Постанова

від 19.02.2024 по справі 565/482/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 565/482/23

провадження № 61-12658св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2023 року в складі колегії суддів Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій, з урахуванням уточненої заяви, просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони користуватися ОСОБА_2 та будь-яким третім особам транспортним засобом, марки BMW X3, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В обґрунтування заяви посилався на те, що після звернення до суду з позовом на спірному транспортному засобі виявлено механічні пошкодження, які в подальшому можуть призвести до його знищення. Крім того, зазначеним автомобілем користуються треті особи, що також може утруднити виконання рішення суду у разі визнання за позивачем права власності на цей автомобіль.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 червня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони користуватися ОСОБА_2 та будь-яким третім особам транспортним засобом, марки BMW X3, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 червня 2023 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 536,80 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заборона експлуатації та керування транспортним засобом є надмірним тягарем для відповідача як власника цього транспортного засобу, який обмежує її право користування своєю власністю для задоволення своїх потреб, і який не може вплинути на виконання судового рішення в майбутньому. Зважаючи на це, такий вид забезпечення позову, як накладення заборони на користування транспортним засобом не відповідає позовним вимогам, є безпідставним та таким, що не забезпечує позовні вимоги. Крім того, суд першої інстанції безпідставно наклав арешт на автомобіль без визначення його вартості та, відповідно, без дотримання принципу співмірності вжитих заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Таким чином, відсутня реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а такий вид забезпечення позову, як заборона користування транспортним засобом власнику та третім особам без визначення ціни позову до розгляду справи по суті порушує принцип співмірності виду забезпечення позову та позовних вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, у зв`язку з чим заява про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2023 року, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

21 серпня 2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2023 року.

10 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18. Разом з тим, апеляційний суд належним чином не повідомив заявника про дату, час і місце судового засідання та розглянув справу за його відсутності, чим порушив положення статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 8, 14, 128 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не направляв заявнику копії апеляційної скарги, ухвали про відкриття апеляційного провадження, судову повістку. Заяв про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення із зазначенням відповідних засобів зв`язку позивач не подавав.

Крім того, заборона користування транспортним засобом не є надмірним тягарем для відповідача. Тимчасове обмеження у користуванні транспортним засобом не призводить до негативних наслідків. Апеляційний суд повністю не дослідив усіх обставин, зазначених позивачем у заяві про забезпечення позову.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.

Одночасно подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони користуватися ОСОБА_2 та будь-яким третім особам транспортним засобом, марки BMW X3, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Отже, спірним майном є транспортний засіб, марки BMW X3, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, марки НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом відповідно до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Апеляційний суд, оцінивши доводи та докази сторін, дійшов висновку, що заборона експлуатації та керування транспортним засобом є надмірним тягарем для відповідача як власника цього транспортного засобу, який обмежує її право користування своєю власністю для задоволення своїх потреб, і який не може вплинути на виконання судового рішення в майбутньому. Зважаючи на це, такий вид забезпечення позову, як накладення заборони на користування транспортним засобом не відповідає позовним вимогам, є безпідставним та таким, що не забезпечує позовні вимоги. Крім того, накладення арешту на автомобіль проведене судом без визначення його вартості та, відповідно, без дотримання принципу співмірності вжитих заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Отже, відсутня реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки вимоги заяви про забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Посилання в касаційній скарзі на те, що заборона користування транспортним засобом не є надмірним тягарем для відповідача, тимчасове обмеження у користуванні транспортним засобом не призводить до негативних наслідків та апеляційний суд повністю не дослідив усіх обставин, зазначених позивачем у заяві про забезпечення позову, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції дав належну оцінку цим обставим та відповідні обґрунтування виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови. Водночас суд касаційної інстанції не може виходити за межі розгляду справи, визначені статтею 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд належним чином не повідомив заявника про дату, час і місце судового засідання та розглянув справу за його відсутності, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

У справі, що переглядається, судова повістка про виклик на судове засідання 25 липня 2023 року направлялася за адресою: м-н Перемоги 21, 423-424, м. Вараш, Рівненська область, 34402, повідомленою позивачем апеляційному суду та поштове повідомлення повернулося до апеляційного суду з відміткою про те, що «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 25). За таких обставин, позивач, відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, вважається повідомленим про судове засідання в апеляційному суді. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення заявником суду апеляційної інстанції про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження), що передбачено частиною першою статті 131 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 є безпідставними, оскільки в зазначеній справі встановлено, що відомості про належне повідомлення заявника про розгляд справи у матеріалах справи були відсутні.

Крім того, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 450/4420/20 вказано, що «Згідно з частинами третьою, четвертою статті 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Аналіз частин першої, третьої, четвертої статті 153 ЦПК України свідчить про те, що повідомлення учасників справи про розгляд заяви про забезпечення позову є правом, а не обов`язком суду».

Посилання в касаційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеному висновку Великої Палати Верховного Суду. При цьому, питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. В даному випадку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам та доказам заявника.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки підставам заяви про забезпечення позов.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська