Постанова

від 14.02.2024 по справі 532/1761/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 532/1761/19

провадження № 61-14511св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

Історія справи

Короткий зміст заяви

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, зобов`язання прибрати урожай та підготовити самовільно зайняту землю для нового посіву, стягнення втраченої вигоди.

Позов мотивований тим, що позивач більше 15 років згідно рішення Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області мав в тимчасовому користуванні для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області. З 2016 року по 2018 рік ця земельна ділянка перебувала в оренді позивача.

Рішенням сільської ради від 30 листопада 2018 року вказана земельна ділянка передана йому безоплатно у власність (кадастровий номер 5321886606:06:001:0088). Власником суміжної земельної ділянки є ОСОБА_2 , яка з грудня 2017 року самовільно, шляхом самозахвату користується частиною належної йому земельної ділянки площею 0,53 га та ігнорує його звернення щодо звільнення земельної ділянки, обмежуючи його у правах власника.

ОСОБА_1 , з урахуванням збільшених позовних вимог, просив:

зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки розміром 0,53 га;

зобов`язати ОСОБА_2 прибрати урожай та підготовити самовільно зайняту землю розміром 0,53 га для нового посіву;

стягнути із відповідача на користь позивача заподіяні збитки (втрачену вигоду) в розмірі 23 800,42 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 листопада 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідно до вимог наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року в справі № 264/7200/18 (провадження № 61-9659св20). Судом установлено, що ОСОБА_2 правомірно користується земельною ділянкою площею 0,89 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0012, на підставі правовстановлюючого документу - Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 7031161, виданого 22 червня 2010 року. При цьому, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, у березні 2019 року;

згідно викопіювання з плану земель Червоноквітівської сільської ради та Державного акту серії ЯЛ № 7031161 від 22 червня 2010 року земельна ділянка ОСОБА_2 не межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 . Відповідно до викопіювання земельна ділянка від А до Б межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 , від Б до В - землі сільської ради, від В до Г межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , від Г до А - землі сільської ради. Згідно Державного акту серії ЯЛ № 7031161 від 22 червня 2010 року, земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельними ділянками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Червоноквітівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області;

в суду відсутні підстави констатувати, що відповідачем порушено будь-які права позивача як власника земельної ділянки. Та обставина, що відповідачка у встановленому законом порядку користується земельною ділянкою площею 0,89 га відповідно до Державного акту серії ЯЛ № 7031161 від 22.06.2010 року повністю спростовує факт самовільного зайняття нею земельної ділянки позивача;

Акт обстеження земельних ділянок від 07 листопада 2018 року та відповідь виконавчого комітету Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 07 листопада 2018 року не надають суду тієї сукупності достатніх та належних доказів, які б давали можливість зробити безсумнівний висновок про доведеність факту самовільного зайняття земельної ділянки, враховуючи категоричне заперечення відповідачем такої обставини. Інших належних та допустимих доказів того, що існують реальні перешкоди в користуванні ОСОБА_1 належною йому земельною ділянкою площею 2,00 га та що ці перешкоди чиняться саме ОСОБА_2 суду не надано. На підставі викладеного вище, суд зробив висновок про відмову в задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки;

оскільки судом відмовлено за першою позовною вимогою, інші дві позовні вимоги позивача є похідними від першої позовної вимоги, тому в їх задоволенні також слід відмовити. Враховуючи, що судом прийнято рішення про відмову в позові, вимоги про стягнення із відповідача понесених позивачем судових витрат у справі не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 листопада 2022 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки розміром 0,53 га.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у відшкодування понесених судових витрат 7 448 грн.

Стягнуто на користь держави з ОСОБА_2 судовий збір 1921 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

оцінюючи надані сторонами докази, висновки судової земельно-технічної експертизи, видається помилковим висновок суду першої інстанції про те, що не можна встановити фактичне місце розташування земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки згідно викопіювання з плану земель Червоноквітівської сільської ради та Державного акту серії ЯЛ № 7031161 від 22 червня 2010 року її земельна ділянка не межує із земельною ділянкою позивача. Дійсно, станом на 22 червня 2010 року ОСОБА_1 не був власником землі площею 2,0000 га в с. Прогрес, таке право у нього виникло з 20 березня 2019 року;

земельні ділянки, що перебувають у фактичному користуванні позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 знаходяться в одному ряду земельного масиву, який в свою чергу орієнтовано поділений серед декількома землевласниками, кожний з яких самостійно обробляє окрему частину території масиву. При цьому, межові знаки, якими б були закріплені межі кожної оброблюваної земельної ділянки - відсутні. Кожний із землевласників обробляє свою окрему частину території масиву як орну, тобто - під посів сільськогосподарських культур. В ході експертного дослідження позивачем показано на місцевості місце розташування частини земельної ділянки, що фактично ним використовується. При цьому, за допомогою рулетки було проведено лінійні виміри іншого боку (зі сторони ґрунтової дороги) частини території масиву, що фактично використовується ОСОБА_1 (Додаток 1 до експертизи, фото №№ 7-11). Також експертом разом із відповідачем за допомогою дерев`яного шагометру проведено лінійні виміри іншого боку (зі сторони спірної межі) частини території, фактично використовується позивачем (Додаток 1 фото №12). відповідач відмовилася показати на місцевості місце розташування земельної ділянки, що фактично нею використовується. Також, ОСОБА_2 не дала згоди на проведення за допомогою рулетки лінійних вимірів земельної ділянки, що фактично нею використовується. Як визначено у статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Тому суд апеляційної інстанції вказав про те, що відповідач, не надавши експерту достовірні відомості щодо розташування її земельної ділянки, яка фактично нею використовується, ухилилась від проведення експертизи та не дала змогу експерту з`ясувати фактичні обставини землекористування сторін;

з опису меж, позначених на плані земельної ділянки кадастровий номер 5321886606:06:001:0012, що зазначені в Державному акті ЯЛ №703161 від 22 червня 2010 року, вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 від А до Б - землі Червоноквітівської сільської ради (т.1 а. с.72), з яких в 2019 році ОСОБА_1 і була відведена земельна ділянка. Порівняння даних Поземельної книги та документації із землеустрою на земельну ділянку позивача із кадастровим номером 5321886606:06:001:0088, власником якої є ОСОБА_1 , свідчать про те, що його ділянка в межах від Б до В межує із ОСОБА_2 (т. 2 а.с.106 зворот) Крім того, з часу звернення ОСОБА_1 до суду з цими вимогами, відповідачем також не спростовані висновки Червоноквітівської сільської ради, зроблені в листопаді 2018 року щодо самозахвату земельної ділянки позивача площею 0,53 га (т.1, а.с.9-10). Отже, докази, надані позивачем на підтвердження факту самовільного зайняття частини його земельної ділянки відповідачем, є більш вірогідними, ніж докази, надані на його спростування. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки розміром 0,53 га. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ;

не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання ОСОБА_2 прибрати урожай та підготовити самовільно зайняту землю розміром 0,53 га для нового посіву та стягнути із відповідача на користь позивача втрачену вигоду в розмірі 23 800,42 грн. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій. Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Позивачем даних вимог не дотримано та зазначені вимоги є недоведеними, а тому рішення районного суду в цій частині слід залишити без змін. Стосовно витрат позивача по проведенню топографо-геодезичних робіт та по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натрі (на місцевості), то оплата даних робіт ним проведена за власною ініціативою, у власних інтересах, як власника земельної ділянки, а тому в задоволенні відшкодування цих витрат за рахунок відповідача слід відмовити.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, в якій просила:

постанову апеляційного суду скасувати;

направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

в справі є докази про той факт, що суд не повідомляв відповідача про дату, час і місце розгляду справи, яка розглядалася 19 липня 2023 року (відсутня повістка про виклик до суду). Але справу розглянуто у відсутність відповідача. Крім того, відповідач на день розгляду цивільної справи хворіла і про це повідомила суд, надіславши на адресу суду медичну довідку. Всі докази знаходяться у матеріалах цивільної справи;

суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його права як власника чи користувачів земельної ділянки, підтвердженням чого є висновок експерта № 147/148/466 від 15 квітня 2022 року. Рішення суду ґрунтується на аналогічній правовій позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року по справі № 264/7200 (провадження № 61-9659св20), та викладеної у Постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року по справі № 556/1457/19;

той факт, що по кадастровій карті, земельні ділянки суміжні, є помилкою занесення земельних ділянок на кадастровій карті, так як до 2013 року кадастрові номери земельних ділянок заносилися у паперовому вигляді;

позивачем не було надано жодного належного доказу в рахунок обґрунтування ним обставин, зазначених в позові, щодо порушення прав користування земельною ділянкою шляхом знищенням межових знаків та самочинно зайнятої земельної ділянки площею 0,53 га є недоведеними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню;

позивачеві необхідно звернутися до суду з позовом до сільської ради про противоправну бездіяльність сільського голови та виконавчого комітету сільської ради та зобов`язати створити відповідну комісію для визначення, розгляду та вирішення спору меж земельних ділянок;

у позовній заяві позивач вказує, що ОСОБА_2 є суміжним власником, (землекористувачем), що нібито вона без будь яких правових підстав, без його дозволу, самовільно, шляхом самозайняття, починаючи з грудня місяця 2017 року користується частиною земельної ділянки, площею 0,53 га, вчиняючи таким чином перешкоди у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою;

ОСОБА_2 не є суміжним власником земельних ділянок з позивачем. Цей факт підтверджується викопіюванням з плану земель Червоноквітівської сільської ради в визначенні земельної ділянки ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площа 0,89 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Викопіювання земельної ділянки підписана сільським головою Рибалко Л. С. та землеупорядчиком Шишацьким О. О. ;

той факт, що позивач не межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 7031161 виданий 22 червня 2010 року. Відповідно до Державного акту на право власності ОСОБА_2 має право власності на земельну ділянку площею 0,8900 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Прогрес, Кобеляцького району, Полтавської області, кадастровий номер 5321886606:06:001:0012. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди за № 011055700059. Державний акт підписаний головою Червоноквітівської сільської ради Рибалко Л. С., начальником Держкомзему у Кобеляцькому районі Зінченко Н. В. та зареєстрована земельна ділянка 22 червня 2010 року реєстратором Зубко Р. В.;

відповідно до державного акту земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельними ділянками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Червоноквітівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області;

відповідно до Викопіювання з плану земель Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області в визначенні земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , земельної ділянки площею 2,00 га, цільове призначення -для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в с. Прогрес вказано опис меж, земельних ділянок, а саме - земельна ділянка від А до Б межує з земельною ділянкою ОСОБА_3 ; від Б-В -землі сільської ради; від В до Г. - ОСОБА_4 ; від Г до А -землі сільської ради. У даному викопіюванні та опису меж відповідач не є суміжним власником позивача. Вказане викопіювання позивач сам додав до матеріалів справи;

колегія суддів апеляційного суду порушила вимоги статті 367 ЦПК України, а саме прийняла від апелянта, як доказ, Акт погодження меж ,який він виготовив після винесення рішення Кобеляцьким районним судом Полтавської області, коли справа знаходилася в Полтавському апеляційному суді. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх надання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього;

Полтавський апеляційний суд не врахував постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4281/16 де зроблений правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення судом першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття доказів судом апеляційної інстанції додаткових доказів в порядку статті 327 ЦПК України, незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність;

доказом того, що відповідач не межує з земельною ділянкою встановлено судом першої інстанції та підтверджується Державним актом ЯЛ № 7031161 від 22 червня 2010 року, згідно якого її земельна ділянка межує із земельними ділянками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Червоноквітівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області. Полтавський апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції не взяв до уваги , як доказ Державний акт на земельну ділянку;

колегія суддів апеляційного суду помилково взяла за докази Акт обстеження земельних ділянок від 07 листопада 2018 року та відповідь виконавчого комітету Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 07 листопада 2018 року, які не надають суду тієї сукупності достатніх та належних доказів, які б давали можливість зробити безсумнівний висновок про доведеність факту самовільного зайняття земельної ділянки.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року відмовлено.

18 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 січня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19; від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволеної позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки розміром 0,53 га та стягнення судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням сьомої сесії п`ятого скликання Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 15 лютого 2007 року ОСОБА_2 передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,89 га в с. Прогрес для ведення особистого селянського господарства та надано дозвіл на розробку технічної документації.

Рішенням двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 19 червня 2009 року затверджено технічну документацію про приватизацію земельної ділянки площею 0,89 га.

22 червня 2010 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 7031161 від 22 червня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_2 має право власності на земельну ділянку площею 0,8900 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0012, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

У акті від 07 листопада 2018 року обстеження земельних ділянок площею 2,00 га, яка знаходилась на той час в оренді ОСОБА_1 та площею 0,89 га, яка знаходиться в приватній власності ОСОБА_2 вказано, що при обмірах сажнем земельна ділянка площею 2,00 га має фактичну площу 1,47 га. При обмірах сажнем земельної ділянки ОСОБА_2 була встановлена орієнтовна площа 1,54 га.

У відповіді виконавчого комітету Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 07 листопада 2018 року зазначено про факт порушення земельного законодавства, а це означає, що є самозахват земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,53 га.

Рішенням двадцятої сесії сьомого скликання Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в с. Прогрес Кобеляцького району Полтавської області, право власності на яку зареєстроване 20 березня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно викопіювання з плану земель Червоноквітівської сільської ради та Державного акту серії ЯЛ № 7031161 від 22 червня 2010 року земельна ділянка ОСОБА_2 не межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Відповідно до викопіювання (т.1 а. с. 38), земельна ділянка від А до Б межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 , від Б до В - землі сільської ради, від В до Г межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , від Г до А - землі сільської ради.

Згідно Державного акту серії ЯЛ № 7031161 від 22 червня 2010 року, земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельними ділянками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Червоноквітівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області.

Відповідно до висновку експерта № 147/148/465/466 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 147/148/465/466 від 15 квітня 2022 року:

згідно даних Поземельних книг (координат поворотних точок меж земельних ділянок) порушення землекористування, зокрема, порушення меж або накладення земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, що належить ОСОБА_1 , та земельної ділянки площею 0,89 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0012, що належить ОСОБА_2 відсутні.

встановити наявність/відсутність порушення землекористування, зокрема, порушення меж або накладення земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, що належить ОСОБА_1 , та земельної ділянки площею 0,89 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0012, що належить ОСОБА_2 , відповідно до даних документації із землеустрою на ці земельні ділянки не видається за можливе.

визначити фактичне користування земельною ділянкою площею 0,89 га, кадастровий номер 5321886606:06:001:0012 саме ОСОБА_2 не видається за можливе.

ОСОБА_1 в межах належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 5321886606:06:001:0088 фактично користується територією площею 1,4329 га. Визначити чи межує земельна ділянка, якою фактично користується ОСОБА_2 , із земельною ділянкою, яку фактично використовує ОСОБА_1 не видається за можливе. Визначити чи відповідає місце розташування земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_2 , місцю розташування земельної ділянки площею 0,89 га з кадастровим номером 5321886606:06:001:0012 згідно даних Державного земельного кадастру не видається за можливе.

невідповідність полягає в тому, що ОСОБА_1 фактично користується територією площею 1,8601 га, в тому числі: площею 1,4205 га за рахунок належної йому на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 5321886606:06:001:0088; площею 0,0248 га за рахунок земель, не наданих у власність або користування; площею 0,3775 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 5321886606:06:001:0085; площею 0,0373 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 5321886606:06:001:0086.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:

«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:

«частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Аналізуючи норму статті 109 ЦПК України можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі, зокрема у наданні необхідних документів, без яких неможливо провести експертизу. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 390/333/21 (провадження № 61-9977св23)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

при задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки розміром 0,53 га апеляційний суд вважав, що позивач тільки з 2019 року є власником земельної ділянки; відповідачем не спростовані висновки Червоноквітівської сільської ради, зроблені в листопаді 2018 року щодо самозахвату земельної ділянки позивача площею 0,53 га; докази, надані позивачем на підтвердження факту самовільного зайняття частини його земельної ділянки відповідачем, є більш вірогідними, ніж докази, надані на його спростування; застосовував статтю 109 ЦПК України;

апеляційний суд не врахував, що для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. При цьому очевидно, що оскільки усуваються існуючі перешкоди для власника, то їх наявність не може підтверджуватися доказами, які існували до моменту набуття права власності на земельну ділянку позивача;

апеляційний суд не звернув уваги, що у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні;

у поясненнях на клопотання (т. 3 а. с. 126-137) ОСОБА_2 заперечувала проти долучення ОСОБА_1 до матеріалів справи технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, в тому числі з підстав, що позивач не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, втім апеляційний суд в постанові не вказав мотивів прийняття чи відхилення цих заперечень;

апеляційний суд, пославшись на статтю 109 ЦПК України,не звернув уваги, що в цій нормі законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі, зокрема у наданні необхідних документів, без яких неможливо провести експертизу. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні. Натомість апеляційний суд не зазначив, який саме факт визнає чи відмовляє у його визнанні, так і чи відбулося власне ухилення відповідачки.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки розміром 0,53 га.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд не повідомляв відповідача про дату, час і місце розгляду справи 19 липня 2023 року.

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що представник відповідач подавала заяву про внесення її відомостей для доступу до електронної справи (т. 2, а. с. 139), та згідно довідки про доставку електронного листа (т. 3., а. с. 149) отримала судову повістку-повідомлення про судове засідання 19 липня 2023 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині задоволеної позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки розміром 0,53 га і стягнення судових витрат скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук