Постанова

від 17.01.2024 по справі 753/273/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2024 року місто Київ

справа № 753/273/21

провадження№22-ц/824/4734/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - Київська міська рада

відповідач - Міністерство юстиції України

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київської міської ради

на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Коренюк А.М.,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2021 року позивач Київська міська рада звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Результат» Синявського В.В. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 від 13 грудня 2018 року на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до повноважень, визначених Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2002 року № 182/342, Департаментом вживаються дії щодо підготовки земельної ділянки площею 0, 4990 га з кадастровим номером: 8000000000:90:310:0013 на АДРЕСА_2 (на розподільчій смузі напроти буд. АДРЕСА_3 для продажу права її оренди на земельних торгах (аукціоні) для влаштування, експлуатації та обслуговування відповідної автостоянки в порядку статті 134 ЗК України.

Разом із цим вказана земельна ділянка, на якій зареєстрований об`єкт нерухомого майна, зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування відповідної автостоянки.

Ця земельна ділянка належить до земель комунальної власності м. Києва, рішення про її передачу у власність чи користування фізичним особам або юридичним особам, у тому числі ОСОБА_1 , для будівництва Київською міською радою не приймалось, проте виявлено обставини, які є перешкодою для розпорядження Київською міською радою землями комунальної власності м.Києва, в тому числі, для надання земельних ділянок у власність чи користування.

Так, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства «Результат» Синявським В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 грудня 2018 року № 44596612, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 17220694080000. Підстава виникнення права власності на вказану нежитлову будівлю - довідка ТОВ «Всеукраїнське бюро технічної інвентаризації, реєстрації та оцінки нерухомого майна» від 26 травня 2016 року № 26/05/16-01 та технічний паспорт виданий ТОВ «Всеукраїнське бюро технічної інвентаризації, реєстрації та оцінки нерухомого майна» від 26 травня 2016 року № 26/05/16-01.

При цьому, Департаментом, відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за виконанням та охороною земель в м.Києві, затвердженого рішенням Київради від 25 вересня 2003 року № 16/80, проведено обстеження земельної ділянки площею 0, 4990 за адресою: АДРЕСА_2 (на розподільчій смузі напроти буд. 10, АДРЕСА_4 , кадастровий номер: 8000000000:90:310:0013, за результатами якого встановлено, що на частині території земельної ділянки, орієнтовною площею 0,3 га розташовано паркувальний майданчик з тимчасовою спорудою для охорони. Інша територія земельної ділянки не використовується та вкрита трав`яним покривом. Земельна ділянка вільна від капітальної забудови, про що складено акти від 27 лютого 2019 року № 19-0145-02 та від 28 грудня 2020 року № 20-0755-02.

Вказане свідчить про те, що рішення державного реєстратора від 13 грудня 2018 року № 44596612 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна може призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку площею 0, 4990 га з кадастровим номером: 8000000000:90:310:0013 на АДРЕСА_2 (на розподільчій смузі напроти буд. АДРЕСА_3 , а ОСОБА_1 , поза межами встановленого ЗК України порядком, намагається заволодіти землями комунальної власності, яка належить територіальній громаді м.Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

У зв`язку із чим Київська міська рада не погоджується із діями державного реєстратора Комунального підприємства «Результат» Синявським В.В., вважає їх такими, що прийняті у спосіб, що суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає скасуванню з огляду на таке.

Відповідно до абз. 1 п.6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою КМУ від 25 грудня 2015 року (в редакції постанови КМУ від 23 серпня 2016 року № 553), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Так, відповідно до п.41 Порядку визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, 3) документ, що посвідчує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність), 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Пунктом 3 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор відмовляє в державні реєстрації прав, якщо документи подані до заяви про державну реєстрацію прав не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Вважає, що підставою для державної реєстрації прав є документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Для будівництва нерухомого майна на земельній ділянці існує порядок надання земельної ділянки під забудову. Так, відповідно до ст. 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт.

ОСОБА_1 для будівництва зазначеного нерухомого майна повинен був отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та відповідний дозвіл на будівництво, на підставі чого після закінчення будівництва в подальшому набути прав на нерухоме майно. Проте, Київською міською радою не приймалось рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на зазначену земельну ділянку або про передачу її в оренду/користування ні ОСОБА_1 , ні будь-якій інші фізичні чи юридичні особі.

Окрім цього, для реєстрації зазначеного нерухомого майна ОСОБА_1 до державного реєстратора подано лише довідку ТОВ «Всеукраїнське бюро технічної інвентаризації, реєстрації та оцінки нерухомого майна від 26 травня 2016 року № 26/05/16-01 та технічний паспорт, виданий зазначеним товариством від 26 травня 2016 року № 35/2016.

Подані ОСОБА_1 документи не є тими документами, які підтверджують набуття ним права власності на нерухоме майно, тим паче, що таке нерухоме майно відсутнє за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актами обстеження земельної ділянки.

Враховуючи викладені обставини, державний реєстратор в порушення норм Закону належним чином не здійснив перевірку поданих документів та на підставі п.3 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов`язаний був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав, оскільки у ОСОБА_1 відсутні документи, що посвідчують речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, а також документи, що відповідно до законодавства надають йому право на здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна та/або інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття права власності на нерухоме майно.

За вказаних підстав, вважає, що рішення державного реєстратора КП «Результат» Синявським В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 грудня 2018 року № 44596612 прийнято у спосіб, що суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно..

Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 15 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог Київської міської ради до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, припинення права власності - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник Київської міської ради подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції зробив неправильні висновки щодо знаходження двох земельних ділянок, зокрема, земельна ділянка, на якій розташована нежитлова будівля, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , та земельна ділянка для продажу права на її оренду на земельних торгах (аукціоні) для влаштування, експлуатації та обслуговування відповідної автостоянки в порядку ст.134 ЗК України, розташовані за різними адресами. Несформована земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:310:0013 за адресою: АДРЕСА_2 ( на розподільчій смузі, напроти будинків 10, АДРЕСА_4 .

Неправильним апелянт вважає висновок суду першої інстанції про невірно обраний позивачем спосіб захисту. Механізм захисту прав територіальної громади шляхом скасування рішення, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності не призведе до непропорційності втручання у права відповідача, оскільки захист землі, яка на праві власності належить територіальній громаді міста Києва, створення належних умов для реалізації прав громадян і забезпечення населенню доступу до землі, превалюють над індивідуальними правами окремих осіб ( у даному випадку інтереси ОСОБА_1 ).

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача Глущенко А.В. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача Міністерства юстиції України Усенко Ю.Ю. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила судове рішення залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання, призначені на 4 жовтня 2023 року, 8 листопада 2023 року, 20 грудня 2023, судові повідомлення про місце, день і час розгляду справи направлялися йому на поштові адреси: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 , а також шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України. Судові повідомлення направлені на адресу: АДРЕСА_5 повернулися до суду з відміткою поштового відділення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (т2. а.с.174, а.с.189), на адресу: АДРЕСА_1 також повернуті з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.2 а.с. 190, 192).

Зважаючи на вимоги ч.8 ст.128 ЦПК України, суд вважав можливим розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 , якому судове повідомлення вважається врученим.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за виконанням та охороною земель в м.Києві, затвердженого рішенням сесії Київради від 25 вересня 2003 року № 16/890, ст.ст. 187, 189 ЗК України, проведено обстеження земельної ділянки площею 0, 4990 за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 8000000000:90:310:0013, за результатами якого встановлено, що вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на АДРЕСА_2 (на розподільчій смузі напроти буд. АДРЕСА_3 .

За поданням Департаменту земельних ресурсів щодо передачі вказаної земельної ділянки у користування (власність) Київська міська рада не приймала.

В міському земельному кадастрі інформація щодо державної реєстрації речових прав на вказану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі відсутня.

Під час обстеження зазначеної земельної ділянки за вказаною адресою встановлено, що на частині території земельної ділянки, орієнтовною площею 0,3 га, розташовано паркувальний майданчик з тимчасовою спорудою для охорони. Інша територія земельної ділянки не використовується та вкрита трав`яним покривом. Земельна ділянка вільна від капітальної забудови, про що складено акти від 27 лютого 2019 року № 19-0145-02 та від 28 грудня 2020 року № 20-0755-02.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 грудня 2020 року, нежитлова будівля загальною площею 30 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 11 грудня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Результат» Синявським В.В. на праві приватної власності за гр. ОСОБА_1 , підстава державної реєстрації: довідка, серії та номер; 26/05/16-01, виданий 26.05.2016, видавник: ТОВ «Всеукраїнське бюро технічної інвентаризації, реєстрації та оцінки нерухомого майна», технічний паспорт, серія та номер: 35/2016, виданий 26.05.2016, видавник: ТОВ «Всеукраїнське бюро технічної інвентаризації, реєстрації та оцінки нерухомого майна» /а.с.15-16, том 1/.

Земельна ділянка, на якій зареєстрований об`єкт нерухомого майна, зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування відповідної автостоянки, яка належить до земель комунальної власності м.Києва, рішення про її передачу у власність чи користування фізичним особам або юридичним особам, у тому числі ОСОБА_1 , для будівництва, Київською міською радою не приймалось, проте позивачем виявлено обставини, які є перешкодою для розпорядження Київською міською радою землями комунальної власності м.Києва, в тому числі, для надання земельних ділянок у власність чи користування.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із невірно обраного позивачем захист порушеного права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою-другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц.

Предметом позову у цій справі є вимога Київської міської ради про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, що зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора КП «Результат» Синявським В.В. за №44596612 від 13 грудня 2018 року, та припинення права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв.м. При цьому, позивач у позові посилався, що вказане нежитлове приміщення є самочинним будівництвом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою та п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсними свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва, є неефективними способами захисту (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі №521/21538/19, від 02 червня 2021 року у справі №509/11/17, від 09 листопада 2022 року у справі №2-325/11, від 24 березня 2021 року у справі №200/2192/18, від 21 вересня 2022 року у справі №461/3490/18 та від 30 вересня 2022 року у справі №201/2471/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі№916/1174/22 зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Отже, належними вимогами, які може заявити позивач у даній справі, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Колегія суддів зазначає, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Натомість, заявлена позивачем у цій справі вимога про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності зазначеного не забезпечує.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,

суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова складена 23 лютого 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус