Ухвала

від 19.02.2024 по справі 183/277/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 183/277/23

провадження № 61-1592ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 липня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини після її батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 жовтня 2020 року, видане приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округ Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 1137, у спадковій справі № 60/2020.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 1 липня 2021 року, видане приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округ Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. ОСОБА_3 , зареєстроване в реєстрі за № 767, у спадковій справі № 60/2020.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 850 грн у відшкодування судового збору.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 850 грн у відшкодування судового збору.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 610 грн у відшкодування судового збору.

Не погоджуючись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, ОСОБА_1 26 січня 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 910/13092/20, від 16 липня 2019 року у справі № 910/5906/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 918/598/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення і задовольняючи позов, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області виходив з того, що, надаючи нотаріусу заяву про відмову від спадщини, ОСОБА_1 діяла на вкрай невигідних для себе умовах та під впливом тяжких для неї обставин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що наявність цивільно-правових зобов`язань ОСОБА_1 перед іншими особами і вчинена нею відмова від прийняття спадщини з метою уникнення відповідальності за зобов`язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним правочину з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини.

Суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 не довела наявність тяжкої обставини, що змусила її вчинити спірний правочин.

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

За життя ОСОБА_4 належали:

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,2257 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку;

- земельна ділянка площею 0,2 га розташована на АДРЕСА_1 для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 1223286500:03:005:0064;

- земельна ділянка площею 3,94 га, кадастровий номер 1223286500:02:065:0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15 квітня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі за № 40, за змістом якого на випадок своєї смерті заповів все його майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, все те, що буде йому належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

3 квітня 2020 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_1 із заявою про відмову від прийняття спадщини за заповітом та прийняття спадщини за законом.

3 квітня 2020 року до нотаріуса звернувся ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини.

7 квітня 2020 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_5 із заявою про відмову від прийняття спадщини після чоловіка ОСОБА_4 на користь дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2

16 квітня 2020 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_1 із заявою, в якій вона відкликала відповідно до частини шостої статті 1273 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України подану нею 3 квітня 2020 року заяву про прийняття спадщини за законом після батька ОСОБА_4

16 квітня 2020 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_1 із заявою про відмову від прийняття спадщини за заповітом та відмову від прийняття спадщини за законом після батька ОСОБА_4 на користь брата ОСОБА_2

21 квітня 2020 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_1 із заявою, в якій вона відкликала відповідно до частини шостої статті 1273 ЦК України подану нею 16 квітня 2020 року заяву про відмову від прийняття спадщини після батька ОСОБА_4

21 квітня 2020 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_1 із заявою про відмову від прийняття спадщини за заповітом та відмову від прийняття спадщини за законом після батька ОСОБА_4 на користь своєї дочки ОСОБА_3

21 квітня 2020 року до нотаріуса звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після діда ОСОБА_4

22 жовтня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали спадковий договір, відповідно до умов якого вони є спадкоємцями за законом після ОСОБА_4 ; сторони за взаємною згодою вирішили, що житловий будинок

АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2257 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку перейдуть на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором, у власність онуки спадкодавця ОСОБА_3 ; земельна ділянка площею 0,2 га розташована на

АДРЕСА_1 для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 1223286500:03:005:0064 та земельна ділянка площею 3,94 га, кадастровий номер 1223286500:02:065:0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - у власність сина спадкодавця ОСОБА_2 .

Договір зареєстровано в реєстрі за № 1135 та посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В.

22 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідно до спадкового договору від 22 жовтня 2020 року.

22 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 60/2020, зареєстроване в реєстрі за № 1137.

1 липня 2021 року ОСОБА_3 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідно до спадкового договору від 22 жовтня 2020 року.

1 липня 2021 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом за № 60/2020, зареєстроване в реєстрі за № 767.

10 січня 2022 року ОСОБА_5 , яка відмовилась від прийняття спадщини після ОСОБА_4 на користь дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , померла.

З відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень Єдиного реєстру боржників судом апеляційної інстанції встановлено, що приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу Хара Н. С., ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я. В. видано виконавчі документи, боржником у яких є ОСОБА_1 .

За вказаними виконавчими документами приватними виконавцями Русецькою О. О., ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_1, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6 про стягнення коштів з боржника ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених

статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину

(стаття 233 ЦК України).

Такий правочин характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Вказані обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.

ОСОБА_1 як спадкоємець скористалася своїм правом відмови від спадщини. Підписуючи заяву про відмову від спадщини на користь своєї дочки ОСОБА_3 , свідомо позбавила себе права на спадщину.

Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ОСОБА_1 не доведено

причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладення саме з метою усунення обставин); не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що відмова ОСОБА_1 від спадщини спочатку на користь ОСОБА_2 , а потім на користь ОСОБА_3 з метою уникнення відповідальності за зобов`язаннями не є тяжкою обставиною у розумінні статті 233 ЦК України.

Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 910/13092/20, від 16 липня 2019 року у справі № 910/5906/18, від 12 листопада 2019 року

у справі № 918/598/18, відхиляються касаційним судом, оскільки оскаржувана постанова зазначеним висновкам не суперечить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність постанови суду апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 напостанову Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська