Постанова

від 21.02.2024 по справі 726/927/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 726/927/14-ц

провадження № 61-641св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор міста Чернівці в інтересах територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради,

відповідачі: виконавчий комітет Чернівецької міської ради, департамент

житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Чернівецьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України та його первинна профспілкова організація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року прокурор міста Чернівці в інтересах територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, департаменту

житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Чернівецьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України та його первинна профспілкова організація, про визнання незаконним та скасування рішення, скасування ордера, розпорядження та свідоцтва, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до пункту 1.10 рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради від 16 лютого 2011 року № 22/2 ОСОБА_1 , який у період з 19 січня 2010 року до 20 лютого 2012 року працював у Чернівецькому обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України, прийнятий на квартирний облік за місцем проживання як громадянин, який потребує покращення житлових умов, у загальну чергу за № 2326 у зв`язку з проживанням в одній кімнаті осіб різної статі старше 9 років. Згідно з пунктом 2.3 рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради від 25 травня 2011 року № 66/5 ОСОБА_1 включений до списку першої черги у зв`язку з проживанням разом з ним його баби ОСОБА_3 , 1928 року народження, ветерана війни.

Листом від 25 травня 2011 року № 13-3556 секретар Чернівецької міської ради виділив однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , особам, які перебувають у черзі Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Лист секретаря Чернівецької міської ради від 25 травня 2011 року № 13-3556 про виділення вказаної квартири особам, які перебувають у черзі територіального відділення Антимонопольного комітету України, який був підставою для передачі цієї квартири Чернівецькому обласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України, є незаконним, необґрунтованим і не міг бути підставою для передачі зазначеного майна відповідачам.

Чернівецька міська рада та її виконавчий комітет не приймали рішення про передачу спірної квартири Чернівецькому обласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України. На час складання та підписання листа секретарем Чернівецької міської ради від 25 травня 2011 року № 13-3556 право власності на спірну квартиру не було зареєстровано за територіальною громадою міста Чернівці, тому орган місцевого самоврядування або її виконавчий комітет не могли приймати рішення щодо її передачі у власність або користування будь-якій фізичній або юридичній особі. Збори первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31 травня 2011 року, на яких вирішено виділити спірну квартиру ОСОБА_1 , не мали права приймати таке рішення.

Рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради від 08 червня 2011 року № 80/6, яким затверджено протокол № 4 зборів первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31 травня 2011 року та видано ордер № 164 серії РВК ОСОБА_1 на спірну квартиру, є незаконним, оскільки на час його прийняття право власності на вказану квартиру не було зареєстроване за територіальною громадою міста Чернівці у встановленому порядку.

Приймаючи рішення від 08 червня 2011 року № 80/6 виконавчий комітет порушив черговість надання житла, а також права інших осіб, які потребують поліпшення житлових умов і тривалий час перебувають у черзі. Сам факт перебування ОСОБА_1 у контрольному списку в Чернівецькому обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України не міг бути підставою для надання йому квартири, яка є предметом спору.

Рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у міста Чернівці ради від 08 червня 2011 року № 80/6 прийняте з порушенням законодавства, а також порушує права та законні інтереси осіб, які взяті на облік як особи, що потребують поліпшення житлових умов, раніше за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Отже, ордер на житлове приміщення від 08 червня 2011 року № 164 серії РВК, виданий виконавчим комітетом Першотравневої районної у місті Чернівці ради на право зайняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , підлягає визнанню недійсним.

Розпорядження департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 14 жовтня 2011 року № 49178 є незаконним і підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули право користування спірною квартирою на підставі незаконного рішенням виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради від 08 червня 2011 року № 80/6 та ордера від 08 червня 2011 року № 164 серії РВК, тому не є особами, які на законних підставах вселились в указану квартиру та набули право на її приватизацію.

Квартира за відплатним договором придбана в особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, а власник має право витребувати це майно від набувача, оскільки нерухоме майно вибуло з володіння не з його волі.

На підставі викладеного прокурор міста Чернівці в інтересах територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Першотравневої районної ради у місті Чернівці від 08 червня 2011 року № 80/6, яким затверджено протокол № 4 зборів первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31 травня 2011 року і видано ордер ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним ордер на житлове приміщення від 08 червня 2011 року № 164 серії РВК, виданий виконавчим комітетом Першотравневої районної у місті Чернівці ради ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на право зайняття житлового приміщення, а саме однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження департаменту

житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 14 жовтня 2011 року № 49178, яким передано у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право спільної сумісної власності від 14 жовтня 2011 року серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

- витребувати з володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та передати її у власність територіальної громади міста Чернівці.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 22 травня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради від 08 червня 2011 року № 80/6.

Визнано недійсним ордер на житлове приміщення від 08 червня 2011 року № 164 серії РВК, виданий виконавчим комітетом Першотравневої районної у місті Чернівці ради.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження департаменту

житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 14 жовтня 2011 року № 49178.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право спільної сумісної власності від 14 жовтня 2011 року серії НОМЕР_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 , вибула з власності територіальної громади міста Чернівці поза її волею та з порушенням інтересів її членів. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали спірну квартиру внаслідок незаконних дій та рішень органів місцевого самоврядування, зборів первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету та відчужили її 04 серпня 2014 року на користь ОСОБА_2 , тому вимоги до неї про витребування нерухомого майна з незаконного володіння є єдиним способом захисту права власності територіальної громади міста Чернівці та відповідають закону.

Додатковим рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 12 червня 2017 року витребувано з володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , та передано її у власність територіальної громади міста Чернівці.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 22 травня 2017 року та додаткове рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 12 червня 2017 року залишені без змін.

Суд апеляційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали спірну квартиру внаслідок незаконних дій та рішень органів місцевого самоврядування, зборів первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету. Квартира АДРЕСА_1 , вибула із власності територіальної громади міста Чернівці поза її волею та з порушенням інтересів її членів. Позбавлення права власності в обраний позивачем спосіб є виправданим втручанням з метою задоволення суспільного та публічного інтересу громади міста Чернівці з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 22 травня 2017 року, додаткове рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали спірну квартиру внаслідок незаконних дій та рішень органів місцевого самоврядування, зборів первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету, не з`ясувавши суттєвих обставин, які мають значення для вирішення цієї справи, а саме: з яких підстав (недбалість, помилка) спірна квартира вибула з володіння територіальної громади, чи дотримана процедура надання квартири та її приватизація радою та її органами, чи можуть помилки або недобросовісні дії ради та її органів покладатися на ОСОБА_2 .

Суд касаційної інстанції вказував, що під час нового розгляду справи судам слід з`ясувати: чи перебувало спірне приміщення у володінні, користуванні та розпорядженні позивача, чи вибуло воно поза його волею, а також з`ясувати правовий статус спірного приміщення на час надання відповідачам у користування, виходячи із цього встановити, чи були порушені права Чернівецької міської ради.

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 04 серпня

2021 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради від 08 червня 2011 року

№ 80/6, яким затверджено протокол зборів первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31 травня 2011 року № 4 та вирішено видати ордер ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним ордера, визнання незаконним та скасування розпорядження департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 14 жовтня 2011 року № 49178, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право спільної сумісної власності від 14 жовтня 2011 року, витребування з володіння ОСОБА_2 спірної квартири відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішення виконавчого комітету від 08 червня 2011 року № 80/6, яким затверджено протокол № 4 зборів первинної профспілкової організації та адміністрації від 31 травня 2011 року та вирішено видати ордер № 164 серії РВК ОСОБА_1 на спірну квартиру, прийнято з порушенням норм матеріального права, отже, це рішення слід визнати незаконним та скасувати.

Недотримання норм права, які направлені на захист прав сумлінних громадян щодо користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову стосовно визнання недійсним ордеру у спірній ситуації. Спірне приміщення наразі не входить до складу державного і громадського житлового фонду, оскільки є приватною власністю ОСОБА_2 , тому є неможливим застосування до цих правовідносин статті 59 Житлового кодексу України, оскільки стосовно зазначеного майна відсутні правовідносини щодо користування ним будь-ким на праві найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, а визнання недійсним ордера не може повернути такому майну зазначений статус. Відтак, у цій частині позовні вимоги прокурора не можуть бути задоволені.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на час звернення до органу приватизації були наймачами квартири, мали право на її приватизацію, то, відповідно, орган приватизації не мав права відмовити їм як мешканцям вказаної квартири у приватизації займаного ними житла. Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є документом, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Таке свідоцтво не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Вирішуючи спір в частині вимог про витребування з володіння ОСОБА_2 квартири та її передачі у власність територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради, суд дійшов висновку, що помилка виконавчого органу місцевого самоврядування при виконанні делегованих повноважень не може слугувати підставою для задоволення цієї вимоги. Зокрема, суд вказав, що намагання прокурора покласти на громадянина негативні наслідки від незаконного рішення виконавчого органу місцевого самоврядування є необґрунтованим втручанням у мирне володіння майном, яке не є виправданим з точки зору застосування загальних принципів міжнародного права.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, виконуюча обов`язки керівника Чернівецької обласної прокуратури оскаржила його в апеляційному суді.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу задоволено частково.

Рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 04 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним ордера, визнання незаконним та скасування розпорядження департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 14 жовтня 2011 року № 49178, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право спільної сумісної власності від 14 жовтня 2011 року змінено з підстав, зазначених у мотивувальній частині постанови.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано. Зазначені вимоги задоволено та витребувано з володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 та передано її у власність територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради.

Стягнуто на користь Чернівецької міської ради з виконавчого комітету Чернівецької міської ради, департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 689 грн з кожного судових витрат.

Стягнуто на користь Чернівецької обласної прокуратури з виконавчого комітету Чернівецької міської ради, департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 1 500,85 грн з кожного судових витрат.

Стягнуто з виконавчого комітету Чернівецької міської ради, департаменту

житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 650,23 грн з кожного судових витрат у дохід держави.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виконавчий комітет Першотравневої районної у міста Чернівці ради розпорядився майном, яке не перебувало у державній або комунальній власності. Крім цього, ордер № 164 серії РВК видано ОСОБА_1 на житлове приміщення, яке не відносилося до державного або громадського житлового фонду. Спірна квартира вибула з володіння територіальної громади міста Чернівці поза її волею, тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння останнього набувача.

Позовні вимоги про визнання недійсним ордера на житлове приміщення від 08 червня 2011 року № 164 серії РВК, визнання незаконним та скасування розпорядження департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 14 жовтня 2011 року № 49178, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право спільної сумісної власності від 14 жовтня 2011 року задоволенню не підлягають, оскільки не є ефективним способом захисту права власника. ОСОБА_2 могла знати про наявність спору у суді щодо законності набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і відсутністю у продавця прав на відчуження спірної квартири, тому вона не може бути добросовісним набувачем. Витребування квартири у ОСОБА_2 не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист праві і основних свобод людини (далі - Конвенція), оскільки ОСОБА_2 , з власності якої витребовується квартира, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , у якого вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 04 серпня 2021 року.

Доводи касаційної скарги зводяться по суті до незгоди з постановою апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна, тому відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в іншій частині не є предметом касаційного перегляду.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_2 вказує, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 24 березня 2021 року у справі № 760/13253/19, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 14 липня 2021 року у справі № 522/14452/15-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 379/1488/18, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603, від 07 липня 2021 року у справі № 363/4879/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 761/29693/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 210/3612/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 199/9361/19. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 04 серпня 2014 року і на час вчинення цього правочину були відсутні обмеження та обтяження щодо цього майна, тому воно не може бути витребувано на користь територіальної громади міста Чернівці чи на будь-кого іншого внаслідок помилки чи неправомірних дій органу місцевого самоврядування. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приватизували спірну квартиру саме на підставі рішення органу приватизації з наданням відповідного свідоцтва, а право власності зазначених осіб на цю квартиру було зареєстровано у Реєстрі компетентним органом.

Квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 саме на підставі рішень органу місцевого самоврядування, тобто за його волею. Наявність у власника волі на передачу майна виключає можливість його витребування у добросовісного набувача. ОСОБА_2 не знала і не могла знати про можливість оспорення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на вказану квартиру. У матеріалах справи відсутні докази щодо неправомірних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час укладення договору

купівлі-продажу від 04 серпня 2014 року, тому безпідставним є висновок апеляційного суду про можливість стягнення компенсації із зазначених осіб. Крім того, ОСОБА_3 померла.

Витребувавши квартиру у законного власника, апеляційний суд порушив принцип пропорційності, безпідставно поклав на ОСОБА_2 як законного власника відповідальність за помилку органу місцевого самоврядування.

Доводи інших учасників справи

Керівник Чернівецької окружної прокуратури подавдо Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить залишити її без змін.

Чернівецька міська рада подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

06 січня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 01 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року.

13 травня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 607/15052/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року поновлено провадження у справі.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що відповідно до договору від 24 грудня 2010 року № 3045-юр про передачу квартир (житла) та об`єктів соцкультпобуту територіальній громаді міста Чернівці, а також згідно з актом приймання-передачі від 27 грудня 2010 року ОСОБА_5 (забудовник) передав Чернівецькій міській раді (одержувачу) квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.10 рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради № 22/2 від 16 лютого 2011 року ОСОБА_1 , який у період з 19 січня 2010 року до 20 лютого 2012 років працював у Чернівецькому обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України, прийнятий на квартирний облік за місцем проживання як громадянин, який потребує покращення житлових умов, у загальну чергу за № 2326 (у зв`язку з проживанням в одній кімнаті осіб різної статті старше 9 років).

Згідно з пунктом 2.3 рішення виконавчого комітету Першотравневої районної у місті Чернівці ради № 66/5 від 25 травня 2011 року ОСОБА_1 включений до списку першочерговиків у зв`язку з проживанням разом з ним його баби ОСОБА_3 , 1928 року народження, ветерана війни - учасника війни.

Листом від 25 травня 2011 року № 13-2356 секретар Чернівецької міської ради повідомив, що для черговиків Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України виділяється однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 29 кв. м.

31 травня 2011 року на зборах первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України вирішено виділити однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 начальнику відділу досліджень і розслідувань Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України ОСОБА_1, який перебуває на квартирному обліку при Першотравневій районній в місті Чернівці раді з 16 лютого 2011 року за № 2326 та в пільговій черзі з 25 травня 2011 року за № 534, в контрольному списку черговиків за місцем роботи за № 1 склад сім`ї - 2 особи: він та баба ОСОБА_3 .

Виконавчий комітет Першотравневої районної у місті Чернівці ради 08 червня 2011 року прийняв рішення № 80/6, яким затверджено протокол № 4 зборів первинної профспілкової організації та адміністрації Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31 травня 2011 року та вирішив видати ордер ОСОБА_1 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , з квартирного обліку не знімається.

Виконавчий комітет Першотравневої районної у місті Чернівці ради 08 червня 2011 року видав ОСОБА_1 ордер на житлове приміщення № 164 серії РВК на право зайняття житлового приміщення на склад сім`ї дві особи житловою площею 29 кв. м, яке складається з однієї кімнати в квартирі АДРЕСА_1 .

11 жовтня 2011 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради прийняв рішення № 653/17, яким прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Чернівці квартиру АДРЕСА_1 згідно з актом приймання-передачі від 27 жовтня 2010 року.

Орган приватизації (в особі департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради) 14 жовтня 2011 року прийняв розпорядження № 49178 про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 14 жовтня 2011 року на підставі розпорядження № 49178 видав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідоцтво серії НОМЕР_1 про право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за територіальною громадою 25 травня 2012 року.

19 липня 2012 року на підставі розпорядження від 14 жовтня 2011 року № 49178 та свідоцтва серії НОМЕР_1 від 14 жовтня 2011 року за ОСОБА_1

та ОСОБА_3 зареєстровано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису 20643/1159).

04 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони був укладений договір купівлі-продажу НАВ 350667 серії 1358 щодо спірної квартири, відомості про який внесено до реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21.

Обґрунтовуючи заявлені у справі вимоги, прокурор вважав власністю територіальної громади місті Чернівці в особі Чернівецької міської ради (комунальною власністю) квартиру АДРЕСА_1 , що вибула з володіння поза її волею.

Позивач, крім іншого, також заявив вимогу про витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 як останнього набувача спірної квартири.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Перевіривши фактичні обставини справи, Верховний Суд вважає, що прокурор в інтересах органу місцевого самоврядування не довів підстав заявленого ним позову, в частині, що оскаржується до суду касаційної інстанції, зокрема, щодо витребування спірного майна у ОСОБА_2 .Сторона позивача не надала суду належних та допустимих доказів того, що квартира вибула з комунальної власності територіальної громади міста Чернівці поза її волею і наявні правові підстави для її витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Судом враховано обставини щодо добросовісності ОСОБА_2 , оскільки вимоги щодо витребування майна стосуються безпосередньо її прав та інтересів.

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 була передана Чернівецькій міській раді відповідно до договору від 24 грудня 2010 року № 3045-юр та акта приймання-передачі від 27 грудня 2010 року від забудовника ОСОБА_5

11 жовтня 2011 року рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 653/17 спірна квартира прийнята у комунальну власність територіальної громади міста Чернівці.

Орган приватизації (в особі департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради) 14 жовтня 2011 року прийняв розпорядження № 49178 про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 14 жовтня 2011 року на підставі розпорядження № 49178 видав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідоцтво серії НОМЕР_1 про право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

19 липня 2012 року на підставі розпорядження від 14 жовтня 2011 року № 49178 та свідоцтва від 14 жовтня 2011 року НОМЕР_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відчужили спірну квартиру на користь ОСОБА_2 .

У цій справі питання касаційного перегляду полягає в можливості витребувати у ОСОБА_2 спірної квартири, тобто необхідності порушувати право добросовісного набувача на належне їй майно, яке вона набула у визначений законом спосіб, оскільки у матеріалах справи відсутні докази укладення договору купівлі-продажу від 04 серпня 2014 року з порушенням норм матеріального права.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України», «Кривенький проти України»).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Трегубенко проти України», «Булвес» АД проти Болгарії», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «East/West Alliance Limited» проти України») напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України»).

У справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Верховний Суд, з урахуванням усіх фактичних обставин у справі, дійшов висновку, що ОСОБА_2 як добросовісний набувач спірної квартири, у разі задоволення позову про витребування майна, може зазнати втручання у її право власності, яке виникло на законних підставах.

Верховний Суд вважає, що у цій справі необхідно дотримуватися справедливого балансу інтересів, між органом місцевого самоврядування та добросовісним набувачем, яка у разі витребування майна понесе індивідуальний і надмірний тягар у вигляді втрати цього житла.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

У статті 8 Конвенції зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (Рішенні ЄСПЛ у справі «Садов`як проти України»).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства»).

Основна ціль статті 8 Конвенції захист особи від свавільного втручання органів державної влади (органів місцевого самоврядування), захист особи від негативних зобов`язань, які виникли поза її волею, а також забезпечення ефективної поваги до приватного житла.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Отже, пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику у його фактичне володіння.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Вирішуючи спір в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_2 , яка набула це майно за оплатним правочином, могла знати про наявність спору між первісними набувачами та територіальною громадою, оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції, незважаючи на індивідуальність такого спору, як витребування майна у добросовісного набувача, та необхідність дотримання справедливого балансу, не встановив фактів, які б підтверджували нагальність потреби у втручання у право на мирне володіння майном.

Оцінюючи поведінку обох сторін у спорі, Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 у межах розгляду цієї справи доводила в суді, що витребування майна є надмірним фінансовим тягарем для неї, вказувала, що договір купівлі-продажу від 04 серпня 2014 року відповідає вимогам закону, а на час його вчинення спірне майно не перебувало під будь-якими заборонами чи обтяженнями.

Такі доводи підтверджені матеріалами справи, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

За встановлених у справі обставин відсутні підстави для порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2 як добросовісного набувача спірної квартири, тому суд першої інстанції правильно відмовив у витребуванні цього майна на користь територіальної громади міста в особі Чернівецької міської ради.

При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що помилка виконавчого органу місцевого самоврядування при виконанні делегованих повноважень не може слугувати підставою для задоволення вимоги про витребування з володіння ОСОБА_2 квартири та передачі її у власність територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради; намагання прокурора покласти на громадянина негативні наслідки від незаконного рішення виконавчого органу місцевого самоврядування є необґрунтованим втручанням у мирне володіння майном, яке не є виправданим з точки зору застосування загальних принципів міжнародного права.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про витребуванні майна.

Відповідно до вказаного, прийнята судом апеляційної інстанції постанова в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна не можна вважати законною і обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в цій частині та залишення в силі рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Оскільки у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено, то постанову апеляційного суду необхідно скасувати в частині стягнення судових витрат з неї на користь Чернівецької міської ради у розмірі 689 грн, на користь Чернівецької обласної прокуратури у розмірі 1 500,85 грн, у дохід держави у розмірі 650,23 грн.

Також з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 2 436 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 04 серпня 2021 року в цій частині залишити в силі.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року скасувати в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_2 на користь Чернівецької міської ради у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев`ять) гривень, на користь Чернівецької обласної прокуратури у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 85 копійок, у дохід держави у розмірі 650 (шістсот п`ятдесят) гривень 23 копійки.

Стягнути з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк