будівлі загальною площею 704 кв.м., що знаходиться за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, села Озірна, вулиця Мічуріна, будинок 68-А, складає 60 900,00 гривень;

- вартість комплексу загальною площею 3 687,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Звенигородський район, м. Звенигородка, вулиця Козачанська, буд. 26, складає 3 982 000,00 гривень;

- вартість комплексу загальною площею 381,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., Звенигородський р-н, м. Звенигородка, вул. Козачанська, буд. 26-А, складає 3 295 800,00 гривень.

За таких обставин можна дійти висновку, що розмір виявлених розпорядником майна Деяком Я.М. активів боржника складає не менше як 7 447 700.00 грн. (109 000,00 + 60 900,00 + 3 982 000,00 + 3 295 800,00).

Водночас, загальний розмір пасивів боржника відповідно до затвердженого судом у порядку статті 47 Кодексу реєстру вимог кредиторів складає 1 745 817,03 грн.

За підсумками порівняння активів та пасивів боржника можна дійти однозначного висновку про значне перевищення активів над пасивами. Судом не встановлено, а ГУ ДПС у Черкаській області не доведено неоплатність (неплатоспроможність) боржника, а саме, недостатність майна для задоволення вимог кредиторів. Навпаки, із наявних у справі доказів вбачається належність боржнику майна вартість якого значно (у шість разів) перевищує усі визнані господарським судом у межах даної справи грошові вимоги кредиторів.

Із аналізу клопотання ГУ ДПС у Черкаській області про введення наступної процедури у справі про банкрутство вбачається, що таке обґрунтовується цитуванням відомостей звіту розпорядника майна Деяка Я.М. про фактичні результати аналізу фінансової звітності для виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також незгодою із запропонованим боржником та розпорядником майна планом санації. При цьому, таке клопотання не містить жодних підтверджених доказами обставин, які б свідчили про неоплатність (неплатоспроможність) боржника, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів.

Клопотання ГУ ДПС у Черкаській області не містить доказів неможливості відновлення платоспроможності боржника без введення його ліквідаційної процедури, як і не доводить відсутність реальної можливості відновити платоспроможність боржника через застосування до нього процедури санації, в тому числі за наявності інвестора та/чи реалізації майна в процедурі санації.

20.02.2024 від представника ГУ ДПС у Черкаській області надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи податкових декларацій, в якому зазначено,

що згідно фінансової звітності, поданої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до контролюючого органу, сукупний дохід за 2023 рік становить 35 тис. грн., що свідчить про неспроможність забезпечення надання фінансової допомоги в сумі 800 тис. грн. та реальності договору фінансової допомоги укладеного з боржником;

що згідно фінансової звітності, поданої до контролюючого органу ТОВ «Агрохімкомплекс» за 2023 рік, зазначене підприємство має сукупний дохід близько 700 тис. грн., без врахування поточних витрат та сплати податків і зборів, що свідчить про неспроможності підприємства стосовно сплати орендних платежів та податку з оренди нерухомого майна;

що згідно фінансової звітності, поданої до контролюючого органу ТОВ «Албіна» (ЄДРПОУ 23537731) за 2023 рік, підприємством взагалі не здійснюється господарська діяльність, отже відсутні підстави вважати дане підприємство потенційним орендарем у справі про банкрутство ПАТ «Звенигородкаагрохім».

Суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/15200/21; від 13.12.2022 у справі №904/4608/21 та вважає за необхідне зазначити, що процедури банкрутства за приписами Кодексу мають строковий характер. Закріплений Кодексом принцип строковості судових процедур у справі про банкрутство полягає в тому, що кожна судова процедура у справі може здійснюватися, а дії учасників справи - мають реалізовуватися в межах строку, визначеного цим Кодексом для такої процедури.

Відповідно до статті 39 Кодексу процедура розпорядження майном вводиться господарським судом на строк, визначений частиною другою статті 44 цього Кодексу, одночасно з постановленням ухвали про відкриття провадження у справі.

За приписами статті 44 Кодексу процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170 календарних днів.

Слід зауважити, що продовження строку процедури розпорядження майном можливо лише у межах граничних строків, визначених цим Кодексом (частина друга статті 49 Кодексу).

Вказані норми Кодексу фактично є "запобіжниками" щодо зволікань під час провадження у справі про банкрутство та переслідують мету стимулювання всіх учасників судового процесу до неухильного та своєчасного виконання покладених на них законом обов`язків.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України. Так, згідно з рішенням ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України" роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Водночас на державні органи покладено обов`язок щодо дотримання принципу «належного урядування» і ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі «Рисовський проти України»).

Отже, у нормах Кодексу закріплено граничний строк проведення процедури розпорядження майном боржника, після закінчення якого суд згідно з приписами частини третьої статті 49 Кодексу приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації, внаслідок чого процедура розпорядження майном та повноваження розпорядника майна припиняються (частина шоста статті 49 Кодексу) або постановляє ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 913/401/20; від 09.05.2023 у справі №916/2740/21).

Процедура розпорядження майном боржника введена 29.08.2023 з постановленням судом ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство та на дату винесення цієї ухвали строк процедури розпорядження майном ще не завершився.

Тобто, на момент подання ГУ ДПС у Черкаській області клопотання про введення наступної процедури у справі про банкрутство не сплив строк розпорядження майном боржника, який відповідно до частини першої статті 44 Кодексу визначений, як система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

Як вбачається із матеріалів справи, боржником та розпорядником майна Деяком Я.М. вживаються заходи щодо розроблення плану санації боржника з метою відновлення його платоспроможності.

Враховуючи встановлений Кодексом строк для розпорядження майном боржника, та враховуючи значне перевищення активів боржника над його пасивами, визнання боржника банкрутом та перехід до стадії ліквідації буде передчасним та суперечитиме принципам інституту неплатоспроможності.

Із матеріалів справи вбачається, що ГУ ДПС у Черкаській області пропозицій до проекту плану санації чи заперечення на нього не надавалися. Лише в клопотанні про перехід до наступної процедури у справі про банкрутство ГУ ДПС у Черкаській області викладено незгоду із запропонованими заходами із відновлення платоспроможності.

Незгода ГУ ДПС у Черкаській області із запропонованим планом санації мотивована серед іншого запереченнями проти списання податкового боргу, який виник у строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів.

В цьому контексті суд звертає увагу на положення абзацу третього частини третьої статті 52 Кодексу, відповідно якого у разі якщо план санації передбачає розстрочення чи відстрочення або прощення (списання) боргів із сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) чи їх частини, план санації вважається схваленим органом стягнення в частині задоволення вимог з податків, зборів (обов`язкових платежів) на умовах плану санації без необхідності голосування органом стягнення. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів, які затверджують план санації, визнається безнадійним та списується, а податковий борг, який виник пізніше, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах плану санації, які повинні бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог кредиторів, які голосували за схвалення плану санації, а також розмір та порядок задоволення вимог, які були б застосовані у разі введення процедури ліквідації.

Тобто, аналіз положень абзацу третього частини третьої статті 52 Кодексу дозволяє дійти висновку, що незалежно від того як голосує орган стягнення (за, проти, утримується, чи не голосує взагалі), за умови відповідності розстрочення, відстрочення або прощення (списання) умовам абзацу третього частини третьої статті 52 Кодексу вважається, що план санації є схваленим податковим органом в силу закону.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Звітом арбітражного керуючого Деяка Я.М. про діяльність розпорядника майна боржника було констатовано факт розробки плану санації, а також зазначене перевищення активів боржника над його пасивами. Також, згаданим звітом зафіксовано, що боржник протягом 2020-2022 років мав ознаки надкритичної неплатоспроможності. На основі отриманих розрахунків вжиття заходів з відновлення платоспроможності не вбачається за можливе без зовнішнього інвестування у діяльність підприємства, а в межах процедури банкрутства у такому разі слід вживати заходи з ліквідації підприємства.

Тобто, розпорядником майна Деяком Я.М. було зафіксовано діяльність в частині підготовки плану санації, який за умови зовнішнього інвестування дозволить відновити платоспроможність боржника.

Звіт арбітражного керуючого Деяка Я.М. про діяльність розпорядника майна боржника схвалено ГУ ДПС у Черкаській області без зауважень.

Заперечуючи проти розробленого розпорядником майна Деяком Я.М. та боржником плану санації після схвалення звіту Деяка Я.М. про діяльність розпорядника майна боржника, яким зафіксовано можливість відновлення платоспроможності боржника, ГУ ДПС у Черкаській області фактично діє недобросовісно та в супереч свої попередній поведінці.

Незгода кредитора із ефективністю передбачених планом санації заходів не може бути підставою для прийняття рішення про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, адже законодавець надавши суду згідно з положеннями Кодексу повноваження перевіряти та оцінити план санації, між тим не надає суду повноважень здійснювати деталізовану економічну оцінку кожного із запланованих боржником у плані санації заходів відновлення платоспроможності боржника (такий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №924/1083/20; від 15.04.2021 у справі №904/3325/20).

При цьому, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі №904/1412/20 сформував правовий висновок за яким виходячи зі змісту положень статей 50, 57 Кодексу у системному взаємозв`язку та поєднанні із загальними правилами переходу від процедури розпорядження майном до ліквідаційної процедури, якщо суд встановить сукупність таких обставин як: об`єктивну неможливість виконати план санації в затвердженій судом редакції, відмову судом в затвердженні схвалених зборами кредиторів змін до плану санації та продовженні строку процедури санації судом та відсутність волі комітету кредиторів на внесення будь-яких інших змін до плану санації боржника; то (1) ці обставини за своїм змістом та правовими наслідками для провадження у справі про банкрутство підпадають під визначену законом підставу для дострокового припинення процедури санації з подальшим визнанням боржника банкрутом і відкриттям ліквідаційної процедури (частина одинадцята статті 50 Кодексу, (2) що, в свою чергу, є підставою для керуючого санацією ініціювати перед зборами кредиторів звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до закінчення строку процедури санації (частина третя статті 57 Кодексу), (3) а збори кредиторів у такому разі можуть прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією (частина п`ята статті 57 Кодексу).

Таким чином, у наведений спосіб законодавець надав як боржнику, так і кредитору/кредиторам (незалежно від розміру кредиторських вимог, передбачених планом санації) повноваження з контролю за виконанням плану санації задля убезпечення/запобігання порушення прав будь-якого із наведених суб`єктів (такий висновок узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 922/2071/20; від від 03.10.2023 у справі №904/3325/20).

Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Черкаській області про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зважаючи на його необґрунтованість та передчасність.

Щодо введення процедури санації боржника.

Одним із принципів, які характерні для правового інституту неспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство, що зобов`язує суд з достатньою повнотою встановити об`єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства.

Застосування принципу судового контролю у процедурах банкрутства щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство, єдиного правового захисту інтересів кредиторів в межах процедур банкрутства та пропорційності надає суду у процедурі банкрутства правові важелі, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника на кожному з етапів процедур банкрутства, в тому числі і санації боржника.

Відповідно до преамбули Кодексу цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

За приписами абзаців четвертого, тринадцятого статті 1 Кодексу - боржником є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Абзацом другим частини першої статті 50 Кодексу визначено, що під санацією розуміється система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

До того ж, абзац третій частини першої статті 51 Кодексу визначає, що план санації має містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника.

Суд враховує, що санація є пріоритетною судовою процедурою у справі про банкрутство, адже за своє метою є направленою на усунення ознак неплатоспроможності боржника, що відповідає сутнісній характеристиці санації - від латинського "sanare", що означає "видужання", "оздоровлення" (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №909/82/16; від 23.12.2021 у справі №924/1155/18; від 19.07.2023 у справі №23/448-б).

Тож очевидно, що поданий на затвердження суду план санації боржника має відповідати меті визначеній у частині першій статті 50 Кодексу та передбачати заходи спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, відновлення його платоспроможності та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Тобто план санації має містити ряд істотних умов, які підлягають юридичній та економічній оцінці на предмет досягнення основної мети процедури санації - відновлення платоспроможності боржника шляхом погашення грошових вимог всіх кредиторів (в повному обсязі або частково) внаслідок реалізації плану санації (близький за змістом висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 908/2755/19).

За приписами частини п`ятої статті 49 Кодексу, затверджуючи план санації, господарський суд перевіряє, чи дотримано порядок його схвалення.

Частиною восьмою статті 52 Кодексу передбачено постановлення ухвали про відмову у затвердженні плану санації у разі, якщо план санації не відповідає вимогам законодавства.

Зазначені норми за методом правового регулювання є імперативними, а тому при з`ясуванні наявності підстав для затвердження плану санації та введення у справі процедури санації боржника необхідним є дослідження обґрунтованості таких підстав, відповідності меті та суті санації, а також змісту плану санації та порядку його схвалення вимогам Кодексу (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №924/1155/18).

Як зазначено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі№ 904/160/19 та від 21.12.2021 у справі №924/1155/18 системний аналіз статей 49, 50, 52 Кодексу свідчить, що процедура санації боржника проводиться під судовим контролем, який можна умовно розмежувати на такі етапи:

І етап - частини третя, п`ята статті 49, частини сьома, восьма статті 52 Кодексу - суд здійснює перевірку плану санації на предмет дотримання порядку його схвалення, погодження забезпеченими кредиторами та відповідності його вимогам законодавства;

ІІ етап - частина третя статті 49, частина перша статті 50, частини сьома, восьма статті 52 Кодексу - суд здійснює розгляд плану санації та за результатами розгляду постановляє ухвалу про затвердження плану санації та введення процедури санації або про відмову у затвердженні плану санації;

ІІІ етап - частини четверта, п`ята, шоста, дев`ята, десята, одинадцята статті 50 Кодексу, частина п`ята статті 54 Кодексу, частина сьома статті 55 Кодексу, частина перша статті 56 Кодексу, частини восьма-дванадцята статті 57 Кодексу - суд здійснює функції нагляду за процедурою санації, що проявляється у його повноваженнях щодо накладення арешту на майно боржника та інших обмежень дій боржника щодо розпорядження його майном, розгляду заяв про визнання правочинів (договорів), укладених боржником, недійсними, розгляду інформації керуючого санацією про виконання плану санації, розгляд заяв про відшкодування збитків, що виникли через відмову від виконання договору, у процедурі провадження у справі про банкрутство, припинення процедури санації достроково у разі невиконання умов виконання плану санації та/або в разі невиконання поточних зобов`язань боржника, розгляд змін до плану санації, скасування заходів забезпечення вимог кредиторів, розгляд звіту керуючого санацією та скарг кредиторів, затвердження або відмова в затвердженні звіту керуючого санацією, продовження строку процедури санації тощо.

Ураховуючи наведене, з метою дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника, суд повинен займати активну процесуальну позицію при затвердженні плану санації, яка має полягати в повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні обставин, які стосуються перевірки порядку його схвалення та дослідження змісту плану санації (від 21.10.2021 у справі №908/3411/20; від 10.02.2022 у справі №908/1817/21; від 31.10.2023 у справі №927/310/23).

Відповідно до частини першої статті 49 Кодексу у підсумковому засіданні суду в процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі.

Згідно з частиною другою статті 49 Кодексу до закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів приймають одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У разі наявності обставин, що не дають зборам кредиторів можливості у встановлені строки прийняти одне з таких рішень, збори кредиторів можуть прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом.

За частиною третьою статті 49 Кодексу у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень:

- ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом;

- ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом;

- постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.

Отже, саме суд у підсумковому судовому засіданні в залежності від обставин справи визначає наступну судову процедуру щодо боржника та ухвалює судове рішення про її введення. Одним із судових рішень, яке може бути ухвалене судом частина третя статті 49 Кодексу визначає ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації за умови його схвалення зборами кредиторів та погодження забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом.

Тлумачення частини п`ятої статті 49 Кодексу, за якою затверджуючи план санації, господарський суд перевіряє, чи дотримано порядок його схвалення свідчить, що цією нормою визначено обов`язок суду щодо перевірки дотримання порядку схвалення плану санації (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №924/1155/18).

Порядок розгляду та схвалення плану санації кредиторами урегульовано статтею 52 Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 52 Кодексу з метою прийняття рішення про схвалення або відхилення плану санації усі конкурсні кредитори поділяються на класи. Кредитори, включені до кожної черги, формують окремий клас кредиторів. Кредитор, вимоги якого підлягають включенню до двох і більше черг, підлягає включенню відповідно до двох і більше класів кредиторів.

План санації не може передбачати різний порядок задоволення вимог кредиторів, включених до одного класу (частина друга статті 52 Кодексу).

Згідно із абзацом першим частиною третьою статті 52 Кодексу прийняття рішення про схвалення або відхилення плану санації приймається кожним класом окремо шляхом голосування.

Отже, схвалення плану санації кредиторами передбачає поділ усіх без винятку конкурсних кредиторів, в тому числі забезпечених кредиторів (вимоги яких в частині забезпеченій заставою утворюють окремий клас, а в частині не забезпечених заставою - включенню до класу незабезпечених кредиторів) на класи, кожен з яких голосує за схвалення/відхилення плану санації окремо шляхом голосування.

Абзацом другим частини третьої статті 52 Кодексу визначено, що у голосуванні щодо схвалення плану санації не бере участі клас кредиторів, розмір та порядок задоволення вимог якого за планом санації не відрізнятиметься від того, який був би застосований у разі введення процедури ліквідації.

У разі якщо план санації передбачає розстрочення чи відстрочення або прощення (списання) боргів із сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) чи їх частини, план санації вважається схваленим органом стягнення в частині задоволення вимог з податків, зборів (обов`язкових платежів) на умовах плану санації без необхідності голосування органом стягнення. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів, які затверджують план санації, визнається безнадійним та списується, а податковий борг, який виник пізніше, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах плану санації, які повинні бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог кредиторів, які голосували за схвалення плану санації, а також розмір та порядок задоволення вимог, які були б застосовані у разі введення процедури ліквідації (абзац третій частини третьої статті 52 Кодексу).

Тобто, грошові вимоги органу стягнення для цілей абзацу третього частини третьої статті 52 Кодексу поділяються на: а) податковий борг, який виник у строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів, які затверджують план санації; б) податковий борг, що виник протягом останніх трьох років від дати зборів кредиторів.

Слід зазначити, що право на списання податкового боргу, який виник у строк понад три роки з дати проведення зборів кредиторів, на яких прийнято рішення про схвалення плану санації, прямо передбачене частиною третьою статті 52 Кодексу. Щодо інших кредиторів така норма в законодавстві про банкрутство відсутня. Більше того, законодавець, розуміючи, що податкові органи не будуть погоджуватись на списання податкових боргів, закріпив у даній нормі положення про те, що у випадку, якщо план санації боржника містить умови про розстрочення, відстрочення чи списання податкового боргу, план санації вважається схваленим органом стягнення в частині задоволення вимог з податків, зборів (обов`язкових платежів) на умовах плану санації без необхідності голосування органом стягнення.

Тобто, аналіз правової норми закріпленої абзацом третім частини третьої статті 52 Кодексу дозволяє прийти до висновку, що план санації вважається схваленим органом стягнення без необхідності голосування/незалежно від голосування, якщо його умовами передбачено одночасно чи окремо такі заходи:

- списання податкового боргу, який виник у строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів, які затверджують план санації;

- розстрочення (відстрочення) або списання на умовах плану санації податкового боргу, що виник протягом останніх трьох років від дати зборів кредиторів, на умовах не гірших ніж для інших кредиторів чи тих, які були б погашені у процедурі ліквідації.

При цьому, заборона неможливості погіршення планом санації умов погашення податкового боргу до умов, які були б застосовані у процедурі ліквідації стосується виключно податкового боргу, що виник протягом останніх трьох років від дати зборів кредиторів.

Абзац другий частини п`ятої статті 52 Кодексу фіксує правило, за яким якщо план санації передбачає задоволення вимог окремого незабезпеченого кредитора негайно після затвердження плану санації, такі вимоги не враховуються для цілей голосування при схваленні плану санації.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 52 Кодексу план санації вважається схваленим:

- класом незабезпечених кредиторів, якщо за схвалення плану санації віддано більше половини голосів кредиторів, включених до відповідного класу, а також якщо за схвалення плану санації проголосувало не менше половини кредиторів, які мають право голосу у відповідному класі.

- класом забезпечених кредиторів, якщо за схвалення плану санації віддано дві третини голосів кредиторів, включених до класу забезпечених кредиторів, а також якщо за схвалення плану санації проголосувало не менше половини кредиторів, які мають право голосу в цьому класі. В іншому випадку вважається, що план санації відхилений відповідним класом кредиторів.

Тобто за приписами частини четвертої статті 52 Кодексу план санації вважається схваленим як зі сторони незабезпечених, так і забезпечених кредиторів за одночасної наявності двох умов:

1) за схвалення плану санації віддано: більше половини голосів кредиторів, включених до відповідного класу (незабезпечені кредитори)/віддано дві третини голосів кредиторів, включених до класу забезпечених кредиторів (забезпечені кредитори);

2) якщо за схвалення плану санації проголосувало не менше половини кредиторів, які мають право голосу у відповідному/цьому класі (незабезпечені/забезпечені кредитори).

Згідно із частиною сьомою статті 52 Кодексу господарський суд постановляє ухвалу про затвердження плану санації боржника, якщо:

- план санації схвалений всіма класами конкурсних кредиторів, розмір та/або порядок задоволення вимог яких змінені планом санації порівняно з умовами, які були б застосовані у разі введення процедури ліквідації;

- план санації схвалений класом забезпечених кредиторів;

- розмір задоволених вимог кредиторів, які проголосували проти схвалення плану санації, не буде меншим у процедурі санації, ніж розмір вимог, який був би задоволений у разі введення процедури ліквідації.

Водночас частиною восьмою статті 52 Кодексу закріплено право суду на відмову у затверджені плану санації у разі, якщо він не відповідає вимогам законодавства.

Частиною десятою статті 45 Кодексу визначено, що в процедурі розпорядження майном розпорядник майна за участю боржника розробляє план санації боржника відповідно до вимог цього Кодексу та подає його на розгляд зборів кредиторів.

Тобто підготовка та розроблення плану санації відноситься до прерогативи розпорядника майна, який згідно із частиною десятою статті 45 Кодексу розробляє його за участю боржника відповідно до вимог цього Кодексу та подає його на розгляд зборів кредиторів.

Вимоги до змісту плану санації наведено у статті 51 Кодексу, яка визначає, що у плані санації:

- обов`язково зазначається розмір вимог кожного класу кредиторів, які були б задоволені у разі введення процедури ліквідації боржника (абзац перший частини першої цієї статті);

- мають міститися заходи щодо відновлення платоспроможності боржника (абзац третій частини першої цієї статті);

- має передбачатися строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за умови погашення вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів (абзац четвертий частини першої цієї статті);

- повинно передбачатися погашення вимог кредиторів з урахуванням черговості, встановленої цим Кодексом, якщо самі кредитори не схвалили рішення про погіршення умов їхнього класу (частини п`ята цієї статті).

Умови щодо змісту плану санації боржника, визначені частинами першою, п`ятою статті 51 Кодексу є обов`язковими (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №924/1155/18).

За змістом частини другої статті 51 Кодексу заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містить план санації, можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочення, розстрочення або прощення боргу чи його частини; виконання зобов`язання боржника третіми особами; задоволення вимог кредиторів в інший спосіб, що не суперечить цьому Кодексу; ліквідація дебіторської заборгованості; реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього Кодексу; продаж частини майна боржника; виконання зобов`язань боржника власником боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань; відчуження майна та погашення вимог кредиторів шляхом заміщення активів; звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі виконання плану санації; одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, що відшкодовується відповідно до вимог цього Кодексу позачергово за рахунок продажу майна боржника; одержання позик та кредитів, придбання товарів у кредит; інші заходи з відновлення платоспроможності боржника.

Отже, однією з обов`язкових умов плану санації є визначення в ньому заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, перелік яких наведений частині другій статі 51 Кодексу не є вичерпним. Головною метою таких заходів з урахуванням визначення поняття санації наведеного у статті 50 Кодексу є оздоровлення фінансового-господарського становища боржника (іншими словами - відновлення його платоспроможності) та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів боржника.

Господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у разі, якщо план санації не затверджений судом у межах строку, встановленого цим Кодексом (частина дев`ята статті 52 Кодексу).

Враховуючи наведене, Кодексом передбачена певна сукупність умов, які підлягають включенню до плану санації за наявності яких, розглянутий та схвалений кредиторами з дотриманням порядку визначеного статтею 52 Кодексу план санації, підлягає затвердженню судом. Невідповідність змісту плану санації вимогам законодавства та недотримання порядку його схвалення є підставою для відмови у його затвердженні.

Від розпорядника майна Деяка Я.М. до суду надійшло клопотання про введення процедури санації боржника, додатком до якого долучено план санації боржника та протокол зборів та комітету кредиторів.

Суд вважає, що поданий розпорядником майна Деяком Я.М. план санації хоч і передбачає, згідно вимог частини другої статті 51 Кодексу поетапне вирішення завдань щодо відновлення платоспроможності боржника, а визначені ним заходи відновлення платоспроможності боржника відповідають загальним вимогам, визначеним у статтях 51, 52 Кодексу, однак не можливо дійти висновку про схвалення такого плану кредиторами боржника, зважаючи на суперечливий зміст протоколу зборів та комітету кредиторів.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Клопотання розпорядника майна Деяка Я.М. ґрунтується на тому, що план санації боржника був схвалений більшістю голосів кредиторів, оскільки участь у голосуванні щодо схвалення плану санації мав брати тільки кредитор класу кредиторів четвертої черги ОСОБА_2 і який проголосував за його схвалення, адже зі сторони ГУ ДПС у Черкаській області план санації вважається схваленим без необхідності голосування, а кредитор приватне акціонерне товариство Інвестиційна компанія Інвестсервіс є заінтересованою щодо боржника особою, а тому не бере участі в голосуванні. При цьому, як вбачається із змісту протоколу рішення щодо затвердження плану санації вважається не прийнятим.

За таких умов, не можливо дійти висновку про дотримання порядку схвалення плану санації кредиторами у відповідності до статті 52 Кодексу, а відтак суд відмовляє у затвердженні плану санації.

Відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 52 Кодексу постановлення судом ухвали про відмову у затвердженні плану санації не перешкоджає повторному поданню до суду схваленого зборами кредиторів плану санації для його затвердження.

Враховуючи, що вартість активів боржника значно перевищує його пасиви, що у процедурі санації боржника погодився взяти участь інвестор, що строк процедури розпорядження майном боржника спливає 29.02.2024, а також

враховуючи пріоритетність санації, як заходу відновлення платоспроможності, суд продовжує строк розпорядження майном боржника в межах граничних строків з метою гарантування боржнику можливості відновити свою платоспроможність через застосування процедури санації.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, статтею 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відмовити.

2.Відмовити у затвердженні плану санації приватного акціонерного товариства «Звенигородкаагрохім», схваленого відповідно до протоколу зборів кредиторів від 01.12.2023 № 01/12-2023.

3.Продовжити строк процедури розпорядження майном приватного акціонерного товариства «Звенигородкаагрохім» у межах граничних строків.

4.Розпоряднику майна письмово повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення.

5.Підсумкове засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном, призначити на 1145 годину 26 березня 2024 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя С.С.Боровик