Ухвала

від 23.02.2024 по справі 905/771/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 905/771/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Донецької області від 12.10.2023 (суддя Лобода Т. О.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 (головуючий суддя Плахов О. В., судді Тищенко О. І., Тихий П. В.)

у справі № 905/771/23

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1"

про стягнення 30 000 грн,

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1" про стягнення штрафу в сумі 30 000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про неправильне зазначення відповідачем у накладній № 50349380 маси вантажу у вагоні № 67903039, про що 03.09.2021 було складено комерційний акт № 463003/162.

12.10.2023 рішенням Господарського суду Донецької області, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

12.02.2024 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 12.10.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 905/771/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Донецької області від 12.10.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 905/771/23 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 30 000 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 905/771/23 є малозначною.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування скаржник не враховав, що у малозначній справі вони можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченими підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. А також зазначив, що касаційна скарга торкається актуального на теперішній час питання, а саме продовження спеціальних та збільшених, за домовленістю сторін, строків позовної давності у період воєнного стану в спорах, що випливають з договору залізничного перевезення.

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цієї підстави, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики, "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21, суд не може взяти до уваги, оскільки правовідносини у наведеній справі виникли з кредитного договору. Водночас, у цій справі правовідносини виникли з договору перевезення вантажу, а пред`явлений позов є позовом залізниці до вантажовідправника, позовна давність за яким (безвідносно до збільшення її строку сторонами в договорі) встановлена спеціальними нормами частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.06.2019 у справі № 924/320/17), висновки щодо застосування яких відсутні у наведеній скаржником справі № 679/1136/21.

Окрім того, висновки судів першої та апеляційної інстанції у цій справі № 905/771/23 щодо застосування положень статті 315 Господарського кодексу України, розділу "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України та положень розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, що регулюють позовну давність під час дії карантину та воєнного стану в Україні, концептуально узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 02.02.2023 у справі № 914/3716/21.

Таким чином, доводи скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду у справі № 679/1136/21 (правовідносини в якій не є подібними до правовідносин у цій справі) та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (також без належного обґрунтування цих посилань)) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, з урахуванням заперечення проти відкриття касаційного провадження, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Донецької області від 12.10.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 905/771/23.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом із доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил