Ухвала

від 22.02.2024 по справі 359/7962/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 359/7962/21

провадження № 61-1809ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на додаткове рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у справі

позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер ЛЦКА», третя особа - Філія «Віннер ЛЦКА» Товариства

з обмеженою відповідальністю «Віннер ЛЦКА», про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Віннер ЛЦКА» (далі - ТОВ «Віннер ЛЦКА»)

про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 06 грудня 2019 року між ТОВ «Віннер ЛЦКА»,

яке є офіційним дилером «JAGUAR Київ Аеропорт» з продажу автомобілів, сервісного обслуговування та продажу запасних частин у м. Києві, та чоловіком позивачки - ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу автомобіля

№ ЯСФ-2019-3141, відповідно до умов якого чоловік позивачки придбав автомобіль JAGUAR І-PACE, 2019 року випуску, НОМЕР_1 , вартістю

2 336 329,00 грн, що на момент укладання договору еквівалентно 88 330,00 Євро.

28 травня 2020 року вона, повертаючись з м. Вишгорода Київської області додому в с. Хотянівка Вишгородського району Київської області на автомобілі, після виїзду на міжміську трасу Р69, звернула увагу на те, що програмне забезпечення автомобіля вийшло з ладу, панель приладів почала відображати різні несправності та після чого згасла, в автомобілі відмовили гальма. Фактично автомобіль став некерованим, при натисканні на педаль гальм не зупинявся, гальмівна система

не спрацьовувала, внаслідок чого був великий ризик дорожньо-транспортної пригоди. Незважаючи на значні зусилля, їй вдавалося натиснути на педаль гальм так, щоб машина хоч якось відреагувала на зменшення швидкості. Описані події тривали приблизно 5-7 хвилин. В цей час позивачка пережила справжній стрес, перебувала у шоковому стані, адже усвідомлювала, що її життя та життя інших учасників дорожнього руху в небезпеці. Лише через деякий час спрацювала гальмівна система та вдалося зупинити автомобіль. З моменту відмови гальм

та до моменту, коли машина зупинилася, вона відчувала загрозу для свого життя та здоров`я.

Після інциденту, який трапився 28 травня 2020 року, її чоловік 29 травня 2020 року відвіз за власні кошти автомобіль до сервісного центру офіційного дилера відповідача. Надалі позивачка та її чоловік звернулися до офіційного дилера

ТОВ «Віннер ЛЦКА» з проханням розглянути питання щодо обміну автомобіля

на новий, однак їм було відмовлено без будь-яких пояснень.

02 липня 2020 року відповідач листом № 200702/1 повідомив, що в результаті комп`ютерної діагностики було виявлено недостатній заряд низьковольтної АКБ,

в результаті чого система видала попередження про відключення системи підсилювання гальм (гальма при цьому працюють, потрібно лише сильніше придавити важіль) та відбулося повільне зупинення автомобіля в цілях безпеки,

що є стандартним алгоритмом роботи системи автомобіля при недостатньо зарядженій АКБ. Відповідачем було підзадряджено АКБ та виконано оновлення програмного забезпечення, а також проведено перевірку безпечності автомобіля. Після цього було зроблено висновок, що автомобіль готовий до експлуатації

та відповідає усім нормам безпеки. У подальшому позивачці стало відомо, що автовиробник JAGUAR відкликав близько 3 000 електричних кросоверів І-PACE через проблему з програмним забезпеченням, зокрема системи гальмування.

05 серпня 2020 року адвокат її чоловіка направив відповідачу претензію № 0508/6, в якій просив повернути кошти за сплачений автомобіль за договором купівлі-продажу або обміняти електрокар автомобіль на новий з бензиновим,

або дизельним двигуном автовиробника «Land Rover».

У відповідь на вказану претензію філія відповідача листом від 25 серпня 2021 року № 200825/1 повідомила, що правові підстави для розірвання договору купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року та повернення сплачених коштів відсутні. Однак на умовах лояльності до клієнта філія готова запропонувати обмін автомобіля

на автомобіль «Land Rover Evogue» із числа наявних на дилерському центрі

на умовах трейд-ін.

Після ознайомлення з вищевказаним листом позивачка та її чоловік прийняли рішення не погоджуватися на вищевказану пропозицію відповідача, оскільки вартість запропонованого автомобіля є значно меншою за вартість їхнього автомобіля. Також позивачка та її чоловік прийняли рішення про продаж автомобіля.

Позивачка зазначала, що внаслідок вказаних подій вона пережила та продовжує переживати душевні страждання, що знаходить свій прояв у постійному стресі, страхах, тривогах та переживаннях за своє життя та здоров`я, а також за життя

та здоров`я рідних та близьких. Крім того, зазначена подія викликає у неї страх керувати транспортним засобом, відчуття невпевненості, при погляді

на автомобіль у неї починаються напади паніки, у зв`язку з чим вона змушена була звертатися до психолога та невропатолога ї пройти курс лікування, однак особливого результату це не дало.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких вона зазнала в результаті відмови гальмівної системи в автомобілі, дискомфорт та нервове напруження, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, це беззаперечно змінило її життя, спричинило певні моральні страждання, що свідчить про причинно-наслідковий зв`язок між недоліком придбаного автомобіля та її моральними стражданнями.

З метою встановлення розміру моральної шкоди, вона звернулася до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України

для проведення психологічної експертизи. За результатом проведеної експертизи зроблено висновок, відповідно до якого у неї наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості, які вона відчуває та які пов`язує з відмовою гальм. Відмова гальм є психотравмувальною подією для неї та завдала

їй моральну шкоду, можливий розмір якої становить 200 000,00 грн.

Посилаючись на зазначене, позивачка просила суд стягнути з відповідача

на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 07 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 грудня

2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду від 21 серпня

2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 26 грудня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Віннер МГ» судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.

02 лютого 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою

на рішення Києво-Святошинського районного суду від 07 червня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року, в якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду від 07 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

05 лютого 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою

на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду від 21 серпня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року,

в якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення

Києво-Святошинського районного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати

від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги

до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,

№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE

v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України

(є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої

та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав

для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої

та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення

для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один

із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим

за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності

(пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Предметом спору у цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди

в розмірі 200 000,00 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум працездатних осіб становить 3 028 грн.

Тобто, ціна позову становить 200 000,00 грн, яка станом на 01 січня 2024 року

не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах

та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення

для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення

для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті

389 ЦПК України).

Касаційні скарги та додані до них матеріали містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Водночас у касаційних скаргах міститься посилання на те, що справа стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа має виняткове значення для заявниці.

Такі доводи касаційних скарг не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктами а, в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявниці з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою,

що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи

для учасника можна оцінити тільки з урахуванням ним особистої оцінки справи. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у скарзі.

Враховуючи, що ціна позову у цій справі становить 200 000,00 грн, доводи щодо виняткового значення справи для заявниці не є достатньо обґрунтованими.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Разом із тим представник заявниці у касаційних скаргах не обґрунтувала наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.

Наведені представником заявниці обставини, передбачені підпунктами а, в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку

про те, що касаційні скарги стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки представником заявниці не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Також не обґрунтовано наявності актуальної правової проблеми у застосуванні норми права у подібних правовідносинах. Верховним Судом вже сформовано правозастосовчу практику в цій категорії справ.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись

з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено,

що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, а також

не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно

до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи

та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Касаційний перегляд судових рішень є екстраординарним, тобто таким,

що не відбувається у кожній справі.

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № Я (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію

та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами

у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи,

яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до

суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес

де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), §37; «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) §29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08)).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення у справах «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; «Козліца проти Хорватії», § 33; «Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та §54, від 21 червня

2011 року, № 15276/07, «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), §48,

від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08)).

Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження)

у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав

для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє

у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано

на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у справі з ціною позову,

що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З урахуванням наведеного не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційні скарги, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,

на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 21 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Віннер ЛЦКА», третя особа - Філія «Віннер ЛЦКА» Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер ЛЦКА», про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особі, яка подала касаційні скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська