Ухвала

від 22.08.2024 по справі 532/1761/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 532/1761/19

провадження № 61-11085ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білицька селищна рада Полтавського району Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, зобов`язання прибрати урожай та підготувати самовільно зайняту землю для нового посіву, стягнення втраченої вигоди,

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язкуподав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Вказану касаційну скаргу заявник подав до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і заявляє клопотання про поновлення цього строку.

В обґрунтування вказує, що копію оскаржуваної постанови отримав 28 червня2024 року.

На підтвердження зазначеного заявник надав копію конверта Полтавського апеляційного суду, який вручено 2 липня 2024 року.

Слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду, а з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).

Касаційний суд вважає, що, з урахуванням встановлених обставин, заявнику на засадах верховенства права необхідно забезпечити доступ до незалежного і безстороннього вирішення справи за встановленою процедурою.

Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, що вказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення підтверджена наданим доказом, що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.

Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2024 року.

Проте касаційне провадження не може бути відкрито з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено клопотання особи, яка подає скаргу.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті (стаття 409 ЦПК України).

Як встановлено зі змісту касаційної скарги, заявник не погоджується з рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 3 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки.

У клопотанні, зазначеному в касаційній скарзі, заявник, зокрема, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, однак зміст такого клопотання не відповідає вимогам ЦПК України.

Так, постановою Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення а рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 3 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (кадастровий номер 5321886606:06:001:0088, цільове

призначення: для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в межах населеного пункту с. Прогрес Червоноквітівської сільської ради Кобеляцького району), шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки залишено без змін.

Проте ОСОБА_1 у касаційній скарзі не заявляє клопотання про скасування рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 3 листопада 2022 року в цій частині.

Таке клопотання заявника не відповідає статті 409 ЦПК України, тому потребує уточнення.

Таким чином, ОСОБА_1 має подати до суду нову редакцію касаційної скарги із уточненням викладеного у ній клопотання, яке має бути викладено відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішень із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої

статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вимогам закону.

Заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою.

За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги і додані до неї матеріали відповідно до кількості учасників справи.

Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2024 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2024 року залишити без руху.

Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко